Тобі, Україно!

Україна… о, скільки ніжності і любові, трепету і материнської ласки. Україна… це не просто назва, чи слово, інакше від згадки про неї не віяло б таким вогнем, який не обпікає, а навпаки, зігріває душу і серце. І це не дивно, адже вона народила славних і мужніх героїв, що не боялися ні меча, ні вогню, а мужньо прокладали шлях до волі. Великоднім дзвоном радості відзивається її славне воскресіння, а годинник часу вибиває двадцять юних років.
Україно, прийми найщиріші поетичні слова рідних синів і дочок.

Кобинець Світлана

Я – українка, і пишаюсь цим.
Звучить у серці пісня рідна, мила.
І Україна, що промінням золотим
З дитячих літ мене в красу свою повила.

У стрічки українські веселкові,
В ясний вінок, що зеленню буяє.
Й подарувала мами колискові,
Що щастям мені душу зігрівають.

О, Україно, як тебе люблю я!
Даруєш мені сонце, чисте небо.
За щастя твоє Господа молю я,
Майбутнє щоб було щасливе в тебе.

Піцикевич Євгенія
Україна
І було все: і голод, і війна,
Кров рікою розлилась,
Оплакана слізьми вона
Навколішках стояла і молилась.
Молилась до Бога, за душу народу,
Серце якого ще билось.
Молилась за волю, за щастя усенького роду.
Та дух України зламати не можна,
Бо в серці у неї живе любов Божа,
А з Богом вона непереможна,
Вмирає лиш сила ворожа.
І вислухав молитву Бог Святий,
Із рабства встала Україна,
Заколосився лан золотий
І зазвучала мова солов’їна.

Телега Олександра
Тобі, Україно
Встала з колін наша мати Вкраїна
Розбила кайдани, обтерла сльозу
Уже наридалась над тілом дитини
Що вмерла за правду, за волю в бою.

На братській могилі розквітла калина
Червона, мов кров, і гаряча, мов жар,
Чого ж натерпілася наша Вкраїна
Репресії, голод і війни, й пожар.

Люд онімів від знущань пана – ката
Змиритись не міг з ненаситним ярмом
Лихвар же чекав, щоб стогнав, щоб розп’явся
У праці щоденній невільний народ.

А він не стогнав, – він боровся і гинув
За що? За шмат хліба, за клаптик землі
За волю, за єдність, за неньку Вкраїну,
Яка потопала в кровавій ріці.

Чим побудовані пана світлиці?
Кістками героя, на тілі борця
У храмах не чути ні дзвін із дзвіниці,
Ні довгу і тиху молитву отця.

І храму немає: безбожні, прокляті
Їх руки й до Божого храму сягли
Вони розкошують у білій палаті,
А з голоду пухнуть вкраїнські сини.

Байдуже їм, бо вони ненаситні
Забрали останнє й забрали б іще
Коли б ще й життя в срібняках оцінити
Коли б ще продати і серце людське

І ми відбивались від поляка. Хана
Меча москалів і навали монгол
І шабля козацька іскрилась, блищала,
Стинала із плеч мільйони голов.

Засяяло сонце і в нас над землею
І стяг синьо – жовтий в горі майорить
Від кольору неба і сонця, й колосся,
Від кольору щастя, свободи й краси.

І мова постала в красі нескоримій
Куплетами гімну, в рядках молитов
Не дарма за неї боролась Вкраїна
Не марно лила свою рідну кров.

Щоденний труд наш допоможе нині
Здолати ряд великих перешкод
І довести й собі й усій Вселенній,
Що чогось вартий в світі наш народ.

Хай спогад страшний ще зберігся і досі
Чорнобиль – гіркий і пекучий полин,
Та доки ми віримо в краще майбутнє,
Доти ми й гідні своєї землі.

Яка ж має бути твоя Україна
За рік, чи за два, чи за тисячі літ?
В ній твоє майбутнє – це твоя дитина,
А щастя держави – це щастя для всіх!

Зі святом тебе, незалежна Вкраїно!
Міцній, досягай усе повних висот
Хай квітне, буяє твій цвіт – твої діти
Й духовно зростає твій вільний народ.

Галів Олег
Ми Українці
Одноманітність. Все, що є у нас
А може й ні, почулось десь із люду.
І ще є мрії, що несуть крізь час
Й яскравістю сягають Голівуду.

Хто шукає, той завжди знайде.
Наше серце сонячність зігріла,
В цьому, Боже, чуємо Тебе
Твоя сила жить нам повеліла.

Відданість і вірність – наш девіз,
Казка й загадковість – наша доля.
В двадцяту річницю час нас завіз,
А рвані пута вже скорила воля.

Крізь осінь, крізь надії, крізь життя,
Кораблик барвів світло мрій приносить.
З минулого припливши в майбуття,
Своїм єством у краї доле носить.

Тепло дарує радість в світлий час,
Плоди і казку золотої днини.
В буденності вітає вільно нас,
Бо ми сини і дочки України.