середа, 19 вересня 2018 р.

Власний вибір

Уважний до всього сущого, толерантний Степан Матіїшин після закінчення Долинського природничо-математичного ліцею вступив на лікувальну справу Ужгородського національного медичного університету, де навчається вже третій рік. З перших слів діалогу з ним розумієш, що перед тобою цікава особистість, яка прагне вивчити не лише фізичні проблеми, а й духовні. Можливо, розповіді співрозмовників і стали поштовхом для написання захопливих новел про життя, які дуже легко читаються. Безперечно, залишається осад на серці від того, що всі герої його історій мали складні долі і дивились в очі смерті. Віриться, що, коли Степан буде вже спеціалістом, він не допускатиме смертей, бо, проникнувши в душі людей, розумітиме їх, а будучи совісним, не зможе завдати їм болю.
Запрошуємо до читання творів молодого новеліста.

Вибір
Катерина живе у великому просторому будинку зі своїми батьками. Їй 10 років. Ходить до школи. Переїхали в будинок недавно. Його продавали за низькою ціною, тому батьки нашої героїні купили його. Звісно, проблем у житлі було немало: поганий водопровід; стіни, проїджені термітами; двір, зарослий чагарниками. Проте, вони впорядкували його, облаштували прекрасне сімейне гніздо: простора кухня із сірими стінами, що ніби робили її ще більшою; вітальня, в якій могло вміститися більше 15 людей; кімната для гостей, облаштована в стилі: білий верх, чорний низ. Далі спальня батьків, де є велике ліжко. Сюди прибігає Катруся, якщо боїться, щоб спати з мамою і татом. Кімната нашої четвертокласниці з прекрасними зоряними стінами і стелею, які вночі світяться. Є тут ванна і туалет.
Катерина завжди встає о 7:30, миється, одягається, снідає і біжить до шкільного автобуса, зупинка якого прямісінько біля будинку. Так щоранку. Але не сьогодні. Сьогодні особливий день – День народження. Тому до школи її відвезе тато, на сніданок вона з’їсть пудинг, який приготувала мама. Тільки вона знає секрет його приготування. Катерині вже 11. І ось вона в школі. Як прийнято, батько віддав гостинці класному керівникові і поспішив на роботу. Після 3 уроку всі діти піснею привітали Катрусю з Днем народження і ласували горіховий торт та інші солодощі. Після уроків іменинниця здивувалася: тато мав її забрати, але його не було. «Ну нічого, він, напевно, вже вдома і просто забув», – подумала Катруся. Приїхавши шкільним автобусом додому, вона здивувалася: з їхнього будинку виходив чоловік, який на вигляд мав близько тридцяти років. Вона привіталась, як вчили батьки. Незнайомець посміхнувся і пішов. Коли вона відчинила двері, то побачила жахливу картину: тато лежав на сходах, які вели на другий поверх. На шиї запеклась кров, її багато: і на сходах, і на поручнях. Спочатку Катруся не зрозуміла, що сталося. Підбігла до батька, почала рятувати його. Взяла за плече, просила щось їй відповісти, але відповіді так і не дочекалася. Далі вона пройшла до кухні, де лежала мама скривавлена. Поруч був торт. Вона вибігла на вулицю і покликала на допомогу. Перехожі відразу підійшли до неї: біла сукня, в синій горошок, стала майже повністю червоною. Закривавлені руки і жахливий дитячий плач – ось що побачили люди.
     Минуло 11 років з того дня. Катруся пережила цю сімейну трагедію. До 18 років вона виховувалась у дитячому будинку. Потім вступила до престижного ВНЗ на філологічний факультет. Здавалося, життя налагоджується. Того чоловіка, що виходив з будинку і вчинив цей жахливий злочин, так і не знайшли. Катруся небагато має друзів, зате вірних. У неї є люблячий хлопець. Він запропонував їй познайомитися із своїми батьками. Спочатку вони зустрілися з його мамою – прекрасною жінкою і хорошою матір’ю. Дівчина та мати порозумілися. Андрій (так звати хлопця) умовив Катрусю поїхати додому до батьків і там трохи відсвяткувати у сімейному колі її День народження. Яке ж було її здивування, коли побачила величезний торт з двома також немалими свічками у вигляді числа 22. Та найбільше її здивував не торт, а людина, яка його несла. Це був батько Андрія. Його погляд, його усмішка. Це обличчя. Так, це був той чоловік, що виходив з їхнього будинку 11 років тому. Помилки бути не могло. Батько Андрія її не впізнав. Увесь вечір всі мило спілкувалися. Катерина приховувала ненависть за маскою ввічливості як могла, і дійсно, ніхто нічого не помітив. Під вечір вона попросила відвезти її додому. Хлопець вже випив, його батько запропонував свої послуги. Ніхто не заперечував. Вони під’їхали до будинку і Катруся попросила допомогти їй відчинити двері, адже відчиняти їх було важко. Коли батько відчинив, то відчув, що щось важке його вдарило по голові, і він знепритомнів. Отямившись, він упізнав кухню, де колись вчинив жахливе вбивство. Катруся дивилася йому в очі. Чоловік все зрозумів. Засміявся і сказав: «Хто би міг подумати, що через стільки років покарання мене не мине». Вона не могла зрозуміти, чому він так вчинив. Він дивився на неї очима, в яких була лише пустка, байдужість, ніби до того, що відбувається, йому байдуже. Вона хотіла його вбити. Але тут хтось прошепотів: «Не ставай такою, як він. Ти маєш жити як хороша людина, а не як вбивця. Пам’ятай: поки ти живеш, ми з тобою». Катруся викликала поліцію, залишила записку і пішла. Знайшов її Андрій на могилі батьків. Дівчина спала. В дитинстві вона завжди спала біля них, коли їй було моторошно й страшно.

пʼятниця, 27 липня 2018 р.

Життя – невичерпна безцінність

Серед учасників літературної студії «Слово» виділяється уважна, товариська, відповідальна, тендітна дівчинка – Вероніка Сопіра. На сьогодні, вона закінчила 10 клас Вигодської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. Незважаючи на такий юний вік, Вероніка сприймає світ по-дорослому і дивиться у майбутнє розумом і серцем водночас. У цьому ми маємо змогу переконатися, читаючи її вірші про цінність життя.

***
Кохання – реальність чи мрія?
Рветься із серця надія,
Що не дарма збудовані мости,
бо не діє банальне – прости!
Те, що побачили очі
При темній-темній ночі,
Не просто вирвати з душі.
Про тебе складаю вірші.
Хотіла б забути, та, на жаль,
Від себе не втечеш у даль.
Гірка охопила печаль.
Хотілось, щоб заграв скрипаль.
Музикою заспокоїв слух.
Скрипкою зачарував дух.
Угамував палаючий вогонь
Та позбавив від безсонь.

***
Живи так,
Щоб мати видимий знак
Любові й душевного тепла,
Що рветься із нутра.
В серці ноти,
Бажані доти,
Поки чути ритм
Важких і потрібних битв.
Не згаснуть в мить,
Коли крук прилетить.
І розум чистий
Не стане тінистий
Від болю в тілі німім,
Налитому сумних пантомім.
А душа щира
Сповнена миру
Не вдарить ззаду,
Сповістивши про зраду.
Усмішка ж ясна,
Мов перли, прекрасна.
Нехай з уст не зійде,
Коли сонце за обрій зайде.

***
Життя  невичерпна безцінність.
Безцінність  добра пам'ять.
Пам'ять  частина твоєї суті.
Суть існування  щастя.
Щастя  взаємне кохання.
Кохання  гаряче серце.
Серце  символ душі.
Душа  чистий лист.
Чистий лист  совість.
Совість  твій голос.
Голос  показник думок.
Думка  таємнича мрія.
Мрія  щоденна наполегливість.
Наполегливість  вияв розуму.
Розум  чиста віра.
Віра  це довгий спокій.
Спокій  унікальна радість.
Радість  розуміння цінностей.
Цінності  вища матерія.
Вища матерія  поза свідомістю.
Поза свідомістю  буття.

***
О ні! Цей світ мене міняє!
За приналежне собі сприймає.
Не вдається плисти проти течії.
Не помічаючи, зраджую я істини свої.
Юрба мене тягне за собою,
Не даючи стати вбік ногою.
Криком усі голосять щось одне,
Не чути в натовпі мене.
Я, як одна тополя серед тисячі беріз,
А могла б бути дубом, і без сліз.
Щоб вітер повіяв, а я міцно стояла.
Щоб блискавка мене била, а я не вмирала!

Реальність
Зараз усі стали дуже понтові
І забувають про діла милосердя й любові.
Не пам’ятають про високу мораль,
А шукають лиш «принців» та «краль».
Хочуть у небо без крил здійнятися,
Там оселитись і вже не вертатися.
Будують собі Вавилонську вежу
Та всьому треба знати межу.

***
Ковдра біла встелила світ,
Та пил бруду все ж видно.
Його не перекриє і весняний цвіт,
І це мені надто остогидло.
Скільки брехні, образ, печалі 
Не під силу порахувати нікому.
Ми намагаємось йти далі
І уникнути болючого уколу.
Нам здається  все мине,
Якщо ми будемо чекати.
Та я знаю тільки одне 
Треба самим життя будувати.

понеділок, 4 червня 2018 р.

Діти – це квіти життя...

 В Україні День захисту дітей відзначається щорічно – 1 червня. Це одне з найстаріших міжнародних свят.
  Дитина – це безцінний скарб для родини і для держави, а для матері є найріднішим і найдорожчим творінням, яке почало свій життєвий шлях із її лона. З любові до своєї дитини  мама  творить власні колискові та вірші.
  Пропонуємо послухати наших студійців-матерів: Лілію Пінчук і Мар’яну Григорську, які читають свої вірші для рідних донечок.




пʼятниця, 1 червня 2018 р.

ВИТАЙ, НАТХНЕННЯ, В «РАЙДУЗІ» І «СЛОВІ»!

Літературне побратимство долинян та рубіжанців – понад часом і простором. Напередодні Дня поріднених міст у читальній залі бібліотеки відбулася скайп-зустріч літераторів Долинщини та представників Рубіжанської громадської організації «Літературне об’єднання «Райдуга», а сьогодні в часописі «Добра справа» на сторінці літературної студії «Слово» учасники зустрічі з міста-побратима дарують нам свої поезії.
Запрошуємо до читання!