Життя - це казка веселкова!

Щодня крокуємо в майбутнє, залишаємо гомінке дитинство за спиною, а відчувши смак свободи, летимо за буремною мрією, якою керує незбагненна воля до життя, яке можна порівняти до танцю, до швидкої стихії, що несе на крилах щастя у веселкову казку. Поетична душа не може задовольнятися буревіями і монотонністю, бо часто закохується у феєрію. Плаче віршем і радіє тим багатством, що закладене у серці, з якого черпають воду горностаї, щоб полетіти до сонця, яке викличе усмішку, яка висушить сльози і зможе довести, що не марними були наші “казки”. Про це та  інше сміливо доводить віршем юна поетеса Аня Грицик.



***
Вона краде щасливі твої сни.
Вона є та, народжена з води.
У ній є істина ранкової роси.
Тобі дарує спогади квітучої весни.

Вона є вітром хвиль твого волосся,
Вона є сонцем в золоті колосся.
Без неї не відчуєш повноту життя,
Вона шуліка в просторах твого буття.

Це танець, це швидка стихія,
Це пристрасть, незбагненна воля.
В твоїх думках ще жевріє надія,
Це все вона, твоя буремна мрія.

Така ж проста, наче гірська порода,
Вона - твоя людська земна природа.
Ти не змагайся з грозами в душі погоди,
Так просто називається вона - твоя СВОБОДА!

***
Нам не зустрітись більш ніколи,
Усе минуло, все пройшло.
Шепочуть ніжно нам роздоли,
Де були ми, де все було.
Там дитинство наше грає
На крилах вітру в далині,
Лише воно минуле пам'ятає,
Та кличуть нас у вирій журавлі.
Там нас чекає шлях широкий,
Дорога сонячна й страшна -
За справедливість бій жорстокий
Простелить нам вона у майбуття.
Випробувань не слід боятись:
Вони уроки цінні у житті.
За мрії слід усім боротись,
Згубити сумніви у каятті.
Ми починаємо свою дорогу
І слухаємо в серці відчуття,
Що покидаєм батьківські пороги,
Широким кроком йдемо у нове життя!

***
Сліз моїх не побачиш ти,
Не побачиш більш ніколи.
До мети безмежно можу йти
І відкриються мені простори.

Щастя я обираю у житті,
У житті добра й безмежної любові.
Черпаю мудрість я у ранішній росі
І бачу сни я тільки кольорові.

Наше життя - це казка веселкова,
Це казка, яку напишемо ми.
У ній усі слова наші медові
Та стеляться під ноги сонячні дороги.

Сліз моїх не побачиш ти,
не побачиш більш ніколи,
бо лише усмішка зможе довести,
що не марними були наші “казки”.

…Намалюю щастя
Я намалюю тобі щастя,
Його цілунок на вустах.
Коли відчуєш подих вітру,
Воно засяє у твоїх очах.

На крилах неба, в білих хмарах,
Воно летить, як горностай.
Такий швидкий і гордий птах,
Ширяє там де сонця край.

Я намалюю тобі щастя,
Його солоний смак води.
Коли у скелю вдарить хвиля,
Воно розтане в крапельках роси.

І ти відчуєш його дотик,
Коли озон наповнить груди,
Коли похмілля зводить розум,
В думках шумлять весняні грози.

Я намалюю тобі щастя,
Його сосновий свіжий запах,
Коли в душі гуляє свято
І Новий рік шепоче казку.

Коли в вечірній час погасне зірка,
Твоє бажання зрине з вуст.
Коли в думках живе веселка,
Всі дні твої – кленовий лист.

Я намалюю тобі щастя,
Його багатство у думках,
Коли у іскорках багаття,
Ти бачиш золото в руках.

Коли стожари є вином,
П’янким, солодким, наче гріх,
Повітря пахне  жасмином,
А в нім лунає тихий сміх.

Таке красиве й щире щастя…
Його пришле тобі буття,
Коли відчуєш дивну радість
У ніжних митях  юного життя.