середа, 15 лютого 2012 р.

Любов – це дві половинки

Життя земної людини мінливе, загадкове, заплутане, та не безкорисливе. Зачата в любові душа крізь нетрі буднів пливе в кораблі долі до пристані щастя, яке вбачає в іншій, собі подібній істоті, з якою зазнає повноту, та цілісність тієї дійсності, яка не просто перемагає самотність, а віднаходить едемську радість. Любов – це дві половинки, – говорить голос серця юної Наталі Сивак і невже ми не погодимось у істинному висловленні дійсності?

Любов
Любов – це життя.
Любов – безконечна смуга.
Любов – це дві половинки.
Любов – це серця кровинка.
Любов – це ти і я.
Любов – це наші серця.
Любов – сердечна туга.
Любов – буденна суєта.
Любов – спогад, душа.
Любов – іскра життя.

Почуття
Як важко себе зупинити,
Старі почуття відновити.
Не можеш забути його,
Летиш у реальність того
На двох, різнобарвного світу,
Щоби віддати шану літу.
Душа багаттям вогняним палає,
Твій образ веселістю грає,
А соловей у серці вже не замовкає…
Само кохання у танок мене гукає.

Душевна іскра
І знову день пролетів, наче птах.
Був ранок, вже ніч прикрив чорний плащ.
І чому час летить, ніби сон у тобі,
А думки, знаєш є, будуть, й були.
Ніхто не відчує мій стан душі,
Що не загасне іскрина в мені.
Симпатію слів не чуєш в устах,
Серед сірого натовпу пролітає мій птах.
Ти мене не знайдеш, не шукай уві сні,
Я навіки згоріла в твоїй тишині. –
Кохання у серці, вогонь у душі,
Сльоза покотилась, прощавай не в вісні.

Сльоза
Згадую вперше твій погляд,
Який, мов та сльоза,
Є чистим, прозорим на дотик,
І ніжним, тендітним в руках.
Хотіла би сльозою стати
Й пробігти по твоїй щоці,
А вже відчувши, тобі розказати,
Що відчула в тій сльозі.
Кожного дня і темної ночі
Дихаєш серцем в думці моїй
І янголом приходиш уві сні
А я не встигаю сказати тобі:
Стій, зачекай, не іди!
Залишся, ще будь і скажи
Три найчарівніші слова,
З яких розпочнеться розмова!
Щоб бачити ніжний твій погляд,
Кричати до болю тобі услід:
– Стій. Зачекай, Не іди,
А краще залишайся назавжди!

Вона
Вона без нього,
Як той місяць без зорі,
Вона без нього,
Як та квітка без води,
Вона без нього,
Як пустеля без піску.
Вона без нього,
Як вітер, що зрива
Усе довкола та не зна
Куди понесе, що й куди?

2 коментарі: