Жага нових стремлінь

Думки сьогодні на старті нової дистанції життя. Волею історії уже для багатьох поколінь українців Тарас Шевченко означає надто багато. Стаючи на скрижалі долі, як і попередні покоління, вбираємо у себе болі і думи його часу. Це розуміє і засвідчує Фіцак Світлана у авторському циклі поезій.

“Думи мої”
Він довго йшов до зустрічі із нею,
Крізь гори й доли ріки і моря.
Вона була неначе королева,
Немов русалка, ніжна і легка,
Їй ніс в дарунок пісню солов’їну,
Букетик мальв і золоті слова,
Він йшов щоби сказати Україні:
«Ти вільна, ненько! Вільна і свята».
Він йшов через заслання тюрми,
Через зневагу розпач і визнання,
Але приніс… І славі Кобзаревій
Земля вкраїнська пишно розцвіла.

Благослови мене, друже, славою святою
Спить село .Затих ліс і поле
Споглядаю у безмежну далечінь:
Наді мною – новий місяць бродить,
А попереду – жага нових стремлінь.
Куди іти ? Де шлях свій відшукати?
Спокій серцю й думці принести?
У Шевченка вчусь перемагати,
Сіяти слово і думки святі…

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає
Як тая мати…
Я намалюю матері портрет
І неважливо – фарбами, а чи словами.
Хай не художник я і не поет,
Та стану ним заради мами.
Я намалюю очі повні доброти,
Повиті смутком, але сповнені любові,
І зморшками на її чолі блідім,
І тиху усмішку наповнену втоми.
Я покажу тепло в її душі,
Яким вона мені гоїла рани,
І сиві коси із запахом трави.
Моя вина у всьому . – Знаю, мамо,
Оцей портрет писатимуть роки
Шедевр за все життя чи й намалюю…
Пробач хороша всі мої гріхи.
Я фарби слізьми розведу…Цілую.

Росли у купочці, зросли –
Сміятись, гратись перестали…
Ти спи, хороший мій,
Я сон твій берегтиму
І ангелом святим
До тебе знов прилину,
Ти спи, хороший мій,
Забудь усі незгоди,
І хай любов в тобі
Нове життя народить.
Мій рідний і єдиний,
Минатиме життя,
В польоті соколинім
Тебе побачу я.
І ти, злетівши в небо,
Мій рідний, не забудь
Мою любов до тебе –
Життя найвищу суть.
Ти спи, хороший мій,
Ще хвильку початую,
Щоб не помітив ти
Мою сльозу німую.

У нас нема зерна неправди за собою
Заграй, мені скрипалю, не мовчи,
Хай скрипка біль мій виплете, мов ниті.
Я втратила опору в житті.
Розпалила думки у стиглім житі.
Заграй мені,скрипалю, я прошу,
Хоч стогне вітер у веснянім гаю.
Я скоро віру в серці віднайду,
От тільки чашу цю доп’ю до краю.
Заграй – лід розтане на душі,
І знову із уст полине пісня чиста,
Щоб поміж люди я слова свої
Змогла роздать, мов золоте намисто.

Як жити?
Як жити в бруді і брехні?
Навчить хто чи розкаже?
Спалити правду на вогні,
А там – вже час покаже
Нащо нам цінності святі,
Забуто всі закони.
- Ми владарюємо (хай в тьмі) –
- Тривожно дзвонять дзвони.
- Та віримо. Між нами Бог,
Безмежні в Нього сили
Він не допустить, щоб сліпі
У нетрях заблудили.

Любов – це дві половинки

Життя земної людини мінливе, загадкове, заплутане, та не безкорисливе. Зачата в любові душа крізь нетрі буднів пливе в кораблі долі до пристані щастя, яке вбачає в іншій, собі подібній істоті, з якою зазнає повноту, та цілісність тієї дійсності, яка не просто перемагає самотність, а віднаходить едемську радість. Любов – це дві половинки, – говорить голос серця юної Наталі Сивак і невже ми не погодимось у істинному висловленні дійсності?

Любов
Любов – це життя.
Любов – безконечна смуга.
Любов – це дві половинки.
Любов – це серця кровинка.
Любов – це ти і я.
Любов – це наші серця.
Любов – сердечна туга.
Любов – буденна суєта.
Любов – спогад, душа.
Любов – іскра життя.

Почуття
Як важко себе зупинити,
Старі почуття відновити.
Не можеш забути його,
Летиш у реальність того
На двох, різнобарвного світу,
Щоби віддати шану літу.
Душа багаттям вогняним палає,
Твій образ веселістю грає,
А соловей у серці вже не замовкає…
Само кохання у танок мене гукає.

Душевна іскра
І знову день пролетів, наче птах.
Був ранок, вже ніч прикрив чорний плащ.
І чому час летить, ніби сон у тобі,
А думки, знаєш є, будуть, й були.
Ніхто не відчує мій стан душі,
Що не загасне іскрина в мені.
Симпатію слів не чуєш в устах,
Серед сірого натовпу пролітає мій птах.
Ти мене не знайдеш, не шукай уві сні,
Я навіки згоріла в твоїй тишині. –
Кохання у серці, вогонь у душі,
Сльоза покотилась, прощавай не в вісні.

Сльоза
Згадую вперше твій погляд,
Який, мов та сльоза,
Є чистим, прозорим на дотик,
І ніжним, тендітним в руках.
Хотіла би сльозою стати
Й пробігти по твоїй щоці,
А вже відчувши, тобі розказати,
Що відчула в тій сльозі.
Кожного дня і темної ночі
Дихаєш серцем в думці моїй
І янголом приходиш уві сні
А я не встигаю сказати тобі:
Стій, зачекай, не іди!
Залишся, ще будь і скажи
Три найчарівніші слова,
З яких розпочнеться розмова!
Щоб бачити ніжний твій погляд,
Кричати до болю тобі услід:
– Стій. Зачекай, Не іди,
А краще залишайся назавжди!

Вона
Вона без нього,
Як той місяць без зорі,
Вона без нього,
Як та квітка без води,
Вона без нього,
Як пустеля без піску.
Вона без нього,
Як вітер, що зрива
Усе довкола та не зна
Куди понесе, що й куди?

Подарунок до дня народження

Звісно, дуже приємно, що нас визнали гідними нагороди “Чудо - блог”. Перш за все дякуємо БібліоШелесту та Бібліотечному блогу для молоді Тернопілля. Для того, щоб продовжити естафету, потрібно:
- подякувати тому, хто нагородив і розмістити активне посилання на його блог;
- розмістити на своєму блозі зображення нагороди;
- передати естафету іншим цікавим блогам;
- написати сім фактів про себе;
- повідомити номінантів про нагороду в коментарях.

Сім фактів про себе:

1. Створюючи блог, ми поставили перед собою головну мету – популяризувати літературну творчість молодих талановитих людей нашого краю.
Блог – це лише перша маленька сходинка у нових починаннях та велика можливість оцінки читачами.

2. День народження нашого блогу - 13 лютого, напередодні Дня усіх закоханих, тому в творчості переважають ліричні мотиви.

3. Буденність і значущість. Простота і таїна. Звичайність і магія. І це все вміщається у Слові. То чому б ми не могли, настільки “закохавшись” у нього, вшанувати студію його назвою?

4. Створюємо приязну, дружелюбну атмосферу, таку, що будь - хто з новеньких відразу знаходив друзів і відчував себе комфортно.

5. Цікаві розповіді про життя і творчість письменників навчають розуміти справжню поезію. Проводяться зустрічі із місцевими літераторами, які не менш важливі і корисні для тих, хто утверджує себе в слові.

6. Із друзями-однодумцями цікаво урізноманітнюємо власне дозвілля. Особливо полюбляємо зустрічі на природі, біля озера та в лісі. Тішимо себе світлинами і спонтанно народженими віршами.

7. Не цураємось будь-якої інформації, яка сприяє пошуку нових талантів та оновленню складу “Слова”.

Ось наш перелік блогів, котрим передаємо нагороду:
1. БiблiоШЕЛЕСТ
2. Бібліотечний блог для молоді Тернопілля
3. Бібліотечні посиденьки
4. МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. MOSES FISHBEIN
5. Блог Каланчацької ЦБС
6. Поетичні краплинки
7. Методична служба публічних бібліотек Києва

Зі святом Вас!

На розмові із Зимою

Зима розстеляє свій гаптований рушник долі під ноги усім надіям, що зринають із вуст пересічних мешканців планети. Щиро прагне, щоб не лише діти її розуміли і нею втішалися. Січень, її старший син, приїжджає із великим букетом свят, від яких маса задоволення. Це він за родинним столом збирає сім’ї, частуючи смачними стравами. А очі милує прибраною гірляндами, дощиком і кульками пахучою лісовою красунею — ялинкою.
Сонячні промінця, занурені в сніг, виблискують сріблом. Хрустить сніг, пахне свіжістю і аж хочеться Музі присісти на плече дівчині, котра замилувавшись зимою, напише про своє поетичне бачення.
Інна Кирилюк, очевидно, є тією дівчиною, яка не перестає втішатись снігом і полюбляє гомоніти із зимою.

Віч-на-віч погомоніти із зимою…
Коли прийде довгождана весна і на дворі вже снігу не буде, тоді пташки прилетять із теплих країв. Прокинеться річка, звільнившись від льоду, струмочки веселі збіжать із горбків. А ясне сонечко насипле на землю тепле, весняне повітрячко, щоб зазеленіла молода травичка. Тоді вже й комахи попрокидаються від зимового сну. А на галявинах з’явиться перші блакитні, як небо проліски. Трішки згодом, земля зацвіте різнобарвними квітами, з яких працелюбні бджілки збиратимуть запашний мед, швидко відноситимуть його у свої вулики, а потім знову повертатимуться на квітку, за новою порцією.
Але тепер ще зима… А я торкаючись її білизни радісно посміхаюся. Пальці перебирають дрібні, холодні, сріблясті сніжинки. Бачу, як малеча тягне за собою санки, щоб у котре з’їхати із гірки. Весело… забуваю про весну і спішу віч-на-віч погомоніти із зимою.

Зима
Прийшла холодна зима
Снігом дороги замела.
Діти на санях катаються,
В теплі шуби вбираються.

Мороз за щічки хапає,
Маленькі носики щипає.
На дахах сосульки звисають,
Годівнички пташкам прибивають.

Горобчики в годівничках сидять
Крихти хліба і булки їдять,
Ще й пшеницю, і водицю,
Та й мамину паляницю.

Від морозу малята в хату втікають,
Санки із собою забирають.
На віконечку дарунки,
Це морозу візерунки.

***
На дворі зима, а в душі весна,
Бо я вже більше не одна.
Твоя любов мене зігріває,
Наше кохання смутку не має.

Щоночі про тебе думаю,
Тому, що я тебе кохаю,
Як свята на тебе чекаю.
Мрію про щастя плекаю.

Душа
Вона може бути як ангел, або як диявол.
Може сміятись, або сумувати,
Може боротись, або лінуватись.
Може сказати : “Я не здамся ніколи”,
А може коліна схилити додолу.
Може у небо до Бога злетіти,
Або у пекло ногою вступити.
Може життя тобі дарити,
Або, навпаки, його змарнувати.
Що є, навчися, друже, цінувати
Ти ж будь як ангел, живи і борись
Гріховним спокусам не підкорись.