У пошуках неба

 

           "Я вірю в Бога, як вірю у сонце.
           Вірю не тому, що бачу Його, а тому, 
           що в Його світлі бачу все решту."

Клайв Льюїс

     Життя – це криниця Любові, якої ми всі спраглі.

Та іноді ми чомусь не йдемо до цієї криниці, не п’ємо її цілющої води. Втікаємо від життєдайного джерела, як поранений звір, втративши орієнтири і забуваючи, що від себе немає куди втекти. Ця дивна втеча створює хаос у наших душах, і ми перебуваємо в ньому, допоки не прийде той, хто подасть руку і поведе… Ми сліпо йдемо за поводирем, котрий не завжди веде до світла, частіше зводить нас у прірву, з якої майже нереально вийти. Лише тоді, коли усвідомлюємо, що з нами трапилось, ми не чуючи свого голосу гарячково намагаємось знайти вихід, біжимо стрімголов у пошуках Неба. Але чи там шукаємо? Чи вірну дорогу обрали? Чи не потрапимо до ще гіршої пастки?

Щоб не помилитися і знову не збитися на манівці, згадаймо про криницю Божої Любові! Лише молитва – щире спілкування з Богом може дати відповіді на всі запитання. Філософія життя непроста, труднощі й проблеми підстерігають кожного, та це не привід, щоб впадати у зневіру і розривати зв’язки з реальністю…

Вихід є, лиш очі розплющ і йди до світла, обравши поводирем Бога. Сонце Щастя обов’язково засвітить, лиш треба вірити, любити і працювати для Всесвіту. Намагайся збагнути цінність кожної миті життя і прожити його гідно: прощаючи образи, даруючи посмішки і подаючи руку допомоги тим, хто збився з дороги…

Оксана СПОДАР

Таня БРІЦЬКА

***

До Бога свої очі піднеси

Коли на серці смуток!– Посміхнися!

До Бога свої очі піднеси.

І щирим серцем тихо помолися,

Щоб він тебе від болю захистив,

Щоб поселився у твоєму серці,

На добрі вчинки мудро навертав.

А щастя і любов повним відерцем,

Благословляв і вірно зберігав.

І попроси у Бога щиро миру,

Здоров'я всім. І хворим і здоровим.

Він дасть тобі всього, що треба вміру

Й похмуре небо стане кольоровим.

19.09.2018р.

Молитва

Ісусику , любий, святий !–

Ручки до, Тeбe, складаю,

Хоч я щe зовсім малий,

Щиро молюся,

Благаю...

Татка мого бeрeжи,

Хай будe здорова матуся.

Хай довго живуть, поможи,

Моі дідусі і бабусі.

Хай будуть здорові усі–

Старeнькі , дорослі, малeнькі.

І миру усім на зeмлі,

Для Украіни – нeньки!.

Зроби хай будe мирним нeбо

І хай закінчиться війна,

Молю Тeбe, нічого нам нe трeба,

Хай в мирі зацвітe для нас вeсна.

1.03.2018р.

Леонія КИРЯКОВА

***

Несу вчення Христа

Покора у мовчанні – до слова.

Дорога у молитві – до Бога.

Дорога у діяннях – до Милосердя.

Життя в Христі до віри.

Життя в надії – шлях до свого спасіння.

Духовна чистота

Духовні знаки є в житті

Для кожної людини.

Поклоніться правді й доброті.

Без віри не вагайтеся й хвилини.

***

Ступайте з вірою в Христа

Із гідністю людини.

Будьте розважливі в собі,

До Бога йдіть з молитвою щоднини.

Бо світ міцний у простоті

З господньої дитини.

Хваліть творця ви на Землі

За створені вам днини.

Мар’яна ВАГІЛЬ

Життя за двох..

Життя за двох,

Та з нами Бог…

І тихий шепіт...

Знайти любові оберіг,

Не сплутавши своїх доріг.

Дзвенить дитячий лепет…

Барикади і буднів гонитва,

Але щирі слова молитви.

Хоча скрипить зневіри звук,

Кружляє зло, як чорний крук.

Віра усе переможе…

Оборони нас, Боже!

А серце рветься на льоту,

Пірнувши в дощову сльоту.

Та вже світає…

Життя за двох,

Та з нами Бог…

Веселка сяє!

Людмила ПЕРЕВІЗНИК

***

Не шукай в цьому світі любові,

Бо любов, як і бог, в тобі…

Бог – любов, бог – любов і слово,

То нащо ж марнувати в журбі

День за днем і чекати щастя,

Наче з моря погоди ждеш?

Кожен ранок – святе причастя

Тож радій з того, що ти живеш.

Світ насправді світлий і чистий,

Від лукавого інше все.

Починається день білим листом –

Напиши там своє есе.

***

Запам`ятовується перше враження і остання фраза,

Забути не можна все і одразу,

Не можеш забути – візьми й відпусти.

Не бійсь самоти, уникай суєти.

Забуте давно пригадаєш невчасно,

Це буде як грім серед неба ясного,

Чи дощ життєдайний для спраглого поля…

Нічого не зміниш – на все Божа воля.

На все і про все є одне лиш життя,

Не жди похвали, каяття, співчуття.

Знайти свою стежку нелегко, проте,

Знайдеш – і навколо усе зацвіте.

Віднайдуться рими, означиться сутність,

Округлиться навіть життя гострокутність

і паростком ти навесні проростеш,

і я проростаю у світі без меж.

Віра

А що мені треба?

Шматочок лиш неба

і блискітки зір,

свіжий вітер із гір.

І сонця проміння,

і саду цвітіння,

і віри й по вірі,

а дні – щоб не сірі.

Щоб світ рятувала

і біль тамувала

любов – панацея.

Не нова ідея.

У мене є все,

що потрібно для щастя,

І віра. Тож вірю:

по вірі воздасться.

***

Летіла рідна пісня над горами,

Котились звуки поміж спориші.

Червоними і чорними рядками

ЇЇ слова торкались струн душі.

Там, де домівка, мальви біля тину,

І головаті соняхи ростуть.

Он, ніби на загубленій хустині

Малюнок…чорнобривці так цвітуть.

А пісня лилась, струменіла, не стихала

І про кохання, й нелегке життя,

І як кровинку-сина проводжала

У бій кривавий і чекала вороття...

Летіла рідна пісня над горами,

Від слів молитви так хотілося чудес!..

Край шляху Ангел пригортає маму,

Їй мариться, що син зійшов з небес..

***

Сніг, сніг, сніг

замітає…

Те що зміг зберегти –

не зникає.

Що давно відпустив,

повернулося.

Нащо?

Не пояснить цього

навіть Бог

нізащо.

Відпускаючи все,

відпустив забагато,

не лічив ти ніколи

здобутків,

ні втрати,

не бентежився тим,

приготує що завтра,

бо тривога ота

й копійчини не варта.

В світі все гармонійне,

Ти з ним дисонуєш,

Як себе зрозуміти

не хочеш, не чуєш.

Збережи сам для себе себЕ

і, можливо,

Станеш світом для когось,

стане світ тобі милим.

***

І саме тоді

коли ти зіркою

стрімголов

падаєш вниз

Ангел підставляє долоні

ще не час

ти ще здатен

світити

а хтось тієї миті

задумав бажання

і воно

не здійсниться…

Величне Різдво

Зима нас зачаровує дивовижною казкою, яку творять сніжинки, що весело виблискують на сонечку, танцюючи під мелодії морозу і вітру. Ліс, міста і села огорнуті серпанком величі. Ідемо засніженою стежкою, ховаючи руки і обличчя від морозу, і милуємося довершеними архітектурними шедеврами природи.

Наближається Свято… Вже при одній згадці про нього відчуваємо солодкий запах куті, отави і дідуха, що є невід’ємними атрибутами Різдва. Таємнича ніч п’янить своєю предковічною загадковістю, кличе всіх в оселю дитинства. Бо лише тут, у дитинстві, живе казка, бентежна і пречиста, яка в дорослому віці допомагає нам не заблукати у нетрях буденності і гріха.

В яселках, на сіні, твориться найбільша містерія дива… Ісус народжується з Діви, щоб віддати нам себе цілковито. Щоб здійснити найсокровенніше бажання кожного ще не зачерствілого серця. Свято Різдва вічне, як наші душі, котрі світять зорею Вифлиємською для прийдешніх поколінь. А серце, наповнене Словом, сіє на папір зерно, яке проростає віршами, щоб нагадувати людям про казку, яка і є Щастям, котре ми просто забули відшукати у власному серці.

Люба ТИМЧІЙ

***

Крізь сніжні завії, по стежці, що навіть не видно,

З дзвіночком в руках і добром, щоб до краплі віддати,

Від хати до хати, де вогник горить так заклично

Ми вам колядуєм, ми хочем новину сказати.

Колядка дзвенить і дарує щасливу надію

На добре життя, на достаток і радість у хаті.

І з нею до всіх нас приходить святая Марія,

Щоб світу Спасителя, сина свого дарувати.

Величне Різдво! Це народження Бога живого!

Того, що у серці. Того, що так любить й страждає.

Молімось йому! І у горі, і в щасті - до нього.

Бо тільки Христос добрий світ на долонях тримає!

о. Вітольду Левицькому

Він так співав ! Спів лився в піднебесся,

Будив, молив, любов’ю зігрівав.

З’єднались сили всі - земні й небесні,

Як про Марію Діву він співав.

Сльозу зронивши,вів він про калину,

І про бійців ,що впали у борні .

А ще співав про ласку ,ту,єдину,

Про Божу ласку ,що дарив мені.

Співав баладу про згорілу церкву,

Вів голосом могутнім і лунким.

Він бачить пісню, бачить тільки серцем.

Незрячим бути - це не буть сліпим.

Він бачить більше, ніж усі навколо !

Співає дзвінко Божії пісні,

І спів отця летить за видноколом,

Як соловейка трелі весняні.

***

Господь учив любити і прощати,

Любити всіх не дивлячись на вади.

Та я ще хочу Господа благати:

Всевишній, дай народу мудру владу.

Ісус учив із бідними ділитися,

І у покорі Господу служити,

До Бога буду щиро я молитися,

Щоби війну на сході завершити.

Що Бог нам дав – то треба все прийняти.

Молитися, кріпитися у вірі.

І знов я хочу Господа благати:

Наш Боже, дай моїй країні миру!

Назарія ВЕСНЯНКО

***

Батьківська хата сумує

Батьківська хата сумує.

Діти усі розійшлись…

Голосу серце не чує,

Хочеться, щоби зійшлись.

Доля у світ розкидала,

Рідною стала чужина.

Мати сумна виглядала,

Чи не збереться родина.

Разом усіх чи побачить?

Чи на Святвечір зійдуться?

Хата розлуку пробачить,

Як діти усі обіймуться.

От вже й приходить Святвечір…

Мати молитву читає…

Бачать лиш зорі з небес –

Сумно до столу сідає.

Діток нема, не прийшли.

Мовчки кутю споживає…

Добрі часи всі пройшли,

Вже й чоловіка немає.

Та ось під вікном коляда!

Ложка із рук випадає…

Рідні дзвенять голоси!

Двері хутчіш відчиняє.

–  Любі мої, ви прийшли! –

Як в дитинстві, усіх пригортає…

–  Дороги сніги замели,

    Та ми вже у рідному краї!

І радісно в хаті дзвенять

Колядки дзвінкі і прозорі.

Матуся з дітьми гомонять,

А з неба всміхаються зорі…

Олег ГАЛІВ

У пригорщах небес

Усе на світі в пригорщах небес:

І сонця світло, й материнська ласка,

Кришталь води і барв осінніх казка,

Що огорта в незвіданість чудес.

І я, скорившись вічності, молюсь…

Мої уста пронизує любов.

До Бога із проханням знов і знов

словами серця щирого тулюсь.

***

Неначе книжки я сторінку розгортаю,

І час Різдвяний вирина…

Мене в чарівні звуки огортає

І спів святковий підійма струна.

Різдвяні свята – наші обереги.

Це грані християнського життя.

Вони для нас і альфи, і омеги,

Незгасні і могутні опертя.

Колядки і щедрівки залишають

У нашім серці таємничий слід.

Добу Різдва всі добре пам’ятають,

Адже вона панує сотні літ.

Людмила ПЕРЕВІЗНИК

***

Двотомник відносин прочитано

головні герої пішли

кожен своєю дорогою

і головне

без образ без докорів без слів

вогник що ледве вже тлів

догорів

сизим димом у небо знялися

останні слова

погляди два спокійно зустрілися

обнялися і розійшлися

дива не сталося

власне і не чекалося

диво заясніло на видноколі

там де янголята ясночолі

сповіщали про народження Дитяти

вже й ніч Різдвяна відійшла за небокрай

ранок нового життя зустрічай.

Магія Різдвяної ночі

Намалюй, нашепчи, напиши дивну ніч,

Опинися зі мною отут віч-на-віч,

Пригорни, розтривож мене, приворожи.

Чом раніше не стрівсь, - не кажи, не кажи…

Не важливо, де був, якщо поруч в цей час.

Відімкнула ніч двері і вимкнула джаз,

Патефон, телефон, ще хтозна, який фон,

І побіг враз думок марафон, марафон.

Ти шептав, пригортав, дивну ніч малював

І думок моїх біг зупиняв так, як знав...

Ніч Різдвяною зіркою тихо зійшла,

Ніч Різдвяна до мене тебе привела.

Мар’яна ГРИГОРСЬКА

***

Ця тиха ніч... Ти знову йдеш до хати.

З тобою йде старий сніг волохатий.

Дванадцять страв старий стіл прикрашають,

А в серці щастя, що лиш в небі мають.

Сріблястий сніг віконниці вкриває,

А в небі зір не видно, ніби їх немає...

Чарівне ЩОСЬ і дивно-незбагненне,

Ця таємнича ніч в собі ховає.

Вже вся сім’я зібралась до молитви,

Кутя парує на столі, святкова.

Із світлом темрява спинили битву!

Лише ця ніч чарівна і казкова!

***

Стоїть дідух в кутку старої хати,

Що пахне сіном, медом і кутею.

Під вікна діти йдуть колядувати.

За стіл сідають цілою сім’єю.

Молитва лине в небо непохитна,

Молитва повна радості й благання.

Молитва матері за дочку й сина,

За мир,здоров’я і любов-кохання.

І добру Новину усім звіщають,

І коляда летить від хати в хату,

У щасті цім, де повно сонечка і свята,

Благаю, у молитві

ти хоч раз згадай солдата.

Мар’яна ВАГІЛЬ

***

У ніч перед Різдвом я загадаю,

зберегти всім те,

що в житті зараз мають.

Відшукати те, чого досі не знайшли,

Побачити новий горизонт

здійсненних мрій,

до яких ішли.

В ніч перед Різдвом я побажаю:

взаємності всім від долі

й омріяного від людей добра,

врожаю, благополуччя, миру,

гармонії - в кожній родині,

миру всім у серці і у всій Україні.

В ніч перед Різдвом я загадаю,

щоб кожний хворий знайшов видужання...

Щоб всі згуртувалися вдома, хто був на далекій чужині.

Щоб було тепло батьківських обіймів кожній сиротині.

В ніч перед Різдвом я загадаю,

щоб всі відчули народження Христа у серці власним розмаєм.

Кажуть, що на Різдво здійснюються всі бажання.

Загадуйте, допоки Вифлиємська зірка світить до світання!

Мелодія тиші

Ця красива дівчина, Вероніка Яблонь – дуже творча особистість: займається танцями , вокалом, музикою, захоплюється грою на гітарі. Бере активну участь у багатьох конкурсах та часто є ведучою мистецьких заходів у Долині. Навчається у десятому класі Долинського наукового академічного ліцею «Інтелект».

Поетична стежина її розпочалася з 12 років, вірші в основному на духовно – патріотичну тематику. Вразлива душа авторки виливає на папір свої почуття і переживання. Навіть те, що вже було сказано кимось раніше, відчуває і описує по-своєму, і це досить цікаво.

***

Люблю найбільше тишину...

Коли усе довкола завмирає,

Коли торкаєш лагідно струну,

Й дзвенить душі мелодія безкрая.

Лягають вірші й ноти на папір…

Нічого в світі зовсім вже не треба,

Лиш сяйво цих яскраво-жовтих зір,

Заповнює життя, заповнює півнеба.

Здається вмить, що зупинився світ,

Уже довкола нікогісінько немає,

Лиш тихий шелест тополиних віт…

Затихло все і ніжним сном дрімає.

Найпрекрасніша з мелодій в цьому світі –

Та, яку нам грає тишина.

Аж дзвенять ці неповторні миті!

Казка із туману вирина...

І ніжний подих вітру у вікно –

Немов зима про щось розповідає…

Життя, мені здається, – мов кіно,

А ми – актори, ролі свої граєм.

Від спогадів усе летить вверх дном,

Метелики у животі літають.

Вода здається нам п’янким вином,

І крила тиші знов нас огортають...

Ти думай, як прожити, наперед

Минає час... Куди ми поспішаєм?

Прожити марно все життя?

Який же слід по собі залишаєм?

В минуле вже не буде  вороття..

Вже не повернеш вчинки і слова.

Вони, як вітер, рознеслись по полю.

Ти ще живеш, поки живе душа,

І все, що маєш, забереш з собою.

Ти думай, як прожити, наперед,

Щоб словом не поранити нікого.

Бо добре слово, як цілющий мед,

Лікує душі, проганя тривоги…

Мине той час, і ти маленьким внукам

Розкажеш, як прожив своє життя.

І радісно їх поведеш за руку

У світле і щасливе майбуття…

27.01.2018

Муки творчості

Думки й емоції переповнюють мене.

Навіть не знаю, як точно пояснити.

Пишу я вірш, хоча усе не те…

Ці рядки ніхто не зможе зрозуміти.

Ніби почав ти правильно й завершив,

Але суть ніяк не пояснив.

Здається, пишеш вірш уперше.

Тебе дар мови в мить цю залишив.

Просто неможливо все переказати,

Щоб помістити в чотири сих рядки.

Ти можеш безліч слів сказати,

А на папір не ті слова лягли.

Тоді здається, слово не потрібне,

Душею треба й серцем відчувать,

Думаю, кожен пережив подібне…

Так от чому про особисте слід мовчать…

31.08.2018

Небесна Мама

В осінню пору, коли все золотаве,

І рідні вулиці аж сяють променисто,

І сонечко ще гріє так ласкаво,

Настало Твоє свято, О Пречиста!

Крізь промені й дерев оголені скроні

Теплий дотик небес відчуваю в душі.

Ласкава Мамо на Небеснім троні,

Присвячую Тобі свої вірші…

Небесна Мамо, Покрово благодаті!

Нам місяць жовтень нагадує про Тебе.

Бо Ти найкраща й найрідніша Мати,

І Ти даруєш нам частинку неба.

О, Непорочна квіточко леліє,

Взірцем Ти є жіноцтву на Землі.

Твоя опіка грішний нарід гріє,

До Тебе моляться дорослі і малі.

Така велична Богородиця Небесна,

Слабка і сильна, як сльоза і лід,

Ти на Голгофу біль у грудях несла,

Щоби спасти і відкупити світ .

Я щиро прошу, моя Небесна Мамо,

Рятуй Вкраїну – з Заходу на Схід!

Свята Маріє, змилуйся над нами!

Храни мій край, Пречистая, від бід.

Я пригорнуся до Твого покрову,

Відчую теплоту і дотик Твій,

Моя ласкава Матінко чудова,

Мій скарбе щирих найсвітліших мрій!

20.10.2018

Мамина молитва

Війна... Скільки ж болю в цьому слові!

Страшна біда охопила Україну,

Літер п’ять, а смертей мільйони,

Молоді хлопці йдуть захищати Батьківщину…

Покрила світ колючим снігом

Війни страшна морозяна пора…

І десь в окопі зачерствілим хлібом

Діляться хлопці, задля нашого добра.

Коли ми час марнуєм легковажно,

Який летить від нас без вороття,

Нас захищають воїни відважні,

Щомиті ризикуючи життям…

Як страшно мамі відпускати сина -

Людину, найріднішу у житті…

Вона ж його під серденьком носила…

Пригадує всі миті золоті...

Немає більшого жалю й ридання,

Як мати сина вигляда з вікна.

Чи бачила дитину вже востаннє?

А в душу віє холодом зима...

Телефонує матінка до сина,

Почути б рідний голос хоч на мить…

Не знає, може, саме в цю хвилину

Він в небезпеці, бо війна гримить…

І син, заради матінки спокою,

Сказав: «Люблю тебе, чекай, я повернусь!»

Якраз тоді збиралися до бою…

«Ти чуєш, мир настане, я клянусь!»

Та серце мами завжди відчуває …

Молилася до ранку у сльозах.

Надія й віра ще не полишає,

Любов і туга у її очах.

Пройшов вже тиждень,спокою немає…

Зажурені батьки, гірке життя…

Одна лиш думка їх не полишає,

Що все ж повернеться синочок, їх дитя.

Дзвінок у двері раптом пролунав…

Немов зі сну збудилася зима.

Вернувся син! Матусю обійняв…

Для неї щастя більшого нема!

Молитва мами – то велика сила!

Вона й тримає всіх нас, як в долонях.

Моліться й ви за маму, щоб була вона щаслива,

Щоб сивини не було в її скронях.