Той запах ти не сплутаєш ні з чим…

Усе швидкоплинне, вічні лиш книги. Вдихаєш аромат, в якому зібрана мудрість тисячоліть і занурюєшся у книгу очима та серцем. Без книги, як без вірної подруги, немислиме завтра. На щастя сьогодні, коли в шаленому темпі розвивається світ інтернету, є люди, які цінують книгу та храм, де вона зберігається – бібліотеку. Поети і письменники продовжують оспівувати їх у віршах, та як у нашому випадку, казках. А напередодні Всеукраїнського дня бібліотек пропонуємо до вашої уваги захоплюючу казку про книгу та вірші, присвячені книзі та бібліотеці від наших студійок.

Марія Юзьків

Казка про книгу

Ця казка про Ізабеллу, яка мала чарівну книгу. Щовечора дівчина перед сном розгортала її. Здавалось - це прості історії. Насправді всі наповнені дивом. Зміст казок оживав перед очима Ізабелки.

Одного разу почалася гроза, героїня зазвичай, сиділа тримаючи чарівну книгу. І ось в дзеркалі з’являється чарівний світ. Ним зацікавилася Ізабелла.

Зовсім інший всесвіт - непритаманний нашому. Там її зустрів ельф. Він сказав, що їхньому існуванню загрожують злі сили. Всі книги знищуватимуть Вирішивши піти в подорож, дівчинка не уявляла що на неї чекає. Дійшла до підніжжя гори. Тут мешкав злий чаклун. Він хотів присвоїти собі всі книги та понівечити їх та підкорити всесвіт. Коли зустрілись Ізабелля та чарівник, то розпочалась між ними боротьба. Здавалося, перемогло зло, але майже в кожній казці є щасливий кінець. Зненацька вискочив із - за кутка молодий парубок, ножем влучив в саме серце чаклуна. Зло переможене. Воно зникло. Місцева влада книжково – чарівного світу надала дівчині титул захисниці.

Перемогу здобула Ізабелля, але хто – зна, які ще пригоди чекають нашу героїню у світі, де очорнюють книги, адже книги – історії, які особливі. Книги навчають та формують наш характер.

 

Ольга Литвин
    Моїм колегам бібліотекарям
Той запах ти не сплутаєш ні з чим,
коли відкриєш двері у світлицю.
То пахне книга, мов кадильний дим,
бо тільки з друку стала на полицю.
 
Тут стільки праці…Ми живемо цим!
Тут слово, як кораблик, має волю.
Тут сотні книг, історій і світлин,
і кожна має свою долю…
 
А ми – керманичі цих кораблів,
несемо в люди теє слово,
Бо тільки ми – бібліотекарі
в житті вважаєм книгу за основу!
 
Марія Бойчук
            Храм душі
Спини мене духовний храме,
Від суєти, від дріб’язку.
Іду до тебе, як до мами,
По мудрість і по чистоту.
 
Прекрасний сад в твоєму лоні,
Де зберігаються плоди.
Беру легенько у долоні
Душі таємної струни.
 
Полине музика врочисто,
Ввись піднесе у небеса.
Це Лесі пісня стоголосо
Лунає дзвінко в майбуття.
 
Скрижалі памяті доносять
З глибин та сивини віків
Незламний поступ Святослава
І вольність духу козаків.
 
Міцний канал зв’язку із Богом
Через світлицю, що в душі,
Дає нам Віру і Надію
Для вдосконалення мети.
 
Любов Тимчій
            В БІБЛІОТЕЦІ
Тут тишина, хоч сотні тут думок,
Історія народу, його мрія.
Гортаю книжок списаний листок –
Він душу величчю і ніжністю зігріє.
 
А люди тут – великої душі.
Порадять тим, хто ще підказок просить.
Бібліотекарів вітаємо усіх –
Робота ваша радість всім приносить.
 
Відкриють книжок сиву глибину,
Порадять автора, підкажуть всі новини.
Ви вслухайтесь у дивну тишину:
До вас говорять тут серця людини.
***
Вона з тобою завжди, повсякчас
Удома, в школі, на столі чи в сумці
Розділить із тобою вільний час,
Пораду дасть, розкаже, що на думці.
 
Вона тебе з собою поведе
В небесний всесвіт, чи в морські глибини
Вона злетить з тобою до небес,
Навчить життя, дасть відчуття провини.
 
Розкаже, що любити - це добро.
Навчить як працювати і творити.
Відкриє тайну, як колись було
І дасть пораду як у дружбі жити.
 
Ще заспіває чи прошепотить,
Відкриє таємницю, заспокоїть
Зупинить крок, щоб в прірву не летіть
Й болючу рану добротою згоїть.
 
Та ти її лише не залишай
Бери з собою, бережи, навчайся.
Із книжки ти знання усі черпай
Вона тобі відкриє двері в щастя.
 
Назарія Веснянко
            ***
Нехай говорять, інтернет - павук,
Що в павутиння і дитинство ловить.
Тут хочеш якість, хочеш гучний звук,
Й на стезю, де розваги настановить.
 
Та не реальне, все умовно - віртуальне,
Тому життя, як колесо дорогою біжить.
Але ж коли збагнеш, що все брутальне,
А ти не маєш чим, насправді, дорожить.
 
Згадай, все плинне, лише Слово вічне,
Ховається в рядках цариці - Книги.
В нім істинність, воно таки правічне,
Шукаймо ж дива, насолоди і інтриги.
 
Хай двері мудрості всім відкриваються,
Коридорами бібліотек мрійно ступаймо.
Тут доторки реальні долі відчуваються,
Лише знання скалу щодень лупаймо.
 
            ***
Нам двері в світ відкрила книга,
Знайомила з планетами й людьми.
Байдужості розмерзла тверда крига,
Щирішими читаючи ставали усі ми.
 
І смакували очі стиглі плоди з раю,
Які ховалися між гілочки - рядки.
Бо ж в цім чарівнім дивокраю
Є Євшан - зілля й з квітами грядки.
 
А на землі я всього, як й всі - гостя,
Та й тут мій день без книги не минає.
В найкращій з них є Правда і є Щастя,
Вона про все що було, і що буде, знає.
 
А та, що народилась книга, із паперу,
Нажаль є нині, наче призабута мати.
Та вірю, переможе електронну еру,
І зрозуміють всі для чого нам читати.
 
Наталія Якимів
Бібліотека – храм науки,
Де книги на полицях в ряд лежать
Чекають на відвідувачів в залі
І просять їх до рук узять.
 
Література є усяка – і про кохання
Й про життя,
Про біль,журбу і каяття
Про землероба й моряка.
 
Бо хтось читає для науки,
Хтось бере книгу для душі.
А хтось мандрує сторінками
Лиш по морях та океанах.
 
Та з книгою товаришують всі
Це і дорослі й школярі.
Бо книжка – це промінчик доброти
І звісно, що читають її всі.
 
Таня Бріцька
        Кохайте книгу
Для світу безцінний скарб,
Що тихо біжить рядками,
Між чорних і білих фарб
Написаний сторінками.
 
Розкаже, як вік прожити,
Пройти як - життєву битву.
Як світ і людей любити.
Як Бога пізнати й молитву.
 
З ним всесвіт пізнаєш в тиші!
Все золото світу знайдеш!
У серці любов залишиш
І щастя своє віднайдеш!
 
Його ти відчуєш серцем,
Цей скарб,що живе рядками.
Черпнеш,як води відерцем
І візьмеш в життя стежками.
 
Коли не пізнаєш барв,
Серце обернеш в кригу...
З чорних і білих фарб
Читайте й кохайте книгу.

Україно! Ти в мене одна!

 На долю нашої рідної України випало багато випробувань. Це її споконвіків прагнуть знищити сусіди-вороги. Сьогодні в країні триває нещадна війна. Гинуть немовлята і найкращий цвіт нації. Та ми незламні, хоч і великою ціною здобуваємо грядущу перемогу. Бо Україна у нас одна, одна- єдина на Землі. І ми єдині, не ділимось ні на Схід, ні на Захід, а кожна куля, що розриває груди захисникам, болить кожне серця, сповнене любов’ю до Батьківщини. Віримо, що завдяки патріотизму та відданості нашого народу усі негаразди залишаться позаду. Ми і надалі будемо милуватися багатствами та красою України, та вже достеменно вивчимо свою історію і рідну українську мову. Ще не один вірш напишуть і наші студійці рідною мовою, в якому як завжди присутні любов і віра у те, що: «Ще на Нашій Україні доленька доспіє». Запрошуємо послухати вірші наших студійок.

Олександра Дужак

Іванна Кирильчук

Ангеліна Креховецька

Вероніка Сметаняк

Іванна Кирильчук

Ангеліна Креховецька

Фантастичне коло у вимірі кохання

Нещодавно двері літературної студії «Слово» відкрила 15-літня, харизматична, впевнена у собі дівчинка Олеся Беляк. Учениця ліцею «Інтелект».

«Ще з раннього дитинства, – каже про себе Олеся, – відчула, що музика - це моє. Все почалося з садочку, і продовжується до сьогоднішнього дня. Я дуже люблю співати, і досить непогано виходить, а танцювати ще більше. Вже навіть встигла закінчити музичну школу, клас скрипки. Музика - ритм мого життя. Була декілька разів ведучою дитячих заходів і це неймовірний та веселий досвід. В майбутньому планую поступити на вчителя української мови та літератури. Також займаюся волонтерською діяльністю. Обожнюю читати книги та переглядати фільми. Вже як рік пишу вірші, поштовхом були в цілому події в житті, моя любов до творчості та мрія створити власну збірку».

З усього сказаного, розуміємо, що спосіб життя у дівчини надзвичайно активний. Вона відвідує цікаві заходи, любить подорожувати та просто проводити час із сім'єю.  Дуже любить своїх батьків, які є для неї опорою та підтримкою. Пригадує своє чудове дитинство і бачить правильний шлях у майбутнє. І в цьому всьому теж завдячує батькам.

Поезія для Олесі - це внутрішній спокій, бо коли творить її, то почувається щасливою. А кожен вірш написаний по - справжньому, з любов'ю. Запрошуємо до читання. Віримо, що збірка віршів, із таким завзяттям, буде не одна.

Море

Море, як бездонна ніч,

Яка у серці залатала рани.

Невже мені без тебе сумно так вночі?..

Я зранку напишу догану.

 

Море, як могутня ніч,

Яка заполонила душу млою.

Невже мені так тяжко уночі?..

Коли я залишаюся з тобою.

 

Незламна ніч... як просте все сказати,

Але про це, не можна написати.

В ся винна в тому, що любов горить...

Та рідну душу, ніколи не спалить...

 

Та марна ніч... яку ми так чекаємо,

І серцем теплим, душу зігріваємо.

Не за горами, та щаслива мить

Коли побачимо, як серце клекотить.

 

Душа

В ночі за вітром понеслась душа,

Яка до берега приплила вся побита...

І це все я скажу про почуття,

Якими чиєсь серце було оповите...

 

В ту далечінь, за обрій, вир думками,

Душа злетіла, як розбитий птах...

Любов що варто написати сльозами,

Все малювати той розритий страх...

 

Кохай

Кохай! Кохай із силою розлуки,

Там незбагненні тихі муки,

У у світі криків і бажань,

Та ти кохай, кохай, кохай!

 

Вона чекатиме до ранку,

У  світлі яснім  десь на ганку.

А він стоятиме один,

Й палитиме огнений дим.

 

Розлука - біль, тяжка я забута,

В падінні хмар і самоти...

В холодну ніч, де була я розкута,

Палав самотній від кохання ти.

 

Ми

Таємна, про холодна ніч,

В саду примара розкидала ліни,

Частина нас залишилось в той бік,

А серце все шукає рідні квіти.

 

Ромашки в липні все застигли там,

Де ми з тобою, як маленькі діти.

Розповідали квітам, серцем оповитим

Про рідний дім, крилату мрію дам.

 

І світлий промінь розкидав нас тут і там,

І ми залишилися в прірві дивних хмар,

А спокій вмить поглянув у вирій ран,

Та все той крик не покидав нас тут і там.

 

Весна

Весна, болюча суща в драмі,

А вибухи стихають в далечінь,

Асе сталось так, як було в тому гаї...

Де я колись шукала свою тінь.

 

Ракети в небі не покидають хмари,

Той смуток, біль, він завжди біля нас,

Та я все в сні, вірна я бачу страшні мари,

Сповиті в домі страху, в світлі фраз.

 

Той тихий вечір у пам'яті залишається

назавжди,

Не зникне він не наше не засне...

Та я чекав нового ранку,

Коли почую, що більше не прийде.

 

В мить

Літній вечір, темна ніч,

Ми стояли пліч-о-пліч,

В гаю солов'ї співали,

В гості весну закликали.

 

Атмосфера, фільми в домі,

Не забуду весь цей гомін,

В кухні світло не згасає,

Та вже зіронька зникає.

 

Тихий вечір, очі сяють,

В небі сонце зустрічають,

Квіти в полі розрослись,

Де з тобою розійшлися...

 

Ти

Вітер кохання в пориві думок,

Стежка самотності в серці,

Та він не зробить вперед сильний крок,

В світлі казок, в пилі люстерці.

 

Шлях на нам не кажеш щасливої долі,

Та я питатиму там,

Де ми гуляли разом темнім полі,

В мареві сонячних рам.

 

Яне покличу тебе наодинці ,

В білих самотніх садах,

Де десь далеко цвітуть чорнобривці,

Та ти співаєш в сльозах...

 

Життя

Любов приходить із роками,

А ми гуляємо містами,

Де в полі клен один шумить.

А в небі зірка мерехтить.

В книжках про долю не напишу,

Залишу я тобі цю тишу,

Де люди спокій свій шукають,

Життєві сторінки гортають.

 

Тай біль у серці не зникає,

І в домі світло не вмикають,

Забула ми те слово «нити»,

Прийшов наш час в дворі бродити...

 

Слід

Дорогу хуртовина замела,

На затишних околицях села,

Різдвяна зірка в небі засіяла,

Зима до нас у гості завітала .

 

У домі свічка не згасає,

Вона біля вікна його чекає ,

Холодний подих промайнув у домі,

Злинає незабутній, теплий гомін.

 

Щаслива мить прийшла, шляхи

розходяться у світ,

В пам'яті все зникає весь граніт,

Тепло летить все слідом за тобою,

А промінь видно тільки за горою...

Дзвінок

Квітами стежина пролягла,

Доля весь цей смуток одягла,

Потяг вже останній доїжджає,

Темна ніч все місто поглинає.

 

Дужий вітер заглядає у вікно,

А вона чекає все його дзвінка...

Щоб сказати те, про що не звикла,

І яка вона була п'янка.

 

Він не дзвонить, не питає як ти,

Чи загоїлися тяжкі рани,

По дорозі розкидались факти,

А у домі вже згасли всі екрани.

***

Як сильно я тебе любив...

Сказав він їй, поглянувши у вічі,

Запах волосся у глибині згубив,

Та кришталеві спогади назавжди

будуть вічні.

 

Вона руйнує свою гордість,

В пориві пристрасті і болю,

А він напише про це - повість,

Як вільний птах злетить на волю...

Осіння злива розчиняється у небі,

Та його тінь зникатиме вві сні,

Вона відчує простоту в його потребі,

А погляди залишаються сплячі…

Нові незнайомі...

Фантастичне коло у вимірі кохання,

Невідомість в небі, в сонячному сні,

А платівка сяє, як грайливе те бажання,

У той час коли вона сказала палко "ні"...

 

Там за хмарами, в безодні справжніх фраз,

Крик летів у невагомості за птахом,

Біля хвиль, які розкинулися в раз,

Десь, у дощовій галявині за дахом...

 

Дим від цигарок залишився у домі,

Слід за нею розлетівся в мить,

А ми стали нові незнайомі,

Може все ж таки колись, йому поталанить...

Поетична мозаїка

Літо, короноване весною, зайшло на свої позиції для того, щоб належним чином виконувати свої зобов’язання перед природою і людьми. Його черга вести діалоги з деревами, квітами і птахами. Літо входить в життя романтиків і скептиків. Плете вінок надій для тих, хто вірить у дива. Плаче рясним дощиком із тими, кому болить і радіє, від дотику руки на плечі тих, хто не втратив радості і віри в краще завтра. А яке ж літо в житті творчих людей? Бо ж кожна особистість по-своєму його осмислює і переосмислює. Малюючи уявні картини окремих епізодів, радієш і плачеш із кожним зокрема. Чуле серце засіває квітами чисті листочки вразливої чиєїсь душі. А зірвані квіти-слова і сколюють серце колючками, і зцілюють зранену несправедливістю душу. По-своєму бачиться кожна мить життя, чується подих вітру, смакується крапелька дощу, відчувається дія теплого сонячного промінчика на власному обличчі. А як це у них відбувається у житті і вірші, пропонуємо переглянути поетичну мозаїку теплих краплинок з літнього дощику.

Ольга Литвин

Ліля Пінчук

Любов Тимчій

Людмила Перевізник

Олеся Беляк