пʼятниця, 23 липня 2021 р.

Квітка кохання


    Ксенія КОС, учасниця літературної студії «Слово», народилася в місті Долина у 2005 році. Учениця Долинського ліцею №4. З раннього віку захоплюється літературою та читанням, грає в шахи, любить класичну музику, особливо твори для скрипки.


ВІЧНІ ПОЧУТТТЯ (Оповідання-дилогія)

В один із чудових літніх днів розквітла неймовірно гарна троянда. Вона виросла у мальовничому місці – на сонячній галявині невеликого лісочка. Тут їй було достатньо світла та вологи, але не вистачало товариства, оскільки поблизу не було інших троянд. Красуня знала свою історію від народження і до цвітіння. Тут її посадили двоє закоханих. Вони казали, що ця чудова рослина стане символом їхніх почуттів. Майже щодня пара приходила до троянди. Вони доглядали її і розмовляли з нею, навіть дали їй ім’я: Кохання. Тож ця квітка знала про любов більше, ніж будь-яка інша, бо наслухалась ніжного шепоту закоханих і щирих палких зізнань. Вона була свідком несміливих, а потім пристрасних обіймів, першого поцілунку, бачила щирість, захоплення та промінці радості й щастя в очах… Знала вона про їх мрії та сподівання, чула хвилююче освідчення… Але ось вже декілька тижнів квітка Кохання сумувала, бо ніхто до неї не навідувався. А їй так хотілося якнайшвидше похизуватися своєю красою та величністю, ніжними вишневими пелюстками та солодким п’янким ароматом. Троянда чекала. Довго чекала… Сумувала все більше й більше, і опускала додолу свою прекрасну голівку й листочки. Закохані домовлялися приходити до квітки лише разом. Але вони посварились. Помирившись, прийшли знову. Та було вже пізно. Троянда засохла від самотності...

– Поглянь, вона майже зовсім суха, – засумувала дівчина, – Невже вона зів’яла через непорозуміння між нами?

– Так, зів’яла, але не загинула, – хлопець показав малесенький зелений пагінець. Вони зраділи і поцілувалися…


ГОРЛИЦІ

Чарівний прохолодний березневий день. Сніг уже розтанув. У лісочках почали відцвітати підсніжники, а проліски зробили галявини схожими на озера. Пташки поверталися з вирію. Краса неймовірна! Все оживає, шумить, буяє… Мабуть, найкраще усю цю красу видно птахам. І вони найбільше радіють цій порі.

Милувалася весняною красою молода горлиця. Вона часто сиділа на верхівці великого сухого дерева і спостерігала. Часто під деревом та поблизу людських домівок вона бачила ворон, які шукали собі їжу. Чомусь горлиці ніколи не подобались ці птахи: чорні та підступні.

– Люба, я знайшов чудове дерево для нашого гніздечка, це недалеко звідси. Летімо? – покликав горлицю її коханий. Незабаром у новому затишному гнізді пара горлиць висиджували своє перше маля. Оселю вони облаштували на каштані, що ріс поблизу будинку. Місце на дереві було досить зручним, та й їжі не бракувало ніколи. Весна була дощовою та холодною. Часто сніжило. В один із таких днів на світ з’явилася маленька горличка. – Поглянь, яка вона крихітна та красива! – раділи малечі її турботливі батьки. Це було їх перше пташеня. Спочатку вони ні на мить не покидали його, а постійно зігрівали своїм теплом і годували. Коли горличка підросла, то ненадовго батьки вже обоє летіли на пошуки їжі. Сімейство горлиць було щасливим. Та одного дня…

– Дитинко, ми з татком полетимо, щоб принести тобі щось смачненьке. А ти будь розумницею і не вилазь із гніздечка, бо це небезпечно. Па-па.

Маля вже не вперше залишалося саме і чемно та спокійнісінько чекало повернення батьків.

– Я, мабуть, вже полечу, щоб нагодувати нашу крихітку, – і горлиця-мама чимдуж здійнялась у небо. Вона намагалася летіти якомога швидше, бо дуже захотіла побачити свою дитину. Ось і розлогий каштан. Підлітає і розуміє, що щось не так: гніздо порожнє, а з сусідньої гілки злітає ворона. Горлиця в розпачі летить за вороною, нападає… Та сили нерівні… Ворона полетіла, а горлиця сидить біля порожнього гнізда… Із вікон будинку люди могли побачити, як часто на каштан прилітають горлиці, з надією побачити своє дитинча живим, та зрошують своє гніздечко сльозами.

Минув час. Зашумів буйним зеленим листям старий каштан, надійно сховавши оселю горлиць.

– Мамо, мамо! Поглянь, у гніздечку на дереві пташка сидить. Що це за пташка? – Це горлиця, доню. У неї скоро будуть маленькі пташенята…

Немає коментарів:

Дописати коментар