На розмові із Зимою

Зима розстеляє свій гаптований рушник долі під ноги усім надіям, що зринають із вуст пересічних мешканців планети. Щиро прагне, щоб не лише діти її розуміли і нею втішалися. Січень, її старший син, приїжджає із великим букетом свят, від яких маса задоволення. Це він за родинним столом збирає сім’ї, частуючи смачними стравами. А очі милує прибраною гірляндами, дощиком і кульками пахучою лісовою красунею — ялинкою.
Сонячні промінця, занурені в сніг, виблискують сріблом. Хрустить сніг, пахне свіжістю і аж хочеться Музі присісти на плече дівчині, котра замилувавшись зимою, напише про своє поетичне бачення.
Інна Кирилюк, очевидно, є тією дівчиною, яка не перестає втішатись снігом і полюбляє гомоніти із зимою.

Віч-на-віч погомоніти із зимою…
Коли прийде довгождана весна і на дворі вже снігу не буде, тоді пташки прилетять із теплих країв. Прокинеться річка, звільнившись від льоду, струмочки веселі збіжать із горбків. А ясне сонечко насипле на землю тепле, весняне повітрячко, щоб зазеленіла молода травичка. Тоді вже й комахи попрокидаються від зимового сну. А на галявинах з’явиться перші блакитні, як небо проліски. Трішки згодом, земля зацвіте різнобарвними квітами, з яких працелюбні бджілки збиратимуть запашний мед, швидко відноситимуть його у свої вулики, а потім знову повертатимуться на квітку, за новою порцією.
Але тепер ще зима… А я торкаючись її білизни радісно посміхаюся. Пальці перебирають дрібні, холодні, сріблясті сніжинки. Бачу, як малеча тягне за собою санки, щоб у котре з’їхати із гірки. Весело… забуваю про весну і спішу віч-на-віч погомоніти із зимою.

Зима
Прийшла холодна зима
Снігом дороги замела.
Діти на санях катаються,
В теплі шуби вбираються.

Мороз за щічки хапає,
Маленькі носики щипає.
На дахах сосульки звисають,
Годівнички пташкам прибивають.

Горобчики в годівничках сидять
Крихти хліба і булки їдять,
Ще й пшеницю, і водицю,
Та й мамину паляницю.

Від морозу малята в хату втікають,
Санки із собою забирають.
На віконечку дарунки,
Це морозу візерунки.

***
На дворі зима, а в душі весна,
Бо я вже більше не одна.
Твоя любов мене зігріває,
Наше кохання смутку не має.

Щоночі про тебе думаю,
Тому, що я тебе кохаю,
Як свята на тебе чекаю.
Мрію про щастя плекаю.

Душа
Вона може бути як ангел, або як диявол.
Може сміятись, або сумувати,
Може боротись, або лінуватись.
Може сказати : “Я не здамся ніколи”,
А може коліна схилити додолу.
Може у небо до Бога злетіти,
Або у пекло ногою вступити.
Може життя тобі дарити,
Або, навпаки, його змарнувати.
Що є, навчися, друже, цінувати
Ти ж будь як ангел, живи і борись
Гріховним спокусам не підкорись.