Розлетілися кохання-метелики

Усе, що народжене, бере свій початок від любові. Любові світлої, як сонце, що промінцем-словом влучно вціляє в саме серце. А серце, втративши пильність, відчинило дверцята для зустрічі з тим, хто його приручив. І не важливо, чи руки утримали це кохання в обіймах, бо слово народило вірш. А він – метелик, присів на звабливу квіточку надії, з якої закохані бджілки збиратимуть нектари дійсності. Вони у кожного свої. Події, описані в ліричних сповідях – очищення. Очищення поетичними словами осяяло душі, щоб кохання-метелики завжди розліталися від серця до серця.

Отож, любі читачі, знайомтесь із творчістю закоханих поетес.

Ліля Пінчук

***

Відпускаю свої метелики,

Ті, що мали для тебе бути…

Зупини цю мить, цю містерію,

Лише так ти їх зможеш відчути.

***

Твої красиві карі очі

Взяли моє серце в полон,

Їх глибину бачу щоночі

Коли приходиш у мій сон.

Цей погляд твій мене чарує,

Краде мій спокій серед дня,

А серце сильно так пульсує,

Щораз як бачу тебе я.

Ти тихо щось мені говориш,

Та я уже не чую слів.

У царство мрій мене заводиш…

Хоч ти, мабуть, так не хотів.

У всьому винні лише очі,

Які взяли мене в полон,

Стривожили серце дівоче,

Забрали мій спокій і сон.

***

Не дивись мені пильно в очі,

Не тривож моє серце дарма.

Мої сни вже давно не пророчі,

В моїх мріях тебе вже нема.

Не шукай випадковий погляд.

Ти тепер його не знайдеш.

Вже не буду з тобою поряд,

Ти зі мною не будеш теж.

Десь в душі танцювала осінь –

дощ зі сліз, листопад з думок.

Я тебе не кохаю зовсім,

відірвався останній листок.

Посміхнуся тобі прохолодно

і скажу неправдиві слова.

Заховається сонце холодне.

Я не плачу… Це осінь прийшла.

Оля Головатюк

Люблю

Люблю тебе, люблю твоє ім’я.

Люблю усе, що зв’язане з тобою,

Бо ти єдиний, ким цікавлюсь я,

І твоя усмішка завжди буде зі мною.

Погляд

Твій погляд не зрівняється ні з чим.

Таких очей я ще не бачила ніколи.

Твій погляд є земний і неземний,

І як забути погляд той казковий?

Я пам’ятатиму його завжди

І не забути вже мені ніколи,

Бо я люблю тебе, люблю тебе,

Як не любила у житті нікого.

***

Не дивуйся, як серце заб’ється сильніше,

Це тому, що коханий є поруч зі мною.

Пригорни, обійми ти мене ще міцніше,

Хай розквітне любов, наче вишня весною.

Твоє тепло відчути на долоні

Мені приємно – дуже добре знаєш…

Пашіють щастям гарячкові скроні.

Скажи жаданий, чи мене кохаєш?

***

Кохання непроста є штука –

Це радість й горе, щастя й мука.

Це посмішки і щирі сльози,

Це сонце ясне й рясні грози.

Це непомітний вітерець,

Який торкається сердець.

Це чиста крапля ранньої роси,

Це квітка незрівнянної краси.

Це непомітний шелест трав,

Який не кожен ще пізнав,

Це світ в яскравих кольорах,

Це найпалкіший блиск в очах.

Це є мелодія під серця стук,

Це є обійми рідних рук.

Це те, що так потрібне для життя,

Це тільки МИ, не ти і я.

Мар’яна Григорська

***

Я – наче птах,

Що волі й крил не має.

Я тільки в снах

Літаю і кохаю,

Я тільки мить

Дивлюсь на ясне сонце,

Я не вернусь

І не постукаю в віконце.

Я, мов метелик,

Якому обірвали крила,

Любов забрали,

І життя уже не миле.

Я – ніби сонце,

Що не може вже світити,

Й на мить мені здалось:

Не хочу більше жити!

Та ти живеш десь там…

Я знаю – ти кохаєш,

Та через зайву скромність

Ти почуття скриваєш.

При зустрічі тобі

Не зможу не сказати,

Що лиш тебе люблю,

З тобою вчусь літати!

***

Я вітром тебе цілую,

Я сонцем тебе торкнуся,

Я голос твій завжди чую,

Рікою до тебе ллюся,

Бузком я п’янити буду,

Каштаном манити очі

Повік я тебе не забуду,

Й забути тебе не хочу!

Ти – мрія моя нездійсненна,

Ти – світло забутого раю,

Я вірю – любов ця спасенна,

Я щиро тебе кохаю!!!

***

Співають сонце, місяць і зірки,

Й душа моя тремтить у сподіванні.

Від болю – тільки рани і дірки,

А щастя віднаходимо в коханні.

Я діаманти зір із неба зрушу,

Сапфіри постелю тобі під ноги,

Я плакати, повір, коханий, мушу,

Щоб наші ще переплелись дороги.

Я зустрічі чекаю, як спасення,

Щоб глянути у твої карі очі.

Прошу у Бога я благословення,

Щоб нашими були всі дні і ночі.

***

А знаєш, хороший, я вмію любити.

Та легше мені собі в тім не признатись.

Якщо не взаємно, то як потім жити?

Якщо не взаємно, то треба розстатись?

Розстатися можна із тим, із ким поруч!

Не жити – лиш можна, коли помираєш!

І знаєш – не треба кричати, що любиш!

Мовчиш лиш тоді, коли щиро кохаєш!

Я знову готова в любові зізнатись…

Та права не маю, жорстоке табу!

Дозволь хоч у снах нам обом зустрічатись!

Дозволь, я благаю тебе, бо помру!

Так хочу в обіймах до тебе припасти,

Гарячим цілунком щоб вкрились вуста.

Так хочу з тобою я в щастя попасти!

Дивись, яка мрія у мене проста!

***

Як мало нам дано з тобою,

Ще більше ти сам забираєш…

Ти це називаєш любов’ю?

Ти вже не говориш «кохаю»

Ти вже не говориш «кохаю»,

А з нею рот не закривався.

Ти знаєш, я просто втомилась…

Навіщо мені такий здався!?

Я просто виловлюю миті

І кожну секунду ціную!

А ти? – Дні байдужістю вмиті…

Коханий, ох, як я ревную.

Я просто втомилася бути… з тобою,

Й без тебе так важко…

А знаєш, уже не зліпити

На кусні розтрощену чашку.

І треба мені зупинитись,

І треба спинити ці миті,

Та серце наповнює думка –

Ти в мене єдиний на світі!!!

***

Любов – омана світлих почуттів,

Її придумали, щоб світом керувати.

І скільки би не було тих життів,

Лиш за любов готові помирати.

Рушійна сила – змінює цей світ.

Вона приходить, хоч імен не знає.

Стаєш сліпим від неї, наче кріт.

За статусом людей не підбирає.

І цілий світ, весь у людині тій,

Яку ти любиш і яку кохаєш.

І цілий світ сховався лиш у ній,

У тій, чиє ім’я ти повторяєш.

І все в житті минає, все пройде.

Забудуться образи й нарікання.

І щира лиш любов не пропаде.

Бо вся любов – то паросток кохання!

Світлана Стефанишин

***

Коханий, рідний, дорогий,

Мій котик любий, серцю милий!

Я вдячна Богу, що ти мій,

До тебе серцем завжди лину.

Люблю тебе понад усе

За наші спільні дні і ночі,

За те, що ти у мене є,

І за блакитні твої очі.

За те, що поруч ти завжди,

Навіть тоді, коли далеко.

Крокуєш вперто до мети,

Хоч іноді тобі нелегко.

Отож, коханий, у цей день

Із Днем народження вітаю!

Я не співатиму пісень,

Від серця щиро побажаю:

Здоров’я, миру і добра,

Усмішок щирих і везіння,

Весняного в душі тепла,

Від щастя й радості сп’яніння!

Таня Бріцька

Звиклий світанок

І знову засну аж під ранок,

Це дивне безсоння – замучило душу.

Доволі вже звиклий світанок,

Але, уже вкотре, його не порушу.

Заплющу повіки на кілька хвилинок,

Щоб, ніби доспати – здуривши свій розум.

І сон не насниться, лиш кілька картинок

Про холод, про осінь – посвячену грозам.

Та впертий будильник ніяк не змовкає,

Допоки із ліжка не підведе,

Так поряд на вушко мені щось співає –

Він сон мій від мене тихенько краде.

Прокинеться сонце, сховаються зорі,

Роса світанкова залишить свій слід.

І вже на долоньці краплини прозорі

Іскряться, неначе на сонечку лід…

І знову до серця чіпляються мрії,

Які цілу ніч не лишають думок.

Лиш кава гаряча душу зігріє,

Збудивши мене від мрійливих казок.

Люби

Можеш зрідка, або десь при зустрічі,

Або знайди мене із сотні лиць.

Лише поглядом і без посмішки,

Подаруй ще одну таку мить.

Хочеш лагідно… і цілунками…

А можеш просто навіть без слів.

Задаруй мене подарунками

Поцілунків твоїх і обійм.

Як же хочеться, до божевільності,

Подивитись у очі тобі.

Не скривай у очах чарівності.

«Ніжно, не ніжно… Але люби.»

Назарія Веснянко

***

Сміється серце сніжками надії,

Яка спадає прохолодою чекання.

В любові, як у танці, закрутилися події.

Пізнала, що то є терпіння і кохання.

Тепер принишкла, зачекалась дива,

Так захотіла в казку, хоч на мить одну.

Душа на слово залишилася вразлива,

Минули роки, та плекаю мрію осяйну.

Потай від всіх на світі, чути хочу знову,

Ту пісню, що до серденька ввірвалась,

Щоб я любов вдягнула, як обнову,

І радості віночком заквітчалась.

Минуле не вертає, все ж так хочу в нього,

Немов в дверну шпаринку заглянути,

Напитись голосу коханого хмільного,

Кохання зіркою у щасті спалахнути…

11.02.2019

***

Зі спогадів своїх зроблю місточки,

Та й назви їм придумаю усім.

Дивлюся крізь написані рядочки:

– Невже пішов з мого життя ти назовсім?

Не хочеться повірити, що не прийдеш

Відкрити двері втаємниченим бажанням.

Чи ще в реальність лебедем ввійдеш,

Щоб як лебідка, я жила коханням?

***

Розмотую клубочок власних мрій,

Що сяють так – мов сонечко зійшло!

Заглянь у душу, серцем серце грій,

Нехай вустами розливається тепло.

В твоїх обіймах усі радощі відчую,

Злечу в політ любові й доброти.

Пісню, яка не забувається, почую

Зазнавши в долі щастя повноти.

Від спогадів про тебе – розквітаю!

Ці два десятки літ біжать струмком…

Лаванду, шоколад, ваніль вдихаю,

Втомилось серце бути під замком.

Вже ниточка надій лишилася тоненька,

Боюся, щоби вітер-хуліган її не понівечив.

Але так весело кує нам зозуленька,

Бо зустріч бажану готує нам цей вечір…

21.07.2019

***

Вже рік ось-ось поставить крапку…

Зима встелила білі килими,

Деревам одягнула сніжні шапки…

Приходять свята, лиш самотні ми.

Лунає сміх дитячий, мов дзвіночок,

Скликає гірка всіх охочих малюків.

А хуртовина з вітром стали у таночок,

Та не злякають в білих шубках близнюків.

Дивлюсь, і сльози радості морозять,

Рука в руці, від серця йде жаринка.

Роки надії, як гостинці, всім привозять,

В очах горить, як на ялиноньці, іскринка.

Самотності повторно виклик не кидаю,

У завтра подивлюся, як у казку, що лікує.

Там моє серце тебе з мандрів виглядає

І твій прихід так радісно святкує!

31.12.2019