Пропонуємо ознайомитись із віршами учасників студії на Великодню тематику.
Мар’яна Вагіль
Молитва
Господи, молю не дай упасти у рів,
Де Лукавий свій величний трон посів.
Не дай, Боже, бути людям “на сміх”,
Де панує зло, де владарює гріх.
До приреченої спокуси не допусти –
До тієї, що звуть “земна насолода”.
Й ту гірку наївність, Боже, прости,
Що звучить тепер просто “Свобода”…
Не дозволь заплутатись у павутину,
Що перетворює людину на тварину.
Зупини, коли неправильна дорога,
Дай відчути обман, хай опанує тривога.
Я молю, Тебе, заспокой спустошення,
Що безжалісно у пащу Пекла кидає.
Дай ще шанс – останнє запрошення
Ображеному Добру, що десь поруч літає.
Впусти у серце Бога…
Любов – це спрага до чистої води,
Крапля просочується в найменшу щілину.
Любов – це покриті на піску сліди,
Снігова кулька перетворюється на лавину.
Поклич у серце Бога,
Поклич Його до себе.
Коли прийде знемога,
Він буде поруч тебе.
Впусти у серце любов,
Сильнішу від кохання.
Хай вирує у жилах кров
Не муч себе зітханням.
Впусти до серця Бога,
Він завжди в допомозі.
Зрони слова молитви,
Добро і мир в дорозі.
В долині сліз…
“…на цій долині сліз усе минеться,
а нагорода буде в небі вічна.”
(Біблія)
Чи ви колись стояли у відчаю на трибуні,На вас дивились із проломною цікавістю?
А голос, наче розтинав себе у їх відлунні,
З насмішкою гіркоти в чаші тихої лукавості.
Чи ви колись були у “відчаю глибинному”,
Губились в терзанні поспіху без причини.
Шукали виходу в безвиході нестримному,
Струмені волі втікали променем без провини.
Чи ви колись губились в розкаянні невмілому,
Душа болітиме, бо кожен має перенести муки.
Крокуючи вперед по випробуванні неспілому,
Треба прийняти із вірою, до Бога – щиро руки.
Чи ви колись побували на земній долині сліз?
Сльози солоні терпкі, та після них – диво-квіти.
Не правда, що життя постійно рухається під укіс,
Бог не допустить провалля, бо ми Його любі діти.
Чи ви колись бігли по камінній тернистій дорозі,
Кожен крок ставав підніжкою чомусь неминучою.
Так легко загубитись чи навіть заснути в тривозі,
На нещодавній рані біль здається сіллю сипучою.
В кожного буває порожнеча й частина знемоги,
Кожен має свій хрест й стражданні різні-пекучі.
Та завжди нам даються під силу ноші й стоги,
З великою вірою стають легші і не такі болючі.
Мар’яна Бордун
Почорніло небо
Почорніло небо, заступило сонце
Затряслась земля від гріха отого,
Що на себе взяли лихі сини Юди
Ісуса розіп’яли, не боялись суду!
А Свята Діва плакала побожно,
Ноги цілувала, що стікали кров’ю
З рідного синочка, що висів на хресті
Слізьми обливала ноги ті пречесні
Та все витирала пресвятим волоссям
Та все ж так ридала за коханим сином…
Магдалина плаче і цілує ноги,
Та у душі своїй молиться все Богу,
А Ісус висить на хресті отому,
Що облили сльози вічної любові.
Розіп’яли Його лихі люди,
Що про Бога знають та чомусь не вірять
Ісуса зневажають, що є Божим Сином
На небо відправляють Спасителя й дитину!
А в голові дзвенить
А в голові дзвенить стукіт молотів
Забивають в руки Ісусові цвяхи,
А Він все терпить за гріхи народу,
Що потім поблагословить і піде в дорогу
Плачуть всі над ним, а лихі сміються
Плачуть і радіють навколо Ісуса…
Десь там в майбутті славить Його будуть
А зараз Його катують
Надівши вінок на голову, з колючих гілок,
А Він все терпить і молиться Богу,
Щоб їх навів на вірну дорогу,
У вухах передзвін, а у серці туга,
У молитві Бог, серце наче струна.
Олександра Телега
Одна сім’я
Душа колись попросить ще пощади,
Відмолювати буде кожний гріх
Для чого, Боже, мій і чого ради
Щоб знову впасти у новий, ще тяжчий гріх?
У миті щастя, радості хвилини,
Живемо ми лиш тим, що в нас вже є,
Коли ж зникає те, до чого ми так звикли
То дізнаємось, що воно нам дороге.
І сповідь мою я почну іще з початку,
З початку мого юного життя:
В дитинстві я була, мов янголятко,
І мріяла про світле майбуття.
Я добре знала: Бог – одна святиня,
Бо вчили так мене колись батьки,
Адже найближчою до Бога є дитина,
Бо ще не встигла вона злу відкрить душі.
Та не на довго, всі в цім світі грішні
І кожний з нас за гріх несе свій хрест,
Та хтось несе його з покорою й терпінням,
А інший – за провину світ кляне.
До кого ж прийде тайна покаяння
Хто молить в храмі: “Господи, прости”
Хто за провину сам себе осудить,
Той буде прощений у небі, нагорі.
Адже за нас Ісус Христос і був розп’ятий
Своєю кров’ю наші душі відкупив
А ми безвільні, ми не вміємо прощати,
Як вміє Він і як Він нас учив.
Схиливши голову, клякаю на коліна
Я знаю, що прощень не гідна я,
Але я вірю, під опікою Ісуса
Усі ми будимо, немов одна сім’я.
Олег Галів
Розп’яття
Стою на перехресті доріг,
А серце кричить пестливо
І гострий колючий дріт
Ранить душу мою, немов шило.
Жало оси так не пече,
Як думка про розп’яття
Вода із струмочка втече,
Та не втече пам'ять від багаття.
Буде різати, не переріже,
Буде рвати, не перерве,
Цвітом щастя в тобі засяє,
Та від тебе не утече.
Плюском ночі застелить очі,
Щоб не бачив реальний світ
І розвіє, мов колосся,
А зозуля накує літ.
Чи життя справедлива штука?
Чи життя – це правдива річ?
М’ята стелить на шлях розлуку,
Без розлуки немає доріг.
Віра в Бога спасла Ісуса,
Вміння прощати для нас спокуса
Йдім. Туманом застеляймо зло,
Нехай в душі росте добро.
Мар'яна Коцкович
Одна лиш віра допоможе
Якщо біда постукає у двері,
Ти відчини їх, не тікай.
Одна лиш віра допоможе
Піднятися. Про це, ти, знай.
Не говори про горе вголос,
Не нарікай і не кляни.
Одна лиш віра допоможе
Тобі піднятися з біди.
В проханні тихо помолися,
В молитві голову схили.
Бог не залише, допоможе
Тобі піднятися з біди.
Ліля Витвицька
Дозвольте огорнути вас Любов’ю
Дозвольте огорнути вас любов'ю
Якою не огорне вас уже ніхто
Яка омита, Сином мого кров'ю
Бо Він - любов, а ви не любите Його
Я хочу вам усім відкрити
Любов Мою, що з Серця виплива
Я хочу з вами завжди житии
Даруючи всім ласки і блага.
Дозвольте огорнути вас любов'ю
Бо Люблю вас , ще з перших днів
Любов моя не спричиняє болю
Вона рятує всіх, руйнує гнув
Любов Моя солодка і прекрасна
Вона зсилає ласки в майбуття
Бо Ця любов свята і ніжна ласка
Вона дарує всім вічне життя.
Тож дорожіть любов'ю
Вона всіх вас до Мене заведе
Вона рятує у нужді і горю
Вона до неба всіх вас приведе.
.jpg)