До Міжнародного дня родини серед учасників літературної студії «Слово» було проведено конкурс віршів «Цінності моєї сім’ї». Найкращими визнано одразу кількох учасників: Бордун Мар’яну, Вагіль Мар’яну, Довганич Наталію, Морозову Іванну, Сіпеєву Марину, Шибівську Юлію.
Вагіль Мар'яна
Вагіль Мар'яна
***
(життєвий)
Б'ються два серця, хоча не в один такт,
Це серце жінки і дитя всередині – в лоні.
А може звістка ця з висоти щасливий знак,
Про те, що скоро з'явиться син чи доня...
Та не бажаним є маленьке диво на землі.
Зачаття було через сп'янілий розум й тіло.
Все байдужим є, поки ще в силі й молоді,
А що душа? Душа стривожена тремтіла...
І плин ріки нагадує плин нашого буття,
Чи хочеш чи ні, все бумарангом повертає.
В ту мить не страшні слова: пекло, забуття,
«Тепер усі такі. В цьому ж гріха не має?..»
Кудись у темряву повели омана й блуд:
Розваги, насолода і спокуси велика сила.
Вже не поможе ні людський глум, ані суд,
«Мати» остаточний вибір давно зробила…
Росою на землю лягли краплі коралових сліз,
Дитя на сміття – початок життя і уже під укіс.
На роздутті любов – ніжна й свята, та позабута,
Ще не проснулась матері кров – вірність, й покута.
Ідеальна любов – сім'я...
Одне дихання на двох, єднання серця стук,
Електричний заряд по тілу через дотик рук.
Гарячий погляд потопає у закоханій безодні,
Клятва єднання – разом назавжди від сьогодні.
Одне безмежне небо, що не хочеться ділити,
Бурхливе море, яке інші не в силі підкорити.
Загадкове відчуття тепла й холоду водночас,
Кров ще швидше бурлить по капілярах охоче.
Поглядом розбиваються дві планети й злиття,
Неповторне щастя або прірва, що нема вороття.
Поріднення сутності душ і наївне одкровення,
А дитя - Ангел любові,- Богом благословення...
Бордун Мар’яна
Пам’яті мого тата
Заснули сині очі
Понеслись у безмежну далеч
Душа полинула далеко
Від світу земного
Де панують добро і зло
І на душі чомусь так тяжко
Та сльози по щоках біжать
Коли покидають нас рідні
І далеко птахами летять,
Туди, де панує любов
До Бога далеко, на небо
А нам залишається : Віра, Надія, Любов
Надія у те, що їм там легко
Покинули вони світ цей не легкий.
Хоч гірко й сумно тут нам
Вони вже в іншім світі – потойбічнім.
Де бути колись також нам
Так тяжко і сумно на серці
При погляді на фото його
Стискається серце у грудях
І спогади в думці летять
Про те, як добре було нам трьом
Та один покинув сім’ю
Лишились у двох ми тут на землі
Десь там, у світі другім.
Літає душа нам рідна така
Так швидко минає час
Коли немає когось близького біля нас
Коли він з нами був.
Не цінували часу ми проведеного разом
Не знали що останні дні, хвилини він з нами був
Тепер же залишився тільки біль і сум.
Довганич Наталя
Мамусі
Крізь стежини думок ти навчила проходити кроком,
Крізь дороги наук не плисти по одній стороні.
Все життя , ти казала, хай буде для тебе уроком
І за це, може з часом, ще будеш ти вдячна мені.
Ти казала: птахи не літають так просто у небі,
Ти казала: зірки не падуть із небес мимохідь,
Крізь туман, ти казала, з ліхтариком йти лише треба,
І шукати людей для життя навіки, не на мить.
Ти казала: вогонь не палає в серцях одиноких,
Ти казала: віки не проходять без смутку й журби,
Ти казала: старанням лиш можна здобутись досягнень високих,
А без сліз, не буває щасливих стежок до мети.
Морозова Іванна
Таткові
Татусю, любий, серденько ридає,
Щосили б’ється, як у клітці птах
Так довго жду я, а тебе немає,
Мов заблудився у чужих світах.
Якщо побачиш ти самотню квітку
То хай вона про мене нагада…
Звідкіль чекати? Виглядати звідки?
Коли прилинеш до свого гнізда?
До тебе простягаю білі руки
Тебе зову крізь стужі – холода,
На серці стало гірко від розлуки, -
Прошу – благаю серцем я – прийди!
Сіпеєва Марина
Сім'я
Ти будеш мене поцілунком,
І кажеш, що я лиш твоя,
Для мене солодким є трунком
Знаття що щаслива сім'я.
Ти каву несеш мені в ліжко,
І тапки, щоб боса не йшла,
Ховаєш годинника нишком,
Щоб дома лишилася я .
В колисці є лялечка наша,
До тебе сміється вона,
Для неї готова вже каша,
Всім радує душу мала.
Сім 'я - це просто слово,
Для нас є важлива вона
Усе, що захочеш - готово,
Хоч горя зазнали сповна.
Ми знаєм ціну цьому щастю,
Вже була в обох нас сім'я,
Прийти не дозволим нещастю,
У щастя солодке ім’я.
За мене підеш навіть в воду,
В вогонь за тобою піду,
Не дивишся на мою вроду,
Ми разом здолаєм біду!
Колись я була не такою,
З тобою змінилася я,
І рани мої ти загоїв,
Тобі довіряю лиш я.
Ти в мене укладав свою душу,
За мене віддаш геть усе,
Її повертать я не мушу,
Обох, нас кохання спасе.
Мене запитав несміливо,
Чи вийду за тебе, чи ні,
Я того тоді не хотіла –
Боялася дуже брехні.
Її було забагато,
А рани були ще живі,
В житті загубилося свято,
Боялась здобути нові.
Та ти зрозумів і не кинув,
Мені пережить допоміг,
На мане ти сильно уплинув
Мене опікав, як лиш міг.
Забула усе я погане,
Всім серцем люблю тебе я!
Прекрасне це слово - кохання,
Щаслива, що в нас с сім'я!
Шибівська Юлія
Мама
Людина в світі найрідніша
Для мене лиш моя матуся,
Здається, не знайти людей добріших,
За неї вічно я молюся.
Зелені очі, мов перлини
І коси темні, золоті
Про неї думаю я щохвилини,
Бо мама найдорожча у житті.
Була і є безмежно добра
Моя матуся дорога,
Завжди я бачу її образ,
Таких людей ніде нема.
Вона мій ідеал, взірець,
Дорога у життя незламна,
Нема на світі двох сердець
Близьких як я і моя мама.
Колиска дитинства мого.
Кожне серце любов свою має
У кожного своє добро
Комусь дорожчі Гімалаї,
Мені ж Карпати і Дніпро.
Коли побачу я ті гори
І як почую шум дібров,
Забуду я про кожне горе
І в серці спалахне любов.
Якщо в житті я буду десь далеко
Згадаю я про рідний край :
У полі жайворонка, чи лелеку
І край села зелений гай.
Почувши пісню колискову,
Що матінка співала
У серці збережу я мольву,
Що доля щедро дарувала.
(життєвий)
Б'ються два серця, хоча не в один такт,
Це серце жінки і дитя всередині – в лоні.
А може звістка ця з висоти щасливий знак,
Про те, що скоро з'явиться син чи доня...
Та не бажаним є маленьке диво на землі.
Зачаття було через сп'янілий розум й тіло.
Все байдужим є, поки ще в силі й молоді,
А що душа? Душа стривожена тремтіла...
І плин ріки нагадує плин нашого буття,
Чи хочеш чи ні, все бумарангом повертає.
В ту мить не страшні слова: пекло, забуття,
«Тепер усі такі. В цьому ж гріха не має?..»
Кудись у темряву повели омана й блуд:
Розваги, насолода і спокуси велика сила.
Вже не поможе ні людський глум, ані суд,
«Мати» остаточний вибір давно зробила…
Росою на землю лягли краплі коралових сліз,
Дитя на сміття – початок життя і уже під укіс.
На роздутті любов – ніжна й свята, та позабута,
Ще не проснулась матері кров – вірність, й покута.
Ідеальна любов – сім'я...
Одне дихання на двох, єднання серця стук,
Електричний заряд по тілу через дотик рук.
Гарячий погляд потопає у закоханій безодні,
Клятва єднання – разом назавжди від сьогодні.
Одне безмежне небо, що не хочеться ділити,
Бурхливе море, яке інші не в силі підкорити.
Загадкове відчуття тепла й холоду водночас,
Кров ще швидше бурлить по капілярах охоче.
Поглядом розбиваються дві планети й злиття,
Неповторне щастя або прірва, що нема вороття.
Поріднення сутності душ і наївне одкровення,
А дитя - Ангел любові,- Богом благословення...
Бордун Мар’яна
Пам’яті мого тата
Заснули сині очі
Понеслись у безмежну далеч
Душа полинула далеко
Від світу земного
Де панують добро і зло
І на душі чомусь так тяжко
Та сльози по щоках біжать
Коли покидають нас рідні
І далеко птахами летять,
Туди, де панує любов
До Бога далеко, на небо
А нам залишається : Віра, Надія, Любов
Надія у те, що їм там легко
Покинули вони світ цей не легкий.
Хоч гірко й сумно тут нам
Вони вже в іншім світі – потойбічнім.
Де бути колись також нам
Так тяжко і сумно на серці
При погляді на фото його
Стискається серце у грудях
І спогади в думці летять
Про те, як добре було нам трьом
Та один покинув сім’ю
Лишились у двох ми тут на землі
Десь там, у світі другім.
Літає душа нам рідна така
Так швидко минає час
Коли немає когось близького біля нас
Коли він з нами був.
Не цінували часу ми проведеного разом
Не знали що останні дні, хвилини він з нами був
Тепер же залишився тільки біль і сум.
Довганич Наталя
Мамусі
Крізь стежини думок ти навчила проходити кроком,
Крізь дороги наук не плисти по одній стороні.
Все життя , ти казала, хай буде для тебе уроком
І за це, може з часом, ще будеш ти вдячна мені.
Ти казала: птахи не літають так просто у небі,
Ти казала: зірки не падуть із небес мимохідь,
Крізь туман, ти казала, з ліхтариком йти лише треба,
І шукати людей для життя навіки, не на мить.
Ти казала: вогонь не палає в серцях одиноких,
Ти казала: віки не проходять без смутку й журби,
Ти казала: старанням лиш можна здобутись досягнень високих,
А без сліз, не буває щасливих стежок до мети.
Морозова Іванна
Таткові
Татусю, любий, серденько ридає,
Щосили б’ється, як у клітці птах
Так довго жду я, а тебе немає,
Мов заблудився у чужих світах.
Якщо побачиш ти самотню квітку
То хай вона про мене нагада…
Звідкіль чекати? Виглядати звідки?
Коли прилинеш до свого гнізда?
До тебе простягаю білі руки
Тебе зову крізь стужі – холода,
На серці стало гірко від розлуки, -
Прошу – благаю серцем я – прийди!
Сіпеєва Марина
Сім'я
Ти будеш мене поцілунком,
І кажеш, що я лиш твоя,
Для мене солодким є трунком
Знаття що щаслива сім'я.
Ти каву несеш мені в ліжко,
І тапки, щоб боса не йшла,
Ховаєш годинника нишком,
Щоб дома лишилася я .
В колисці є лялечка наша,
До тебе сміється вона,
Для неї готова вже каша,
Всім радує душу мала.
Сім 'я - це просто слово,
Для нас є важлива вона
Усе, що захочеш - готово,
Хоч горя зазнали сповна.
Ми знаєм ціну цьому щастю,
Вже була в обох нас сім'я,
Прийти не дозволим нещастю,
У щастя солодке ім’я.
За мене підеш навіть в воду,
В вогонь за тобою піду,
Не дивишся на мою вроду,
Ми разом здолаєм біду!
Колись я була не такою,
З тобою змінилася я,
І рани мої ти загоїв,
Тобі довіряю лиш я.
Ти в мене укладав свою душу,
За мене віддаш геть усе,
Її повертать я не мушу,
Обох, нас кохання спасе.
Мене запитав несміливо,
Чи вийду за тебе, чи ні,
Я того тоді не хотіла –
Боялася дуже брехні.
Її було забагато,
А рани були ще живі,
В житті загубилося свято,
Боялась здобути нові.
Та ти зрозумів і не кинув,
Мені пережить допоміг,
На мане ти сильно уплинув
Мене опікав, як лиш міг.
Забула усе я погане,
Всім серцем люблю тебе я!
Прекрасне це слово - кохання,
Щаслива, що в нас с сім'я!
Шибівська Юлія
Мама
Людина в світі найрідніша
Для мене лиш моя матуся,
Здається, не знайти людей добріших,
За неї вічно я молюся.
Зелені очі, мов перлини
І коси темні, золоті
Про неї думаю я щохвилини,
Бо мама найдорожча у житті.
Була і є безмежно добра
Моя матуся дорога,
Завжди я бачу її образ,
Таких людей ніде нема.
Вона мій ідеал, взірець,
Дорога у життя незламна,
Нема на світі двох сердець
Близьких як я і моя мама.
Колиска дитинства мого.
Кожне серце любов свою має
У кожного своє добро
Комусь дорожчі Гімалаї,
Мені ж Карпати і Дніпро.
Коли побачу я ті гори
І як почую шум дібров,
Забуду я про кожне горе
І в серці спалахне любов.
Якщо в житті я буду десь далеко
Згадаю я про рідний край :
У полі жайворонка, чи лелеку
І край села зелений гай.
Почувши пісню колискову,
Що матінка співала
У серці збережу я мольву,
Що доля щедро дарувала.
Немає коментарів:
Дописати коментар