Добра казка

 Вже грудень підходить до завершення. Незабаром залишиться в минулому цей важкий і непередбачуваний 2021 рік. Починається переосмислення прожитого і пережитого. Роздумуємо про життя і його першопочаткову цінність. Про нашого Творця, який вдихнув у нас життя і довірив нам інших людей, щоб разом ми вірили лише в добру казку, яка відродить життя для майбутнього.

Марія Бойчук

              Добра казка

В моєму серці не було страху й немає,

Його Господь охороняє,

Від фальші та облуду-тьми,

Всевишній, весь народ, убережи!

 

Зоря ранкова вмиється росою,

Проміння Сонця морок спопелить,

Пташина заспіває стоголосо,

Земля прокинеться в ту ж мить.

 

І заживемо всі разом щасливо,

Бо знаєм, що таке біда,

У погляді та добрім слові

Відродимо життя для майбуття!!!

 

Мар’яна Вагіль

                        Павутинка життя...

Павутину не втримати – вона за вітром хилиться.

Нектар дуже солодкий,але цвіт сам не запилиться.

Роси блиск неповторний на сонці, але його боїться,

Слова – це перли мови, але деякі так без причин і не мовляться...

Найкрасивіша троянда без нестачі води засихає,

Найлютіша віхола все ж колись спиняється, затихає...

Непомітно,але трава бринить, що по ній недавно ходили,

Живемо день за днем, але себе істинного не всі находили.

Перенасичені дощами ріки з берегів на волю виливаються,

А береги потоків витримують – частинами обриваються.

Деякі люди від гордині мовчки в своєму світі захлинаються,

а інші від чужої байдужості у сірих стінах бідності скитаються.

Павутину іноді вітри не руйнують, зачепившись на щось - обриваються.

І схоже що ми власним життям ткаємо.

Хтось захопившись грою у віражі хвилею штормою в скали приб'ється,

Час ніколи не стоїть на місці, чи в когось не запізно проснеться.

                ***

За життя велика дяка Богу,

і за людей, що є поруч у ньому.

Що показує Бог завжди правильну дорогу,

й своєму даному Ангелу святому.

За всі дари, що Бог завжди приносить,

дарує Він блага всі повсякдення,

і в замін Він нічого не просить,

лише роздає всім Любов й благословення!

Спасибі людям, що в житті є підтримкою,

чи досвідом гіркоти чи радості,

чи просто однією невагомою хвилинкою,

які приходять без злості й заздрості.

Спасибі Богу, за все, що Бог мені дарує

і всі люди в ньому неспроста.

Кожний день якоюсь неповторністю чарує.

Має в собі завжди нові натхнення намиста!

Оксана Сподар

                          Молитва

Господи! Змилосердись над народом моїм!

Цю ненаситна війну зупини, наче бурю на морі!

Дай нам пройти по воді за велінням Твоїм

Й не потонути в сльозах і безмежному горі!

 

Отче наш! Тільки на Тебе надія одна!

Віримо в Тебе і в силу Твою всемогутню!

Пащу вогненну розкрила голодна війна

І пожирає беззахисне наше майбутнє.

 

Матінко Божа!Покрий омофором святим

Многостраждальний народ, що взиває до Тебе!

Поки одні тут біжать за тільцем золотим,

Інших Ти вже зустрічаєш у Божому небі…

 

Гинуть найкращі! Не сотня – вже їх тисячі!

Вже їх додому ніколи й ніхто не поверне.

Спомином світлим прилинуть при сяйві свічі…

Боже! Очисти Вкраїну од всякої скверни!

 

Знищи ненависть і зраду, а дай каяття

Лютим загарбникам й нашим захланним іудам!

Пекло страшне зупини! Хай квітує життя!

Кожної миті хай воля Твоя з нами буде!

 

ВІРУ даруй нам таку, щоб пройти по воді,

Жодного разу об сумнів гіркий не спіткнутись,

Щоб Україна і квіти її молоді

В МИРІ і ЛЮБОВІ до Тебе змогли усміхнутись!

Іванна Мальон

Лілія Сідор

Любов Тимчій

Наталія Воробець-Якимів

Ольга Литвин

Ти – чистий любові подих

    Осінь, розсипавши листочки до ніг, вже втомлено ходить садом мрій, чекаючи що ось-ось її замінить зима. Ностальгійно, печально, навіть час від часу слізно... Оголені дерева не тішать око, а серце зачиняє двері перед радістю, бо здається, ніщо вже її не віщує.

    На межі переходу осені в зиму так щемко-щемко буває душі, та є книга, кава і вірші. Прекрасні вірші улюблених поетів, та перші, ще не смілі, писані юними серцями.

  Сьогодні пропонуємо познайомитись із новою учасницею літературної студії «Слово» – Вікторією Кажук, яка щиро ділиться неспокоєм закоханої душі , і від цього світ стає трохи світлішим, і ти розумієш, що комусь потрібен в цім світі.

Я думаю завжди про тебе

Я думаю завжди про тебе,

Мої очі горять, і серце тремтить.

Хочу бути твоїм закоханим небом

Назавжди, а не на мить…

Щоб ти цілував мої губи так ніжно…

Щоб ти шепотів, що я тільки твоя,

І щоб кохання це сяяло вічно,

Бо – ти нездійсненна мрія моя.

 
Чарівний вечір коло хати

Чарівний вечір коло хати

Вже дивиться в моє вікно.

Не можу я в цю нічку спати, –

Натхнення радісне прийшло.

Весна настала – оживилась

І крила розпустила я,

І сонце до вікна спустилось,

Принесло пісню солов’я…

Мої білі невинні крила

Мої білі невинні крила,

Ще опущені, милий, знайди.

Коли скажеш, що я твоя мила,

Полечу за  тобою в світи.

 
Підніму їх і просто злечу

В небеса дивовижної мрії.

Про минулу печаль промовчу, 

Сонце радості душу зігріє…

 
Пісня

Я хочу залишитись тою,

Якою була я завжди.

Поринь у світ цей загадковий,

В якому бачилися ми.

Метелик крилами махає,

І я стою у тишині…

Що, милий, сон цей означає?

Будь ласка, розкажи мені.

    Приспів:

Я хочу летіти у вітрі подій

З тобою, милий мій друже!

Ті сльози дівочі від моїх мрій…

Хай зникне навік байдужість!.

А сльози тихенько ллються

І щоки мої лоскочуть…

Хай очі мої сміються!

Тебе я зустріти хочу…

Ти - чистий любові подих

Ти - чистий любові подих,

Ти  вечір моїх сподівань,

Чарівних снів моїх дотик…

Ти  янгол моїх бажань:

Бажань бути з тобою,

Бажань поцілунків твоїх.

Як жаль, що ти не зі мною!

Я тихо палаю від снів…

Пісня

Віра в прекрасне у мені живе,

І небо ясне в очах цвіте,

Сльози тихо котяться по щоці…

Скажи, чому ти поселився в моїй голові?

    Приспів:

Скажи, чому в мені живеш?

У снах тебе я бачу й наяву.

З моїх думок не пропадеш,

Лише тебе я так люблю…

 
Я знаю, це почуття не мине.

І я подивилася у твої очі.

В моїх ти побачиш іскри мрії,

І знову сльози, що котяться при тобі, –

Без тебе я жити не хочу…

Пора осіння – підсумок весни…

 

 Усміхнена, елегантна, доброзичлива – такою ми її вперше побачили на одній із зустрічей  літературної студії «Слово».  З поезією цієї красивої жінки ми познайомились раніше – на сторінках мережі Фейсбук, і запросили талановиту авторку до нас.
  Лілія Сідор – хірург за професією і поетеса за покликанням. Людям допомагає, як то кажуть, і словом, і ділом, тобто руками  і серцем.
   Затишне село Старий Мізунь надихає жінку щоденно братися за перо і вправно, мов художник, змальовувати словом прекрасні пейзажі, правдиво передавати різні емоційні стани людини і природи.

***

Осінь яблуком червонобоким

На моє закотилась подвір'я.

Між дощів вересневих потоків

Птиць прощально прилинуло пір'я.

Покружляло від краплі до краплі

І відбите, як м'ячик маленький

У повітрі легким дережаблем

Приземлилось між трави низенько.

В час цвітіння птахи прилітали,

З теплим літом простилися нині.

Сиве пір'я на пам'ять прислали

В ті сади, що цвіли при долині.

Яблунь гілля додолу зігнулись -

З немовлятами радісна жінка.

Соковитості досить й кольОру

У осінніх дозрілих відтінках.

Сиве пір'я, посріблені скроні...

В вирій тихо літа подалИся .

Утікають з моєї долоні,

Як вітрами підхоплене листя.

***

Пора осіння - підсумок весни.

В повітрі ніжним пухом павутина,

У літо поруйновано мости,

Постелена багата скатертина

Із листу золотого у саду,

У лісі, в парку, на моїй стежині.

Привітні чорнобривці у ряду

Охоче заглядають в очі нині.

 

А скільки в них і ласки, й доброти?

Так щедро осінь пензлем малювала.

Розщебеталися. Зі мною всі на ти,

Як діток, квіти щиро доглядала.

 

І айстри - сестри буйно зацвіли,

Не відають, що вік краси короткий,

Горять на сонці теплі кольори

І бджоли шлють легкі, прощальні ноти.

 

Панчішки золотаві на ногах

З пилку квіткового на зиму вже надбали .

Не за горами біла, у снігах,

Весну минулу й літо пригадали.

 

Дріматимуть, не знаючи жури,

В хатинах з ароматної вощини.

Почують журавлів перше : «Курли» -

Прокинуться мерщій тієї днини.

 

Квітують айстри. Чорнобривці теж

Й троянди, незворушні, як Венери.

Крокує осінь в вольницю без меж,

Малює нові набриси, химери.

Осінній вечір

Спокійний вечір. Збайдужіли

Ліси, поля і навіть люди.

Зустріли осінь, як зуміли,

Холодним спокоєм повсюди.

 

Щокаті яблука обпали,

На яблунях можна й злічити

У трав холоднії ангари.

Пора і їм перепочити.

 

Крадуться сутінки мовчАзні,

Повітря тишею налите.

На небесах човни поважні.

Куди пливуть? Не зупинити.

 

Це ж осінь - мудра берегиня!

Усе минуле спростувала.

Нівроку золота майстриня

По власній моді світ прибрала.

Осінній дощ

Цей дощ-скрипаль бентежно за вікном,

Вливає в ноти все, що наболіло.

Акорди за акордом,  новий тон.

Душа згортається і супорозно мліє.

Надовго дощ? На день, на два, життя?

На осінь з переходом плавним в зиму?

Чарує нот дівоча чистота,

З дощем незримо музикою лину.

Народжена не птахою дощу...

Осінній грім тлумачить відголоссям,

Впустила дощ і тихо відпущу,

Запутались краплини у волосся.

У зачіску уживлений кришталь,

Як пам'ять про осінньо - літні грози,

Тумани сиві виткали вуаль.

Душа квітує холодом мімози.

Осені

Ти, осене, приходиш завжди вчасно.

Надовго залишаєшся на тет,

Полотна намальовані прекрасно,

Багряним листом писаний сонет.

Так поспішаєш в долю завітати

Дощем байдужим, реготом вітрів.

Сховатись неможливо, час прийняти

Від бабиного літа кілька днів.

Вражаєш кожен раз. Клянусь. Це - правда.

Пестункою ніколи не була.

Візиту холодів не дуже рада,

Важливо, щоб снігами не мела.

Ти, осене, у долю завітала

І не відпустиш, як і не проси.

Себе у тобі справжню я впізнала,

Дощем холодним ще не мороси.

І не шукай в самотності дефекту,

І не картай за помилки старі,

Крокуй, красуне, по землі ефектно,

Пливуть літа - осінні кораблі.

Осінь

Ця осінь мотиви підкаже

З весни на новітній бо лад.

На плечі листками приляже,

Іду в заметіль-листопад.

Шепочуть вітри балакучі,

В долонях дзвінкі золоті.

Росисті тумани летючі,

Як сльози жіночі святі.

Бреду по саду, тужавію,

Самотнє життя рандеву.

Як осінь я теж перетлію.

Та дякую Богу, живу.

Тепло в мішанині з сльотою,

То пишність вбрання, голизна.

Ця осінь, як радість з журбою

У зиму бреде навмання.

Тобі, Україно, – 30!

Споглядаючи майбутнє крізь призму минулого, розуміємо, що Україна – це найдорожче, що ми маємо. Ми її любимо, працюємо для її розквіту і зміцнення, оспівуємо її в поезіях і піснях… Наші герої віддають життя за її незалежність і процвітання. Підносимо до Бога наші щирі молитви і віримо, що незабаром настане довгожданий мир, і народ щасливо заживе у вільній та багатій, наймилішій нашому серцю Україні.

До вашої уваги поезія учасниць літературної студії «Слово».

Мар’яна Вагіль

Краса України.

Журавлиний клекіт й світанкові роси, Безкраї полонини й гір верховіття. Сизії тумани та пшеничні коси, Заплете земля в золоте суцвіття. Орлині польоти в небесах блакиті, Цвітіння весною, немов нареченою вуаль. Цілющі джерела туманами оповиті Й така незрима рідної землі даль. Солов'їні співи в гаях та садочках, Течія гірської річки плескотом на каміннях виграє. Підсніжники,  барвінок, проліски, конвалія та дзвіночки, В Україні вся дивовижність краси, душу теплом оповиває. Епілог: Вітер приголубить, море на хвилях  своїх заколише. Сонце зігріє,  промінням в далині пробіжить. Дощ вмиє рясно, земля блаженством дише... Україна дивовижна! Нею можна мріяти, нею треба завше дорожить!

За тебе Богу щиро помолюсь!

За тебе Богу щиро помолюсь, За тебе рідна ненько – Україно! Серцем до найсокровенішої розмови  пригорнусь, Про світле твоє майбутнє Батьківщино! Господа Бога за добру долю й мир попрошу, бо ти вже достатньо леле натерпілась... Надій й мрій про тебе найдорожча не полишу, Так хочеться,щоб у високий політ летіла!

Освідчення Україні...

Кожним днем насолоджуюсь, що  ти у мене є... Серце завжди з тобою! Ти будеш в мені до останнього подиху... Завжди тривожиш собою все сильніше, напевне за красу своєї душі чистої,мов в немовляти. Нема  ясніших світанків за твої, нема милозвучнішої мови за твою, нема ніжнішої пісні за твою і щирішої молитви за ту, що лине з твоїх вуст! Ніхто, окрім матері не приголубить сина й дочку на чужині. Нема більшого й світлішого «раю», аніж в рідній стороні, в ріднім краю! Тільки в тебе,  Україно такі мальовничі простори гір та полонин. Гірські річки сповнені духом чистоти та гордості. Безкраї лани, багата родюча благословенна Богом земля – це все ти моя рідна Україно. Співи твоїх солов'їв в лугах, всюди заквітчаний ряст, калина окрай криниці, пшеничні коси й безкраї небеса – це все твоя велич, моя Україно! Незламність, гордість, незалежність вільної жінки така неповторна, як твоя краса та грація. Ти даєш крила гордості за спиною...

 найсміливіші сини й найкрасивіші дочки поруч з тобою...Ти найкраща в усьому – нескорена ніким, соборна й вільна моя Батьківщино! Доброї долі тобі ненько! З днем незалежності Україно!!!

Я так хочу, щоб ти, Україно була щасливою!

Я так хочу, щоб ти, Україно була щасливою, Такою ж ніжною, усміхненою й гомінливою. Без відчаю,  пригнічення, болю, горя та сліз, Щоб більш не хоронила своїх  дочок й синів під чорної грози занавіс. Я так  хочу, щоб істинна правда вже  повсюди лунала, Щоб ти все  більше й більше на повні груди дихала й розквітала. Щоб твоя пісня з усіх найвіддаленіших  сторін звучала, Щоб в гармонії й щасті жила, цвіла, й добром надихала. Я так хочу, щоб ти завжди тільки усміхалась, Ніжилась, вабила, й життя ще сильніше кохала. Щоб світанки й  захід сонця з гармонією зустрічала. Щоб в ніколи не забракло тобі сил, а благодать Господа огортала! Я так хочу, щоб збулися мрії, що ти мріяла ще дитиною. Я пишаюсь тобою, такою соборною й незалежною Україною! Я так хочу, щоб горе й  біда вже мимо стороною минали. Щоб ти засіяла яскравіше сонця, й щасливі часи вже настали! Я так хочу!

Ярослава Курудз

Тобі Україно!

(До ювілею)

Сонечко сіяє,

Проміння несе

Із ранку бадьорий

Всім настрій дає.

        Сьогодні є свято –

        Величний цей день.

        Країна святкує

        Новий ювілей.

Багато й немало –

А   вже 30  літ.

Нове покоління

Вітає цей зліт.

        Вітає й бажає

        Вкраїні своїй,

        Лиш миру, достатку,

        Життя й многих літ.

 

День України.

(До ювілею)

Народилася держава –

Нова Україна!

Та,що літами боролась

І  вже стала вільна.

        Стала вільна,незалежна

        Держава народу.

        Прапор підняли високо

        Гімн співали вільно.

Отепер ми стали вільні

У своїй державі.

Своя мова найрідніша

Прозвучала знову.

        Українська , материнська,

        Та ще й барвінкова.

        Українець кожен знає

        Мову солов'їну.

З молоком її вивчали

На руках маленькі.

Перші слова вимовляли

Україна-ненька.

        Про історію країни

        У школі вивчали,

        Про її всевишню славу

        В молитвах благали.

Будь же, рідна Україно,

Як рідная мати.

Пригорни в обійми свої

Козачків завзятих.

        Хай квітує  сад вишневий

        Й козацькая слава,

        Бо здійснилась воля божа

        Україна суверенна стала.

Ювілей 30- річний

Вона відзначає.

Українці ! Всі до гурту,

Гімн вільно співаймо.

        Хай полине аж до неба

        Де пташка літає.

        Піднесімо стяг угору –

        Україна – День свій відзначає!

 

Тай коломийочки

(До ювілею України)

Я співаю, я співаю

Всякі співаночки.

А найкращі за усі –

То коломийочки.

 

  1.   Ой піду я в сад вишневий,

Пісеньку співати,

Україну ріднесеньку

Буду величати.

   

   2. Цвіте рясно калинонька,

Цвіте буйнесенько.

Україна заквітчалась,

Цвітом білесеньким.

   

     3.Україна моя рідна,

Україна ненька,

Як же тебе не любити –

Ти моє серденько.

    

    4. Ой піду я через поле,

Піду через річку,

Заспіваю Україні

пісеньку незвичну.

 

  5.   Ой на горі ,ой на горі

Тополя висока,

Україна, як дівчина,

Стоїть одинока.

 

   6. Край чудовий, мальовничий,

Довкілля зелене,

Звеселяє Україну

І міста і села.

 

  7. Тече річка невеличка,

Тече в Чорне   море,

Україна сильна в собі –

Береже кордони.

 

    8.Ой високі тії гори

І  ті полонини,

Україна славна була,

Славна є і нині.

   9. Зійшло  сонце ранесенько,

Ясно засвітило,

Про народження України

Усім сповістило.

 

    10.День нароження у неї –

Усі відзначають,

З  30-ю річницею

Всі її вітають.

Наталія Воробець-Якимів

Ольга Литвин

Лілія Сідор

Любов Тимчій

Даруєш книгу – даруєш світ

Уже не вперше наш фонд поновлюється подарунками наших читачів та авторів. Нещодавно ми отримали приємний подарунок від багаторічної учасниці літературної студії «Слово» Мар’яни Вагіль.

Мар’яна подарувала збірники літературних видань, де надруковані її вірші: «Кольори кохання», «Усі мої думки тобі», «Сузіря», «Дзвони пам’яті», «Дивокрай», «Політ моїх думок», «Філософія життя».

Ми щиро вдячні Мар’яні Вагіль за подаровані книги та запрошуємо всіх до читання!

Квітка кохання

    Ксенія КОС, учасниця літературної студії «Слово», народилася в місті Долина у 2005 році. Учениця Долинського ліцею №4. З раннього віку захоплюється літературою та читанням, грає в шахи, любить класичну музику, особливо твори для скрипки.

ВІЧНІ ПОЧУТТТЯ (Оповідання-дилогія)

В один із чудових літніх днів розквітла неймовірно гарна троянда. Вона виросла у мальовничому місці – на сонячній галявині невеликого лісочка. Тут їй було достатньо світла та вологи, але не вистачало товариства, оскільки поблизу не було інших троянд. Красуня знала свою історію від народження і до цвітіння. Тут її посадили двоє закоханих. Вони казали, що ця чудова рослина стане символом їхніх почуттів. Майже щодня пара приходила до троянди. Вони доглядали її і розмовляли з нею, навіть дали їй ім’я: Кохання. Тож ця квітка знала про любов більше, ніж будь-яка інша, бо наслухалась ніжного шепоту закоханих і щирих палких зізнань. Вона була свідком несміливих, а потім пристрасних обіймів, першого поцілунку, бачила щирість, захоплення та промінці радості й щастя в очах… Знала вона про їх мрії та сподівання, чула хвилююче освідчення… Але ось вже декілька тижнів квітка Кохання сумувала, бо ніхто до неї не навідувався. А їй так хотілося якнайшвидше похизуватися своєю красою та величністю, ніжними вишневими пелюстками та солодким п’янким ароматом. Троянда чекала. Довго чекала… Сумувала все більше й більше, і опускала додолу свою прекрасну голівку й листочки. Закохані домовлялися приходити до квітки лише разом. Але вони посварились. Помирившись, прийшли знову. Та було вже пізно. Троянда засохла від самотності...

– Поглянь, вона майже зовсім суха, – засумувала дівчина, – Невже вона зів’яла через непорозуміння між нами?

– Так, зів’яла, але не загинула, – хлопець показав малесенький зелений пагінець. Вони зраділи і поцілувалися…

ГОРЛИЦІ

Чарівний прохолодний березневий день. Сніг уже розтанув. У лісочках почали відцвітати підсніжники, а проліски зробили галявини схожими на озера. Пташки поверталися з вирію. Краса неймовірна! Все оживає, шумить, буяє… Мабуть, найкраще усю цю красу видно птахам. І вони найбільше радіють цій порі.

Милувалася весняною красою молода горлиця. Вона часто сиділа на верхівці великого сухого дерева і спостерігала. Часто під деревом та поблизу людських домівок вона бачила ворон, які шукали собі їжу. Чомусь горлиці ніколи не подобались ці птахи: чорні та підступні.

– Люба, я знайшов чудове дерево для нашого гніздечка, це недалеко звідси. Летімо? – покликав горлицю її коханий. Незабаром у новому затишному гнізді пара горлиць висиджували своє перше маля. Оселю вони облаштували на каштані, що ріс поблизу будинку. Місце на дереві було досить зручним, та й їжі не бракувало ніколи. Весна була дощовою та холодною. Часто сніжило. В один із таких днів на світ з’явилася маленька горличка. – Поглянь, яка вона крихітна та красива! – раділи малечі її турботливі батьки. Це було їх перше пташеня. Спочатку вони ні на мить не покидали його, а постійно зігрівали своїм теплом і годували. Коли горличка підросла, то ненадовго батьки вже обоє летіли на пошуки їжі. Сімейство горлиць було щасливим. Та одного дня…

– Дитинко, ми з татком полетимо, щоб принести тобі щось смачненьке. А ти будь розумницею і не вилазь із гніздечка, бо це небезпечно. Па-па.

Маля вже не вперше залишалося саме і чемно та спокійнісінько чекало повернення батьків.

– Я, мабуть, вже полечу, щоб нагодувати нашу крихітку, – і горлиця-мама чимдуж здійнялась у небо. Вона намагалася летіти якомога швидше, бо дуже захотіла побачити свою дитину. Ось і розлогий каштан. Підлітає і розуміє, що щось не так: гніздо порожнє, а з сусідньої гілки злітає ворона. Горлиця в розпачі летить за вороною, нападає… Та сили нерівні… Ворона полетіла, а горлиця сидить біля порожнього гнізда… Із вікон будинку люди могли побачити, як часто на каштан прилітають горлиці, з надією побачити своє дитинча живим, та зрошують своє гніздечко сльозами.

Минув час. Зашумів буйним зеленим листям старий каштан, надійно сховавши оселю горлиць.

– Мамо, мамо! Поглянь, у гніздечку на дереві пташка сидить. Що це за пташка? – Це горлиця, доню. У неї скоро будуть маленькі пташенята…