Жити посміхаючись

   Споглядаючи глибинну течію Слова, так і хочеться торкнутися щасливою рукою, нероздільною від надприродних здібностей до особливого бачення краси, щоб виплеснути із душі ті слова, які вервичкою обняли серце, що раптом і по – новому заговорило, незвичайною граційністю у вимові, що заохотило без страху іти до людей і ділитися з ними своїм щастям та заряджати всіх позитивною енергією, спрямованою на цілюще джерело неймовірної радості. Щоб можна було просто жити! Жити посміхаючись, як  і сама авторка віршів Хомишин Вікторія.

Пісня – повсюди
Пісня лунає всюди:
У полі, в степу і в селі.
Вона нам потрібна дуже,
Без неї не жить на землі.

Без пісні не тектимуть ріки,
Не підуть в похід школярі,
Не буде нам щастя і сміху,
Коли забудемо рідні пісні.

Іноді важко
Іноді важко стримати сльози,
Іноді важко стримати плач,
Іноді важко утримати слово,
Іноді важко, стримати біль.

Але це не інколи, стримати треба.
Утриматись від слова, від сльози,
Котра стікає по утомленій щоці
І просто жити! Жити посміхаючись.

Перше кохання
Цієї ночі ні хвилинки я не спала,
Слова самі лягали на папір
Мені було і мило і прекрасно,
Що стало навіть трішки страшно.

О, ці думки,о ці слова…
Для серця є нова обнова
Душі і радість, і розвага
Мені прийшло також Кохання.

Всерівно я її люблю
Всерівно я її, таку, як є, люблю,
Бо я також собі з свого народу.
Люблю одну її, одну люблю,
Хоч в неї мова рідна і не рідна.

Без змін, зізналася, люблю!
Хоча життя її в “світлиці”
І хоч навколо неї таємниці
Всерівно я її, таку, як є, люблю!

Крилаті вірші
О, вірші ви мої крилаті,
Натхнення спати не дає,
Ви пані Музу присилаєте до мене,
 

Вона шепоче : “зі мною тобі жити!”
І я спочину на її рядках крилатих
Притисну ручку до листка
Учитимусь поезію любити,
Бо це, як сон для мене звістка.

Прощальна пісня осені

   Згубилося літо у осені, котра щедро роздала свої дари, які знадобляться для тіла, а для душі танцюють у вальсі золоті листочки під мелодію любові. Але і осінь, роздавши всю себе, повинна поступитися зимі, що слідом йде за нею. Лоскочуть по щоках сльози – краплинки дощу, що вже скоро перетворяться у сніжинки. Та поки ще осінь, і ми маємо змогу милуватися її золотою красою.
   Ось як побачила своїм поетичним зором осінь Світлана Кобинець.





Осінь
На полі золотіє незібране колосся,
А з дерева спадає березовий листок,
Усі дари ці щедрі подарувала осінь
І запросила всіх нас з собою у танок.

Лягла на землю листям і дощиком дрібненьким,
Косою золотою повила всі поля.
Туманом колисала село, луги, мов ненька,
А ми в тумані спали, немов мале дитя.

Крилом лелечим ніжним нас гладила по личках,
Дбайливо умивала всіх вранішнім дощем,
І все позолотіло, лише одні смерічки
Залишились зеленими красунями іще.

Розмова з осінню
Спасибі тобі, осінь золота.
   Нема за що, - сказала вона щиро.
   За те, що в золоті гора крута
   І листя витанцьовує уміло.
   Спасибі тобі, осінь, за дари,
Які зібрали ми недавно з поля,
За айстри, що неначе прапори,
   Цвіли і пахли, а тепер вже кволі.
   Нема за що, дитино дорога,
   Ніякої подяки не потрібно.
І мовчки обернулася, пішла...
А слід її замів сніжок так дрібно.

Прощальна пісня осені
У повітрі літають сніжинки,
І прощається осінь з всіма,
І на землю, неначе пушинка,
Осідає легенько зима.

І зронила останні сльози,
Й полетіла, неначе листок,
Заспівала ту пісню в морози,
Від якої все лине в танок.

І востаннє прокинувся ворон,
Пролетів над полями всіма,
На землю спускається морок,
І осені тут вже нема.

І чується пісня далеко,
Що осінь її десь співа,
І нам відпускати нелегко
Ту осінь, що в нас ожива.

І прощально зітхає листочок,
Й кружляє у вальсі легкім.
І, наче прощальний дзвіночок,
Чути пісню, що лине усім.

***
Послухай мить, як барви грають
На флейті неба, скрипках трав...
Ансамблем осінь зустрічає Зиму.
І розстилає золотий рукав.

А подивись, як трави гаю
Принишкли, доторкнувшись до землі.
Щедра осінь зустрічає
Зиму, й несе дарунки їй свої.

Тепер відчуй у себе на обличчі,
Як вітерець лоскоче по щоці.
Це вже не зиму-чарівницю осінь кличе.
Зима прийде, й за осінню затужать всі.

Молодіжна газета “набирає обертів”!

Редколегія “Бревісу” продовжує активно працювати і, як наслідок, – світ побачив уже другий номер видання. Ознайомитись з ним можна на цьому блозі.

"Бревіс" повернувся!

Цьогоріч районна молодіжна газета "Бревіс" працює на базі Долинської ЦРБ, в якій діє молодіжний прес-центр. Бібліотекарі сприяють не тільки створенню, а й розповсюдженню видання, перше число якого вже вийшов друком. Цей та усі наступні випуски газети будуть опубліковані на нашому блозі.