РІЗДВЯНИЙ ВОГНИК

Відчиняються двері мрій і душа летить метеликом на Різдвяний вогник. Заздрість і зрада, підлість і чвари звільнені з арени дійсності. Життя на служіння до себе запрошує Любов і Радість, Мир і Мудрість.
На авансцену виходить леді Усмішка, сьогодні вона тотожна ялинковій гірлянді, імітуючи сонце. Від її щирого доторку тануть крижинки з серця, а через очі вихлюпуються назовні у вигляді прозорого струмочка сльози нових надій. Слідом за Усмішкою приходить Радість, щоб обдарувати Любов’ю серця. Любов… о, це вона скромно стоїть на краю Життя, освітлена блискучим снігом і преображає кожного, хто лише через акт волі погодився любити і бути любленим.
Не випадково сьогодні, в свято Любові, ніжності, краси, взаєморозуміння, уваги, миру, дружби, поваги, відданості і вірності, різдвяний вальс сніжинок нагадує пантоміму найкращої постановки, найславетнішого театрального дійства. Тут, на різдвяному вогнику, запаленому Вифлеємською зіркою, в шопці, в яслах, на сіні лежить маленький Ісусик, обіймаючи поглядом світ. Біля Нього Його Мати, Марія і Йосиф, її обручник, опікун Божого дитятка. Навколо ясел віл, ослик і овечки зігрівають Спасителя світу своїм диханням, теплим повітрям. Сповіщені ангелом, до шопки поспішають убогі пастушки та з далеких земель три царі. За мить злетяться ангели і на флейті Щастя заграють довгоочікувану пісню Любові.
Спішімо і ми до народженого Христа, вдягнувши чисту, святкову одежу душевної Радості, що випромінюється посмішками з сонячних зайчиків. А Маленький Ісусик благословить нас великим потоком Любові, що має в собі основну складову єдиного і справжнього Щастя.

Тишківська Марія
Святий вечірПрийшла зима, упав сніжок
сріблястий та біленький ,
ялинка вбралась в кожушок
гладенький та м’якенький.
Все ближче й ближче до Різдва
підходить час невпинний,
і ось Свят Вечір вже прийшов –
празник наш родинний.
Стоїть ялинка в хаті в нас
зелена та красива,
вся вбрана кульками й дощем,
неначе спляча діва.
Свята вечеря на столі
чекає всю родину
до щедрого столу йди,
дорослий і дитино.
Піддайся Божим молитвам ,
Хутчіш сідай до столу,
святкуй народження Христа
в родиннім тихім колі.

Саме сьогодні…
Саме сьогодні світ збудився,
Ісусик розірвав кайдани болю в нас,
А янгол у гріхах не заблудився,
Привів до гроти щастя, в добрий час.

Ісусик святу ручку підіймає
І мило заглядає нам у очі
Цим поглядом світ обіймає,
До Нього поспішаємо охочі.

У Нього відповідь на запитання,
У Нього ключик від сердець,
Душевне не повернеться повстання,
Бо є любов, що дасть вічний вінець.

Як снігу,сліз і відчаю не стане
І будяки земля уже не зродить,
Як дихати ненависть перестане,
Тоді Ісусик в дім душі приходить.

Галів Олег
Священна митьСвященна мить, котра чарує шансом
Здоров’я, щастя, світла побажати
І позитиву сонячним балансом
Себе у час прийдешній заряджати.

Вітати будню стильне розмаїття
І відчинити радості скарбницю,
Різдво і Новий рік, це велетні століття,
Які несуть надії таємницю.

Вагіль Мар’яна
Христос народився
Христос народився від Богородиці Діви Марії,
У яслах тендітне Господнє Дитятко наймиліше.
Зоря засвітилась, на щастя, на мир, на нові мрії,
Спаситель прийшов – даром прощення тішить.

Христос народився і Богородиця Синочка леліє,
Пастушки дари приносять, Царя щиро витають.
Серце співає і душа радіє спасінню й чистій надії,
Ангели на небі, люди на землі, Бога прославляють.

Христос народився для людей від гріхів спасення,
Відкритими обіймами, щоб це добром змінити…
Нема щастя більшого, як Господнє благословення.
Ісус прийшов, щоб ми ще більше навчились любити!

Істинність Любові в кожному з нас починаєтьсяСпокійно засипає наша пильність й чистота в колисці,
Наче хтось хоче душею у глибини порожнечі опустити.
Готує нам страви помсти, люті у глибокій відчаю мисці,
Тим самим так легко нас, як кошенят незрячих погубити.

Роздмухає, ні, не вітер велике вогнище болю-ватру тривоги
Наступає повна зневіра, нагі муки скривленої, німої печери.
Називаємо принципом і гордістю тихи та егоїзму «стоги»,
Крокуючи з мечем, насправді із злобою від серця чим далі .

Опускаються нам руки й відчайдушно спустошення мучить
Вже не примусом щоденно поклоняємось утіхам в дурману.
Вимагаючи найсвятіше почуття взамін, в заставу доручить,
По – іншому душа залишається в мороці, п’ючи в чаші омани.

Страшно, не можна все повернути назад, та можливо змінитись
Ісус з відкритими обіймами; в яслах, в тяжких муках рождається.
Тільки б щастя й долі крихти позбирати, більше не розгубитись.
З нового листа істинність Любові в кожному з нас починається!

На долоню упала легенька сніжинка

Пульс життя годинником вибиває четвертий січневий день Нового року, розуміючи, що не варто заглядати у завтра, щоб не перекреслити сьогодні.
Засніжені стежки ведуть далеко в ліс, де сміливо бігають ідоли року – вухаті білі зайченята. Посміхаєшся думці, що золотим плугом виорює місячну стежку, якою автомобілем із зір пересувається звабниця ніч... За годину із засіяної клумби мініатюрних зір відриваються найпрекрасніші танцівниці сніжинки, що під сопілку вітру, наче парашутистки, наповнюють собою землю. Звабниця ніч не може протистояти сяйву, що відбивають зорі, нервово зітхаючи, пускає бісики дрімоті, що веде під руку сон… Тихо… жодна пташка не махне крилом, жодна тваринка не ворухнеться, не чути навіть голосного, дзвінкого сміху юності… Місто спить, замотавшись теплою зимовою шубкою, і бачить свої звичні нафтові сни…
А на сьогодні ще синоптики обіцяли сніг. О, яка краса буде на ранок! Правда, буде й холодно, та невже мороз зупинить нас від бажання вийти і торкнутися рукою зими? Заплющивши очі, бачимо одну, другу і третю сніжинку, що повільно опускаються нам на очі лише для того, щоб любов’ю розтанути на них, а інші, поєднавшись між собою білою шубкою, лягають на землю. Саме ця краса і надихає наших юних поетів.

Галів Олег
***
І ось уже знову зима,
Закутана в білі пасма,
Чарує нас скрізь вона,
Даруючи завжди щастя.
Потік безтурботних днів,
Супроводжує нас повсякчас,
Зачарований ритм вогнів
На ялинках живе у нас.

Зима
Зима білим птахом пролилась у вікні
Бувало все: була снага й співучість
Та знов чомусь постукала вона в вікно мені,
Даруючи з ніг підняту могучість.
« Її спитав я, чом прийшла чаклунка,
Чому до мене лине крізь вікно,
Чому на шибках пише візерунки?»
Вона сказала: «А тобі не все одно?»
І білим снігом вмить захурделила,
Змела з вікна неначе пензлем світ,
І десь мабуть машину часу зупинила,
І загубилась у шедеврах літ.

***
Антракт: затихла музика дзвінка,
І диригент замислено спинився
І в гору підіймаючись з легка,
Зими - цариці вірний лорд з’явився.
І сповістив новину всім веселу,
Що знову запанує в світі міс – зима,
Що знову полонить вона міста і села,
Бо меж у неї не було й нема.

Кобинець Світлана
Зимовий сон
На долоню упала легенька сніжинка,
Всміхнулась привітно й все скрізь огляда.
Виблискує вся, неначе перлинка,
Ніхто б не повірив у ті чудеса.
Стрибнула легенько вона на стежину
Й почала крутитись у танці своїм,
Неначе біленька й легка балерина,
Танцюючи, щастя зсипала усім.
І тут вона зникла, і враз замість неї
На стежці з'явився із снігу кожух.
За мить біля нього з'явилися феї,
Вдягнули його на столітній вже дуб.
Всміхнувся старенький дідусь всім привітно,
Поправив кожух і в зимовий ліг сон.
А сніг всім байдужий паде собі дрібно,
Й мороз все малює пейзаж за вікном.
І тут показався морквяний всім носик,
Всміхнулись вуглинки чорненькі й брудні.
Та див на цю ніч, мабуть, уже досить,
Пора прокидатись, напевно, мені.
Я гляну в вікно і побачу там диво,
Стоїть дуб-дідусь у новім кожусі,
Й легенькі сніжинки танцюють в долині,
І першому снігу радіють усі.

***На скрипці світу грає вітер,
На басі снігу заметіль,
Березові хитає віти
На сніг кидає темну тінь.

Немов смичком пройде по полі
И по лісу вітер-ураган.
Вгинаються дуби й тополі,
І свист по світу проліта.

Лапатий сніг співає басом,
Смичок підтримує його,
А заметіль, щоб підспівати,
Свистить і крутиться давно.

Сем’янків Наталя
Зима
Чарівниця зима
В моє рідне село завітала,
На своєму шляху
Все в сріблястий пушок прибрала.

По садочках деревам шапки одягла
А зайчатам усім білі шубки роздала
Все село моє рідне
Білим щастям накрила.

Тишківська Марія
Зима
Зима прекрасна і чудова ,
Холодна, біла, чарівна.
Сніжинки падають додолу,
Неначе зіронька вона .

Завиває вітер, свище,
Сніг у очі насипа.
Замітає всі дороги
Біла снігова крупа.

В пригорщах небес

І знову чарують юні творці слова, яких навіть не лякає жодна спонтанність. Муза їм і за сестру і за царівну. Вони ж в свою чергу з великою повагою і любов’ю ідуть добровільно в її загадковий полон.

В неділю, відбулася чергова зустріч студійців, де окрім традиційного домашнього завдання, було й творче на тему: «Небесна сфера».
Це не був конкурс і не оцінювалось написане, та кожен вірш безперечно заслуговує на увагу.

Ірина Курташ
Прогулянка нічним небом
Гуляв по небу місяць молодий
Світили зорі ясно-ясно,
І усміхалися йому
Це справді, було так прекрасно!

Та він був гордий наче пан
І пропливав повільно небом,
Не усміхаючись зіркам
Вважав їх нижчими за себе.

Та зорі добрими були,
Немов прекрасні наречені
За ним тихенько попливли
По цій нічній небесній стелі.

І раптом місяць зрозумів
Вони хороші, щирі друзі
Та ранок сонце розбудив
І день настав по всій окрузі.

Олег Галів
В пригорщах небес
Усе у світі в пригорщах небес
І сонця світло й материнська ласка
Кришталь води і барв осінніх казка,
Що огорта в незвідність чудес.
І я скорившись вічністю молюсь
Мої уста пронизує любов
До Бога із проханням знов і знов
Про мрійність необізнану тулюсь.

Зірочка
Смеркає світ на шибці росяниста хвиля
Пливе в повітрі зірочка надій
Долає першу, другу, третю милю
Назад її вертає буревій
Втомившись від вечірньої пробіжки.
На небі розляглася відпочить
Вдаль мов відлуння розпростерла ніжки
Щоби свічу бажання запалить.

Олександра Телега
Ніч
Обпечені літом малюнки на мокрім піску
Уперто, неначе ганчіркою витерла хвиля
На щогли вітрильника мого напнула журбу
Наступна дорога і прямо по курсу – прозріння.

І бурі в обличчя безстрашно дивилася я
Розпатлані хвилі вітрильника в даль підганяли
Холодна імла не торкнулася мого весла,
Пробоїни борту вчорашні гріхи залатали.

Не втрималось сонце, скотилося за небозвід
І хвилі цілунками промені вкрили гарячі.
Червоною лавою вилились по синяві
І гасли, неначе жарини, що губляться в сажі.

А білі вітрила за обрієм вабила ніч
Від заходу сонця у вогневі море палало,
І проблиски світла, мов цукор без сліду в воді,
Очі ночі чаклунки за долі секунд розчиняли.

Опустились вітрила і чайки спинили свій спів.
Поснули, втомившись від свого нічного концерту
Ледь чутно торкнулася хвиля морських берегів.
Лягла на пісок, щоб до ранку у шпилі завмерли.

Марія Гаврилишин
***
Небесна сфера. Всі сузір'я.
І лінії усіх координат
І співвідношення між часом,
І рухи видимих планет —
Усе у Всесвіті відносне
І має все свою мету.
У напрямку усе до сонця –
Усе неначе на плаву
Сучасні орбітальні телескопи
Вимірюють планету між планет,
І різні винаходи й коди
Є виглядом всіх падучих комет.
Та вигляд Всесвіту подвійний
І еволюція всіх зір
Фізичні зорі такі змінні
І всі об'єкти чорних дір.
І ця Земля, де ми живемо
Є 365 днів на рік
Ми в добовому обертанні неба
Із сходу заходу, із заходу на схід.

Мар’ян Носович
Космос
У космосі все йде в лад
Всі зірки, як на парад.
Хто краще блисне убранням,
То більше до вподоби нам.

Візьмуть планети
Чарівні кларнети
Заграють так,
Що затанцює Зодіак.

Парад під музику танцює,
А Зодіак в думках мудрує,
Як це закликать до танків
Сузір’я сонячних панків?

Прийшли Сузір’я і танцюють
І наше око дивом любують.
Для нас вони театр живий,
А серпом місяць - вартовий.

Марина Павлик
Ніч
Нічні хмари закрили місто,
Весь народ заснув міцно,
Дитина засинає, а мама їй колискову співає,
Десь далеко чути пісню солов'я,
Чую цю пісню і я.
На небосхилі з'явилась перша зоря,
Зустріну цю зірку і я.
Он зірка впала, а я бажання загадала,
Щоб була щаслива я і вся моя сім'я.

Мар’яна Бордун
Самотня зоря
Самотня по небу блукає зоря
Вона нічия, її нікому не треба
Забутня зоря у просторі вічнім
Щастя шукавши , загубилась навічно
В ранці тім потойбічнім
Забули ту зорю вітри холодні
Вона наче човен в безмежному морі
Шукає виходу, та його нема
Та прийде ранок
І зникне зоря
А на вечір все повторюється знову
А потім буде зорепад зірковий
І впаде зоря
Спалахнувши востаннє…
Може це згасло чиєсь кохання.

Мар’яна Вагіль
Хмари...
По небу пливуть мовчазні хмари,
Вони чомусь нагадують примари –
Загублені, залякані й відчужені,
Самотністю, задумані й «натруджені»...

По небу пливуть загадкові хмари –
Несуть невідомі, таємничі чари.
Наївні, мов діти. Трішки забуті...
Кинуті в даль через вітри люті.

Пливуть хмари, та вже не стривожені,
бо довіряють небу - ним приворожені.
Від сонця вмить, як малеча ховаються,
І навпаки... Немов у піджмурки граються.

Юлія Шибівська
***
На землю знов стукає ніч
І сонце стомлене кудись тікає
Я залишилась з болем віч-на-віч
І цілий день у пам’яті переблукаю
І непомітно падають із неба зорі
І невловимі знов у тьмі зникають
Вони мов днів останніх епізоди
То тішать інколи, то швидкістю лякають
Й так буде завжди, мільйони років
На зміну дня приходитиме ніч
Я знову буду згадувать свої життєві кроки
І залишатись з почуттями віч-на-віч.

У шляхетнім мовчанні душі

А за вікном ще доволі тепла осінь. Прикро, що вже не кружляють листочки, відпочивши на землі, яка очікує снігу. Ідеш вулицями міста і посміхаєшся людям, що приймають ще листопадові сонячні ванни. Поглядом торкаєшся замислених каштанів і кленів, на яких ведуть полеміку зграї ворон…
Муза не знає спочинку, вихором вривається в серця, щоб із них, як із надр землі витягнути черговий скарб… Тим часом, у шляхетному мовчанні душа розгладжує рядки пережитих, переосмислених віршів і несе, мов на крилах, їх до примхливого читача.
Отож, не будьте надто суворими суддями для юної поетеси Семирин Христини, що навчається в природничо – математичному ліцеї.

***
Ми у вирі буденних подій,
Ми у вихорі сліз та усмішок,
Серед мрій та забутих надій
Серед тисячі «я» таких різних.
Кожне «я» - це окремі світи
Повні думки, печалі та сміху
Та найменше займає там «ти» -
Лише «я» нам приносить утіху…

Навіщо сльози, коли йдуть дощі
За вікном музика дощу
За дверима – фортепіано.
Я душею туди лечу,
Де троянди серед туману.
А у серці бринить струна
Жаліслива… Спалю… Розірву…
Ну, а потім куди? Хтозна…
Може в небо… А може в прірву…
Дощ напоїть уста землі
І дахи сполосне від пилу.
Ну а сльози кому мої?
Хоч і плачу, та знайду силу,
Щоб сміятися, вірить, жить…
Жить щасливо!.. Для чого сльози?
Для землі і троянд тих дощ,
Ну, а сльози – це просто боязнь…

Вітрильник
Похитується на хвилях
Легенький вітрильник.
Кругом чайки тужно квилять:
«Загинеш, загинеш!».
Іде хвиля могутняя,
Чайки небо крають.
Хоч вітрильник похитує,
Та той не вертає.
Налетіли буйні хвилі,
Обломили щоглу.
Тільки бореться вітрильник,
Не кориться шторму.
Марно пінишся, лютуєш,
Ти, синіє море!
Той, хто вперто йде до цілі,
Всі біди поборе.
Випливає знов вітрильник,
Сонце засвітило,
Мріє берег серед хвилей –
Довгожданий, милий…

*** Цей старий уже довго ходив по землі,
Через війни пройшов, через голод і тюрми.
Тільки очі, мов зорі – хороші, не злі,
Сповнені вщерть золотавого суму.
Він щоранку ішов на прогулянку в сквер –
Між стрункими деревами постать
біліла…
Цей старий через війни пройшов,
через смерть.
Він помер під колесами автомобіля…

Осіння балада
По дорозі – сплетінні кривавого листя –
Йшла вона. Скромна жінка у сукні із сірих ниток.
Жовтим кучером вилось волосся перлисте
І обличчя бліде, неприродно тремтячий крок.
Перехожі ішли та й дивилися прямо у вічі
Мовчки лилося з вуст: «Хто вона? Жебрачка? Удова?»
Що крізь вітер у сукні легкій пробивалася свіжо,
Від нестерпних дощів і поривів грози ледь жива.
Та ніхто під свою парасоль не дозволив по-людськи.
Приховавши байдужість в шляхетнім мовчанні душі.
А довкола - калюж і начищених чоботів звуки
Між яким сховались холодні жовтневі дощі.
А ця жінка – Любов. І ніхто не подумав
Що і сам може стати учасником таких ситуацій.
Не помігши цій жінці, показав нелюдський звичай.
І хай потім отой перехожий невинно не скаржиться
Забуваючи блиск прохололих Любові очей…

***
Присвячується людям, які втратили себе у світі нанотехнологій. Шифри, коди, паролі –
Ключі від електронного світу
Згублені імпульси - долі
Не знають живого сліду
Мережа скріпила всіх павутиною
І не живуть уже всі без комп'ютера
Але тут, в не реалі, бути людиною
Неможливо і це важко збагнути нам.
Емоції тут відсутні. Не заплачеш,
Не засмієшся, не відчуєш болю,
На барвистому екрані побачиш
Одноманітні імпульси долі.
На дисках і дискетах
Інформація вкладена, як потрібно
Не спинити швидкого лету
Імпульсів одноманітних.
Втрачена культура долі,
Переведено все у біти,
Треба знати лише паролі,
Ключі від електронного світу…

***
Що було – минуло,
Того не повернеш.
У Лету пірнуло,
У вічності темінь.
Забути потрібно
Погане й хороше.
В майбутнє ходімо –
Без ноші…