Серце віддаю поезії

  Поезія – це  геніальне досягнення людства. Її особлива енергетика здатна вести за собою, надихати та об’єднувати. Навіть один  поетичний рядок спроможний передати романтичні почуття та філософські роздуми, радість життя та біль втрат. Поезія не просто творить нове, а й розширює світосприйняття, наповнює мову новими словами, надихає на цікаві починання. Поезія може спонукати до високих дій, спрямовувати за собою маси та об'єднувати людей. Вивчати поезію дуже корисно для пам'яті, бо це заняття запобігає процесу старіння мозку. І, як і кожне мистецтво, поезія має своє свято, яке щорічно відзначається у всьому світі 21 березня.

  До  Всесвітнього дня поезії літературне об’єднання «Слово»  провело поетичну кав’ярню «Серце віддаю поезії», долучившись, водночас, до Національного тижня читання поезії, який вдруге організував Український інститут книги. Цьогорічна тема Тижня – «Пісня тисячі голосів». Гаслом події стали слова Сергія Жадана: «З чого все почалося? Вона заговорила про мужність і зброю. В неї навіть не голос – в неї багатоголосся».

  Учасники літоб’єднання створили неймовірно захопливу атмосферу. Звучали вірші Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся, М. Вінграновського, Л. Костенко, В. Симоненка, В. Стуса, С. Жадана, Б. Томенчука про силу духу і мужність усіх поколінь, які стояли і стоять на захисті нашої свободи та держави.

  Учні ліцею «Інтелект», з учителем зарубіжної літератури Тетяною Сенчак, взяли участь у марафоні читання військової поезії «Пісня  тисячі голосів». Оксана Паньків, Ангеліна Креховецька, Влад Василів, Анна Пуняк, Анастасія Сидор, Роман Титиш, Данило Коломійцев, Іванна Кирильчук, Злата Долішня, Софія Вінтонів, Ангеліна Савчин, Юлія Чекаловська, майстерно декламували улюблені вірші поетів рідного краю: Богдана Томенчука, Ольги Деркачової, Надії Дички,  Лесі Шмегельської, Тетяни П’янкової, Ольги Литвин,  Клавдії Дмитрів, Світлани Величко, Марії Бойчук, Орисі Надольської, Олександра Гошилика. Більшість із них ви маєте змогу побачити у відеозаписах.

  Особливо зворушливими були авторські вірші Леонії Кірякової, Оксани Сподар, Любові Тимчій, Орисі Надольської, Мирослави Підборецької та Наталії Якимів. Їх поезії пронизані болем і сумом через війну в країні.

  Згадали про поетів, які віддали своє життя у цій жорстокій війні, цитували рядки їх віршів про Перемогу.

  Тиждень читання поезії підходить до завершення, та він став чудовою нагодою вслухатися у багатоголосся української поезії, де кожен знайде слова, що відгукнуться в його серці.

Збираю роси, як перлини

 До учасників літературної студії «Слово» Марічка Юзьків приєдналася, навчаючись у 10 класі. Скромна, вродлива дівчина привертала увагу своєю старанністю і цілеспрямованістю. Марія живе в мальовничому селі Кальна, навчається  у Долинському ліцеї «Інтелект», прагне пізнати щось нове для себе, цікавиться вивченням правознавства, що свідчить про її інтерес до суспільства та права. Має багато друзів, з якими ділиться своїми захопленнями та ідеями. У вільний час любить читати книги, що допомагає розширювати світогляд і надихає на творчість. Також пише вірші, в яких виражає свої думки та почуття, демонструючи глибину своєї душі і творчий потенціал.

 Окрім літератури, захоплюється спортом, зокрема волейболом. Ще однією її пристрастю є фотографія, бо дуже любить фіксувати моменти життя та красу навколишнього світу, створюючи унікальні кадри.

    Запрошуємо до читання та слухання віршів Марії Юзьків.

 

***

Кохання, біль, тривоги, щастя

Час пише в сторінках життя.

Мрійливе море шумить гучно,

Вирують наші почуття.

 

Неначе іскри у долоні –

Цей незбагненний погляд твій.

Я вже давно в його полоні,

Він - радість і неспокій мій…

 

Знов сяйво зір на землю лине.

Я йду, шукаючи тебе,

Збираю роси, як перлини,

Й чомусь не впізнаю себе…

 

Світає, небо мерехтить,

А я ще й досі тут блукаю

У пошуках мети в житті, -

Без тебе вже її немає...

 

Час промайне, загоїть рани,

Та спогади, немов вітри,

Бентежні згадки нам навіють

Про літні теплі вечори.

Цінуймо все українське…

    Минулого року вперше завітала до нашої студії Орися Антонівна Надольська – дуже працьовита, щира і талановита творча особистість. Орися Антонівна любить музику, квіти та українську народну вишивку. Поезією захоплювалася з юних літ, та односельчани дізналися про її захоплення тільки після видання першої поетичної збірки. Ця книга була видана у співавторстві з Юлією Микитин у 2012 році. Згодом, у 2014 році, Орися Антонівна презентувала другу збірку віршів під назвою «Скарб душі». Третя збірка «У полум'ї війни» була видана в 2015 році у співавторстві з Надією Балагурак та Юлією Микитин. Четверта збірка віршів «Мелодія життя» вийшла у 2023 році.

Орися Антонівна Надольська народилася 24 липня 1958 року в селі Яворів Долинського району Івано-Франківської області. Яворівську восьмирічну школу закінчила з відмінними оцінками у 1973 році і поступила в Теребовлянське культурно-освітнє учи­лище, яке у 1976 році закінчила з відзнакою. Працювала художнім керівником Коропецького Будинку культури в Тернопільській області. Згодом вийшла заміж і повернулася в рідне село Яворів. Тут активно і натхненно працювала 45 років завідуючою клубом. За цей час було зроблено чи­мало: 25 років у селі був хоровий колектив, 10 років драматичний колектив клубу робив постановки вистав на 3-5 дій: «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Безталанна» Івана Карпенка-Карого, «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка і багато одноактівок. 20 років проводились урочисті реєстрації шлюбів у сільському клубі, протягом 15 років організову­вався вертеп у різдвяні свята, 30 років проводилось Свято Миколая для дітей, 8 років поспіль відбувались незабутні Свята села, різні огляди й семінари клубних працівників, відкриття нового клу­бу у 1999 році, а також грандіозне відкриття пам'ятника «Борцям за Незалежну Українську державу» у 2021 році та багато різних концертів. За роки роботи у клубі Орися Надольська одержала понад 40 грамот і подяк за свою роботу.

Найбільша втіха для неї - це її діти та онуки. Вони - її гордість, її радість та сенс життя…

У своїх творах Орися Надольська націлює читачів цінувати і любити все своє, рідне. Її серце відкрите до Бога, вона співпереживає за долю кожного українця та вболіває за Україну у важкі дні війни.

Запрошуємо до читання віршів.

 

Людське життя

Людське життя залежить від обставин

І тих людей, яких зустрінеш ти.

В щоденному житті вирішуємо справи

Найважливіші серед суєти.

 

Та кажуть, що ніщо не випадкове,

Людей цих посилає нам Господь.

І все, що станеться, це твоя доля.

І зустрічі були всі для чогось.

 

Може і так. Тому не сперечаюсь.

Ніхто не знає завтрашнього дня.

Ми від життя лише добра чекаєм,

Та часом не на місці в нас душа.

 

Для тіла і душі різні потреби.

Часом гармонії між них нема.

Душі так хочеться злетіть до неба,

Та тіло її стримує дарма.

 

Буденні клопоти нас тягнуть в трясовину,

Щоденних справ стає все більше в нас.

І наміри душі інколи гинуть,

Бо сивину вплітає в коси час.

 

Не нарікаю я на долю

Не нарікаю я на долю,

Всього зуміла досягти:

Освіту, дім, роботу й совість

Не проміняла. Кожну мить

 

Спокійно дивлюся у вічі

Всім людям. І щаслива я,

Бо Бог мені дав добрих діток

І гарних хлопчиків – внучат.

 

Вони – моя найбільша радість.

В них – моя гордість і любов.

За все, що маю, вдячна Богу

І тішусь ними знову й знов.

 

Прошу для них в Бога здоров'я

І щастя, й Миру перш за все.

Хоч час нікого не жаліє,

Я Богу дякую за все!

 

Прости, милий Боже

Бадьорий дух, та немічне тіло.

Душа б десь летіла, якби не боліло.

З роками вже тіло нічого не може

І молимось тихо: «Прости, милий Боже,

 

За думки не Божі, за всякі спокуси,

Які були з нами, коли були в русі,

Бо сила була і не чули ми втоми.

Нечесно, бува, все тягнули додому,

 

Бо нам так багато хотілося мати!

Часом забували і руку подати

Якомусь невдасі в життєвій дорозі,

Коли були в русі, щоденній тривозі.

 

Та час минув швидко, лице помарніло,

А тіло болячки вже різні обсіли

І скроні уже посивіли у нас.

Ой, Боже, як швидко пройшов життя час.

 

Так хочеться  жити, та час помирати

Приходить до кожного з кожної хати.

Душа ще щось хоче, та тіло не може

І пошепки кажем: «Прости, милий Боже».

 

Василіянський монастир

Василіянський монастир

Усім відомий не віднині.

Найбільший розквіт є тепер -

В час Незалежності Вкраїни.

 

Тернистий шлях пройти прийшлось

Архітектурній цій святині:

У 1570 році він заснований,

Та кримські татари його спалили.

 

У 1842 році побудували храм,

Який стоїть там і донині.

Ще й книгозбірня там була

Літератури з Галичини.

 

Але не збереглись книжки,

Бо в час війни вони згоріли.

Правда, не всі - значна частина,

Лише одна стіна вціліла.

 

Священників арештували,

Ікони й речі звідти вкрали

І дитбудинок там зробили,

А церкву в склад перетворили.

 

Та все-таки у роки Незалежності

Відновлюватись монастир почав,

Віряни пожертви давали

І врятували храм. Не занепав.

 

Ікони всі реставрували,

15 картин нових написали.

У 1976 році його освятили

І шлях до нього всім людям відкрили.

 

У 2009 році сам Папа Римський

Бенедикт XVI там був,

Чудотворну ікону Божої Матері

Він тоді освятив.

 

Природа там дуже гарна.

Внизу тече річка Свіча

І омиває береги

Гори Ясної, де монастир.

 

Відомий тепер він усім,

Бо в Україні такий лиш один,

Де дзвони електронні є

Й ікона зцілення дає.

 

То ж завітайте у наш край,

Бо в цім куточку земний рай.

Самі відчуєте тоді,

Коли приїдете сюди.

 

Баян

Розпорядилась доля так,

Щоб музика була весь час

Зі мною кожен день в житті,

Щоб полюбила я пісні.

 

Тому батьки мене дали

В музичну школу, й залюбки

Баян вивчала я тоді.

Став незамінним він мені.

 

Чудесний маю інструмент.

Із ним прекрасний все момент

Я маю вже багато літ.

Для мене він, як друг в житті

 

Найкращим є з дитячих літ,

Бо мій баян найліпший всіх.

Граю на нім різні пісні.

Ділю з ним радощі й жалі.

 

Баян - відрада для душі.

Граю колядки і пісні

Народні - про любов палку.

Про вірність, зраду і війну.

 

Радіє серце і душа.

З ним навіть молодію я.

Баян - товариш мій і друг.

З ним відчуваю ритму стук.

 

Є різні темпи у піснях

Й динаміка у відчуттях.

Патріотичні є пісні.

Відчути серцем треба їх.

 

Цікаве в мене з ним життя.

Без нього я, немов не я.

Багато вивчила пісень,

Бо в інтернеті кожен день

 

Звучать мелодії нові,

Всі мелодійні, чарівні.

Дружіть із музикою й ви,

Щоб гарний настрій був завжди.

 

Ніжності струна

Сучасну музику я слухаю щодня

У виконанні молодих артистів.

Багата на пісні наша земля.

Достойне покоління є в Вітчизни.

 

А скільки нових пісень про війну

Вже появилося патріотичних.

Всі мелодійні й надають снагу,

Бо всі прекрасні твори ці музичні.

 

Я тішусь тим, що нація моя

Так проявляється в суспільстві.

У творах їх є ніжності струна

До долі воїнів вкраїнських.

 

Хай розквітають молоді таланти,

Гордімся ними ми усі!

Нехай дарують музиканти

Й артисти насолоду всім.

 

Українські пісні

Цінити треба все українське:

Музику, мову, хліб і газ.

Найбільше пишатись народом своїм,

Бо безліч талантів є у нас.

 

Пісні українські чарують завжди

Своєю неповторною красою.

І в радості час, і у роки біди

Про тих, хто загинув у бою.

 

Українські пісні мелодійні усі

І нас беруть завжди за душу.

Лише 7 нот в музиці головні,

Та всіх зачаровують дуже.

 

Бо музика уже звучить щодня

У телефонах, фільмах і в рекламах.

Без музики немислиме життя.

Вона є всюди й завжди з нами.

 

Поповнилась наша музична сім’я

Новими талантами й співаками.

Співучими стали нові імена.

Ми їх впізнаєм за піснями.

 

Хустка

Українська хустка така лиш у нас:

Різнокольорова , велика й мала.

Прикрашає одяг жіночок й дівчат.

Нею всі в родині дуже дорожать.

 

В церкву молодиці у хустках ідуть.

У свята годиться також у ній буть.

Зелені, червоні, білі, голубі,

Коричневі, жовті - на вибір усі.

 

Очі розбігаються, бо гарні такі

Хустки українські в чарівній красі.

Вони зручні й теплі в негоду, у дощ.

Без них не обходиться із жінок ніхто.

 

Купуйте й носіть українські хустки.

У них найчарівніші наші жінки.

Дівчата, мов квіти, в хустках тих цвітуть,

А хлопці в цих квітах коханих знайдуть.

 

Слава Героям України

Вся Україна у сльозах і в горі,

Щодня хоронять матері синів.

Від цього серце аж в грудях холоне,

Бо «на щиті» привозять воїнів.

 

Багато вас загинуло за волю,

Соколиків Вкраїнської Землі.

Для нас ви назавжди усі Герої!

За вами гірко плачуть матері,

 

Бо діти ваші стануть сиротами,

Кожна десята жіночка вдова.

Многостраждальна мати – Україно,

За що сплюндрована твоя Земля?

 

Кому від цього стало краще?

Нема нікому вже життя.

Дитинство в дітей вкрали наших,

А в молодих суцільний жах…

 

Чи ми іще відчуєм щастя?

Чи так і згинем у журбі?

Здригається земля вся наша.

Чи вистоїмо в цій війні???

 

Одна надія лиш на Бога

І справедливий суд Його.

Надіємось на Божу допомогу,

Що подолаєм ворога цього.

 

Всім воїнам бажаю віри

І сили духу у боях.

Слава Героям України!

До ворога хай прийде бумеранг.

Зорі сяяли поміж пітьмою

Вже другий рік відвідує літературну студію «Слово» Назарій Рєзніков – учень 9 класу Долинського ліцею «Інтелект».

Назарій народився в місті Лисичанськ Луганської області, навчався у Лисичанській гімназії.

У Долину приїхав разом із сім'єю 2023 року під час повномасштабної війни. Активний і комунікабельний хлопець товаришує з однокласниками, займається бальними танцями. Назарій допитливий та уважний до всього, що його оточує. Писати вірші почав ще з восьми років і постійно розвиває свої творчі здібності.

Пропонуємо послухати і прочитати вірші юного поета.

 

Чарівна зима

Ранок тихо сповзав на Долину,

Туман в горах немов зависав.

Мальовничу, природну картину,

Грудень пензлем своїм малював.

 

Білизна снігова сліпить очі, -

Діамантом на сонці блищить.

Кучугури зимові - мов кручі,

Дах засипали й бурулька висить...

 

В цю холодну красу поринаю,

Аж душа лине десь у блакить.

Те, що зараз в цю мить відчуваю, -

Слів бракує щоб все пояснить!

 

Знов сніжинки свій танок танцюють,

Вітер їх у вальсі кружить.

Дивні чари усім цим керують,

І мороз під ногами тріщить.

 

В котрий раз виникає питання,

Звідки вся ця неймовірна краса?

А зима посилає вітання,

Засівають сніжком небеса…

 

Довго ми говорили з зимою,

Вже і зорі на небі зійшли.

І засяяли понад пітьмою,

Сни барвисті мені принесли…

 

За вікном моїм холод гуляє,

І вітрами у шибку бʼє.

Тож краса - як любов - буває,

Жарка, тепла й холодна є…