Пам'ять жива

   Нещодавно до нашої літературної студії «Слово» завітала «осіння» жінка Леонія Василівна Кирякова-Вишинська, уродженка села Нижній Струтин. Леонія Василівна багато років була учасницею літературної студії «Горицвіт», яку потім перейменували на «Сонячну криницю», (керівник – світлої пам’яті Василь Олійник). Друкувалася в газеті «Червона Долина».

   Роки не зменшили енергію цієї жінки. Вона чудово співає, танцює, грає на багатьох музичних інструментах, зокрема баяні, любить мистецтво, залюбки відвідує художні виставки. Особисто знайома із багатьма художниками, а на виставці Івана Гуралевича була гідом. Гарно вишиває, шиє та вирощує квіти. Перший вірш «Звуки музики» написала ще, навчаючись в технікумі. У 2013 році вийшла друком її книжка поезій «Візерунки долі», а в 2014 році – «З Україною в серці». Першу книжку ілюструвала старша донька Людмила, з якою в Києві відвідувала театральні вистави та картинні галереї. Залюблена з юних літ у поезію, колекціонує поетичні книги, зокрема з автографами поетів-краян, виписує вислови відомих людей, читає біографічні твори та духовну літературу.

   З її розповідей знаємо, що у 70-му році закінчила Брошнівську середню школу, де співала і танцювала у шкільному ансамблі «Юність», їздила по будинках культури з концертами. Пізніше, коли вже жила у м.Долина, то співала у хорі. Із хорами їздила за кордон.
  Після закінчення технікуму торгівлі за спеціальністю товарознавець промислових товарів працювала у торговельній мережі Брошнева, та у старій частині м.Долина у відділі робітничого постачання де завідувала 6-ма продовольчими магазинами. 26 років віддала торгівлі, а 23 роки – художній школі (з 2001 року) спочатку секретарем (закінчила курси секретаря-друкарки у 1993 році), а пізніше – технічним працівником.
   Народила 2 дочок – Людмилу і Надію. Має 3-х онуків. Охоче відвідує культурні заходи, дає і слухає слушні поради. Читає власну поезію.
   Пропонуємо кілька віршів з її творчого доробку.

Герої (балада)
Сколихнулася ромашка,
мов зранена крильми пташка,
Білу голівку схилила

над бійцем, неначе, мила.
 
Все затихло, тільки стогін
чиїйсь почувся серед поля.
І ромашка в сірім пилі
розділяла з бійцем горе.
 
Тиша мить була, хвилину
раптом вибух здаля лине.
А солдат стікає кров’ю
та невже це він загине.
 
І натомлений від муки
раптом чує хлопець звуки
Стиха шепче дівча щиро
потерпи ще трохи, милий.
 
Ручки ніжно пестять рану,
пригадав собі він маму.
«Хто зі мною? Де це я?..
«Де ти рідна моя Ма...?
 
А у відповідь він чує
Голос медсестри тремтить.
«Потерпи, мій любий, мить.
Ти поранений герою,
Був недавно у цім бою.
На попий трішки води.
 
Загояться твої рани,
Знов почуєш голос мами.
І від ласки у бійця
Ледь усмішка пропливла.
 
Пам'ять жива
Горить моє серце, його запалила
Пекуча іскра ворожого зла.
Чого ж я не плачу, чому не ожила
Завмерла від болю на скроні сльоза.
 
Та сльози поллються затоплять могили
А пам'ять не згасне і буде жива.
Це наші герої навічно ожили,
Бо наша земля Свята.
 
А зорі на небі свічки засвітили.
Зігрілась від жалю сльоза.
Щоб ворог в жахнувся
Яка Божа сила, що Україна жива.
 
Хотіла б я вийти у чистеє поле
Припасти лицем до святої землі,
І так заридати, щоб зорі почули,
За наших загиблих дітей на війні.
 
Торкає серце біль
Торкає серце біль
Горить моя душа.
Гуде, як в саду джміль
Сирена – це ж війна.
 
Лютує ворог – звір
Здригається земля
Ти в перемогу вір,
Бо правда в нас одна.
 
Роз’їсть ворога сіль
Очиститься від зла,
Бо б’ємо ми у ціль,
Щоб ненька ожила.
 
За Україну іде бій
І мрія ожива,
Що Україна стане в стрій
Героям слава зажила.
 
Жде мати сина
Гриміли бої в чистім полі
І хлопці лягли додолу
Ніхто не посмів відступити
Йшли землю свою боронити.
 
В нерівнім бою йшли в атаку
Бо знали за що воювати
За рідну неньку Україну,
Нехай за неї я й загину.
 
А мати з тривогою в серці
Чекає синочка в надії,
Дай Боже їй сина діждати
Живого додому у тілі.
 
Чорно-білі хмари
Золотисті роси впали на покоси
Шовковисті трави розпустили коси.
Дрібнолисті лози розсипали сльози
Чорно – білі хмари на нашій дорозі.
Промінь росу вип’є поки сонце зійде
Та мабуть не скоро біль із серця вийде.
Україно, Україно, стоптана ордою
Перебита кулями й мечем
Україно, я завжди з тобою .
З піснею у серці А в руці з мечем.
Україно, дай Ти Боже сили,
Щоб могла ти повік віки жити,
А ми твої вірні сини й дочки
Будем вірою і правдою служити.
Без віри немає щастя
Без надії немає життя.
 
Моя дорога
У кожного в житті своя дорога
Змережена і зіткана з чудес
Спішу на крилах Ангела до Бога
Схиляюсь перед тишею небес.
 
Вивільнюю я серце із руїни
Буденних клопотів, непроханих тривог
Я здійснюю в душі перевороти
Збираю крапельки людських щедрот.
 
Окрилюю я душу у мовчанні
Зосереджено до Бога я молюсь
Одні на Тебе Боже сподівання
Я Ангелам небесним поклонюсь.
 
Життя
Життя прожити – не пройти
Легкі дороги і стежини
Боротись треба нам завжди
За щастя, мир, спокійний сон дитини.
 
 ***
Хай світло проллється
На радість сповна
Дитя із колиски сміється.
Розквітне родюча наша земля
Для всіх українців хай мир озоветься.

Просимо звернути увагу!

Шановні автори та читачі блогу «Слово молодих», цього року нашому ресурсу вже минає 15 років. За цей період тут опубліковані твори чималої кількості людей. Для когось із них блог став стартовою площиною перед друкованими збірками, інші ж вирішили, що їх влаштовує цей онлайн-ресурс. Ми ж раді всім, хто долучається до нашої спільноти зі щирими і чистими думками.

Хочемо нагадати, що дана платформа створена для того, щоб надати можливість всім бажаючим поділитися своїми літературними доробками. На даному майданчику мають змогу публікуватися як ті, хто вже видав власні збірки, так і ті, хто лише здійснює перші проби пера.

Адміністрування блогу здійснюють працівники Долинської центральної публічної бібліотеки, які, звісно, можуть трішки підправити кричущі помилки, але основна відповідальність за публікації лежить на самих авторах прозових та поетичних рядків.

Нагадуємо, що в Україні діє Закон України «Про авторське право і суміжні права», а в грудні 2022 року також прийнято Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо відповідальності за порушення авторського права і (або) суміжних прав». Стаття 51 Кодексу України про адміністративні порушення, відповідно до вищеназваного Закону, фіксує: за незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об’єкт (плагіат) або інше порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняються законом, застосовується адмінштраф від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн. – 5100 грн.) з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Стаття ж 176 Кримінального кодексу України, попереджає: «Незаконне відтворення, використання та розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, інших творів, а так само незаконне відтворення, використання та розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – караються штрафом від трьохсот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (5100 грн. – 17000 грн.) або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк".

Отож, бережімо репутацію, як особисту, так і бібліотечну, будьмо уважними та добросовісними при створенні своїх доробків, дотримуймось законів держави і звичайної людяності! Натхнення вам всім і бажання творити, однодумців та прихильників і, звісно ж, гідних поціновувачів вашої праці!

Ми не самі

  Наша талановита студійка Оля Головатюк (Витвицька), яка є співавторкою збірника поезій «Немає вороття з любові», вже тривалий час живе у Кам’янці-Подільському, та не забуває ні про нашу студію, ні про своє рідне місто Долину. Вірші нам надсилає електронними засобами комунікації, а на заняттях ми бачимо її по відеозв’язку. Сьогодні пропонуємо не просто читати її вірші, а слухати їх в авторському виконанні, перетворені на акапельні пісні.

 

Свободу треба боронити

Світлана Величко – лікар-невролог і поетеса за покликання, з якою хочеться сьогодні познайомити тих, хто ще не отримав задоволення від її творчості. Бо вже з перших рядків її віршів розумієш, що ця жінка живе і працює для України. І для трьох своїх дочок, яких навчила любити Батьківщину і людей. У неї є власна життєва заповідь: «Усе для України!». Війна зачепила її, як жінку і як поетесу, тому з приводу чи не кожної жахливої події народжуються вірші, пронизані болем і надією. Видала пані Світлана збірку віршів у трьох частинах «АТО, чи просто так – війна», а також книги під назвою «Жив був народ», «До мами», «Слідами предків». Її книги про найбільші цінності: родину, батьків і любов до рідного краю. Щиро прагне Світлана Михайлівна, щоби в українських школах почали вивчати правдиву історію України, бо ми маємо чим гордитися. Пропонуємо послухати вірші авторки – правдиві, щемливі і сповнені любов’ю та вірою.