Бережіть любов!

Коли зацвітають липи і запахом огортають перехожих, просто не можна залишатися байдужими до краси, яка милує око. Все частіше хочеться на лоно природи, щоб відпочити від міської суєти, подихати свіжістю лісу, поласувати ягодами і просто помріяти. Роздумуючи над життям, усвідомлюємо скільки ми допускаємось часто безглуздих помилок, які вже встигають перейти через серце і розбудити ностальгію за втраченим коханням, яке давало стільки радості, що інші проблеми у порівнянні були маленькими невдачами. Замислюючись над буденністю і над згаяним часом, розумієш, що головне з чим ми приходимо на світ є любов, якою часто нехтуємо. Отож, як радить юна поетеса Кизима Ольга, бережіть любов, щоб не знати печалі.


***
Ти зараз далеко від мене,
Не можу я побачити тебе,
Не можу подивитись в карі очі,
Не можеш обійняти ти мене.

Я все пригадую, що було,
Не повернути нам того.
Я не жалію. Те, що було,
Немов прекрасний сон, минуло.

Кохання – невичерпне почуття.
Його так важко в світі відшукати,
Коли навколо всі говорять про любов,
Немає сенсу слухати, казати.

Казати, що кохання – це жага,
Яка п’янить і спонукає серце
До більшого творіння, та нема,
Нема кого так віддано кохати.

Тебе кохаю зараз дуже я,
Та почуття моє не має сили.
Вже залишились тільки відчуття,
Та хочу вірити, я  буду ще щаслива.

***
З очей сльозинка ще тече,
І серця біль, і серця шепіт
Я кожну мить тобі даю -
Усе, що було, я тобі дарую.

Я розумію, що страждання -
Це перші ознаки кохання.
Я знаю це, бо я страждаю,
Так палко я тебе кохаю!

***
Люблю! А може, це не любов?
Страждаю! А може, це не страждання?
Плач і розпач для мене, немов
Нісенітниця й розчарування.

Люблю! А ,може, й не люблю?
Я плачу, водночас сміюся.
Перемогти не дам я забуттю,
На тебе злюсь і водночас молюся.

Люблю! Яке ж це божевілля!
Яка смішна є істина оця!
Не хочу більше із тобою бути
Але й не зможу я тебе забути.

***
Це не біль і не сльози, не муки,
Це щось нове в моєму житті.
Я не можу пробачить розлуки,
Хоч усе пояснив ти мені.

Я не можу ні їсти, ні спати,
Навіть дихати  важко мені.
Всі думки мої линуть до ночі
Ти явись мені хоч уві сні!

***
До тебе більше я не підійду,
При зустрічі уже не привітаюсь,
Коли приношу я тобі біду,
До тебе я уже не повертаюсь.

Ти сам сказав, що це уже кінець.
Поставив легко крапку у стосунках.
Ти звів усі мої надії нанівець,
З’явилась інша на твоїх малюнках.

***
І знову те саме! Я знову сама.
Кохання забрала сніжна зима.
І знову розлука, і відчай, і біль.
Так важко у світі бути одній.

І сльози рікою течуть по щоці,
І серденько плаче прокляттям страшним.
Чому все так вийшло, для чого оце?
Чому ми любов не бережем?