СВІТИЛЬНИК В РУКАХ БЕЗУМЦІВ

Побачила світ чергова тематична сторінка літературної студії "Слово".

НАВЧИТИСЬ ЗАНОВО ЖИТИ

Навчитись жити без болю. Без втоми. Без відчаю. Жити з сумом. З втратою. З пусткою в душі і раною в серці. Ми повинні це зробити. Повинні хоча б намагатись. Бо інакше не витримає шаленого ритму серце, а клубок у горлі перекриє до легень кисень. Ми квапимо події: ближче б до весни! Тоді… тоді всі рани, і фізичні, і духовні загоюються швидше. І тоді здається, що все, ми здорові. Але ні, навчившись жити заново, ми не можемо забути подій, котрі вкарбувались в нашому мозку і виринають звідти в опівнічних снах. Ми надіємось, що це мине, але ж не минає! Ніколи, ні за яких обставин не минає.

І жити по новому, означає тільки одне: ніколи не повторювати помилок минулого….

Мирослава Підборецька

Надія

В природі править неземна краса,

І Божа милість зігріває

Все кришталеве, що сіяє,

Бо сонце ген на весну повертає.

Я вимолю у Бога це тепло,

Щоб кригу серця розтопити Твого,

І душу обігріть від всього злого,

Що так ненависно завдало болю.

Попрошу хвильку щастя і спокою

Для Тебе, мужній незнайомцю,

Бо знаю: виніс з поля бою

Такий тягар, що й не піднімеш враз…

Тож серцю, зболеному в муках,

Дорогу, Спасе, покажи,

І поможи, благаю, поможи,

Іскру яскраву запали,

І шлях до Миру освяти!

Тарас Зварич

Коли її вбивали, вона не просила пощади…

Коли її вбивали, вона не просила пощади.

Її доля така, вона давно вже звикла до зради,

Її воля така, що її не вдасться зламати…

Вона роками ховала її від сторонніх очей,

Ховала в серцях все ще вірних їй людей.

Навчала любити ту волю ще зовсім маленьких дітей.

Навчала, співаючи колискові на ніч.

Вчила берегти як найціннішу в світі річ,

Вона змогла пронести ту волю через темінь сторіч.

                                                        01:58

                                                        06.10.2014

Анастасія Каратник

Коли втрачаєш…

Коли втрачаєш рідну людину,

То розумієш, що вона іде в інший світ.

Коли втрачаєш рідну маму,

То розумієш, що вона буде приходити у сон твій тихенький.

І коли втрачаєш рідного батька,

То розумієш, що він тебе любив і буде любити.

Коли втрачаєш рідного брата або сестру,

То розумієш – вони будуть завжди твоїми братами і сестрами.

Коли втрачаєш рідну тітку,

То розумієш, що вона буде тіткою назавжди.

Коли втрачаєш рідну бабусю

То розумієш, що вона завжди буде з тобою.

Коли втрачаєш рідного дідуся

То розумієш, що він завжди

буде твоїм дідусем і завжди буде з тобою.

І всі будуть з тобою, приходячи в твої сни…

Іванна Хомин

Україна

Україна – це мати,

Твоя Україна.

Люби її завжди

В труді, у бою.

Україна – це мати,

Яка іде завжди

Не зупиняючись,

Вона іде далі, і далі,

І відкриває нам завжди щось нове.

Україна – це мати,

Твоя Україна.

Це країна, в якій завжди сіяє тепло.

Це країна, в якій ти вже знаєш,

Що вже скоро настануть дні,

коли українці будуть радіти,

Здобувши перемогу у війні.

І будуть щасливі в ті дні

Коли настане мир на рідній землі.

А тепер пам’ятай:

Україна – твоя мати

Іншої немає.

Вона завжди в тебе була,

І нікуди не зникала.

Україна – твоя мати

Чи в труді, чи у бою.

Люби її та поважай.

Це – твій один-єдиний край.

Люби завжди та цінуй

За те, що ти маєш.

Україна – твоя мати.

Вона завжди в тебе була,

І інших немає.

Україна – це трави, діброви, ліси.

Це все, що на нашій землі.

Україна – це вітер,

Який дме у степах.

Це весняне сонце,

Яке гріє вдень.

Україна – це мати,

І її не заміниш.

Ти живеш в ній, і знаєш,

що вона – єдина!

Тетяна Грицан

Спогад про Новий рік

Новий, 2015 рік. Родинне свято. Дорослі не йдуть на роботу, а ми, учні, в школу. Це свято відзначають в колі сім’ї, з друзями, рідними та близькими людьми. Прикрашаємо напередодні кімнати, чи не в кожній оселі – ялинка. О 12 ночі ми дивились звернення нашого Президента. Він привітав всіх українців зі святом. Цього року вітання було особливим і пам’ятним було кожне його слово. Багато людей виходили на вулиці. Але веселощів та феєрверків не було. Наступного дня приходили друзі, вітали та бажали всім щасливого Нового року. Це й справді чудове свято. Але сумне, бо не всі святкували з нами. Кожен сподівається, що новий рік буде кращим і щасливішим. Бажаю одного: щоб в Україні настав мир, злагода, любов та спокій. І щоб російські загарбники – терористи покинули наші території і більше ніколи не повертались!

Оленка Гутак

Правда завжди відважна

 Екстремісти бояться книжок і ручок, сила освіти лякає їх.

Ручки і книжки – зброя, яка переможе тероризм.

Малала Юсуфзай

Хтось захоплюється людьми з обкладинок журналів, хтось шукає для себе покровителів з екранів телевізорів чи моніторів комп’ютерів, а дехто бореться за ідею, яку вважає істинною. Сьогодні я розповім про людину, яка варто Вашого захвату і поваги – про пакистанську правозахисницю Малалу Юсуфай.

У сімнадцять років вона стала наймолодшим лауреатом Нобелівської премії, а її ім’я надовго запам’яталося частиною заголовків на перших шпальтах провідних світових ЗМІ. Малала зовсім не схожа на звичайного підлітка: випробування, що зробили її сильнішою, вбили можливість залишатися звичайною дівчиною. Наразі вона активно займається правозахисною діяльністю і не втрачає надію, що здійснить ще одну свою мрію і стане лікарем.

Малала Юсуфзай народилася у 1997 році в Пакистані, в сім’ї директора місцевої школи. Так сталося, що місце, де вона проживала, певний період було театром військових дій між терористичним угрупуванням Техрік Талібан-і-Пакистан і урядовими військами. У ті буремні і неспокійні часи, коли долина Сват була під контролем екстремістів, дівчата не мали права навчатися. Після цілковитого звільнення територій від диверсійних угрупувань місцеві жителі зітхнули з полегшенням: можливість розвитку туризму як складової подальшого економічного процвітання втішала їх, життя ставало на звичну колію. У той час зростала цікавість до регіону. Абдул Какар, журналіст BBC, на свій страх і ризик запропонував Малалі вести блог на сайті інформаційного титана, розповідаючи в ньому про свої будні. З того часу маленьким пакистанським дівчам та її відважними викривальними статтями захоплюється увесь світ. Анонімність імені Малали тримати в таємниці довго не вдалося: скоро увесь світ дізнався її ім’я.

У 2012 році Малала стала жертвою нападу талібів. Вогнепальне поранення голови завдало серйозної шкоди, проте вона вижила і розповідає: «Я не хочу мститися Талібану, я бажаю, щоб діти бойовиків мали змогу навчатися».

Діяльність Малали спрямована на можливість дітей зі всього світу здобувати освіту. «У деяких регіонах світу школярі ходять до школи кожного дня. Це їхнє звичайне життя. Але десь діти голодують заради навчання. Воно наче дорогоцінний камінь, наче діамант», – пояснює вона.

З думок Малали сміливо можна укладати цитатники, її персона входить до сотні найвпливовіших людей світу. І ті колосальні успіхи вона завоювала своїм бажанням говорити правду. Відверту і без фальші. Сміливу і викривальну. Просту і жорстоку.

Парк, народжений коханням

      Софіївка… Таємничі гроти, біломармурові статуї, дзеркальні плеса, дзвінкі струмочки і гомінкі водоспади, дивовижна рослинність, оповиті легендами будівлі.

Софіївка… Незрівнянне диво, поема каменю й води, гармонія флори і ландшафту, архітектури і краєвидів. Скарбниця культури і духовності, пам’ятник красі і праці. А ще – коханню. Великому коханню до чужинки Софії – красуні невідомого роду, тричі продану. З її вроди й шляхетності дивувалися королівські двори Європи. Життя її повнилося злетами й падіннями, авантюрами й політичними інтригами. Кульмінацією стало кохання Софії до Станіслава – Фелікса Потоцького – польського магната і володаря величезних маєтків. Саме кохання надихнуло графа на дар у відповідь – сад в Умані на Чорній Кам’янці й гранітних скелях, який ще тоді названо «куточком раю на землі».

Відеоподорож «Парк, народжений коханням» перенесла учасників літературної студії «Слово» за сотні кілометрів, в чарівну Софіївку, може саме для того, щоб кохання, яке народило такий парк, надихнуло і їх на написання нових віршів, і звичайно про кохання… Подорож відбулася 11 січня в День Національних парків і заповідників. Певна річ, багато можна розповідати про чудовий парк, але краще побачити його на власні очі. Тож щиро бажаємо відвідати ту чарівну казку, назва якої «Софіївка».

Після перегляду відеофільму «Софіївський ноктюрн», студійці мали змогу не тільки вивчити нові віршовані розміри, про які їм розповіла керівник студії Галина Максимів, але й поділитися власними віршами.
Присутні написали листа вдячності українським воїнам, що перебувають в зоні АТО: «Повертайтеся додому живими і здоровими! Ми чекаємо вас!»

 

НАШ СЛОВОРІК

Літературна студія «Слово» йде в Новий, 2015 рік з гідними творчими ужинками. Щомісяця ми збирались на засідання, видавали тематичну сторінку, публікували творчі добірки на блозі, у всеукраїнських друкованих виданнях. Маємо, поки що в електронному вигляді, збірник кращих творів студійців – «Великдень Слова». У пам’яті – незабутні віртуальні зустрічі з учасниками літературного об’єднання «Райдуга» м. Рубіжне Луганської області, переможницею Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2014» Тетяною Белімовою, письменницею та журналісткою Галиною Вдовиченко, поетесою, редактором Наталією Скосаревою, письменником та журналістом Богданом Скавроном, письменницею Оксаною Кузів та іншими… Творчим людям нелегко писати в цей непростий час. Але неправда, що коли говорять кулемети, Музи мовчать. Вони просто говорять … мовчки. Але кому дано, той їх почує! Дякуємо всім, хто нас почув!

До оселі Нового, 2015 року і світлих Різдвяних свят наше «Слово» веде з собою чи не найдорожче – крилатого Пегаса. І тут, на переправі, нам хочеться бачити прозорі, глибокі й безпечні для кожної людини води Вічної ріки Життя. Нам хочеться різдвяним дзвінком коляди сповістити кожного: Ісус Христос, народжений дві тисячі чотирнадцять років, тому благословляє наші нові життєві дні, наші творчі дороги нового Словороку.

Тетяна Грицан

В ніч казкову

В ніч казкову, таємничу

На початку зимо свят,

Миколай  несе дарунки

для усіх чемних малят.

Залишає він пакунки

для дівчаток і хлоп’ят

ласощам і гарним  книгам,

кожен невимовно рад!

Андріана Беш

Новий Рік

Новий Рік – це диво - свято,

Радостей у нім багато.

Снігом він усіх вітає,

Хто його щиро чекає.

Вся родина без спочинку

Прикрашатиме ялинку.

Щойно вона засіяє

Ми Рік Новий зустрічаєм!

Сніжана Чуганська

Лист Святому

Аделіна сіла за стіл, і почала писати лист Святому Миколаю. Вона написала: «Святий Миколаю, я не прошу в тебе ні подарунків, ні солодощів, а тільки… Щастя в сім’ї моїй, любові та щоб виздоровлювала моя сестра молодша, не прошу багатства матеріального, а багатства духовності!!!» Аделіна залишила лист на столі і пішла. У неї була бідна сім’я, але всі в родині були добрими людьми. Встала вона зранку, вмилася і подивилася на стіл, а листа не було. Мама з татом навіть були здивовані. Через декілька тижнів у сім’ї все було добре. Вони зажили довго і щасливо.

Два багатії

Жили колись давно по сусідству два багатії. Та любили так хвалитись, що перехвалювались. І от одного разу посварилися вони і почали один одному заздрити... І захотілося і тому, і іншому пакость зробити. А дійшло до того, що ні в першого, ні в другого багатія не залишилося майже нічого. Тому не варто заздрити та шкодити одні одним.

Ніч…

Ніч зачаровує своїми таємничими місяцем та зірками… Ідеш під зоряним небом і не зводиш від нього очей. Чарівна ніч лунає над всіма співом колискової. Ніч здається холоднокровною, але якщо придивитись – вона таки прекрасна.

В Новий рік, в європейську спільноту!

Наталя Дубровна

***

Я живу в Україні, і насамперед я українка. Але український народ давно прагне відчути себе справжнім європейцем. І ось після довгих років намагань наші зусилля дали результат. Коли я кажу зусилля, то не маю на увазі «хотіли», «думали», «говорили», а й справді добивались свого не лише на словах, а й у діях. Кожен знає ту колосально велику ціну зусиль, ті криваві бої і ті жертви молодого покоління… Ми очевидці цих подій, на наших очах творилась історія, полита кров’ю, омита сльозами… І зганьбити її ми не маємо права. Кожен день, кожна мить відлунювала у серці болем. Смерть, неначе чорний ворон, шукала свої жертви – молоді, відчайдушні, юні, ті, яким увірвався терпець, ті, які розуміли: сьогодні або ніколи…

Нам важко сиділось за шкільними партами. Кожен потайки думав: чи зміг би я… Надто великою була жертва, щоб нею знехтувати.

Ні для кого не секрет, що українці один із найпрацьовитіших і наймиролюбніших народів у світі. То чому б не отримати достойну похвалу чи винагороду у формі безпеки життя, гідних заробітних плат, впевненості у світлому майбутньому чи справедливої і безкорупційної влади? Україна не тільки заслужила на це, вона добилась цього, втрачаючи своїх найцінніших жителів, які відчайдушно і безстрашно йшли в бій, не боячись втратити життя, які вірили в ідею кращого і не могли вже по-іншому.

Я з гордістю можу сказати, що я – європеєць, як і весь український народ, який, мабуть, як ніхто інший заслуговує на це.

Та часто запитую себе: чи недаремно пролилася кров? Відганяю від себе облудні думки. А вони, підступні, десь всередині не дають спокою: чи готові ми відчувати себе європейцями??? Адже це обов’язок перед собою, це дотримання тих норм, якими ми часто нехтували. Важко змінити себе, але ми мусимо це зробити. Адже ми європейська нація. І те, що жили якось не так, не наша провина.

Моє покоління зможе жити і мислити по-новому. Бо те «нове» жило в кожному із нас, дрімало, щоб раптом проснутись!

Як хочеться відчувати себе людиною ще зі шкільної лави: мати можливість знайти себе, займатись, тим, до чого душа лежить, розуміти своє призначення у житті, відчувати впевненість у майбутньому.

Хочеться бути далекоглядною – все залежить від нас самих. Ніхто не прийде в нашу оселю, щоб там щось змінити. Ми мусимо міняти все самі: себе, свій спосіб життя, свої погляди… І від того, наскільки бажання будуть дієвими, залежить наше майбутнє.

Я стою на порозі дорослого життя, коли майбутнє стукає у мої двері, голосно і наполегливо нагадує, що я господар своєї долі. Твердо переконана, що оберу правильний шлях, що збудую Європу в собі, і ніхто не стане на заваді.

Процес змін у державі відбувається повільно. Але держава – то ми. І якщо кожен почне із себе, то успіх не забариться!

Андріана Корчак

***

Що, на вашу думку, означає бути європейцем? І взагалі, що таке Європа? Які там цінності, суспільство, яке життя, який менталітет? Чи здатна Україна та її народ теж стати європейським?

Ще минулого року Європа здавалась чимось далеким і недосяжним для нас українців. Адже на голубих екранах телевізорів ми бачили справжній цивілізований світ: демократію і ніякої корупції. Здавалося, там панує чесність, справедливість і чистота. Звичайно, Європа не ідеальна, проте, порівняно з економічним та соціальним станом України, її рівень життя набагато вищий.

На мою думку, Україна – чудова держава. Тут прекрасне все: міста, села, люди, чорноземи, ліси, ріки, моря, луги… Все, крім одного – влади. Саме вона все більше і більше губить нашу країну, опускає її все глибше в ту бездонну яму диктатури, тиранії, корупції та економічної нестабільності. Але ми більше не дозволимо цього. Бо ми, перш за все , народ вільний, єдиний, який довів, що може відстояти свою незалежність.

Вже майже рік українці борються за своє європейське майбутнє, свою суверенну державу. Чого ж вони добились, спитаєте? Багато… За всю історію чи не вперше відбулося об’єднання українського народу. І ця кровопролитна війна, яка забрала вже сотні життів, ще одна ознака того, що ми сильна і незламна нація!

Я думаю, що наш народ завжди був європейським, так як з давніх-давен сповідував принципи незалежності і свободи, які характерні багатьом народам інших європейських держав. Але влада постійно намагалась стерти це із пам’яті молодого покоління. Щоб виправити ситуацію, на мою думку, треба почати кожному із себе. Навіть одна обгортка від цукерки, викинута не в смітник, віддаляє нас від омріяної мети.

Також не всі пам’ятають про свою рідну, як мати, чисту, як душу немовляти, і милозвучну, як солов’їна пісня, мову. Паплюжать і забувають її, засмічують русизмами та ненормативною лексикою. Хіба таким повинен бути європейський народ? Адже наша мова є вираженням думки і мірилом духовного світу, інтелектуального розвитку. Тому рівень володіння рідною мовою – це ще одна важлива сходинка на шляху до Європи.

Я можу впевнено сказати, що всі задатки для того, щоб стати по-справжньому європейською державою, у нас є. Треба тільки докласти максимум зусиль, щоб змінити себе, повірити в себе. Вірити, що ми зможемо подолати російських загарбників, відстояти свою незалежність. Слава Україні!