..."СКАРБЕ МІЙ НАЙДОРОЖЧИЙ..."

Побачила світ чергова тематична сторінка літературної студії "Слово".

«Я повернуся живим!»

«Мамо, ну чого ти? Не плач! – син український пригортав маму, – Я повернуся живим». І коли останній патрон застряг в броні ворожого танка, він дотримав обіцянки: «Мамо, я повернуся! Ну чого ти, мамо… в раю так добре… хіба що печуть мене твої сльози…»

П’ять тисяч родин сядуть до цьогорічного Великоднього столу у великій скорботі: «Це його, захисника і годувальника нашого, його частинка свяченого яйця, його дрібка масла, його окраєць паски... Навіки його. Навіки без спожитку…»

«Мамо, ну чого ти? Не плач! Я повернуся живим. Я обов’язково повернуся!» – Син Божий втішав Матір перед тим, як вирушити до Саду Гетсиманського. Іще було далеко до півночі, та Він знав: щоб повернутись, потрібно піти. І Він пішов.

Невтішно Мати плакала під хрестом. А Йому не так гірчив оцет, не боліли кроваві рани на руках і ногах. Йому зовсім не було шкода тієї благої одежини, в якій проповідував не один рік і яку римські воїни жадібно поміж собою поділили. За жеребом поділили.

Йому боліли сльози Матері. «Мамо, не плач… Я повернуся живим!»

Вона повірила. А тим, хто не повірив, був знак – «завіса в храмі роздерлася надвоє – зверху й донизу, і земля затремтіла, і каміння зрушилось…»

Всі ми когось чекаємо з війни на Сході: батька, чоловіка, брата, коханого, щирого друга.

Підкріпімо свій дух такими словами: «Вірую! Очікую, коли Він вдруге прийде зо славою судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця».

Галина Максимів, керівник літературної студії «Слово»

Юлія Куцалаба

Сила

Ти знаєш, не так легко стати сильним,

І побороти усі біди та печалі.

Хоча у тебе серце щире й вільне,

Воно не витримає від життя знущання.

…

А там на Сході, на війні,

Якщо немає сили, щоб стояти,

Ти пам’ятай, з тобою є такі ж брати,

Які так само хочуть сильне серце мати.

Іванна Хомин

Повернусь живим

«Матусю рідненька, я повернусь весною,

У ті часи, коли вже мир настане.

Бо там війна іде, ти ж знаєш,

Звідти немає нам дороги до кінця.

Матусю, я тебе поважаю,

Але мушу йти, я рухаюсь далі,

Так, як і йде Україна моя.

Мамо, я чув, що ти там плачеш?

Та не плач, я повернусь живим!

Не обіцяю тобі, рідна ненько,

Але я вірю, що повернусь живим.

Мамо,ти думаєш, що я не знаю?

Ти думаєш, що тебе не люблю?

Люблю, матусю, люблю тебе так сильно,

Як Україну рідну й чарівну.

Люблю сади й діброви,

Люблю я стежки й ліс.

Люблю я слухать колискові,

Що зрання нам співає соловей.

Матусю, я повернусь живим…

У скрутну чи хорошу годину.

Я повернусь… повернусь живим.

Ти тільки повір в мої сили.

А я не в Україні, я тут, на чужині,

А тут стріляють, мамо, тут гримлять гармати.

Повмирало море воїнів,

Та давайте ще згадаємо разом, як на фронті згадуємо

Цю Небесну Сотню, цей Майдан,

Де стояли, де кричали, плакали всі люди,

Де просили миру на землі.

Багатьом байдуже, чи в нас тут мир, чи війна,

Їм байдуже, що повмирало тисячі людей.

Багато хто каліками лишились,

А дехто безвісти пропав.

Мамо, ти – сильна!

Україно, ти – горда!

Вірю в тебе,

У вас обох вірю!

Я повернуся…»

Хай живе вільна Україна!

Хай живе вільна Україна,

Не потрібно битви та війни.

Хай живе наша держава,

Хай настане мир на землі.

Хай буде доля добра всій родині,

Хай всі співають радісні пісні.

Особливо ті, що на майданах,

Хто воює на неоголошеній війні.

Багато з них за нас, грішних,

Зложили свої голови,

Щоб ми спокійно жили.

Віддали вони своє життя,

Але ми не здаємось!

Ми йдемо далі…

Живемо, мріємо і віримо

У те, що Україна – незалежна,

Бо вільна й чарівна.

Ми бажаємо українським воїнам перемоги,

Ми в вас віримо, ми вас любимо.

Захисники! Повертайтесь живими…

Просто повертайтесь

В будь-яку годину чи хвилину.

***

Я прийду і допоможу тобі,

Розповівши про рідний дім.

І ти згадаєш свою маму,

Як по її обличчі тече гаряча сльоза.

Бо ви обоє згадали, що було донині.

І витиратиме син сльози на материному обличчі,

Промовляючи тихо-тихо:

«Матусю, рідненька, не плач, моя люба,

Я ж повернувся живим.

Так, там було дуже тяжко,

Там стріляли гарматами в нас,

Там війна…там багато вмирають!

Але ми не здаємось,

Бо хто – як не ми!

Але ми не здавались і йшли далі…

Бо любимо своїх матерів і неньку-Україну!

І промовляє матуся його крізь сльози:

«О, сину, любий сину, я плачу з радості,

Що ти повернувся.

Я плачу, бо вірила я в тебе,

Що ти повернешся живим.

Я плачу, бо я знала, що Україна незалежна буде,

Бо ви її не віддасте ворогу.

Я тебе люблю, мій синочку…

І… повертайся живим!»

Її син знову пішов на ту страшну війну,

Де стріляють,

Де вбивають і знищують!

І загарбники падали перед ним на коліна…

А ми молімося за тих синів, що полягли в бою,

Молімося за тих, які воюють,

Молімося за неньку – Україну

І йдімо далі разом – й до кінця!

Україно, ми в тебе віримо!

Ми віримо, що ти вистоїш і будеш,

Ми віримо, що всі твої оборонці

Повернуться живими.

А хто не повернувся –

Буде жити в домівці Господа.

І всі ми одного дня,

На землі й на небі скажемо:

«Слава Україні!»

І засяє сонце веселкове,

І буде щастя й мир.

І всі бажання українців

Здійсняться за одну-єдину мить.

Христина Креховецька

Це лише сон

Зустрілися в автобусі,

Усмішкою на обличчі обмінялись

І веселими поглядами.

Ти дивився, а я усміхалась,

Ти сидів, а я тебе малювала

У своїй уяві, у мріях.

Та навіщо я тебе зустріла?

Зупинка все змінила, ти вийшов,

Я – залишилася.

Серце немов би вискочило з грудей,

Ти забрав з собою частинку моєї душі.

На жаль, ми не можемо бути разом,

Ти один, а я – зовсім інша.

Ти кохаєш не мене, а свою уяву,

А вона просто використовує тебе.

Душа розривається, серце рветься

На шматки, і твій погляд –

Ятрить душу, бо знаю, що

Кохаю, але не можу сказати…

Ти ж не бачиш…

Не бачиш закоханого погляду,

Розширених зіниць, горючих у полум’ї очей,

А я страждаю.

Коли тебе бачу, стає важко дихати,

Мрію, думаю, та знаю: ми не будемо разом.

Ти не побачиш, не помітиш,

А я страждатиму, тебе ж

Використовуватимуть.

Подобається, кохаю, сміюся –

Як це пояснити…

Чи збудеться мрія? Не знаю.

Надія є завжди, але я зневірилась.

Сховала почуття глибоко в душу

І втопила солодкими слізьми.

Чому на світі все так?

Чому не інакше?

А я помиратиму і ще раз

Воскресатиму, топитиму

Почуття у бездонному колодязі почуттів.

Ти ж знову не помічатимеш, а я

Не скажу про почуття, про «кохаю».

Вже краще померти, ніж бачити тебе.

Твоя усмішка ріже вени

Безневинною голкою,

А я страждаю, бо знаю,

Що це лише – сон!!!

Христина Луців

Там, де комфорту немає

Там, де комфорту немає

І гола підлога,

Де все так складно і водночас просто.

Як не тікай, та щось тримає.

Там було добре, боляче і млосно.

А тепер нема…

Спогад забутий… хто ми?

Холодно… осінь вбиває своїм ножем:

Туди і назад… стежками й дорогами

Хто вийшов на трохи, назад уже не прийшов.

Люди не вірили…

А потім… біль врізався у груди,

А ми, як приблуди… гори немитої посуди…

Де ти? Невже цього ніколи не вернути,

Все викинути, викреслити, стерти?

Вікторія Дідоха

Торкнулась вона твого серця

Ти її покохаєш за посмішку,

Бо торкнулась вона твого серця.

Зрозуміти її тобі боязко,

Та відкрий їй в душі своїй дверці.

Ти ступатимеш довго дорогою,

За тобою летітиме осінь,

Вона здасться тобі босоногою,

Та її ти зігріти не в змозі.

Твоє серце ставатиме каменем,

Та осколки його не розтануть,

Вона ж стане твоїм ангелом,

Бо крила її зігрівають.

...ІЗ БІЛИМ ПРАПОРОМ

Побачила світ чергова тематична сторінка літературної студії "Слово".

«ПІДЕ, ПІДПИСАВШИСЬ – ТУТ БУЛА ВЕСНА»

… Вона вже почала гоїти рани нашим воїнам. Співати шпачиними голосами колискові дітям. Розтоплювати кригу байдужості в незнайомих людях. Висаджувати з ранку до вечора щепи-дички в садах. Пробуджувати легким доторком невтомленого леготу заспані поля.

Милуючись першими днями у царстві пробудженого й нового світу надіємось: буде Україна жити, буде рідна мова щебетати. Будемо ми любити понад усе своїх матерів і батьків, названих братів та сестер. Будемо разом молитись за Мир. А Весна…. Весна підпишеться розмашисто й натхненно в душі кожного, хто впустить її до свого серця.

Тарас Зварич

Вона кольором неба…

Вона кольором неба малює квіти,

Зірками ранковими сипле росу,

І разом з птахами шле нам привіти,

Усім, хто любить й чекає весну.

Вона до землі посміхається сонцем,

Й задарма подарує їй теплі дощі.

Обов’язково загляне в кожне віконце,

І якось тепліше стає на душі…

Грозою під вечір постукає в двері,

Співом пташиним розповість про життя.

Піде, залишивши сліди на папері,

Підписавшись – тут була Весна…

                                               05:17

                                               31.01.2015

Залишається час

Залишається зайвий час, залишаються зайві слова.

Життя в сторони кидає нас, змушує ділити на два.

Згорнуті білі вітрила, в гавані змучені кораблі.

Де взяти сил розім’яти крила, як не розчинитись в імлі.

Скажіть, де взяти сил щоби ламати границі,

Скажіть хто не бажав цього в моєму віці.

Й поки не знаєм що робити просто йдем,

Нізвідки і в нікуди.

І свою правду за пазухою несем,

Надіючись що її почують люди.

                                               04:25

                                               21.12.2014

Ми хочемо…

Ми хочемо більшого від цього життя,

Ми хочемо більшого без каяття.

Ми таке покоління – нам нема вороття.

В наших зіницях всесвіт, а не чорна діра,

Називай нас як хочеш, у нас тут правда своя,

Кажи нам що хочеш, ми знаємо яка на смак брехня.

Ми граємо хоч не козирна наша карта,

Ми з тих хто досі вірить у щасливе завтра,

І хай там що, та наша віра чогось та й варта.

                                               01:15

                                               24.10.2014

Діана Спас

Мила, чарівна Україно моя

Мила, чарівна Україно моя –

Скрізь, де не глянеш – безмежні поля.

Своєю красою чаруєш весь час,

Бо ти, Україно – найрідніша для нас!

Софія Святківська

Країна відважних людей

Україна – мелодійний ти наш край,

Україна – неначе рай.

Це країна відважних людей,

Які борються за перемогу ідей.

Хоч не є ми всі багаті,

Але знайте: в кожній хаті

Гостей раді зустрічати.

Люди є у нас привітні

І усі, неначе рідні.

Працьовиті і відважні,

І давно уже безстрашні.

Ця земля квітуча є,

Урожай вона дає.

Гори, ріки і поля –

Рідна матінка-земля.

Вікторія Юшко

Лист до мами

«Пробачте, мамо, долю не змінити,

Упав я в мальвах польових –

Під сонцем, що зовсім не гріло

Серед загравин золотих.

Життя – як павутинка в полі,

Яка вже не збиратиме росу,

Не буду я, як птах на волі,

Котрий злітає в висоту.

Матусю, бережіть себе й Оленку.

Люблю її не менше, як і вас.

Підіть до церкви, помоліться Богу,

Поставте свічку за всіх нас.

Бо перетнув я життя межу –

В сердечко куля ранила ворожа.

З братами поряд я лежу

В землі, яка тут зветься «Божа».

Колискову вітерець співає,

Вона рідна серцю та душі.

По Україні сумно пролунає,

На прощання останній стежі.

Іванна Хомин

Мово, мово – ти, як пташка!

Мово, мово –

Ти, як пташка,

Що завжди щебече –

Ти – як мама українська,

Діточок колише.

Наче пташка у садочку

Весело співає,

Соловейком у гніздечку

Діток звеселяє.

Діти весело зібрались,

І пішли у місто,

Там дівчина прорікала

Про мову барвисту.

Ось й питають те дівчисько,

Чи мова єдина,

Солов’їна й мелодійна,

Мова України?

Всі у неї це питали,

Ну, а вона ж знає,

І на їхні запитання отак

Так відповідає:

«Наша мова українська –

Найкраща у світі.

В ній багато слів казкових,

Веселкових чарівних,

І тому хай кожен знає –

Мови кращої немає!»

Ми приємно здивувались

І щиро всміхнулись,

І всі разом з нею

Додому вернулись.

Марія Кожушок

Відколи

Відколи почалась війна,

Відтоді спокою нема.

Невже, як почали

на Майдані гинуть люди –

Цим смертям продовження

надовго буде?

Нехай Всевишній Бог буде на підмозі,

І хай Україна буде в перемозі!

Весна

Тепла весна. Земля прокидається, дерева ледь-ледь хитаються. Сніг і лід перетворюється на прозорі краплини води, якими живляться молоді рослинки. Повітря чисте, свіже, а небо лагідне, бездонне. Сонечко ховається поміж хмаринками. Тваринки пробуджуються. А весна… вона має  право царювати три місяці… Тоді ростуть трави, квіти, дерева. Після весни настане літо і всі будуть ніжитись на яскравому сонечку. Весна……..!

Арсен Торговецький

Матуся

Матуся ти моя рідненька,

Люба моя ти ненько.

За тебе Бога я молю,

І дуже тебе люблю.

Мамо, «сонце ти моє»,

А я – «золотце твоє»…

Я люблю тебе понад усе,

Хай кожен день тобі щастя несе.

Дідусеві іменини

В дідуся сьогодні іменини,

Тож ми всі його вітаєм,

Щастя, радості бажаєм.

Любові, квітів море,

Щоб не знав він більше горя.

Я не мав дарунку, чесно,

Та люблю його безмежно.

Я від всіх його цілую,

Ясні дні йому дарую!

Тетяна Грицан

Для Марка

Марк, ти дуже талановитий і прекрасний,

Твій голос дзвінкий і найкращий.

Ти завжди веселий і добрий,

Щирий, чесний і хоробрий.

Ми тебе всі дуже любим.

Мрію про тебе голубим.

Спів твій линув усюди,

Слухали його всі люди,

Всі за тебе вболівали,

І добра тобі бажали.

І пісня твоя –

мов рветься на волю,

Із серця торує долю.

Станіслав Вінтер

Раннє сонце

 Кожна людина хоче, щоб раннє сонце засвітило у її віконце. Адже настає сонячна та привітна весна. Починають співати пташки, а зовсім скоро з’являться бруньки на деревах. Розквітають перші квіти. Цією яскравою та чудовою порою року люди милуються годинами. Вони можуть безкінечно слухати чудові мелодії весни. А свіже повітря наповнюється радістю. Весна вкриває зеленою скатертиною все навкруги. Авжеж, Весна – чудова!