tag:blogger.com,1999:blog-89153520342188738762012-01-31T08:48:47.572+02:00СЛОВО МОЛОДИХБлогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.comBlogger451100tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-4540157319410586502012-01-10T15:43:00.006+02:002012-01-11T09:56:17.774+02:00<a href="http://2.bp.blogspot.com/-ClMKyzJ0uWQ/TwxAlB_DXkI/AAAAAAAAATc/pQkvDm-S9vk/s1600/001.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 161px; height: 200px;" src="http://2.bp.blogspot.com/-ClMKyzJ0uWQ/TwxAlB_DXkI/AAAAAAAAATc/pQkvDm-S9vk/s200/001.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5695998633649069634" /></a>Зима розстеляє свій гаптований рушник долі під ноги усім надіям, що зринають із вуст пересічних мешканців планети. Щиро прагне, щоб не лише діти її розуміли і нею втішалися. Січень, її старший син, приїжджає із великим букетом свят, від яких маса задоволення. Це він за родинним столом збирає сім’ї, частуючи смачними стравами. А очі милує прибраною гірляндами, дощиком і кульками пахучою лісовою красунею — ялинкою.<br />Сонячні промінця, занурені в сніг, виблискують сріблом. Хрустить сніг, пахне свіжістю і аж хочеться Музі присісти на плече дівчині, котра замилувавшись зимою, напише про своє поетичне бачення.<br />Інна Кирилюк, очевидно, є тією дівчиною, яка не перестає втішатись снігом і полюбляє гомоніти із зимою.<br /><br /><strong>Віч-на-віч погомоніти із зимою…</strong><br />Коли прийде довгождана весна і на дворі вже снігу не буде, тоді пташки прилетять із теплих країв. Прокинеться річка, звільнившись від льоду, струмочки веселі збіжать із горбків. А ясне сонечко насипле на землю тепле, весняне повітрячко, щоб зазеленіла молода травичка. Тоді вже й комахи попрокидаються від зимового сну. А на галявинах з’явиться перші блакитні, як небо проліски. Трішки згодом, земля зацвіте різнобарвними квітами, з яких працелюбні бджілки збиратимуть запашний мед, швидко відноситимуть його у свої вулики, а потім знову повертатимуться на квітку, за новою порцією.<br />Але тепер ще зима… А я торкаючись її білизни радісно посміхаюся. Пальці перебирають дрібні, холодні, сріблясті сніжинки. Бачу, як малеча тягне за собою санки, щоб у котре з’їхати із гірки. Весело… забуваю про весну і спішу віч-на-віч погомоніти із зимою.<br /><br /><strong>Зима</strong><br />Прийшла холодна зима<br />Снігом дороги замела.<br />Діти на санях катаються,<br />В теплі шуби вбираються.<br /><br />Мороз за щічки хапає,<br />Маленькі носики щипає.<br />На дахах сосульки звисають,<br />Годівнички пташкам прибивають.<br /><br />Горобчики в годівничках сидять<br />Крихти хліба і булки їдять,<br />Ще й пшеницю, і водицю,<br />Та й мамину паляницю.<br /><br />Від морозу малята в хату втікають,<br />Санки із собою забирають.<br />На віконечку дарунки,<br />Це морозу візерунки.<br /><br />***<br />На дворі зима, а в душі весна,<br />Бо я вже більше не одна.<br />Твоя любов мене зігріває,<br />Наше кохання смутку не має.<br /><br />Щоночі про тебе думаю,<br />Тому, що я тебе кохаю,<br />Як свята на тебе чекаю.<br />Мрію про щастя плекаю.<br /><br /><strong>Душа</strong><br />Вона може бути як ангел, або як диявол.<br />Може сміятись, або сумувати,<br />Може боротись, або лінуватись.<br />Може сказати : “Я не здамся ніколи”,<br />А може коліна схилити додолу.<br />Може у небо до Бога злетіти,<br />Або у пекло ногою вступити.<br />Може життя тобі дарити,<br />Або, навпаки, його змарнувати.<br />Що є, навчися, друже, цінувати<br />Ти ж будь як ангел, живи і борись<br />Гріховним спокусам не підкорись.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-454015731941058650?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-49844683948590046432011-12-14T15:03:00.005+02:002011-12-16T16:11:02.814+02:00<a href="http://4.bp.blogspot.com/-ckORIg6UKVg/TuigfcsssVI/AAAAAAAAATQ/AieCq1D4yy8/s1600/img%2B001.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 153px; height: 200px;" src="http://4.bp.blogspot.com/-ckORIg6UKVg/TuigfcsssVI/AAAAAAAAATQ/AieCq1D4yy8/s200/img%2B001.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5685970991695311186" /></a>Замріяне, загадкове, дещо сором’язливе і, безперечно, юне почуття кохання всмоктується у кров, яка виробляє гормони щастя. Трепетно серцю. Душа співає, насолоджуючись музикою слів, що як смичок скрипки лунає із уст кохання. Радість, переплетена із хвилюванням, є тим добрим ґрунтом, на якому виростають квіти долі, насаджені руками щирості й доброзичливості. І як добре, що миролюбна душа у очікуванні дива вірить у казку, яка часто є двійником реальності, якої не сахаються. Отож, входити у серце, в якому живе кохання – це обов’язок усіх оптимістів. Адже збудеться все, запевняє юна авторка цих поетичних рядків <span style="font-style:italic;">Оля Витвицька</span>.<br /><br /><strong>Люблю</strong><br />Люблю тебе, люблю твоє ім’я.<br />Люблю усе, що зв’язане з тобою,<br />Бо ти єдиний, ким цікавлюсь я,<br />І твоя усмішка завжди буде зі мною.<br /><br /><strong>Погляд</strong><br />Твій погляд не зрівняється ні з чим.<br />Таких очей я ще не бачила ніколи.<br />Твій погляд є земний і неземний,<br />І як забути погляд той казковий?<br /><br />Я пам’ятатиму його завжди<br />І не забути вже мені ніколи,<br />Бо я люблю тебе, люблю тебе,<br />Як не любила у житті нікого.<br /><br /><strong>Збудеться все!</strong><br />Твої всі погляди й усмішки<br />І всі розмови, вже ні трішки<br />Для дружби більше не підходять,<br />Мрії ж хороводи щастя водять.<br /><br />І хоч того іще ніхто не знає,<br />Кого і що в майбутньому чекає.<br />Й чи моє серце твоє обіймає?<br />Та збудеться оте, що Бог обом тримає.<br /><br /><strong>Чому так важко</strong><br />Чому так важко нам на серці,<br />Коли не знаєш – любить, ні?<br />А серце стукає сильніше,<br />Коли всміхаєшся мені.<br />І сонце світить, дощ паде,<br />А я все думаю про те,<br />Чому питання є завжди,<br />А відповідь самому не знайти.<br /><br /><strong>Згадаю</strong><br />Коли приходить темнота<br />І залишаюсь я одна,<br />Я забуваю про усе<br />І тільки згадую тебе.<br /><br /><strong>Не забуду</strong><br />Я хочу бачити тебе щодня,<br />Я хочу чути голос твій щоднини,<br />Я не забуду очі і оті щирі слова,<br />Які уста твої до мене говорили.<br /><br /><strong>Не спить вона</strong><br />Сонце за гору зайшло,<br />Воно там спати лягло,<br />Тихо сплять усі міста,<br />Та не спить вона одна.<br /><br />Думки не дають заснути,<br />Хоче любий голос чути.<br />Дуже-дуже хоче знати<br />Чи може він її кохати?<br /><br />***<br />Це був найкращий у житті ранок,<br />Коли зустріли ми світанок.<br />Легенький вітер повівав,<br />Ти ніжно в губи цілував.<br /><br />Нас було двоє - ти і я,<br />Я не забуду всі слова,<br />А твої очі й твої уста<br />Я пам’ятатиму усе життя.<br /><br />***<br />Я хочу бути з тобою,<br />Дивитись в твої карі очі.<br />Я хочу бути з тобою,<br />А не просто згадувати ночі.<br />Я хочу бути з тобою,<br />Тепло твоїх рук відчувати.<br />Я хочу бути з тобою,<br />Не з думкою про тебе засинати.<br />Я хочу бути з тобою<br />І міцно тебе обіймати.<br />Я хочу бути з тобою,<br />А не за тобою сумувати.<br />Я хочу бути з тобою,<br />Своїми твоїх губ торкатись.<br />Я хочу бути з тобою,<br />Щоб вже тобі посміхатись.<br />Я хочу бути з тобою,<br />Інакше, серцю не накажеш.<br />Я хочу бути з тобою<br />І що ти на це скажеш?<br /><br />***<br />Не дивуйся як серце б’ється сильніше,<br />Це тому, що коханий є поруч зі мною.<br />Пригорни, обійми ти мене міцніше,<br />Хай хоча у мріях проживу з тобою.<br /><br />Твоє тепло відчути на долоні<br />Мені приємно, дуже добре знаєш,<br />Тепліють щастям гарячкові скроні.<br />Скажи жаданий, чи мене кохаєш?<br /><br />***<br />Вона його чекала,<br />Мріяла про нього,<br />Довго не засинала,<br />Що не прийде, знала.<br />Вона його любила,<br />А він, мабуть, не любив,<br />Вона дзвінків чекала,<br />Та він не дзвонив.<br />Душа боліла і ридала,<br />Та марно, мабуть,<br />Хоч надія тримала,<br />Та розум казав: «Забудь!»<br />Він не здожене тебе,<br />Не візьме твої в свої руки,<br />Не обійме тебе міцно<br />І не скаже: «Люблю!»,<br />Не поцілує тебе ніжно<br />З щоки не витре сльозу.<br />Ти мрій, чи не мрій,<br />Та почуття не змінити,<br />А він не скаже тобі:<br />«Без тебе я не можу жити!»<br /><br />***<br />Тебе лиш одне благаю<br />Ти серця свого не замкни<br />Хоч в безнадії одна кохаю<br />Насмішками життя не розітни.<br /><br />***<br />Радість із любов’ю<br />Хай зіллються у танці<br />Доленосне слово мовлю<br />І примчаться вірності гінці.<br /><br />Забудь, що на світі<br />Є горе і мука,<br />Є самота і печаль<br />І брехня, й розлука.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-4984468394859004643?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-78973722108904104782011-11-17T10:33:00.006+02:002011-11-18T14:50:00.857+02:00<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="http://2.bp.blogspot.com/-R5lkU7weeNI/TsTJE4jo_yI/AAAAAAAAATE/anioUo3VVLY/s1600/img%2B130.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 200px; height: 150px;" src="http://2.bp.blogspot.com/-R5lkU7weeNI/TsTJE4jo_yI/AAAAAAAAATE/anioUo3VVLY/s200/img%2B130.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5675882516132200226" /></a>Пір’їнку, що мов скарб лежала на стежині, колихав вітер, ледь чутно наспівуючи їй, що для когось вона стане скарбом, лише треба зачекати того, хто угледить її. А насправді цю, здавалось нікому не потрібну пір’їнку, загубила мрійлива, втаємничена, ніжна і дещо примхлива Поезія, та не випадково. Вона знала, що всі люди – це різномани і, що саме вони, по секрету скажу, є саме цією пір’їнкою, творять нові світи, здатні робити усіх кращими і щасливішими.<br />Ми – різномани, у нас своє слово, що бурхливо рветься у Поезію, а пліч-о-пліч ми все ж таки підкорюємо світ, наповнивши його Любов’ю власних сердець.<br /><br /><em>Довганич Мирослава</em><br /><strong>Колискова</strong><br />Сонечко моє, тихенько засинай,<br />Місяць тобі зорі розстилає,<br />Спокій ночі в серденьку сховай,<br />Хай дрімота пісеньки співає.<br />Ранок світлий буде ще не скоро,<br />Ніч солодкі сни всім принесе,<br />Хай тобі присниться сонце й море,<br />Янгол заколисує тебе.<br /><br />***<br />Коли сором затмарив очі,<br />І немає куди іти,<br />Є ще гірше, я знаю точно,<br />Бо від сорому можна втекти.<br />Не хвилюйся, усе минає,<br />Навіть те, що можна знайти,<br />Час лікує, я точно знаю,<br />Полікуйся в ньому і ти!<br /><br /><strong>Дружба</strong><br />У далеких тих краях,<br />На вітрилах і на крилах,<br />Дружба співом прилетіла,<br />У країну Мораліку.<br />Там її усі приймали,<br />Мило її попросили,<br />І вона все зрозуміла,<br />Щоб весь світ облетіла,<br />Дружбу людям подарила.<br /><br /><em>Візнюк Надія</em><br />Бачу котика, він спить,<br />Сонце в небі мерехтить.<br />Ніч настала, треба спати,<br />А котові йти гуляти.<br />Він іде на карате,<br />Що ви скажете на те?<br />Ось прийшов такий силач<br />Ну, а котик наш у плач.<br />Він йде та сумує,<br />А його ніхто не чує.<br /><br /><strong>Папуга Гоша</strong><br />Жив собі папуга Гоша,<br />Дуже любив він їсти горошок.<br />Вранці він ходив у луг<br />Та й ловив собі він мух.<br />І насіння їв швиденько,<br />Ненажера був маленький.<br />Взяв дубову гілку,<br />І зробив сопілку.<br />Грає на сопілочці<br />Пишнохвостій білочці.<br /><br /><em>Галів Олег</em><br /><strong>Яке воно сонце</strong><br />Світло сонце сипало проміння,<br />Ласкаво гріло, дарувало тепло<br />І плідно показавши свої вміння,<br />За небосхил ритмічно відійшло.<br />Будило в серці ніжні почуття,<br />І проганяло в даль зими пороша<br />Воно збагнуло суть всього життя,<br />Яке воно – спіткане чи хороше.<br /><br /><strong>День</strong><br />Оповитий ніжністю світання<br />Оповитий ласкою небес<br />День дарує відблиски кохання<br />День дарує відблиски чудес.<br />День дарує світлі сподівання<br />І приплив нових життєвих сил<br />З днем в людей з’являються бажання,<br />Що вирують в буйних ріках жил.<br /><br /><strong>Ми</strong><br />Ми різномани добрі, злі, веселі.<br />Пліч-о-пліч ми підкорюємо світ<br />Людські думки неначе каруселі<br />В одних величний, в інших менший злет.<br />Ми люди, й рівних в світі нам немає.<br />Тим, хто життя обожнює без меж<br />Планета радо всюди нас вітає,<br />Ми впевнені немає в неї меж…<br /><br /><em>Вагіль Мар’яна</em><br /><strong>Туман і дим – ілюзія природи</strong><br />Туман і дим – ілюзія природи. <br />Так і веселка в нашому житті.<br />Здається подолаєш всі незгоди –<br />Та інші з'являються на путі...<br />“Виходить сонце після зливи –<br />Мрійливо гріє душу, яка нещаслива.<br />І вже прибавляється трішки сила.<br />А потім знову безжалісна злива.”<br />Кажуть: “На небі хтось долю кував”,<br />Ніхто не знає кому чого в переді чекати.<br />І як би хто не мріяв, плани не будував,<br />Істина одна: “Все одно треба помирати”.<br /><br /><strong>Крилаті вислови</strong><br />Море – глибоке...<br />Сонце – гаряче...<br />Хмари – високо...<br />Хтось сміється,<br />Хтось плаче...<br /><br />Приречення – це не завжди упокорення,<br />Не коритись можна й власній долі.<br />Хоча доля все одно зробить по-своєму<br />“Опускати руки” – це не вихід,<br />Вихід – душею полинути до небес<br />І голосно промовити “Я переміг!”<br />А це вже зовсім інше неземне життя –<br />Це просто спокій. Вічний спокій...<br /><br />Істинна сліз криється у причинні,<br />А причина – у істинні сліз...<br />Ніч – темно...<br />Сон – тихо...<br />Тиша – лихо…<br />Лихо не буває без добра,<br />Тож спи спокійно...<br />Мрія – це прагнення чогось, ніби нереального, та можливого.<br />Горе – це екзамен терпіння і витримки людської душі.<br />Біда ніколи не приходить одна, та завжди несподівано.<br />“Не все солодке – приємне і корисне” і навпаки.<br />“Земна вічність” – це час і відстань розлуки з дорогою рідною людиною.<br /><br />***<br />Минуле нам відоме – це спогади душі,<br />Теперішнє у домі, коли ми ще малі.<br />Що з нами буде через років п'ять чи сім?<br />Чи будуть із нас Люди і де буде наш дім?!<br />Кохання всіх єднає, та різне в усіх воно –<br />Міцне, як мур буває й крихке, як доміно.<br />Кохання всіх єднає, та різне в усіх воно –<br />В одних – ніжне і чисте, у інших – п'янке, як вино.<br /><br /><em>Лесів Мар’яна</em><br />Злітає час в далеке небуття,<br />Минає все, минає і життя…<br />Вітер… самотність… роса…<br />Сльозина в очах… я сама…<br />Душу терзає незвана любов…<br />Шрам від порізу, капає кров…<br />Губи зблідли – це страх<br />Думка шалена – це птах,<br />Скрите мовчання – це тиха покора,<br />Спочатку лахміття, а потім обнова…<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-7897372210890410478?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-20056855969513668942011-10-24T14:53:00.004+03:002011-10-25T13:11:54.787+03:00<a href="http://2.bp.blogspot.com/-rVuDvbVGjfU/TqVR36N7oYI/AAAAAAAAASs/xReV2UAFBnY/s1600/01.jpg" onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}"><img style="float:left; margin:0 10px 7px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 150px; height: 186px;" src="http://2.bp.blogspot.com/-rVuDvbVGjfU/TqVR36N7oYI/AAAAAAAAASs/xReV2UAFBnY/s200/01.jpg" border="0" alt="" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5667025727077982594" /></a>День розкриває свої обійми для тьмяних сонячних променів, які лоскочуть втомлене обличчя дівчини — поезії, щоб хоч якось розвіяти її печальність і зосередження на прийдешньому дні. Бо ж це осінній дощ прикликав ностальгію, яка буденністю вривається у серце радості, щоб пограти на тонких струнах — словах, котрі віночком вплітаються у вірші, які немов, листок із гілки, відриваються із вуст Піцикевич Євгенії. А вона знає ціну життя, ціну любові і ціну кохання, а довіряючи своєму Ангелу, вірить, що прийдешня осінь зробить її щасливою.<br /><br /><strong>Ангел</strong><br />Ангел мій, ти біля мене завжди.<br />Моли Бога за душу мою!<br />Через все зло, прошу, проведи,<br />Щоб виконала роботу свою.<br /><br />Я знаю, зі мною так тяжко,<br />Та вже не чую поклику твого,<br />Лише тому мені так важко -<br />І не знаходжу місця свого.<br /><br />А світі є стільки обману і зла,<br />Не справлюся, додай мені сили,<br />Щоб храм у серці любов звела.<br />І почуття усім себе розкрили.<br /><br /><strong>Стежина життя</strong><br />На стежку життя ти ступаєш,<br />Богом призначеної долі чекаєш.<br />Не відаєш, коли вона наступить,<br />І хто і що твій шлях заступить.<br /><br />Ні, не чекай і бережи щасливу, мить<br />Погане все, нехай, повз тебе пролетить.<br />З хрестом на плечах відважною будь,<br />Образи серця людям всім забудь.<br /><br />Щоб не даремно в світі прожила,<br />Любов у Бога чесно заслужила<br />Ти гідно сюрпризи долі прийми,<br />А від життя найкраще все візьми.<br /><br /><strong>Осінь</strong><br />Осінь пам’ятає ту тривожну мить,<br />Коли ти розриваєш все, що болить<br />Падає лист пожовклий нашого життя<br />Та осінь знає все, що знаю добре я.<br /><br />Своєю рукою ти час зупинив,<br />Свободу вибору мені залишив<br />Я сказала тобі: «Прощай!» -<br />Закінчилося все, отак і знай.<br /><br />Ти все згадаєш, а я усе забуду,<br />Ти засумуєш , а я сміятись буду<br />Ти прийдеш в мої очі заглянеш,<br />Але у них ти, як квітка,зів’янеш.<br /><br />Здобуду над тобою перемогу,<br />Знайду свою, без тебе вже дорогу.<br />Осінь пригадає лиш ту єдину мить,<br />Коли я іншим зможу й буду жить.<br /><br /><strong>Любов</strong><br />Любов – це смуток і журба,<br />Любов – це палке сподівання,<br />Що ти прийдеш здаля.<br />Любов – це нестерпне чекання.<br />Любов – це надія...<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-2005685596951366894?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-20576496794283448632011-09-26T15:15:00.007+03:002011-09-26T16:31:32.677+03:00<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="http://3.bp.blogspot.com/-RMZJbdf2H7k/ToB9ycf7R0I/AAAAAAAAASU/Mv058vbbxtY/s1600/03.jpg"><img src="http://3.bp.blogspot.com/-RMZJbdf2H7k/ToB9ycf7R0I/AAAAAAAAASU/Mv058vbbxtY/s200/03.jpg" style="float: left; margin: 0pt 10px 10px 0pt; cursor: pointer; width: 200px; height: 180px;" src="http://3.bp.blogspot.com/-RMZJbdf2H7k/ToB9ycf7R0I/AAAAAAAAASU/Mv058vbbxtY/s200/03.jpg" alt="" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5656659437574375234" border="0" /></a>Відплакало літо свої останні сірі дні, привітно кивнувши леді з золотими кучерями, яка мило посміхалася, обіймаючи теплим поглядом ліси, поля, гаї, садки, в яких роздає зібраний врожай із соковитих фруктів і поживних овочів. Впевнено і <a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="http://4.bp.blogspot.com/-k5tHNY0Pz1E/ToB-Rrhv8zI/AAAAAAAAASk/joV-eKtijnI/s1600/04.jpg"><img src="http://4.bp.blogspot.com/-k5tHNY0Pz1E/ToB-Rrhv8zI/AAAAAAAAASk/joV-eKtijnI/s200/04.jpg" style="float: right; margin: 0pt 0pt 10px 10px; cursor: pointer; width: 200px; height: 159px;" src="http://4.bp.blogspot.com/-k5tHNY0Pz1E/ToB-Rrhv8zI/AAAAAAAAASk/joV-eKtijnI/s200/04.jpg" alt="" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5656659974184497970" border="0" /></a>граційно ступає по землі заквітчана калиною і хризантемами Осінь, як трепетна Муза, торкається смичком Любові запалених Божою іскрою сердець, що безперечно закохані в неї і оспівають її вроду в своїх віршах і піснях.<br /><br /><em>Галів Олег</em><br /><strong>Осінь</strong><br />Вирує казка золотої днини<br />І світу щиро дякує Земля,<br />Неначе скерцо усмішки дитини<br />В світи далекі стежка пролягла.<br /><br />Плаче серце безоднею ран<br />Горобини багряніють грона,<br />Простягнувся додолу лан,<br />Одягнула осінь корону.<br /><br /><strong>Осінь</strong><br />По пристані дощу ступає осінь<br />Багряне листя сипле із долонь<br />Напевне ще не зміряла і досі<br />Чарівність краю мирних оболонь.<br /><br />Усе вдягнула в кольорові шати<br />Й пташиний спів й гаї, степи, поля.<br />Бо для природи є ці золотисті шати,<br />Які прикриє снігом в відчаї зима.<br /><br /><strong>Осінь</strong><br />Ти підпалила край надії і життя<br />Й що дороге для серця вмить згоріло<br />У відблисках і сонця каяття<br />І літа темного, немов, привітність тіло.<br /><br />Тебе сюди приніс безжальний вітер,<br />Що на шляху усе руйнує вщент.<br />Скидає листя і ламає віття<br />В неприязний для радості момент.<br /><br />І ти неначе квітка осяйна<br />Синів на трон по черзі виставляєш,<br />Ти в світі є така лише одна,<br />Що світ умить підкориш і зникаєш.<br /><br /><em>Микулин Марія</em><br /><strong>Осінь...</strong><br />Кожен день Вона плаче рясними сльозами<br />І наповнює світ оксамитом гірким.<br />Пролітає між вулиць сумними вітрами,<br />А в душі тільки біль і туга за Ним.<br /><br />Бо пішло її Сонце далеко й назавжди,<br />Залишивши в душі тільки тінь самоти.<br />Він пішов в далечінь, не сказавши ні правди,<br />Ні пустих слів «прощай…», «пробач…», «відпусти…».<br /><br />Хто ж ця дівчина – Осінь ? Сновида? Примара?<br />Чи, можливо, душа, що шукала тепла?<br />Їй хотілось втекти і забитись за хмари,<br />Щоб ніхто не знайшов, щоб сиділа одна.<br /><br />Вже кохання не гріє, холодні сльози<br />Тихо капають вниз і не хочеться так.<br />Але Осінь жива, бо по світі ще досі<br />Вона мусить блукати. Самотня.<br />В дощах.<br /><br /><em>Вагіль Мар’яна</em><br /><strong>Осінь...пожовклого терпіння.</strong><br />1.<br />Гнітюче з приглушеним тоном мовчання,<br />Невблаганний сумний погляд з-під лоба.<br />Проронили шепотом губ несміле звучання,<br />Несумісних разом (жалість, любов і злоба).<br /><br />Тепло примостилось, мов метелик в долоні,<br />Та холод не дозволяв бажанням розкритись.<br />Виблискували, як перла роси, сльози солоні,<br />Як хмари вітер розганяв, не давав пролитись.<br /><br />Прихильність ставала, як проста сіра звичка,<br />Відсторонювались з повагою вічне терпіння.<br />Залишившись на одинці... надія «невеличка»,<br />Осінь...Опадаючого листя і взаєморозуміння.<br /><br />2.<br />Ця осінь...Серця німіють, мов паралізовані,<br />Страх... не в сутінках, а в світанку ранньому.<br />Ще вчора сходом любувались очі зачаровані,<br />А сьогодні з сльозами, наче дню останньому.<br /><br />Троянда боїться несподіваних лютих морозів,<br />Мороз не любить весняного приходу квітучого.<br />Багаття лякається води, потріскуючи в тривозі,<br />А вода висихає від палючого сонця, жагучого.<br /><br />Птахи розлетілись, квіти зів'яли, та не навічно!<br />Чому просто не посміхнутись до пересічних?!<br />Всіх опановує неспокій, до ниточки, як злива,<br />Забули на мить одне - нами керує Вища Сила.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-2057649679428344863?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-44895090215682628722011-08-23T13:14:00.026+03:002011-08-30T11:32:54.860+03:00<a href="http://4.bp.blogspot.com/-1-ek4W_mbWE/TlOHYzkH8ZI/AAAAAAAAAR8/Y6HNCpbd5pk/s1600/imagesCAII7U56.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 6px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 200px; height: 193px;" src="http://4.bp.blogspot.com/-1-ek4W_mbWE/TlOHYzkH8ZI/AAAAAAAAAR8/Y6HNCpbd5pk/s200/imagesCAII7U56.jpg" border="0" alt="" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5644003618253697426" /></a>Україна… о, скільки ніжності і любові, трепету і материнської ласки. Україна… це не просто назва, чи слово, інакше від згадки про неї не віяло б таким вогнем, який не обпікає, а навпаки, зігріває душу і серце. І це не дивно, адже вона народила славних і мужніх героїв, що не боялися ні меча, ні вогню, а мужньо прокладали шлях до волі. Великоднім дзвоном радості відзивається її славне воскресіння, а годинник часу вибиває двадцять юних років. <br />Україно, прийми найщиріші поетичні слова рідних синів і дочок. <br /> <br /><em>Кобинець Світлана</em> <br /> <br />Я – українка, і пишаюсь цим. <br />Звучить у серці пісня рідна, мила. <br />І Україна, що промінням золотим <br />З дитячих літ мене в красу свою повила. <br /> <br />У стрічки українські веселкові, <br />В ясний вінок, що зеленню буяє. <br />Й подарувала мами колискові, <br />Що щастям мені душу зігрівають. <br /> <br />О, Україно, як тебе люблю я! <br />Даруєш мені сонце, чисте небо. <br />За щастя твоє Господа молю я, <br />Майбутнє щоб було щасливе в тебе. <br /> <br /><em>Піцикевич Євгенія</em> <br /><strong>Україна</strong> <br />І було все: і голод, і війна, <br />Кров рікою розлилась, <br />Оплакана слізьми вона <br />Навколішках стояла і молилась. <br />Молилась до Бога, за душу народу, <br />Серце якого ще билось. <br />Молилась за волю, за щастя усенького роду. <br />Та дух України зламати не можна, <br />Бо в серці у неї живе любов Божа, <br />А з Богом вона непереможна, <br />Вмирає лиш сила ворожа. <br />І вислухав молитву Бог Святий, <br />Із рабства встала Україна, <br />Заколосився лан золотий <br />І зазвучала мова солов’їна. <br /> <br /><em>Телега Олександра</em> <br /><strong>Тобі, Україно</strong> <br />Встала з колін наша мати Вкраїна <br />Розбила кайдани, обтерла сльозу <br />Уже наридалась над тілом дитини <br />Що вмерла за правду, за волю в бою. <br /> <br />На братській могилі розквітла калина <br />Червона, мов кров, і гаряча, мов жар, <br />Чого ж натерпілася наша Вкраїна <br />Репресії, голод і війни, й пожар. <br /> <br />Люд онімів від знущань пана – ката <br />Змиритись не міг з ненаситним ярмом <br />Лихвар же чекав, щоб стогнав, щоб розп’явся <br />У праці щоденній невільний народ. <br /> <br />А він не стогнав, – він боровся і гинув <br />За що? За шмат хліба, за клаптик землі <br />За волю, за єдність, за неньку Вкраїну, <br />Яка потопала в кровавій ріці. <br /> <br />Чим побудовані пана світлиці? <br />Кістками героя, на тілі борця <br />У храмах не чути ні дзвін із дзвіниці, <br />Ні довгу і тиху молитву отця. <br /> <br />І храму немає: безбожні, прокляті <br />Їх руки й до Божого храму сягли <br />Вони розкошують у білій палаті, <br />А з голоду пухнуть вкраїнські сини. <br /> <br />Байдуже їм, бо вони ненаситні <br />Забрали останнє й забрали б іще <br />Коли б ще й життя в срібняках оцінити <br />Коли б ще продати і серце людське <br /> <br />І ми відбивались від поляка. Хана <br />Меча москалів і навали монгол <br />І шабля козацька іскрилась, блищала, <br />Стинала із плеч мільйони голов. <br /> <br />Засяяло сонце і в нас над землею <br />І стяг синьо – жовтий в горі майорить <br />Від кольору неба і сонця, й колосся, <br />Від кольору щастя, свободи й краси. <br /> <br />І мова постала в красі нескоримій <br />Куплетами гімну, в рядках молитов <br />Не дарма за неї боролась Вкраїна <br />Не марно лила свою рідну кров. <br /> <br />Щоденний труд наш допоможе нині <br />Здолати ряд великих перешкод <br />І довести й собі й усій Вселенній, <br />Що чогось вартий в світі наш народ. <br /> <br />Хай спогад страшний ще зберігся і досі <br />Чорнобиль – гіркий і пекучий полин, <br />Та доки ми віримо в краще майбутнє, <br />Доти ми й гідні своєї землі. <br /> <br />Яка ж має бути твоя Україна <br />За рік, чи за два, чи за тисячі літ? <br />В ній твоє майбутнє – це твоя дитина, <br />А щастя держави – це щастя для всіх! <br /> <br />Зі святом тебе, незалежна Вкраїно! <br />Міцній, досягай усе повних висот <br />Хай квітне, буяє твій цвіт – твої діти <br />Й духовно зростає твій вільний народ. <br /> <br /><em>Галів Олег</em> <br /><strong>Ми Українці</strong> <br />Одноманітність. Все, що є у нас <br />А може й ні, почулось десь із люду. <br />І ще є мрії, що несуть крізь час <br />Й яскравістю сягають Голівуду. <br /> <br />Хто шукає, той завжди знайде. <br />Наше серце сонячність зігріла, <br />В цьому, Боже, чуємо Тебе <br />Твоя сила жить нам повеліла. <br /> <br />Відданість і вірність – наш девіз, <br />Казка й загадковість – наша доля. <br />В двадцяту річницю час нас завіз, <br />А рвані пута вже скорила воля. <br /> <br />Крізь осінь, крізь надії, крізь життя, <br />Кораблик барвів світло мрій приносить. <br />З минулого припливши в майбуття, <br />Своїм єством у краї доле носить. <br /> <br />Тепло дарує радість в світлий час, <br />Плоди і казку золотої днини. <br />В буденності вітає вільно нас, <br />Бо ми сини і дочки України.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-4489509021568262872?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-2048110294853722132011-08-01T16:36:00.005+03:002011-08-01T16:44:21.411+03:00<a href="http://4.bp.blogspot.com/-vs7miFkIRpA/TjasUyIg_RI/AAAAAAAAAR0/bxaNzPAj8_4/s1600/mim4.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 200px; FLOAT: left; HEIGHT: 162px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5635881456755604754" border="0" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/-vs7miFkIRpA/TjasUyIg_RI/AAAAAAAAAR0/bxaNzPAj8_4/s200/mim4.jpg" /></a><div align="justify">Душа сьогодні поринула в світ казки, піднялася драбиною мрій у царство найшляхетніших бажань, щоб спочити на ніжній голівці шовкової ромашки. Вона має розгадати, яким є колір щастя людини, що уже настільки занурена у власну неміч, яка окрім грошей, не вірить в ніщо. Скинувши пелену з очей, відчула себе в раю і дзвінко засміялася. Барвистим метеликом підлетіла до квіточки і вмостилась на ній, як на колисанці. Повітря наповнилося ніжністю, яку з рукава витрясала ніколи не старіюча Любов. Візерунки Долі райдугою осідали на заплакане небо. Душа зачаровано дивилась на хмарки, потім на хвильки, відтак на пташок і розуміла, що колір не має значення, а щастя – це уміння побачити власний світ мрії, який давно товаришує із поезією, засвідчує <strong>Дмитрів Марта</strong>.<br /><br /><strong>Літають думи</strong><br />Літають по світу думи мої,<br />Ширяють у небі високім,<br />Блукають по грішній землі<br />Шукаючи людей одиноких.<br /><br />Шукають людей, які бачили світ,<br />Тих, що з останньої сили,<br />Свої захищали думки,<br />І ростили власні надії.<br /><br />Я ж не стала їх захищати,<br />Клітку для них не придбала.<br />Я пустила їх світом літати,<br />Білих лебедів крила їм дала.<br /><br />І хотіла я їм на прощання<br />Щоб не було у них протиріч,<br />Проказати слово останнє<br />Але сльози полились з віч.<br /><br />Я промовила зовсім тихо<br />Так, що чули далеко не всі,<br />Кілька слів на прощання...Огненних,<br />теплих, ніжних, правдивих слів.<br /><br />Летіть мої думи, в небесні простори,<br />Летіть, мої думи, до зорів ясних,<br />Летіть, мої думи, де правдонька сяє,<br />Де вічність і щастя стрілись колись.<br /><br />Летіть мої думи, пізнайте не щастя,<br />Пізнайте і сльози й журбу,<br />Пізнайте кохання і колір прощання<br />І радість, і сором, і тяжку біду.<br /><br /><strong>Оптиміст</strong><br />Ти ідеш і у гору дивишся,<br />Обливаєшся теплим дощем<br />І весело до неба смієшся<br />І для горя не бачиш причин.<br /><br />Заливаєшся сміхом веселим,<br />По калюжах босоніж бредеш,<br />Посміхаєшся щиро й наївно,<br />Не боїшся ніяких проблем.<br /><br />Не боїшся проблем, не тікаєш<br />Крок за кроком до мрії ступаєш,<br />Крок за кроком повільно бредеш.<br />Щастя в світі своєму знайдеш.<br /><br /><strong>***</strong><br />На запітнілому вікні<br />Малює візерунок доля<br />Малює щастя і нудьгу,<br />Малює сльози і журбу.<br /><br />Виводить пензлем по вікні<br />і радість і нещастя,<br />Малює смуток і журбу,<br />Виводить колір щастя.<br /><br />На запітнілому вікні...<br />Всі повороти долі,<br />Усі на світі почуття людські:<br />і гордість і покора.<br /><br /><strong>***</strong><br />Як останній лист клен мені пошле,<br />Як останній раз побачу я тебе,<br />Як останній раз тебе я поцілую,<br />Як останній сміх почуєш ти -<br />Отоді згадаєш ти мене.<br /><br />Ти мене згадаєш – буде пізно.<br />Я крізь сльози скажу – «не люблю!»<br />Я крізь сльози, поцілуюсь з іншим,<br />Я крізь сльози геть піду.<br /><br /><strong>***</strong><br />Моє кохання це вже спомин,<br />Твоє – пекучий в серці біль.<br />Моя журба – дитяча згадка,<br />Твоя ж – каміння на душі.<br /><br />По стежці долі легкою ходою<br />Я йду і казці в очі заглядаю<br />Ти підглядаєш ще за мною<br />Та я тебе вже не кохаю.<br /><br />Ми йдемо різними шляхами<br />І кожен камінь свій несе…<br />Кожен із власними страхами<br />Кохання не відродить, не спасе.<br /><br />Коли ж зійдемося з тобою<br />Згадаємо усе що вже було,<br />Щоб у словесному двобою<br />Серце тягар хреста відчуло.</div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-204811029485372213?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-73410088557127895162011-06-22T17:07:00.010+03:002011-06-23T17:55:50.307+03:00<div align="justify"><a href="http://4.bp.blogspot.com/-qK8W4oUNEWs/TgMpm7Afg3I/AAAAAAAAARs/e0a4u5dE_mc/s1600/DSC_9670a.jpg"><img style="float:left; margin:0 8px 2px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 200px; height: 176px;" src="http://4.bp.blogspot.com/-qK8W4oUNEWs/TgMpm7Afg3I/AAAAAAAAARs/e0a4u5dE_mc/s200/DSC_9670a.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5621382508540035954" /></a>Коли душу торкає смуток, їй хочеться закритися від усіх, щоб скинути з ока сльозу. Сльозу, в якій забагато солі, що розпікає рани серця. Роздуваючи думкою сіль відчаю, хочеться вирвати струп болю, та поволі розумієш, що це нелегко, бо він ще не настільки затвердів, щоб відірвався сам, а навіть незначний до нього дотик призводить до оніміння серця. І тоді на допомогу приходить Ангел-охоронець, простягає перо, вмочене в чорнило, щоб на білому листку викласти строфи болю, що б’ють джерелом життя. Вистражданий, народжений вірш є тим очищенням серця, тим сонцем і тією цілющою водою, що так схожа на істину, яка пізнається ціною втрат. І тоді підіймаєшся над собою, продовжуючи іти дорогою Життя, посміхаючись у вічі усім нещастям. І живеш, збираючи плоди, народжені серцем.<br />Вірші Лесів Мар’яни не викликають сумніву в її оптимізмі і силі духу.<br /><br /><strong>***</strong><br />Любов вирує Всесвітом навкруг.<br />Живе в серцях батьків, подруг,<br />В душі дорослих і малих,<br />Живе і в добрих, й трішки злих.<br /><br />Але Любов – це вічна іскра,<br />Немов безмежна, довга риска,<br />Яка з’являється в серцях,<br />Живе на суші і в морях.<br /><br />А кажуть, що Любов буває різна:<br />Та чи вона жорстока і німа є?<br />Але не сперечайтесь, вона ніжна,<br />Бо трепетно вітрила щастя підіймає.<br /><br /><strong>Чому? Чого?</strong><br />Чому з тобою ми зустрілись?<br />Чому нас доля поєднала?<br />Чого заліз мені у душу?<br />Чому тебе я покохала?<br />Чого на вітер слово кинув?<br />Чого ж повірила, дурна?<br />Чому ридаю у подушку?<br />Чому тепер я вже сама?<br />Чому не можу сліз спинити?<br />Чого ж самотня і сумна?<br />Чому так важко жить на світі?<br />Чому страждаю молода?<br />Чому піддалась я обману?<br />Чому картаюсь за усе?<br />Чому цей біль вовтузить душу?<br />Чому усе це не мине?<br />Чому відкрила тобі душу?<br />Чого прискіпалась до тебе?<br />Чому не вірю я нікому?<br />Мабуть ти осліпив мене…<br />Мабуть люблю тебе такого!<br /><br /><strong>***</strong><br />Життя моє так схоже на твоє,<br />Ніхто нас двох не розуміє,<br />Але із цим треба боротись<br />Й ніхто нам зла не заподіє.<br /><br />Вдихни повітря, розум очисти,<br />Здолай усі що бачиш перешкоди,<br />Собі й мені гріхи прости<br />І не завдасть ніхто нам шкоди.<br /><br />Лиш не здіймай ти бучі й галасу,<br />Що дальше буде? Вірю в краще.<br />Лиш ти не влийся в сіру масу<br />І попроси у Бога сили ще і ще.<br /><br />Не забивайся негативом<br />Ніщо не варте втрати щастя,<br />А разом добре нам обом,<br />Не йдім з любовного обійстя.<br /><br />Помноживши усі надії<br />Роки не йдуть намарне.<br />Твої і мої спільні дії<br />Маля гойдають гарне.<br /><br />І я раніше побивалась,<br />Та зрозуміла що не треба,<br />Бо все, що статись має,<br />Приходить тільки з неба.<br /><br /><strong>***</strong><br />Вечір на луги лягає,<br />Туман поле сповиває.<br />Сонце падає за гори,<br />Вітер трави пригинає.<br />Злегка й віти колихає.<br />Ніжний запах вверх здіймає.<br />Це прекрасний запах трав<br />І водночас квітів сплав.<br /><br />Зачаїлись у траві<br />Квіти літні й весняні,<br />А за гілкою в вербі<br />Сидить пташка у гнізді.<br /><br />Крила широко розкрила<br />І дітей своїх прикрила.<br />Пташенята тихо сплять,<br />Лиш листочки тріпотять.<br /><br />А там ген за небокраєм,<br />Наче за чужим далеким краєм,<br />Насувається із хмариною гроза,<br />Мабуть, розлютилася зповна.<br /><br />Пролетить над сонним світом,<br />Покружляє над весняним квітом,<br />Але заспокоїться й втече,<br />Її вітер дужий прожене.<br /><br />А на ранок все минеться,<br />Більш вона не повернеться.<br />Все прокинеться від сну,<br />Квітувати літо стане за весну.<br /><br /><strong>***</strong><br />О, Боже, скажи за що я страждаю,<br />Чому ріки сліз щодень проливаю?<br />Невже ж така грішна?<br />Чи це все прокляття?<br />Чи це згинути з світу<br />Й горіти в багатті?<br />Якщо це мій хрест – всю вічність страждати,<br />То краще волію в землі спочивати<br />Ніж трупом ходячим<br />По світу блукати.<br />О, Боже, прости<br />За всі грішні слова,<br />Просто доля болюча<br />Й така не проста…<br />А як же мені хочеться<br />З радістю жити,<br />Забути про жаль,<br />І сльози не лити.<br />Я бажаю лиш правди…<br />Любові… і Тиші,<br />Та нажаль… не дають…<br />Мені це найближчі.<br />І я загортаюсь у чорний папір,<br />А мене роздирають мов мертву навпіл.<br />І я… лиш благаю: «Подаріть мені спокій<br />І буду я жити у стилі гармоній!»</div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-7341008855712789516?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-13489247423938118172011-05-30T17:17:00.010+03:002011-06-05T11:10:20.039+03:00<div align="justify">До Міжнародного дня родини серед учасників літературної студії «Слово» було проведено конкурс віршів «Цінності моєї сім’ї». Найкращими визнано одразу кількох учасників: Бордун Мар’яну, Вагіль Мар’яну, Довганич Наталію, Морозову Іванну, Сіпеєву Марину, Шибівську Юлію.<br /><br /><strong>Вагіль Мар'яна</strong></div><br /><div align="justify"><strong>***</strong><br />(життєвий)<br />Б'ються два серця, хоча не в один такт,<br />Це серце жінки і дитя всередині – в лоні.<br />А може звістка ця з висоти щасливий знак,<br />Про те, що скоро з'явиться син чи доня...<br /><br />Та не бажаним є маленьке диво на землі.<br />Зачаття було через сп'янілий розум й тіло.<br />Все байдужим є, поки ще в силі й молоді,<br />А що душа? Душа стривожена тремтіла...<br /><br />І плин ріки нагадує плин нашого буття,<br />Чи хочеш чи ні, все бумарангом повертає.<br />В ту мить не страшні слова: пекло, забуття,<br />«Тепер усі такі. В цьому ж гріха не має?..»<br /><br />Кудись у темряву повели омана й блуд:<br />Розваги, насолода і спокуси велика сила.<br />Вже не поможе ні людський глум, ані суд,<br />«Мати» остаточний вибір давно зробила…<br /><br />Росою на землю лягли краплі коралових сліз,<br />Дитя на сміття – початок життя і уже під укіс.<br />На роздутті любов – ніжна й свята, та позабута,<br />Ще не проснулась матері кров – вірність, й покута.<br /><br /><strong>Ідеальна любов – сім'я...</strong><br />Одне дихання на двох, єднання серця стук,<br />Електричний заряд по тілу через дотик рук.<br />Гарячий погляд потопає у закоханій безодні,<br />Клятва єднання – разом назавжди від сьогодні.<br /><br />Одне безмежне небо, що не хочеться ділити,<br />Бурхливе море, яке інші не в силі підкорити.<br />Загадкове відчуття тепла й холоду водночас,<br />Кров ще швидше бурлить по капілярах охоче.<br /><br />Поглядом розбиваються дві планети й злиття,<br />Неповторне щастя або прірва, що нема вороття.<br />Поріднення сутності душ і наївне одкровення,<br />А дитя - Ангел любові,- Богом благословення...<br /><br /><strong>Бордун Мар’яна<br />Пам’яті мого тата</strong><br />Заснули сині очі<br />Понеслись у безмежну далеч<br />Душа полинула далеко<br />Від світу земного<br />Де панують добро і зло<br />І на душі чомусь так тяжко<br />Та сльози по щоках біжать<br />Коли покидають нас рідні<br />І далеко птахами летять,<br />Туди, де панує любов<br />До Бога далеко, на небо<br />А нам залишається : Віра, Надія, Любов<br />Надія у те, що їм там легко<br />Покинули вони світ цей не легкий.<br />Хоч гірко й сумно тут нам<br />Вони вже в іншім світі – потойбічнім.<br />Де бути колись також нам<br />Так тяжко і сумно на серці<br />При погляді на фото його<br />Стискається серце у грудях<br />І спогади в думці летять<br />Про те, як добре було нам трьом<br />Та один покинув сім’ю<br />Лишились у двох ми тут на землі<br />Десь там, у світі другім.<br />Літає душа нам рідна така<br />Так швидко минає час<br />Коли немає когось близького біля нас<br />Коли він з нами був.<br />Не цінували часу ми проведеного разом<br />Не знали що останні дні, хвилини він з нами був<br />Тепер же залишився тільки біль і сум.<br /><br /><strong>Довганич Наталя<br />Мамусі</strong><br />Крізь стежини думок ти навчила проходити кроком,<br />Крізь дороги наук не плисти по одній стороні.<br />Все життя , ти казала, хай буде для тебе уроком<br />І за це, може з часом, ще будеш ти вдячна мені.<br />Ти казала: птахи не літають так просто у небі,<br />Ти казала: зірки не падуть із небес мимохідь,<br />Крізь туман, ти казала, з ліхтариком йти лише треба,<br />І шукати людей для життя навіки, не на мить.<br />Ти казала: вогонь не палає в серцях одиноких,<br />Ти казала: віки не проходять без смутку й журби,<br />Ти казала: старанням лиш можна здобутись досягнень високих,<br />А без сліз, не буває щасливих стежок до мети.<br /><br /><strong>Морозова Іванна<br />Таткові</strong><br />Татусю, любий, серденько ридає,<br />Щосили б’ється, як у клітці птах<br />Так довго жду я, а тебе немає,<br />Мов заблудився у чужих світах.<br />Якщо побачиш ти самотню квітку<br />То хай вона про мене нагада…<br />Звідкіль чекати? Виглядати звідки?<br />Коли прилинеш до свого гнізда?<br />До тебе простягаю білі руки<br />Тебе зову крізь стужі – холода,<br />На серці стало гірко від розлуки, -<br />Прошу – благаю серцем я – прийди!<br /><br /><strong>Сіпеєва Марина<br />Сім'я</strong><br />Ти будеш мене поцілунком,<br />І кажеш, що я лиш твоя,<br />Для мене солодким є трунком<br />Знаття що щаслива сім'я.<br /><br />Ти каву несеш мені в ліжко,<br />І тапки, щоб боса не йшла,<br />Ховаєш годинника нишком,<br />Щоб дома лишилася я .<br /><br />В колисці є лялечка наша,<br />До тебе сміється вона,<br />Для неї готова вже каша,<br />Всім радує душу мала.<br /><br />Сім 'я - це просто слово,<br />Для нас є важлива вона<br />Усе, що захочеш - готово,<br />Хоч горя зазнали сповна.<br /><br />Ми знаєм ціну цьому щастю,<br />Вже була в обох нас сім'я,<br />Прийти не дозволим нещастю,<br />У щастя солодке ім’я.<br /><br />За мене підеш навіть в воду,<br />В вогонь за тобою піду,<br />Не дивишся на мою вроду,<br />Ми разом здолаєм біду!<br /><br />Колись я була не такою,<br />З тобою змінилася я,<br />І рани мої ти загоїв,<br />Тобі довіряю лиш я.<br /><br />Ти в мене укладав свою душу,<br />За мене віддаш геть усе,<br />Її повертать я не мушу,<br />Обох, нас кохання спасе.<br /><br />Мене запитав несміливо,<br />Чи вийду за тебе, чи ні,<br />Я того тоді не хотіла –<br />Боялася дуже брехні.<br /><br />Її було забагато,<br />А рани були ще живі,<br />В житті загубилося свято,<br />Боялась здобути нові.<br /><br />Та ти зрозумів і не кинув,<br />Мені пережить допоміг,<br />На мане ти сильно уплинув<br />Мене опікав, як лиш міг.<br /><br />Забула усе я погане,<br />Всім серцем люблю тебе я!<br />Прекрасне це слово - кохання,<br />Щаслива, що в нас с сім'я!<br /><br /><strong>Шибівська Юлія<br />Мама</strong><br />Людина в світі найрідніша<br />Для мене лиш моя матуся,<br />Здається, не знайти людей добріших,<br />За неї вічно я молюся.<br /><br />Зелені очі, мов перлини<br />І коси темні, золоті<br />Про неї думаю я щохвилини,<br />Бо мама найдорожча у житті.<br /><br />Була і є безмежно добра<br />Моя матуся дорога,<br />Завжди я бачу її образ,<br />Таких людей ніде нема.<br /><br />Вона мій ідеал, взірець,<br />Дорога у життя незламна,<br />Нема на світі двох сердець<br />Близьких як я і моя мама.<br />Колиска дитинства мого.<br /><br />Кожне серце любов свою має<br />У кожного своє добро<br />Комусь дорожчі Гімалаї,<br />Мені ж Карпати і Дніпро.<br /><br />Коли побачу я ті гори<br />І як почую шум дібров,<br />Забуду я про кожне горе<br />І в серці спалахне любов.<br /><br />Якщо в житті я буду десь далеко<br />Згадаю я про рідний край :<br />У полі жайворонка, чи лелеку<br />І край села зелений гай.<br /><br />Почувши пісню колискову,<br />Що матінка співала<br />У серці збережу я мольву,<br />Що доля щедро дарувала. </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-1348924742393811817?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-748626389273010822011-05-27T11:15:00.004+03:002011-05-30T17:55:21.390+03:00<div align="justify">Видавництво «Грані-Т» спільно з Державним центром зайнятості Міністерства соціальної політики України запровадили Всеукраїнський конкурс прозових творів для дітей про професії. У художній формі вони прагнуть ознайомити дітей молодшого й середнього шкільного віку з різноманіттям професій і їхніми особливостями, а відтак – допомогти юним читачам самостійно обрати фах залежно від своїх інтересів, життєвих цілей, уподобань, а також потреб суспільства.<br />Детальнішу інформацію про умови конкурсу можна дізнатись за посиланням:<br /><a href="http://www.grani-t.com.ua/ukr/konkurs_profesij/">http://www.grani-t.com.ua/ukr/konkurs_profesij/</a> </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-74862638927301082?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-36112849177204250102011-05-11T14:05:00.001+03:002011-05-11T14:09:26.606+03:00<div align="justify">ХХ ст. по праву може вважатися століттям суцільних катаклізмів – революцій, війн, небачених в історії соціальних експериментів, побудованих на фанатичній спробі практичної реалізації ідеологічних формул, масових геноцидів, депортації тощо. На жаль, Україні та її мешканцям довелося на власному досвіді пережити всі ці випробування у минулому столітті. Ціна перемоги жахлива – мільйони людських життів, зруйнована економіка.<br />Воїни – переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі до останнього подиху, до останньої краплі крові, вистояли і перемогли.<br />Пам'ять про всіх загиблих у тому жахливому Апокаліпсисі вічно житиме в серцях українського народу й усього людства.<br /><br /><strong>Морозова Іванна<br />Рідне</strong><br />Мала Батьківщина вчарує душу<br />Це рідне село, водограй<br />Це верби плакучі і яблуні й груші<br />І неба ранкового сонячний край<br />Росту я поволі, виходжу я в люди<br />І дивиться мрійно на мене село...<br />Мала Батьківщина великою буде<br />Якщо є до неї у серці тепло.<br />Від сліз немов осліпли всі<br />Тяжка долоня долі,<br />Роздала в руки всім хрести<br />Скувала всіх у полоні.<br />В полоні розпачів й жалів<br />Неначе в страшнім пеклі<br />Позбавила і власних слів<br />І радості в оселі<br />Дивилась в вічі смерть усім,<br />Стоявши на порозі,<br />Дітей забрала в матерів<br />Й кидала при дорозі.<br />У серці залишився жаль<br />Хоч це було колись<br />І ти подумай про печаль<br />Й за їхні душі помолись.<br /><br /><strong>Дмитрів Марта<br />***</strong><br />Він сміявся під гуркіт гармат.<br />Він сміявся, а кулі свистіли,<br />Він сміявся, наводячи свій автомат,<br />Вбиваючи тих, що йому надоїли.<br />Він сміявся, вбивав,<br />Захищав Україну,<br />Першим рвався у бій<br />І останній його залишав.<br />Він сміявся і…<br />Сльози втирав.<br />І вбивав тих людей,<br />Що йому надоїли.<br /><br /><strong>***</strong><br />Про що думав солдат на війні?<br />Той солдат, що в останні хвилини<br />Небо синє побачив вдалі<br />І всміхнувся комусь туди?<br /><br />Про що думав тоді солдат?<br />Куди думи його занесли?<br />Чи він згадував своє життя<br />Чи, можливо, хотів піти?<br /><br />А задуматись було над чим…<br />І над долею матінки сивої…<br />І над долею дівчини юної…<br />І над долею всієї землі.<br /><br />А задуматись було над чим…<br />Ну чому посміхався солдат?<br />Він, напевно, побачив крізь час,<br />Як скінчилася люта війна.<br /><br />Він, напевно, побачив крізь час,<br />Як додому вертались бійці,<br />Як стрічали їх рідні в хатах,<br />Як співали в гаях солов’ї.<br /><br />Він, напевно, побачив життя…<br /><br /><strong>Білий сон</strong><br />Білосніжний вогонь<br />клекотів впереді<br />Білі лілії стиха<br />торкались ніг,<br />Біле сонце світилось там,<br />угорі,<br />І сніжинки кружляли в повітрі,<br />в дворі.<br />На маленьку долоньку<br />впала біла зоря,<br />І здивовано зойкнуло німе<br />немовля.<br />Закричав увесь світ,<br />почалася війна…<br />Білий спалах – і знову<br />німа тишина…<br />І знов здалека мене манить<br />вогонь,<br />Біле сонце сіяє із своїх висот…<br />І кружляє зоря – білий – білий сніжок.</div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-3611284917720425010?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-84022383331874733342011-04-18T16:07:00.016+03:002011-05-10T11:31:39.292+03:00<div align="justify"><a href="http://1.bp.blogspot.com/-mFNQg4waaw4/Taw3xwebyOI/AAAAAAAAARg/ez30xTH1OiQ/s1600/%25D0%2586%25D1%2581%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25BE%25D0%25B2%25D0%25B8%25D1%2587%2B%25D0%2592%25D1%2596%25D1%2582%25D0%25B0.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 152px; FLOAT: left; HEIGHT: 200px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5596909764880353506" border="0" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/-mFNQg4waaw4/Taw3xwebyOI/AAAAAAAAARg/ez30xTH1OiQ/s200/%25D0%2586%25D1%2581%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25BE%25D0%25B2%25D0%25B8%25D1%2587%2B%25D0%2592%25D1%2596%25D1%2582%25D0%25B0.jpg" /></a> «Мене звати Іськович Віта. Моє ім'я дуже цікаве, хоча виникло воно випадково, точніше помилково при реєстрації мене як громадянки цього світу.<br />Vita – з латинської означає життя.<br />Народилася в Івано-Франківській області у місті Долина 28 жовтня 1988 року. До 8-го класу навчалася в загальноосвітній школі с.&nbsp;Ракова. В 2001 році я поступила в Долинський природничо-математичний ліцей. Найбільш цікаві роки шкільного життя пройшли тут. Бали, виступи (навчання звичайно) і, нарешті, останній дзвінок. В 2005 році я благополучно закінчила навчання та вступила в вищий навчальний заклад. Вступ в Національний університет «Львівська політехніка» був самим важливим моїм кроком. Місто Львів зачарувало мене з першого подиху. В такому місті хочеться тільки творити і ще раз творити.<br />Зараз я навчаюся у тому ж місті, в тому ж вузі, на факультеті економіки і менеджменту. Цього року я вибрала спеціальність, за якою буду навчатись – це менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. Надіюся, моя спеціальність буде потрібною і продуктивною для мене», – з автобіографії учасниці студії.<br />Ніхто і не міг подумати що Vita – життя цієї юної і талановитої, життєрадісної дівчини так швидко обірветься, а чисту душу віднесуть до Бога ангели… Ще б жити і творити. Тішитися весною і красою рідної України, виливати на папір вірші-роздуми і задихатися від Любові… Та 7 квітня рідні, близькі і просто знайомі прощалися з цією світлою душею…<br /></div><br /><strong>***</strong><br />Вірю в майбутнє твоє, Україно, <br />Вірю в правду земну, <br />Вірю у пісню твою солов'їну, <br />В мову твою осяйну.<br />Ти із сонцем переткана <br />У серпанках ранку, <br />Твоя доля хрещата<br />В рідних вишиванках.<br />Вірю в майбутнє твоє, Україно, <br />Вірю у Бога могуть, <br />Вірю у церкву святу і єдину, <br />Вірю в щасливий твій путь.<br /><br /><strong>***</strong><br />Як тяжко згадувать минуле, <br />Та треба все розповісти, <br />Як до землі тебе пригнули, <br />Як страшно нищили кати.<br />А ти терпіла, ти просила<br />У Бога воленьки щораз<br />І, як могла ти, так зносила<br />Отой страшний похмурий час.<br />Тебе ділили і палили, <br />Чорнозем крали, хліб і сіль, <br />Якби могли, то б задушили <br />Тебе загарбники усі.<br />Цього не станеться довіку, <br />Біжить в ясне майбутнє шлях. <br />Вкраїно, мудра і велика, <br />Ніким нескорена земля!<br /><br /><strong>Україні</strong><br />Сотні років у засланнях, <br />В Сибірах, в кайданах, <br />Сили ти свої останні <br />Віддала у ярмах.<br />Всі сини і дочки твої<br />Простягали руки<br />І молили волі тої:<br />«Як стерпіть ці муки?»<br />Цього бажали покоління, <br />Весь український давній рід <br />І ти звелася із зотління. <br />І засіяла зірка на весь світ.<br /><br /><strong>Рідна сторона</strong><br />Світ великий, світ казковий, <br />Ти у нім перлина, <br />Богом світу дарована –<br />Рідна Україна.<br />Не прожить мені без тебе <br />Ні одну хвилину, <br />І ношу тебе у серці <br />Я одну - єдину.<br />Ті дерева, що шуміли <br />У дитячі роки, <br />Ті стежки, що пролягають <br />У світи широкі,<br />Той поріг, що зустрічає <br />Кожен день людину. <br />Той рушник, що прославляє <br />Рідну Україну.<br /><br /><strong>Долина</strong><br />Де сонце щедро зігріва долини, <br />Де вежі нафтові вросли у небеса, <br />Там рідна серцю дорога Долина,<br />Мойого краю гордість і краса.<br />Моя маленька рідна Батьківщино, <br />Як рада я, що також тут живу. <br />Я завжди вірила, замріяна Долино, <br />У тебе мудру, горду й молоду .<br /><br /><strong>Рідний Лолин</strong><br />Тут – жага молодечих літ <br />І тихе боязке зізнання. <br />Це Лолин, це чудовий світ <br />Юнацького Франкового кохання.<br />Зустрілись очі дівчини й митця <br />Так чудово жити і радіти, <br />Та лиш гірка сльоза з лиця: <br />«Ох, Ольго, як же не тужити!»<br />Любов чомусь така гірка, <br />Чи, може, справді він тобі не рівня? <br />Та ні, любов порівнює серця, <br />Батькам лиш трішечки прозріння!<br />Кохання юних літ не в'яне, <br />Хоч сипле осінь із дерев листки, <br />Франкова юність перелине <br />В «Зів'ялого листя» рядки.<br />Затріпочуть слова, наче серце, <br />Що від болю й надії щемить, <br />І захочеться, наче уперше, <br />Рідний Лолин побачить на мить.<br /><br /><strong>Світочу слова</strong><br />Найдорожча серцю ця країна -<br />Люди тут свої, своя земля. <br />Є тепер в нас суверенна Україна, <br />Та чи все була вона така?<br />Скільки він зазнав людського горя -<br />Рідний, український, наш народ<br />Йшов через пустелю болю <br />І не прагнув жодних нагород.<br />Щоб народ в зневірі не загинув, <br />А ішов до волі, до мети<br />Із пітьми Шевченка голос линув,<br />Як промінчик сонця золотий.<br />Світоч йшов і кликав всіх до бою<br />За Вкраїну, землю і народ.<br />Він не знав ні втоми, ні спокою…<br />Ось, здавалось, воля грає свій акорд.<br />Довелось чекати ще століття, <br />От у нас вже вільная земля… <br />Він помер, та не одне тисячоліття <br />Будуть пам'ятати голос Кобзаря.<br /><br /><strong>Каменяреві слова</strong><br />Коваль, що десь в гірській долині,<br />Кував слова, міцніш за сталь,<br />Талант був даний цій людині, -<br />Творить поезію - кришталь.<br /><br />Бог в іпостасі поета:<br />Творитель слова у віках,<br />І крізь роки несеться лепта <br />У каменярських цих словах…<br /><br />То - лепта правди і науки,<br />Що підіймає до борні,<br />Щоб не терпіти тяжкі муки, <br />В нас слово є! Ми - не німі.<br /><br />Він бачив руки трударів,<br />Які працюють щодоби.<br />Він бачив і ніяк не розумів - <br />Хіба на цій землі усі раби,<br /><br />Зібрав всі сльози воєдино,<br />Бо більш вогню гартує мука. <br />Із кожної людини по сльозині, <br />І вийшов гнів, а не розпука.<br /><br />Гнів у слова, і полетіла <br />Жорстока правда по землі, <br />Як Україна не хотіла <br />Хилитися в чужім ярмі.<br /><br />Любов до рідного народу,<br />у кожнім слові пломенить.<br />Найвища цінність – це свобода, <br />Її зумійте захистить!<br /><br /><strong>***</strong>(<em>І.Я.Франкові</em>)<br />Поет, не скорений у слові, <br />Свободу ніс через віки. <br />На суші, а чи десь на морі <br />Безсмертні скрізь Його рядки.<br />Хоробрий вісник революцій, <br />Борець високої мети, <br />Не декадент він, а Конфуцій <br />У закликах в свободу йти.<br />Він – син народного повстання, <br />Що вирвався з невольних пут. <br />Хоч і не в перше, та в останнє <br />Розкрити весь ганебний блуд.<br />То Каменяр, що трощив скелю, <br />Неправди, немочі, хвали.<br />Він не дививсь роками в стелю:<br />Він в небі був там, де орли.<br /><br /><strong>***</strong><br />Де ріки бурхливі<br />Й карпатські вершини,<br />Де люди щасливі<br />Працюють щоднини -<br />Тут казка чарівна, <br />Казкова країна, <br />Жила тут царівна, <br />Що звалась Вкраїна.<br />Кохала царівна <br />Поета безтямно, <br />Кохала наївна, <br />Кохала не марно.<br />Бо був він героєм <br />Для неї завсюди, <br />Стрічався він з горем, <br />Ходив поміж люди.<br />Бо тільки її <br />Він без тями любив, <br />Бо тільки для неї <br />Він жив і творив.<br /><br />Сьогодні, напевно, радів би із нами,<br />За вільну царівну прекрасну свою.<br />Україну звеличив своїми словами,<br />Свободу наблизив твою і мою.<br /><br /><strong>Вільна жінка</strong><br />(<em>Лесі Українці</em>)<br />Коли земля виходить із під ніг, <br />Коли душа паде і застигає, <br />Коли від слова замерзає сніг, <br />Коли у грудях серце завмирає,<br />Ти встаєш і мусиш бути сильна,<br />Щоб тобі не міг ніхто і дорікнуть,<br />А ти є жінка, жінка вільна,<br />Що легко скаже і про радість, і про лють.<br />А в тілі мук твоїх окова,<br />І вся, неначе із сльози,<br />А ти встаєш і кажеш: «Я готова!»<br />До волі йти, до правди, до мети.<br />І ти встаєш і кажеш «Я готова! <br />В двобій новий ввійти за кращий світ, <br />Я зможу, я боротимуся знову!» <br />Від слів цих розмерзає товстий лід .<br /><br /><strong>Чорноробу поезії</strong><br />Поет, народжений у слові, <br />У муках істини віків, <br />Прослав у нашій рідній мові <br />Красу нескорених рядків.<br />Він так уміло осідлав Пегаса, <br />І віжки взявши до руки, <br />Ніколи вже не помічав він часу <br />Перо летіло, а попереду думки.<br />Слова неслися, наче мрії, <br />Будили рідний край від сну: <br />«Хай мовчать Америки й Росії, <br />Коли я з тобою говорю…» -<br />Поет помер і зірка загасилась, <br />Поет полинув у туман світів, <br />Та серце тут навіки залишилось, <br />Що нам кричить крізь безлічі віків.<br />Усе ти можеш розміняти: <br />Красу і гроші, запал до чинів, <br />Та України ти не смій продати, <br />Хоча й за міліарди срібняків.<br /><br /><strong>Просвіта</strong><br />Ми пережили різні лихоліття,<br />Війна перекотила колесо вогню, <br />Але уже ціле століття <br />«Просвіта» йде з народом у однім строю.<br />Сто років пам'яті й людських надій, <br />Сто років і переживання, і тривоги.<br />«Просвіта» освітила шлях подій, <br />Що привели народ до перемоги.<br />«Просвіта» – корінь слово світ, <br />Хоча маленький, але вартий трону, <br />Бо він створив держави цвіт, <br />Що переміг ворожі заборони.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-8402238333187473334?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-20464033467830826462011-03-29T14:36:00.006+03:002011-03-29T21:01:12.452+03:00<a href="http://1.bp.blogspot.com/-wUnXbier83A/TZHaaUrcTrI/AAAAAAAAARQ/5TzejailBa0/s1600/PIC_0122.JPG"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 200px; FLOAT: left; HEIGHT: 184px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5589488758305869490" border="0" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/-wUnXbier83A/TZHaaUrcTrI/AAAAAAAAARQ/5TzejailBa0/s200/PIC_0122.JPG" /></a><div align="justify">Минуле живе у нашій пам’яті, воскресаючи непохитністю віри і силою духу. Крізь призму пережитих буднів віднаходиш калейдоскоп минувшини і вже не можеш думати мізерно. Історія життя диктує часу свої повчання. Є злочином не думати про критерій істини, що в свій час став імунітетом ментальності цілих націй. Варто б нарешті повчитися на помилках предків, і зачерпнути вина Мудрості із скарбниці Давидових псалмів, забути про нищівні війни, простягаючи нині світові руки та серця, помазані єлеєм доброчесності. Погортати правдиві, інколи трагічні та призабуті сторінки історії запрошує Галина Максимів – завідувач відділу інформації районної газети «Свіча». </div><br /><strong>Війна богів</strong><br /><em>Початок Кінця.</em><br />Розлився Ніл в обидва береги<br />У рік отой, коли <br />Вбивав брат брата.<br />«Пробач, мій муже,<br />Що не вберегли<br />Тебе від зла й жорстокості,<br />Від ката…» –<br />Ізіда укриває Озіріса,<br />Слізьми омите<br />Покривало чорне. <br />Так (їй здається) <br />Захист він дістане,<br />Тож голову його<br />До серця горне.<br />«Мій батьку, я зібрав<br />Тебе по світі.<br />По шматтю кров’яному <br />Я збирав.<br />Хотів Тебе я нині оживити,<br />Але у мене хтось<br />Цей дар забрав.<br />Нема нічого в безвісті лукавій…» –<br />Так мовив Гор –<br />Його законний син.<br />А десь в кущах із лавра та агави<br />Спостерігав і незаконний.<br />Він лиш чув про батька<br />Що казала мати:<br />Що він не сам,<br />Бо має Гора-брата.<br />Нефтіда полюбила Озіріса.<br />Було давно.<br />Пройшли оті часи.<br />Ізіда, певне, була красивіша –<br />Бо взяв її за жінку Озіріс.<br /> Шлях до Нефтіди порохом укрився,<br />Травою й тереном заріс.<br />Ридали тяжко син і мати…<br />А потім голови схиливши на поклін,<br />Почали у дорогу ся збирати.<br />«Помер… Вже не ожиє він…» – <br />Так мовили й пішли.<br />Як звечоріло<br />Вийшов Анубіс з Демоном Пітьми<br />Взяв Озіріса й тяв ножем му груди,<br />Що його Демон з пекла був приніс.<br />«Іди, я сам… Іди<br />Тепер я знаю,<br />Як оживити батька, як знайти.<br />І перед ним я голову схиляю,<br />І в діях своїх дійду до мети!».<br />Він нутрощі забрав. Узяв бальзаму<br />Молився трьом богам, допоки рана<br />Не загоїлася.<br />Тоді поглянув<br />На зірку Сиріус й<br />Повітря удихнув<br />У ніздрі мертвому.<br />І сталось диво:<br />Скрутився світ у висохлий листок,<br />І води Нілу напрям ізмінили,<br />Й на нім з’явився міст. Місток<br />до Світу Мертвих:<br />Ось іде Анубіс – <br />На ньому маска демона-шакала.<br />В руці у правій терези.<br />А позад нього – Озіріс,<br />За ним – Нефтіда,<br />Й Ізіда, й Гор іде.<br />Так Царство Мертвих ожило.<br />Став Озіріс у ньому царювати.<br />Тоді обидвох він своїх синів<br />Почав однако признавати.<br />Лишився Гор із <br />Демонами Світла<br />Мечі кувати до великої Війни.<br />Анубіс в світ людський виходив рідко.<br />Хіба лиш при нагоді.<br />Спом’яни:<br />Як у пустелі <br />Вив шакал самотній,<br />Як кликав в Царство Мертвих<br />До Отця,<br />Як звав чергову мумію мерця<br />Щоби життя вдихнуть, а душу – зжерти.<br />Не вірив Сет, <br />Що вже війна гряде,<br />Мечі й шоломи <br />Вже блищать до сонця.<br />Ось армія!<br />«Молися, бо впаде<br />Вся влада твоя.<br />Маю оборонців!»,– так<br />Мовив Озіріс через Послів.<br />А Сет чогось боявся,<br />Та не вірив,<br />Що Озіріс ожиє,<br />Не впаде,<br />Що подолає між світами прірву..<br />…Одного дня здригнулася земля…<br />Війна… Хто у ній стане переможцем?<br />Стоїть планета:<br />Котиться униз<br />Залізна Куля<br />По трухлявій дошці.<br /><br /><strong>***</strong><br />Заграю я на арфі сумну пісню<br />Вона для мене – радість у житті.<br />Бо вже за межі вся розвага вийшла,<br />Уже старий, й літа мої не ті.<br />Гріхів я скоїв безліч. Осквернився,<br />Коли Вірсавію від мужа її вкрав.<br />Ні перед чим тоді не зупинився…<br />Та час розплати ось уже настав.<br />Мій син Авесалом йде проти мене –<br />Уже царем себе оголосив.<br />Та хоч і б’ється серце, мов шалене,<br />Хоч у руках уже немає сил,<br />Я попрошу суддю, щоб вилив масло.<br />Щоби наступником оголосив<br />Сина мойого, Соломона,<br />Допоки іскорка життя мого не згасла.<br />Нехай йому зостанеться корона!<br /><br /><strong>Тамара і Амнон </strong><br /><em>(Діалоги)</em><br />– О, сестро, приходи до мого дому,<br />Як сутінки укриють береги,<br />Як пальми скинуть з себе всю утому,<br />Й усе в росі потоне навкруги.<br />В шатрі моїм вина – якого схочеш,<br />І фініки, і грона винограду…<br />Ти вип’єш його, щоб дістать розраду…<br />Яка красива Ти – <br />і не зурочиш краси твоєї юної, богине,<br />Моя Ти сестро, за Тобою гину.<br />Душа моя не знатиме покою,<br />Допоки не залишишся зі мною<br />В шатрі моїм. Наллю Тобі вина…<br />– О, брате мій, не питиму до дна.<br />Краще піду до свого дому…<br />– Та ні, Ти лишишся на ложі цім.<br />Не буде видко окові чужому<br />Всіх наших тайн. Усіх моїх бажань:<br />Я цілуватиму Твої уста і очі,<br />І руки цілуватиму Твої.<br />О, близиться вже час наш до півночі,<br />Та я не п’яний: ніде правди діти –<br />Тобою нині хочу володіти!<br />…Ізгас світильник, вилилась олива..<br />Замовкли птиці, мовби заніміли…<br />Надворі лютувала сіра злива….<br />Від сліз невинних ріки заніміли –<br />Бо гріх тяжкий – сестра в обіймах брата.<br />– Любов така нещира і проклята.<br />Вона весь рід ізвела нанівець!<br />Тобі, Амноне, вже прийшов кінець!<br />Ти рідну сестру звів, тож мусиш вмерти.<br />Загинути беззбройний, мов собака.<br />І на могилі на твоїй, ти знай<br />Не лишиться ніякого вже знака.<br />О, вітре буйний, прах його розвій! –<br />Слова такі сказав Авесалом,<br />Коли вбивав він свого брата..<br />Десь недалеко за шатром<br />Цвіла і зеленилась м’ята.<br />І кров’ю осквернилась земля.<br />Зосталася, немов проклята, <br />Чужа й пустинна навкруги.<br />Лише дуби запам’ятали дивний шепіт:<br />«О, сестро! Приходи до мого дому,<br />Як сутінки укриють береги…»<br /><br /><strong>Корабель стіксу</strong><br /><em>Другові Дмитрові КВЕЦКУ<br />Кожен раз, коли до берега ріки Мертвих приходив звичний для Харона вантаж, він одягав новенького капелюха. Старого ж викидав до ріки забуття і капелюхи плавали, наче латаття. Вони вміщували в собі всі залишки людських умів. ( Моя власна притча)</em> <br />Безмовна блідість й спокій дивний –<br />І обезкровив Час<br />Буття земного далечінь:<br />Душею нині я не кривлю,<br />Навколо теплиться життя,<br />А Ви – холодна тінь.<br />Й здається, наче божевіль, <br />Я в царстві Вашім – гість.<br />Мене без впину й каяття<br />Жалі і смуток їсть:<br />Вертає з Стіксу корабель<br />Без Жертв й Поводиря<br />Харон здіймає перед Вас<br />Новенького бриля.<br /><br /><strong>Давид і Саул</strong> <br />Монологи за біблійними мотивами.<br />– Я вб’ю тебе. Ти мій засядеш трон<br />Синів моїх в пустелю кинеш левам<br />Ізнищу я твій рід. Бо знаю: зрадиш.<br />Наповиниться весь край мій диким ревом – <br />Почнеш війну зо мною ти…<br />– Сауле, тричі я втікав від списа,<br />І від отрути, від стріли й ножа.<br />Невже, скажи, щоби народ спасти,<br />Треба із братом кревним воювати?<br />Заберу меч твій срібний. На нім пише:<br />«Мене спасе і визволить Всевишній».<br />Бо ти не вартий цю вести війну.<br />Коли за обрій сонце ляже,<br />Здобуду перемогу потайну,<br />Бо не боюся битись я з тобою.<br />Я з Голіяфом вийшов до двобою.<br />І – диво Боже: бачиш – переміг:<br />Я тут. Живий. А велетень поліг.<br />– Сауле, спам’ятайся, не воюй.<br />А краще в краї мирно владарюй,<br />Та дбай за свій народ злиденний.<br />Не раз вже Господом спасенний.<br />– Давиде, знаєш свою долю?<br />Филисимляни виступлять до бою.<br />Й Саул, і Йонатан загинуть в ньому.<br />Багато воїнів помруть.<br />А ти царем зостанешся в Хевроні,<br />Далі підеш собі в Єрусалим.<br />Відчинить браму вірна охорона.<br />Ти їх усіх вбереш у срібні броні.<br />Будеш ти містом володіти,<br />І царюватимеш над ним.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-2046403346783082646?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-85971183160512966782011-03-21T15:22:00.011+02:002011-03-30T10:18:50.951+03:00<a href="http://1.bp.blogspot.com/-qBlO9yuGS_E/TYiUXnQsCXI/AAAAAAAAARI/RTFdLGaDCpc/s1600/DSC_2860.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 190px; FLOAT: left; HEIGHT: 125px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5586878471149980018" border="0" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/-qBlO9yuGS_E/TYiUXnQsCXI/AAAAAAAAARI/RTFdLGaDCpc/s200/DSC_2860.jpg" /></a><a href="http://3.bp.blogspot.com/-tJ3LRzlk6oA/TYdrSJ4h6wI/AAAAAAAAAQg/ipTTOL5QBJU/s1600/DSC_2765.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 190px; FLOAT: left; HEIGHT: 125px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5586551822411229954" border="0" alt="" src="http://3.bp.blogspot.com/-tJ3LRzlk6oA/TYdrSJ4h6wI/AAAAAAAAAQg/ipTTOL5QBJU/s200/DSC_2765.jpg" /></a> <div align="justify">Уся історія людства показує, що поетичне слово йде поруч із людиною від самого Буття до сьогодення. А в день весняного рівнодення, коли світ після зимової сплячки пробуджується від перших подихів весни, коли серце співає, коли на папір лягають найсокровенніші рядки, відзначається Всесвітній день поезії, який припадає на 21 березня (вперше відзначено 21 березня 2000 р).<br />В переддень Дня поезії студійці провели поетичну зустріч із поетами Долинщини, а також на скайп-конференції «Будуємо мости: наша земля – Україна», спілкувались з поетами міста-побратима – Рубіжне Луганської області.<br />Поезія — це справжня дійсність краси, це дорога до Бога й від нього, це спів душі, який заколисує водночас два серця — автора і читача. І навіть коли всі бачать неспроможність влади підтримувати закон людського буття, поезія спонукає людину стати взірцем закону Любові, Милосердя, Совісті.<br />Сьогодні поезію творять різні покоління талановитих майстрів. Вона орієнтується насамперед на людину, на свого сучасника, прагне збагнути його жадання й тривоги.<br />Поет жив у печерній людині, житиме він і в людині атомної доби, тому що він — невід'ємна частка людської особистості.<br />І хоч поезію вшановують не часто, вона – не матеріальна, бо з неї маємо те, чого за гроші не дістанеш. У ній є пожива для душі, поміч в боротьбі з усяким лихом. Вона прикрашає нам життя, вирівнює людську природу, очищує її від бруду та зла, перебудовує цілком наші душі, кладучи на руїнах фальші і моральної гнилі новий світ, бачимо в житті смисл, починаємо розуміти істину.<br />Тому, збагнувши, що поезія – не зовсім слово, а слово – зовсім не поезія, стає зрозумілим те, що Слово не дається до розуміння – його можна лише відчути, і через те поезія - це постійні серцеві напади, а не точний діагноз… Отож, якщо раптом відчуєте себе незатишно, ходіть у поезію! Входьте, як діти у сонце, не обпалюючи зіниць. Входьте і – йдіть!.. і грайте… Отримуйте від цього задоволення самі і давайте відчути його іншим. </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-8597118316051296678?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-55954046253302126682011-03-09T13:37:00.005+02:002011-03-30T10:25:26.042+03:00<a href="http://4.bp.blogspot.com/-w5bse_CVT9o/TXdoI1d7PYI/AAAAAAAAAQI/h1_OEhL3ksU/s1600/%25D0%2592%25D0%25B8%25D1%2582%25D0%25B2%25D0%25B8%25D1%2586%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25B0%2B%25D0%259B%25D1%2596%25D0%25BB%25D1%258F.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 144px; FLOAT: left; HEIGHT: 200px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5582044764149857666" border="0" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/-w5bse_CVT9o/TXdoI1d7PYI/AAAAAAAAAQI/h1_OEhL3ksU/s200/%25D0%2592%25D0%25B8%25D1%2582%25D0%25B2%25D0%25B8%25D1%2586%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25B0%2B%25D0%259B%25D1%2596%25D0%25BB%25D1%258F.jpg" /></a> <div align="justify">На льоду дійсності ковзається надія на зустріч двох особистостей. Вони ж, схожі серцем і душею, мали б самотужки плисти до берега єдності, де на них чекає втомлена пригодами і невдачами Доля.<br />Первоцвітом розростається чисте, цнотливе Кохання і сумним дзвоном б’є на сполох чванливій розлуці. Мисливським рогом викрикує агонічна печаль, не знаходячи рятунку у вразливості часових вимірів буденності і погодних умов тіла, що схильне до амплітуди розпечених бажаннями роздумів.<br />А знайшовши на небесній карті власну зорю, дві душі намагаються торкнутись її, щоб вона, відчувши дотик бажаності, розквітла весняним цвітом і стала супровідною, привівши у нерозлучно–нероздільні обійми разом віднайдене Щастя. Щастя, від якого губляться слова, що косичкою дійсності сплітається з віршами студентки Лілії Витвицької, яка охоче ділиться трепетними переживаннями серця.<br /><br /><strong>Тебе я чекаю.</strong><br />Я давно уже одна,<br />На тебе чекаю<br />І біля свого вікна<br />Тебе виглядаю.<br />А за вікном холодна даль,<br />Повитий світ туманом,<br />А на душі така печаль<br />І все ввижається обманом!..<br />На серці сум і пустота,<br />Тебе нема і немає,<br />А на очах бринить сльоза.<br />Я все ж смутна чекаю.<br />Наступить час прекрасний,<br />І смуток цей мені мине,<br />Коли засяє сонце ясне,<br />Коли побачу я тебе.<br />Минуть ті довгі дні розлуки,<br />І зникне лихо із журбою,<br />А ти візьмеш мене за руки<br />І прошепочеш: «Яз тобою!».<br /><br /><strong>Не забуду.</strong><br />Я пам'ятаю твої очі<br />Такі красиві, ніжні і сумні .<br />Кого вони шукали в літні ночі?<br />Кого хотіли бачити у сні?<br />А усмішка твоя привітна,<br />Кому сіяла в далині?<br />Вона була така тендітна!..<br />Я часто бачила її.<br />Можливо, ці чудесні очі<br />Мене шукали в темноті,<br />А усмішка твоя прекрасна,<br />Так ніжно сяяла мені.<br />Можливо, все це тільки мрії<br />Зате прекрасні, чарівні -<br />Вони розбуджують надії,<br />Дають натхнення у житті.<br /><br /><strong>Спогад.</strong><br />Дивлюсь на тебе із любов'ю,<br />Не можу погляд відірвати.<br />В моєму серці стільки болю,<br />Та як тобі про це сказати ?<br />Дивлюсь і згадую все те,<br />Що нас з тобою пов'язало.<br />Я бачу усмішку твою,<br />Яка тепер чужою стала.<br />Та раптом пригадались<br />Всі обіцянки і слова,<br />Чому ми розпрощались,<br />Хто винен в цьому ти, чи я ?<br />Якийсь тривожний смуток<br />У мою душу поселився,<br />А ти напевно, як завжди<br />В думках про вибір заблудився.<br />І, що робити я не знаю –<br />Чи все ще вірити тобі?<br />І, все – таки, я почекаю.<br />Бо є ще Бог на цій Землі.<br /><br /><strong>У довгі дні розлуки.</strong><br />У довгі дні розлуки<br />Про тебе я згадаю?<br />Свої душевні муки<br />Любов'ю відганяю.<br />На мить закривши очі ,<br />Я образ бачу твій?<br />Твої прекрасні очі<br />Всміхаються мені.<br />Твій мужній стан чудовий<br />Ввижається мені.<br />У світлий час ранковий<br />І в ночі весняні.<br />Твоя ласкава усмішка<br />Прожене смуток мій,<br />Для мене ти найкращий,<br />Ти - ангел мій земний!<br /><br /><strong>Тобі одному.</strong><br />Тобі одному я в любові присягаю.<br />Для тебе, милий, лиш живу.<br />Крім тебе іншого не знаю,<br />Тебе єдиного люблю.<br />Твою присутність відчуваю,<br />Ти поруч - літо чи весна,<br />Твій погляд серед тисячі впізнаю,<br />Бо іншого такого вже нема.<br />Твій голос лагідний і ніжний<br />Вселяє впевненість мені.<br />І мужній стан твій дивовижний<br />Є охоронцем на всі дні.<br />Як бачу усмішку твою,<br />То смуток вмить зникає,<br />Хвилини розпачу й жалю<br />Вона, мов вітер, розвіває.<br />Любити іншого душа не хоче,<br />Скільки чекати, я не знаю,<br />А серце лагідно шепоче:<br />«Єдиний мій, тебе кохаю!»<br /><br /><strong>Коханому</strong><br />Коли я бачу твої очі –<br />Такі прекрасні, ніжні, осяйні,<br />Моя душа співати хоче ,<br />Віддати все лише тобі.<br />Дивлюсь на тебе й усміхаюсь,<br />Від щастя загубила всі слова...<br />Тихенько знов собі признаюсь –<br />За тебе кращого нема.<br />Бо ти один такий на світі -<br />Прекрасний ангел моїх мрій,<br />Мою любов не зупинити,<br />Я є твоя, а ти лиш мій.</div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-5595404625330212668?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com3tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-80316242510098181582011-02-15T16:13:00.008+02:002011-03-30T10:50:36.065+03:00<div align="justify">Втікаючи від буднів, щоденної виснажливої праці, людина запрограмувала себе на так звані свята, що є бадьорістю і відпочинком духу. </div><div align="justify">З-посеред усіх таких свят зостановімося на зимовому святі тепла, світла і краси, що уособлює Кохання. Хоча, як на мене, Кохання не має обмежуватися одним святом, воно ж і в будні дає не менше радості. </div><div align="justify">Що ж, День Кохання, як і кожен святковий день, має власну передісторію і, звісно ж, свого покровителя – заступника. В нашому випадку ним є, можливо і містичний, Святий Валентин. </div><div align="justify">Лише Любов є єдиною хорошою вчителькою життя, а серце, в якому вона живе, є мудре і пильне, тому людей сприймає як собі рівних і рідних. А маючи добрі взаємини із хорошими людьми, Кохання народжене з Любові ніколи не буде фатумом чи фантомом. Тому, поважаючи і цінуючи того, кого кохаємо, не зможемо ні за яких обставин принизити, образити чи ранити, а разом, тримаючись серцями, душами, думками і руками, підемо у своє, і нічого, що не зрозуміле іншим, Ельдорадо. </div><div align="justify">Бо вже давно немає таємниці у тому, що закохані здатні йти на самопожертви, розуміючи слабкості свої і своїх половинок, без вагань несуть тягарі одне одного, ніколи не задаючись питанням типу: «Чому, за що?». Вони за жодних обставин не втікають від небезпек чи перешкод, а мужньо долають перепони на часто тернистій стежині, зрікаючись фобій, котрі заважають бути разом, думати про одне і йти єдиним шляхом, шляхом честі і відданості Любові.<br /><br /><strong>Вагіль Мар’яна<br />Сокіл і голубка. </strong><br /><strong>(байка)</strong><br />Політ, у тенет з голубку сокіл Відпустив </div><div align="justify">Перед тим обрубав білі пір'їнки - її крила. </div><div align="justify">Побажав з посмішкою довгих багатих літ, </div><div align="justify">Щоб була така ж мила, а головне щаслива.<br /><br />Не розуміючи одразу додолу,стрімголовою,<br />Голубка подумала, падаючи «я певне сплю.» </div><div align="justify">Розсипала відчай повсюди туманом, імлою, </div><div align="justify">Скрикнувши, мов востаннє, «я ж тебе люблю.»<br /><br />Вітер намагався схопити в свої тихі обійми, </div><div align="justify">Навздогін поспішаючи - «не така твоя доля.» </div><div align="justify">«І навіщо мені без крил і без коханого жити? </div><div align="justify">Напевне так заслужила, така Господня воля.»<br /><br />Вже нічого не лякало, бо серцем «розбилась.» </div><div align="justify">На останньому диханню «мене Боже прости, </div><div align="justify">Що безнадійно і сильно не в того влюбилась, </div><div align="justify">Дай з собою спалити мости, прошу відпусти.»<br /><br />Голубка пробачила соколу, бо то хижий птах, </div><div align="justify">Старалась забути, як після всього він вчинив. </div><div align="justify">Біль огортав змією більше, ніж смерті страх, </div><div align="justify">«Чому все так, чи завжди брехав й не любив?»<br /><br />Бог все бачив: сльози, відчай й ті страждання,<br />Дав голубці голуба в пару, їй, як дитя в опіку. </div><div align="justify">Пройняло їх міцне і чисте справжнє кохання, </div><div align="justify">Вони всюди двоє разом - завжди і довіку.<br /><br />Сокіл літає один, свою здобич ловить на льоту, </div><div align="justify">Не може на довго спускатись на землю «святу». </div><div align="justify">До нині над горами кружляє, хоче все змінити, </div><div align="justify">Гордість-єдине, що має і мріє теж палко любити.<br /><br />Не втрачайте людей тих, що любите,</div><div align="justify">Й кожний день любіть, як востаннє.</div><div align="justify">Коли ненавмисно за гріш душу згубите,</div><div align="justify">То за мільйон не повернете сонце раннє.<br /><br /><strong>Бартків Світлана<br />Мені багато не треба</strong><br />Чому ти так вчинив зі мною? Чому? Ти дозволив мені себе покохати, а потім пішов…<br />Чому ти пішов? Адже я була тобі також не байдужою. А може мені лиш здалося?.. Ти мучив мене, навіть не здогадуючись, що моє серце вже належить тобі – єдиному! Як ти міг?! Невже тобі так подобається мучити людей, яким ти небайдужий? Ти заворожив мене. Нарешті я знайшла ідола, якого так довго шукала! – думала я в голос. Невже, це він, мій єдиний?! – не виходило мені з голови. Так, це він! Але …<br />Я готова була на все, заради тебе. Я хотіла бути завжди з тобою. Цілувати, обіймати тебе, втішати, коли тобі сумно, захищати від всіх і всього…<br />Та ти цього не бачив, не хотів бачити.<br />Здається, твоє життєве гасло, як в Юлія Цезаря: «Прийшов. Побачив. Переміг!»<br />Так, ти прийшов у мою душу, побачив мене справжню – слабку і беззахисну, і переміг. Переміг мене своїм проникливим поглядом, щирою посмішкою. В тобі є щось таке, що притягує. Я захворіла тобою. Та ти відштовхнув мене, а я не вірила в це. Ти попросив мене залишитися, а я думала, що ти повернешся… Я стала такою наївною. Стою перед тобою, наче маленька беззахисна дівчинка. Так чого ж ти кривдиш словами цю маленьку дівчинку?! Я не вірила, та й не вірю досі, що це ти, такий жорстокий, холодний. Ні! Я відмовляюся вірити в це! Це твій злий двійник! Це ти?..<br />Я завжди говорила собі, що ніколи не принижуватимусь перед хлопцем. Так і було, поки я не зустріла тебе.<br />Ти знову, як і раніше, боляче раниш мою душу, а я як і раніше, пробачаю тобі і сподіваюсь, що ми будемо разом, до кінця життя. Я терплю ці удари, які ти завдаєш своїми словами і раниш у саме серце. Я знаю, що заради кохання потрібно перенести багато страждань. Але що ж залишиться після цих страждань у душі? Пустота! Серце більше не впустить кохання на свій поріг.<br />Я сподіваюсь на твоє повернення. Я завжди радо вибачу тобі і прийму тебе. Але поспішай, бо може бути пізно, занадто пізно…<br /><br />І не лише через поетичне і прозове слово можна відкрити інтимні переживання душі, також вони виливаються піснею у виконанні однієї з учасниць літературної студії "Слово" – Ольги Витвицької.<br /><br /><object width="320" height="266" class="BLOG_video_class" id="BLOG_video-7311d3f19b98411" classid="clsid:D27CDB6E-AE6D-11cf-96B8-444553540000" codebase="http://download.macromedia.com/pub/shockwave/cabs/flash/swflash.cab#version=6,0,40,0"><param name="movie" value="http://www.youtube.com/get_player"><param name="bgcolor" value="#FFFFFF"><param name="allowfullscreen" value="true"><param name="flashvars" value="flvurl=http://v4.nonxt2.googlevideo.com/videoplayback?id%3D07311d3f19b98411%26itag%3D5%26app%3Dblogger%26ip%3D0.0.0.0%26ipbits%3D0%26expire%3D1330319535%26sparams%3Did,itag,ip,ipbits,expire%26signature%3D49DE38755560D5813DF29D772DB96FCF8E0A40D0.3F61FF2542CDF198FD7B246B4C4EDA3A6D6D96BC%26key%3Dck1&amp;iurl=http://video.google.com/ThumbnailServer2?app%3Dblogger%26contentid%3D7311d3f19b98411%26offsetms%3D5000%26itag%3Dw160%26sigh%3DT_7KL5DAASHt2VY1CCUHglRuMoU&amp;autoplay=0&amp;ps=blogger"><embed src="http://www.youtube.com/get_player" type="application/x-shockwave-flash"width="320" height="266" bgcolor="#FFFFFF"flashvars="flvurl=http://v4.nonxt2.googlevideo.com/videoplayback?id%3D07311d3f19b98411%26itag%3D5%26app%3Dblogger%26ip%3D0.0.0.0%26ipbits%3D0%26expire%3D1330319535%26sparams%3Did,itag,ip,ipbits,expire%26signature%3D49DE38755560D5813DF29D772DB96FCF8E0A40D0.3F61FF2542CDF198FD7B246B4C4EDA3A6D6D96BC%26key%3Dck1&iurl=http://video.google.com/ThumbnailServer2?app%3Dblogger%26contentid%3D7311d3f19b98411%26offsetms%3D5000%26itag%3Dw160%26sigh%3DT_7KL5DAASHt2VY1CCUHglRuMoU&autoplay=0&ps=blogger"allowFullScreen="true" /></object></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-8031624251009818158?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-81713990033280497672011-02-08T14:40:00.006+02:002011-03-30T11:00:10.344+03:00<div align="justify">На нашому засіданні учасники ознайомились із творчістю «високої душі» поетеси, що святкує своє 70–річчя – Ганни Чубач.<br />Кожний прочитаний вірш (на жаль, у бібліотеці є всього дві збірки) торкнувся глибини серця, а також перегляд веб-сторінок з відеоматеріалом, як самі визнали студійці, залишив помітний слід в їх поетичних душах.<br />Небагатьом поетам у наш непоетичний час вдається вторувати стежку до сердець читачів, а без зворотнього зв'язку складно писати. Відкинувши зайвий песимізм, слід визнати, що велетенська енергія розуму й душі, поєднана з Даром Небес, таки приносить добрі результати. Минулий рік вона завершила на оптимістичній ноті — вийшла у світ 60-та збірка письменниці «Серед зневір і сподівань». До неї увійшли як ліричні, так і гостро публіцистичні твори, що не приховують ні радощів, ні тривог — і українських, і загальнолюдських.<br />Якщо говорити про пісні, то на превелике здивування і наших студійців, їх написано на вірші Ганни Чубач чимало — понад 300, створених у співдружності з композиторами Олександром Білашем, Людмилою Єрмаковою, Тетяною Стаматті-Оленєвою, Михайлом Чембержі, Людмилою Височинською. Та поряд із тим Ганна Чубач складає мелодії сама, без музичної освіти, мабуть, далися взнаки батьківські гени, адже батько Ганни Тарасівни був скрипалем. Нині її пісні (найвідоміші з них — "Крила", "Хустка тернова", "Не відлітайте, лелеки", "Пісня про поле...", "Горіло над морем багаття", "Замовляю музику словам", "Серед білого дня") — у репертуарі Олександра Василенка, Юрія Рожкова, дуету "Горлиця", Івана Красовського, Павла Зіброва. </div><div align="justify">Ми часто дуже легко опускаємо руки, поетеса ж радить: «Мрійте і не впадайте у відчай, а ще повісьте над робочим місцем напис: «Найбільший мій ворог — лінощі». Тоді успіх неодмінно вас знайде!»<br />І ось така поетична порада від Ганни Чубач:<br />"...Зустрічаймось, вітаймося словом,<br />Погляд в погляд, на руку рука,<br />Ми приходим у світ для любові.<br />Все, що інше, — неправда гірка."</div><div align="justify"> </div><div align="justify"><a href="http://www.youtube.com/watch?v=BTpItR-oOvg">http://www.youtube.com/watch?v=BTpItR-oOvg</a></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-8171399003328049767?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com2tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-51322405278064804822011-01-12T15:40:00.007+02:002011-03-30T11:36:15.454+03:00<a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TS2wIsK4fSI/AAAAAAAAAPc/AiXpPS4b1ZM/s1600/untitled.bmp"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 214px; FLOAT: left; HEIGHT: 168px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5561294778214677794" border="0" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TS2wIsK4fSI/AAAAAAAAAPc/AiXpPS4b1ZM/s200/untitled.bmp" /></a> <div align="justify">Відчиняються двері мрій і душа летить метеликом на Різдвяний вогник. Заздрість і зрада, підлість і чвари звільнені з арени дійсності. Життя на служіння до себе запрошує Любов і Радість, Мир і Мудрість.<br />На авансцену виходить леді Усмішка, сьогодні вона тотожна ялинковій гірлянді, імітуючи сонце. Від її щирого доторку тануть крижинки з серця, а через очі вихлюпуються назовні у вигляді прозорого струмочка сльози нових надій. Слідом за Усмішкою приходить Радість, щоб обдарувати Любов’ю серця. Любов… о, це вона скромно стоїть на краю Життя, освітлена блискучим снігом і преображає кожного, хто лише через акт волі погодився любити і бути любленим.<br />Не випадково сьогодні, в свято Любові, ніжності, краси, взаєморозуміння, уваги, миру, дружби, поваги, відданості і вірності, різдвяний вальс сніжинок нагадує пантоміму найкращої постановки, найславетнішого театрального дійства. Тут, на різдвяному вогнику, запаленому Вифлеємською зіркою, в шопці, в яслах, на сіні лежить маленький Ісусик, обіймаючи поглядом світ. Біля Нього Його Мати, Марія і Йосиф, її обручник, опікун Божого дитятка. Навколо ясел віл, ослик і овечки зігрівають Спасителя світу своїм диханням, теплим повітрям. Сповіщені ангелом, до шопки поспішають убогі пастушки та з далеких земель три царі. За мить злетяться ангели і на флейті Щастя заграють довгоочікувану пісню Любові.<br />Спішімо і ми до народженого Христа, вдягнувши чисту, святкову одежу душевної Радості, що випромінюється посмішками з сонячних зайчиків. А Маленький Ісусик благословить нас великим потоком Любові, що має в собі основну складову єдиного і справжнього Щастя.<br /><br /><strong>Тишківська Марія<br />Святий вечір<br /></strong>Прийшла зима, упав сніжок<br />сріблястий та біленький ,<br />ялинка вбралась в кожушок<br />гладенький та м’якенький.<br />Все ближче й ближче до Різдва<br />підходить час невпинний,<br />і ось Свят Вечір вже прийшов –<br />празник наш родинний.<br />Стоїть ялинка в хаті в нас<br />зелена та красива,<br />вся вбрана кульками й дощем,<br />неначе спляча діва.<br />Свята вечеря на столі<br />чекає всю родину<br />до щедрого столу йди,<br />дорослий і дитино.<br />Піддайся Божим молитвам ,<br />Хутчіш сідай до столу,<br />святкуй народження Христа<br />в родиннім тихім колі.<br /><br /><strong>Саме сьогодні…</strong><br />Саме сьогодні світ збудився,<br />Ісусик розірвав кайдани болю в нас,<br />А янгол у гріхах не заблудився,<br />Привів до гроти щастя, в добрий час.<br /><br />Ісусик святу ручку підіймає<br />І мило заглядає нам у очі<br />Цим поглядом світ обіймає,<br />До Нього поспішаємо охочі.<br /><br />У Нього відповідь на запитання,<br />У Нього ключик від сердець,<br />Душевне не повернеться повстання,<br />Бо є любов, що дасть вічний вінець.<br /><br />Як снігу,сліз і відчаю не стане<br />І будяки земля уже не зродить,<br />Як дихати ненависть перестане,<br />Тоді Ісусик в дім душі приходить.<br /><br /><strong>Галів Олег<br />Священна мить<br /></strong>Священна мить, котра чарує шансом<br />Здоров’я, щастя, світла побажати<br />І позитиву сонячним балансом<br />Себе у час прийдешній заряджати.<br /><br />Вітати будню стильне розмаїття<br />І відчинити радості скарбницю,<br />Різдво і Новий рік, це велетні століття,<br />Які несуть надії таємницю.<br /><br /><strong>Вагіль Мар’яна<br />Христос народився</strong><br />Христос народився від Богородиці Діви Марії,<br />У яслах тендітне Господнє Дитятко наймиліше.<br />Зоря засвітилась, на щастя, на мир, на нові мрії,<br />Спаситель прийшов – даром прощення тішить.<br /><br />Христос народився і Богородиця Синочка леліє,<br />Пастушки дари приносять, Царя щиро витають.<br />Серце співає і душа радіє спасінню й чистій надії,<br />Ангели на небі, люди на землі, Бога прославляють.<br /><br />Христос народився для людей від гріхів спасення,<br />Відкритими обіймами, щоб це добром змінити…<br />Нема щастя більшого, як Господнє благословення.<br />Ісус прийшов, щоб ми ще більше навчились любити!<br /><br /><strong>Істинність Любові в кожному з нас починається<br /></strong>Спокійно засипає наша пильність й чистота в колисці,<br />Наче хтось хоче душею у глибини порожнечі опустити.<br />Готує нам страви помсти, люті у глибокій відчаю мисці,<br />Тим самим так легко нас, як кошенят незрячих погубити.<br /><br />Роздмухає, ні, не вітер велике вогнище болю-ватру тривоги<br />Наступає повна зневіра, нагі муки скривленої, німої печери.<br />Називаємо принципом і гордістю тихи та егоїзму «стоги»,<br />Крокуючи з мечем, насправді із злобою від серця чим далі .<br /><br />Опускаються нам руки й відчайдушно спустошення мучить<br />Вже не примусом щоденно поклоняємось утіхам в дурману.<br />Вимагаючи найсвятіше почуття взамін, в заставу доручить,<br />По – іншому душа залишається в мороці, п’ючи в чаші омани.<br /><br />Страшно, не можна все повернути назад, та можливо змінитись<br />Ісус з відкритими обіймами; в яслах, в тяжких муках рождається.<br />Тільки б щастя й долі крихти позбирати, більше не розгубитись.<br />З нового листа істинність Любові в кожному з нас починається! </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-5132240527806480482?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-84769710680719820992011-01-04T16:38:00.008+02:002011-03-30T11:52:26.161+03:00<a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TSQxlWEeNsI/AAAAAAAAAPU/kEl_EwvH4ao/s1600/_1_%257E1.JPE"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 141px; FLOAT: left; HEIGHT: 188px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5558622357731292866" border="0" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TSQxlWEeNsI/AAAAAAAAAPU/kEl_EwvH4ao/s200/_1_%257E1.JPE" /></a> <div align="justify">Пульс життя годинником вибиває четвертий січневий день Нового року, розуміючи, що не варто заглядати у завтра, щоб не перекреслити сьогодні.<br />Засніжені стежки ведуть далеко в ліс, де сміливо бігають ідоли року – вухаті білі зайченята. Посміхаєшся думці, що золотим плугом виорює місячну стежку, якою автомобілем із зір пересувається звабниця ніч... За годину із засіяної клумби мініатюрних зір відриваються найпрекрасніші танцівниці сніжинки, що під сопілку вітру, наче парашутистки, наповнюють собою землю. Звабниця ніч не може протистояти сяйву, що відбивають зорі, нервово зітхаючи, пускає бісики дрімоті, що веде під руку сон… Тихо… жодна пташка не махне крилом, жодна тваринка не ворухнеться, не чути навіть голосного, дзвінкого сміху юності… Місто спить, замотавшись теплою зимовою шубкою, і бачить свої звичні нафтові сни…<br />А на сьогодні ще синоптики обіцяли сніг. О, яка краса буде на ранок! Правда, буде й холодно, та невже мороз зупинить нас від бажання вийти і торкнутися рукою зими? Заплющивши очі, бачимо одну, другу і третю сніжинку, що повільно опускаються нам на очі лише для того, щоб любов’ю розтанути на них, а інші, поєднавшись між собою білою шубкою, лягають на землю. Саме ця краса і надихає наших юних поетів.<br /><br /><strong>Галів Олег</strong><br /><strong>***</strong><br />І ось уже знову зима,<br />Закутана в білі пасма,<br />Чарує нас скрізь вона,<br />Даруючи завжди щастя.<br />Потік безтурботних днів,<br />Супроводжує нас повсякчас,<br />Зачарований ритм вогнів<br />На ялинках живе у нас.<br /><br /><strong>Зима</strong><br />Зима білим птахом пролилась у вікні<br />Бувало все: була снага й співучість<br />Та знов чомусь постукала вона в вікно мені,<br />Даруючи з ніг підняту могучість.<br />« Її спитав я, чом прийшла чаклунка,<br />Чому до мене лине крізь вікно,<br />Чому на шибках пише візерунки?»<br />Вона сказала: «А тобі не все одно?»<br />І білим снігом вмить захурделила,<br />Змела з вікна неначе пензлем світ,<br />І десь мабуть машину часу зупинила,<br />І загубилась у шедеврах літ.<br /><br /><strong>***</strong><br />Антракт: затихла музика дзвінка,<br />І диригент замислено спинився<br />І в гору підіймаючись з легка,<br />Зими - цариці вірний лорд з’явився.<br />І сповістив новину всім веселу,<br />Що знову запанує в світі міс – зима,<br />Що знову полонить вона міста і села,<br />Бо меж у неї не було й нема.<br /><br /><strong>Кобинець Світлана<br />Зимовий сон </strong><br />На долоню упала легенька сніжинка,<br />Всміхнулась привітно й все скрізь огляда.<br />Виблискує вся, неначе перлинка,<br />Ніхто б не повірив у ті чудеса.<br />Стрибнула легенько вона на стежину<br />Й почала крутитись у танці своїм,<br />Неначе біленька й легка балерина,<br />Танцюючи, щастя зсипала усім.<br />І тут вона зникла, і враз замість неї<br />На стежці з'явився із снігу кожух.<br />За мить біля нього з'явилися феї,<br />Вдягнули його на столітній вже дуб.<br />Всміхнувся старенький дідусь всім привітно,<br />Поправив кожух і в зимовий ліг сон.<br />А сніг всім байдужий паде собі дрібно,<br />Й мороз все малює пейзаж за вікном.<br />І тут показався морквяний всім носик,<br />Всміхнулись вуглинки чорненькі й брудні.<br />Та див на цю ніч, мабуть, уже досить,<br />Пора прокидатись, напевно, мені.<br />Я гляну в вікно і побачу там диво,<br />Стоїть дуб-дідусь у новім кожусі,<br />Й легенькі сніжинки танцюють в долині,<br />І першому снігу радіють усі.<br /><br /><strong>***<br /></strong>На скрипці світу грає вітер,<br />На басі снігу заметіль,<br />Березові хитає віти<br />На сніг кидає темну тінь.<br /><br />Немов смичком пройде по полі<br />И по лісу вітер-ураган.<br />Вгинаються дуби й тополі,<br />І свист по світу проліта.<br /><br />Лапатий сніг співає басом,<br />Смичок підтримує його,<br />А заметіль, щоб підспівати,<br />Свистить і крутиться давно.<br /><br /><strong>Сем’янків Наталя<br />Зима</strong><br />Чарівниця зима<br />В моє рідне село завітала,<br />На своєму шляху<br />Все в сріблястий пушок прибрала.<br /><br />По садочках деревам шапки одягла<br />А зайчатам усім білі шубки роздала<br />Все село моє рідне<br />Білим щастям накрила.<br /><br /><strong>Тишківська Марія<br />Зима</strong><br />Зима прекрасна і чудова ,<br />Холодна, біла, чарівна.<br />Сніжинки падають додолу,<br />Неначе зіронька вона .<br /><br />Завиває вітер, свище,<br />Сніг у очі насипа.<br />Замітає всі дороги<br />Біла снігова крупа. </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-8476971068071982099?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-17120274461318469322010-11-30T15:36:00.008+02:002011-03-30T12:55:04.929+03:00<div align="justify"><a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TPUI04eVJXI/AAAAAAAAAPI/w01mj1jMbdU/s1600/IMG_1581.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 190px; FLOAT: left; HEIGHT: 150px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5545348220782454130" border="0" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TPUI04eVJXI/AAAAAAAAAPI/w01mj1jMbdU/s200/IMG_1581.jpg" /></a><a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TPUH3LvqXYI/AAAAAAAAAPA/I7DsNTP38w8/s1600/DSC_0052.JPG"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 190px; FLOAT: left; HEIGHT: 150px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5545347160803532162" border="0" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TPUH3LvqXYI/AAAAAAAAAPA/I7DsNTP38w8/s200/DSC_0052.JPG" /></a>І знову чарують юні творці слова, яких навіть не лякає жодна спонтанність. Муза їм і за сестру і за царівну. Вони ж в свою чергу з великою повагою і любов’ю ідуть добровільно в її загадковий полон. </div><div align="justify">В неділю, відбулася чергова зустріч студійців, де окрім традиційного домашнього завдання, було й творче на тему: «Небесна сфера».<br />Це не був конкурс і не оцінювалось написане, та кожен вірш безперечно заслуговує на увагу.<br /><br /><strong>Ірина Курташ<br />Прогулянка нічним небом</strong><br />Гуляв по небу місяць молодий<br />Світили зорі ясно-ясно,<br />І усміхалися йому<br />Це справді, було так прекрасно!<br /><br />Та він був гордий наче пан<br />І пропливав повільно небом,<br />Не усміхаючись зіркам<br />Вважав їх нижчими за себе.<br /><br />Та зорі добрими були,<br />Немов прекрасні наречені<br />За ним тихенько попливли<br />По цій нічній небесній стелі.<br /><br />І раптом місяць зрозумів<br />Вони хороші, щирі друзі<br />Та ранок сонце розбудив<br />І день настав по всій окрузі.<br /><br /><strong>Олег Галів<br />В пригорщах небес</strong><br />Усе у світі в пригорщах небес<br />І сонця світло й материнська ласка<br />Кришталь води і барв осінніх казка,<br />Що огорта в незвідність чудес.<br />І я скорившись вічністю молюсь<br />Мої уста пронизує любов<br />До Бога із проханням знов і знов<br />Про мрійність необізнану тулюсь.<br /><br /><strong>Зірочка</strong><br />Смеркає світ на шибці росяниста хвиля<br />Пливе в повітрі зірочка надій<br />Долає першу, другу, третю милю<br />Назад її вертає буревій<br />Втомившись від вечірньої пробіжки.<br />На небі розляглася відпочить<br />Вдаль мов відлуння розпростерла ніжки<br />Щоби свічу бажання запалить.<br /><br /><strong>Олександра Телега<br />Ніч</strong><br />Обпечені літом малюнки на мокрім піску<br />Уперто, неначе ганчіркою витерла хвиля<br />На щогли вітрильника мого напнула журбу<br />Наступна дорога і прямо по курсу – прозріння.<br /><br />І бурі в обличчя безстрашно дивилася я<br />Розпатлані хвилі вітрильника в даль підганяли<br />Холодна імла не торкнулася мого весла,<br />Пробоїни борту вчорашні гріхи залатали.<br /><br />Не втрималось сонце, скотилося за небозвід<br />І хвилі цілунками промені вкрили гарячі.<br />Червоною лавою вилились по синяві<br />І гасли, неначе жарини, що губляться в сажі.<br /><br />А білі вітрила за обрієм вабила ніч<br />Від заходу сонця у вогневі море палало,<br />І проблиски світла, мов цукор без сліду в воді,<br />Очі ночі чаклунки за долі секунд розчиняли.<br /><br />Опустились вітрила і чайки спинили свій спів.<br />Поснули, втомившись від свого нічного концерту<br />Ледь чутно торкнулася хвиля морських берегів.<br />Лягла на пісок, щоб до ранку у шпилі завмерли.<br /><br /><strong>Марія Гаврилишин<br />***</strong><br />Небесна сфера. Всі сузір'я.<br />І лінії усіх координат<br />І співвідношення між часом,<br />І рухи видимих планет —<br />Усе у Всесвіті відносне<br />І має все свою мету.<br />У напрямку усе до сонця –<br />Усе неначе на плаву<br />Сучасні орбітальні телескопи<br />Вимірюють планету між планет,<br />І різні винаходи й коди<br />Є виглядом всіх падучих комет.<br />Та вигляд Всесвіту подвійний<br />І еволюція всіх зір<br />Фізичні зорі такі змінні<br />І всі об'єкти чорних дір.<br />І ця Земля, де ми живемо<br />Є 365 днів на рік<br />Ми в добовому обертанні неба<br />Із сходу заходу, із заходу на схід.<br /><br /><strong>Мар’ян Носович<br />Космос</strong><br />У космосі все йде в лад<br />Всі зірки, як на парад.<br />Хто краще блисне убранням,<br />То більше до вподоби нам.<br /><br />Візьмуть планети<br />Чарівні кларнети<br />Заграють так,<br />Що затанцює Зодіак.<br /><br />Парад під музику танцює,<br />А Зодіак в думках мудрує,<br />Як це закликать до танків<br />Сузір’я сонячних панків?<br /><br />Прийшли Сузір’я і танцюють<br />І наше око дивом любують.<br />Для нас вони театр живий,<br />А серпом місяць - вартовий.<br /><br /><strong>Марина Павлик<br />Ніч</strong><br />Нічні хмари закрили місто,<br />Весь народ заснув міцно,<br />Дитина засинає, а мама їй колискову співає,<br />Десь далеко чути пісню солов'я,<br />Чую цю пісню і я.<br />На небосхилі з'явилась перша зоря,<br />Зустріну цю зірку і я.<br />Он зірка впала, а я бажання загадала,<br />Щоб була щаслива я і вся моя сім'я.<br /><br /><strong>Мар’яна Бордун<br />Самотня зоря</strong><br />Самотня по небу блукає зоря<br />Вона нічия, її нікому не треба<br />Забутня зоря у просторі вічнім<br />Щастя шукавши , загубилась навічно<br />В ранці тім потойбічнім<br />Забули ту зорю вітри холодні<br />Вона наче човен в безмежному морі<br />Шукає виходу, та його нема<br />Та прийде ранок<br />І зникне зоря<br />А на вечір все повторюється знову<br />А потім буде зорепад зірковий<br />І впаде зоря<br />Спалахнувши востаннє…<br />Може це згасло чиєсь кохання.<br /><br /><strong>Мар’яна Вагіль<br />Хмари...</strong><br />По небу пливуть мовчазні хмари,<br />Вони чомусь нагадують примари –<br />Загублені, залякані й відчужені,<br />Самотністю, задумані й «натруджені»...<br /><br />По небу пливуть загадкові хмари –<br />Несуть невідомі, таємничі чари.<br />Наївні, мов діти. Трішки забуті...<br />Кинуті в даль через вітри люті.<br /><br />Пливуть хмари, та вже не стривожені,<br />бо довіряють небу - ним приворожені.<br />Від сонця вмить, як малеча ховаються,<br />І навпаки... Немов у піджмурки граються.<br /><br /><strong>Юлія Шибівська<br />***</strong><br />На землю знов стукає ніч<br />І сонце стомлене кудись тікає<br />Я залишилась з болем віч-на-віч<br />І цілий день у пам’яті переблукаю<br />І непомітно падають із неба зорі<br />І невловимі знов у тьмі зникають<br />Вони мов днів останніх епізоди<br />То тішать інколи, то швидкістю лякають<br />Й так буде завжди, мільйони років<br />На зміну дня приходитиме ніч<br />Я знову буду згадувать свої життєві кроки<br />І залишатись з почуттями віч-на-віч.</div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-1712027446131846932?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-56194685432440011702010-11-18T09:35:00.006+02:002010-11-24T15:14:01.620+02:00<a href="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TOTX98wT-4I/AAAAAAAAAO4/sYnZvS5LnWc/s1600/DSC09794.JPG"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 146px; FLOAT: left; HEIGHT: 190px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5540790900853308290" border="0" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TOTX98wT-4I/AAAAAAAAAO4/sYnZvS5LnWc/s200/DSC09794.JPG" /></a> <div align="justify">А за вікном ще доволі тепла осінь. Прикро, що вже не кружляють листочки, відпочивши на землі, яка очікує снігу. Ідеш вулицями міста і посміхаєшся людям, що приймають ще листопадові сонячні ванни. Поглядом торкаєшся замислених каштанів і кленів, на яких ведуть полеміку зграї ворон… <br />Муза не знає спочинку, вихором вривається в серця, щоб із них, як із надр землі витягнути черговий скарб… Тим часом, у шляхетному мовчанні душа розгладжує рядки пережитих, переосмислених віршів і несе, мов на крилах, їх до примхливого читача. <br />Отож, не будьте надто суворими суддями для юної поетеси Семирин Христини, що навчається в природничо – математичному ліцеї. <br /> <br /><strong>*** </strong> <br />Ми у вирі буденних подій, <br />Ми у вихорі сліз та усмішок, <br />Серед мрій та забутих надій <br />Серед тисячі «я» таких різних. <br />Кожне «я» - це окремі світи <br />Повні думки, печалі та сміху <br />Та найменше займає там «ти» - <br />Лише «я» нам приносить утіху… <br /> <br /><strong>Навіщо сльози, коли йдуть дощі</strong> <br />За вікном музика дощу <br />За дверима – фортепіано. <br />Я душею туди лечу, <br />Де троянди серед туману. <br />А у серці бринить струна <br />Жаліслива… Спалю… Розірву… <br />Ну, а потім куди? Хтозна… <br />Може в небо… А може в прірву… <br />Дощ напоїть уста землі <br />І дахи сполосне від пилу. <br />Ну а сльози кому мої? <br />Хоч і плачу, та знайду силу, <br />Щоб сміятися, вірить, жить… <br />Жить щасливо!.. Для чого сльози? <br />Для землі і троянд тих дощ, <br />Ну, а сльози – це просто боязнь… <br /> <br /><strong>Вітрильник</strong> <br />Похитується на хвилях <br />Легенький вітрильник. <br />Кругом чайки тужно квилять: <br />«Загинеш, загинеш!». <br />Іде хвиля могутняя, <br />Чайки небо крають. <br />Хоч вітрильник похитує, <br />Та той не вертає. <br />Налетіли буйні хвилі, <br />Обломили щоглу. <br />Тільки бореться вітрильник, <br />Не кориться шторму. <br />Марно пінишся, лютуєш, <br />Ти, синіє море! <br />Той, хто вперто йде до цілі, <br />Всі біди поборе. <br />Випливає знов вітрильник, <br />Сонце засвітило, <br />Мріє берег серед хвилей – <br />Довгожданий, милий… <br /> <br /><strong>*** <br /></strong>Цей старий уже довго ходив по землі, <br />Через війни пройшов, через голод і тюрми. <br />Тільки очі, мов зорі – хороші, не злі, <br />Сповнені вщерть золотавого суму. <br />Він щоранку ішов на прогулянку в сквер – <br />Між стрункими деревами постать <br />біліла… <br />Цей старий через війни пройшов, <br />через смерть. <br />Він помер під колесами автомобіля… <br /> <br /><strong>Осіння балада</strong> <br />По дорозі – сплетінні кривавого листя – <br />Йшла вона. Скромна жінка у сукні із сірих ниток. <br />Жовтим кучером вилось волосся перлисте <br />І обличчя бліде, неприродно тремтячий крок. <br />Перехожі ішли та й дивилися прямо у вічі <br />Мовчки лилося з вуст: «Хто вона? Жебрачка? Удова?» <br />Що крізь вітер у сукні легкій пробивалася свіжо, <br />Від нестерпних дощів і поривів грози ледь жива. <br />Та ніхто під свою парасоль не дозволив по-людськи. <br />Приховавши байдужість в шляхетнім мовчанні душі. <br />А довкола - калюж і начищених чоботів звуки <br />Між яким сховались холодні жовтневі дощі. <br />А ця жінка – Любов. І ніхто не подумав <br />Що і сам може стати учасником таких ситуацій. <br />Не помігши цій жінці, показав нелюдський звичай. <br />І хай потім отой перехожий невинно не скаржиться <br />Забуваючи блиск прохололих Любові очей… <br /> <br /></em><strong>***</strong> <br /><em>Присвячується людям, які втратили себе у світі нанотехнологій. <br /></em>Шифри, коди, паролі – <br />Ключі від електронного світу <br />Згублені імпульси - долі <br />Не знають живого сліду <br />Мережа скріпила всіх павутиною <br />І не живуть уже всі без комп'ютера <br />Але тут, в не реалі, бути людиною <br />Неможливо і це важко збагнути нам. <br />Емоції тут відсутні. Не заплачеш, <br />Не засмієшся, не відчуєш болю, <br />На барвистому екрані побачиш <br />Одноманітні імпульси долі. <br />На дисках і дискетах <br />Інформація вкладена, як потрібно <br />Не спинити швидкого лету <br />Імпульсів одноманітних. <br />Втрачена культура долі, <br />Переведено все у біти, <br />Треба знати лише паролі, <br />Ключі від електронного світу… <br /> <br /><strong>***</strong> <br />Що було – минуло, <br />Того не повернеш. <br />У Лету пірнуло, <br />У вічності темінь. <br />Забути потрібно <br />Погане й хороше. <br />В майбутнє ходімо – <br />Без ноші… </div> <br /> <br /><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-5619468543244001170?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-11234019333428028382010-10-19T15:51:00.004+03:002010-10-19T17:44:48.732+03:00<div align="justify"><a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TL2cFGy88mI/AAAAAAAAAOw/c1xs5HZlawo/s1600/%D0%91%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2%D0%BF%D0%BE.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 153px; FLOAT: left; HEIGHT: 188px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5529747529018438242" border="0" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TL2cFGy88mI/AAAAAAAAAOw/c1xs5HZlawo/s200/%D0%91%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2%D0%BF%D0%BE.jpg" /></a>Моргає осінь жовтими листочками, які у шаленому танку, відірвавшись від гілочок дерев, з вітрами летять обняти холодну і мокрувату землю. Але навіть і тоді, коли за вікном плаче жовтень, ми знаходимо розраду, сидячи біля теплого каміну спогадів, п’ючи хмільне вино, що так схоже на любов і сповідаємося листку паперу, на якому оживають плоди щедрої на врожай Музи, що вже встигла поцілувати своє дитя…<br />Світланка Бартків - студентка Прикарпатського університету, є однією із дочок Славетної Музи.<br /><br /><strong>Сповідь поета Музі</strong><br />О ніжних слів, моя Мадонно,<br />Відчути б звук в своїх вухах.<br />Хоча б на мить, моя Мадонно,<br />Згубитися б в твоїх думках.<br />Прекрасна Ти, моя Мадонна<br />Для тебе всі мої вірші,<br />Моя ти Музо загадкова,<br />Усе присвячую тобі.<br />Мадонно, Музо всіх творінь,<br />Мов по алеї в думці ходиш.<br />Нема прекрасніших створінь,<br />Мене із розуму ти зводиш!<br />З тобою Музо, в інший світ<br />Кожну хвилину дня і ночі<br />Лечу, і є легким політ.<br />Я повертатися не хочу...<br /><br /><strong>Не треба</strong><br />Тобі присвячено було моє життя<br />І серце присягалося любити,<br />І дихати тоді лише могла,<br />Коли цього ти міг лиш захотіти.<br />Тепер пуста, немов примара та,<br />Тиняюся по вулиці безлюдній.<br />Не треба віддавать мені життя,<br />Не треба цих усіх твоїх прилюдій.<br />Не треба… не потрібно більше слів,<br />«Пробач», твого я вже не потребую.<br />Життя забравши ти мене згубив,<br />Я вже кохання силу не відчую...<br /><br /><strong>***</strong><br />Погода ясна, теплі дні,<br />Всіх схоже осінь обманула,<br />Забулись холод і дощі,<br />І я тебе мабуть забула.<br />І стало легко на душі,<br />Немов весна там оживала.<br />Я б віддала її тобі,<br />Тобі ж цього було замало.<br />За мить ти став якийсь чужий,<br />За мить немов би підмінили,<br />Ти ззовні є такий самий,<br />Але в душі все ж щось змінили.<br />Напевне в інший бік Земля,<br />Почала йти змінивши кроки,<br />Твоя душа вже не моя,<br />Мого життя минають роки.<br /><br /><strong>*** </strong><br />Не знаю…загубилася, забулась<br />Вже відпустила начебто, пішла<br />Із сну втекла, щоб більше вже не снилось<br />Пішла, втекла, зосталася одна<br />Замріялась захоплена росою,<br />А по щоці пробіглася сльоза<br />І дуже хочеться побути ще з тобою,<br />А з неба знову падає зоря<br />Побачила – бажання загадала<br />І в душу знову хлинуло тепло<br />Тебе знайшла, побачила, згадала<br />До тебе в сон прийшла через вікно.<br /><br /><strong>***</strong><br />Я загубилася у світі мрій і снів<br />Заплуталась в прозорім павутинні<br />І неба синього враз колір посірів<br />Й дерева з літніх перетворено в осінні<br />Де все поділося? Не знаю, йду вперед.<br />Все помінялося. Живу чи вже існую,<br />А наді мною зоряний намет<br />І серце ніби билося…заснуло.<br />Іду вперед і очі ріже сон<br />Закрити їх і просто підкоритись?<br />Потрапити у інший світ, в полон?<br />Чи може тут назавжди залишитись?<br />Ти знов для мене пастку сплів<br />Заплуталась в прозорім павутинні<br />І вже не вибратись мені зі світу мрій і снів<br />Дерева знову перетворені в осінні.<br /><br /><strong>***</strong><br />Ще так близенько коло неба не стояла<br />Для тебе пишучи рядки пісень<br />І так натхненно в Господа благала,<br />Щоби настав скоріше новий день.<br />Любов моя наповнена тобою,<br />А чашу болю випила сповна<br />Не стати б лиш тобі колись чужою,<br />Та власне я й близькою не була.<br /><br /><strong>***</strong><br />Болить душа і серцю болісно,<br />Болить душа, а в ній не порожньо<br />Болить, і біль проймає до кісток,<br />Й займає серця пелюсток.<br />Болить, а я терпіти вмію<br />Болить, та я вже не жалію,<br />Що закохалася в ту мить,<br />Коли бажання щастячком шумить.<br />Щемить, болить, не розумію<br />Ні, розумію, серце вчуло,<br />Кохання в дім його ввійшло,<br />Без нього порожньо було.<br />Десь загубилася від серденька душа,<br />Тому й сама ходила не своя.<br />Та коли інша дія стала,<br />Я від кохання аж літала!<br />І завжди люди кажуть правду,<br />Хоч ти підеш далеко в мандри<br />Кохання крила надає<br />І відстані, мов, не стає.<br />Любов - це користь для душі,<br />Якщо не перейти межі.<br />Любов ховати я не стану,<br />А ж поки жити перестану,<br />Бо я кохаю, я люблю!<br />І на весь світ про це кричу!<br />Бо ж радість приховати не зумію<br />З тобою я про це не пожалію.<br /><br /><strong>Я люблю тебе</strong><br />Я люблю тебе чуєш, люблю<br />Ти не знаєш, а я сподіваюсь<br />Кожний звук, кожне слово твоє я ловлю<br />Я кохаю і навіть не каюсь.<br />Коли поряд з тобою стою,<br />Я неначе у хмарах від щастя літаю<br />Так і хочеться крикнуть усім : «Я люблю!»<br />Ти прийди і почуєш: «Кохаю!»<br />Буде добре зі мною тобі ти повір,<br />Сам кохатимеш й будеш коханим,<br />Бо кохання і слово, і радість, і вир<br />Станеш першим для мене й останнім.<br /><br /><br /><strong>Я хочу бачити тебе</strong><br />Я хочу, бачити тебе!<br />Плеча торкнутись, як бувало<br />Лиш свідком небо голубе,<br />Що ти вже йдеш передчувало.<br /><br />Тебе не бачила давно,<br />Тому обняти сильно хочу<br />Любов, немов хмільне вино,<br />Що перемішане із жовчю.<br /><br />Нема тебе – на серці жаль<br />І смуток розриває рани<br />Коли прийдеш – безмеж бажань<br />Нема вже більше зла оправи.<br /><br />Тож помовчи, прошу тебе<br />Зведи на мене свої очі,<br />Яке ж ти щастя неземне<br />Нічого іншого не хочу. </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-1123401933342802838?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-33845726211284479742010-09-20T11:55:00.006+03:002010-09-20T15:30:45.538+03:00<a href="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TJciD73SHjI/AAAAAAAAAOY/9e9jzWTX-UU/s1600/DSC09564.JPG"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 156px; FLOAT: left; HEIGHT: 190px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5518917319370350130" border="0" alt="" src="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TJciD73SHjI/AAAAAAAAAOY/9e9jzWTX-UU/s200/DSC09564.JPG" /></a> <div align="justify">Осінь впевнено перегортає сторінки книги власного життя. Вона, як добра господиня, наводить лад і в полі, і на городі. Золотисте листя, вкрите дрібними срібними краплинами дощів виблискує як діаманти на сонці, зваблюючи очі тих людей, які ще не збайдужіли до краси. Людей, котрі дихають п’янким вересневим повітрям і в усьому вбачають колорит.<br />Іванка Шершень учениця гімназії, відпочивши на літніх канікулах, набралася сонячної енергії від природи, дарує нам свою милу усмішку, вірші і пісні написані пером власного серця. </div><div align="justify"><br /><strong>*** </strong><br />Із зернини проросте колосся,<br />Із краплини чути рік голосся,<br />Із зірок я побудую замок,<br />Із квіток – віночок на волосся.<br /><br />Із росинок я зберу намисто,<br />Із вогню неспокій променистий,<br />На сорочці вишию узори,<br />Щоб краса на ній жила барвисто.<br /><br />Із сльози я думу намалюю<br />І в собі людину побудую,<br />Із добра усмішки і любові<br />Світ новий я людям подарую.<br /><br /><strong>***</strong><br />Молодь - це сильна хвиля!<br />Хвиля, яка вже йде!<br />Молодь – це вічна хвиля,<br />Сміло у світ гряде!<br /><br />Нас не можливо спинити,<br />Замкнуть під блискучі замки,<br />Ми хочемо щось змінити –<br />Як серце велить і думки.<br /><br />Відбудуємо нашу державу,<br />Перегорнем сторінки століть,<br />Історія рідного краю,<br />Так нам тепер велить.<br /><br />Ми любим сьогодні Вкраїну,<br />Відродим з руїн пам’ятки.<br />Відкриються, наче вершини,<br />Події і люди й віки.<br /><br /><strong>Музика</strong><br />І моєму серці, у мені,<br />Щось прекрасне грає:<br />До, ре, мі…<br />А, можливо, то уже весна,<br />Що так рано встала?<br />Ре, мі, фа…<br />Що ж прогнало її ніжний сон?<br />Може музика та<br />Мі, фа, соль…<br />А якщо збудила її я?<br />Бо співала вдома<br />Фа соль ля…<br /><br /><strong>Осінь<br /></strong>Літечко минуло<br />Вижовкла трава<br />Листя поскидала<br />Ніжна бузина<br />Сонце заховалось<br />Висохли лани<br />Яблуками яблунька сміялась<br />Загадково мріяли квітки<br />Осінь по збирала стиглі колоски.<br /><br /><strong>***</strong><br />Осені тихе золото<br />Сиплеться з сонних дерев.<br />Холодно, дуже холодно<br />Нам під осіннім дощем.<br /><br />Такий сумний сьогодні ти<br />(Тихо вже день догора)<br />Минеться сум – печаль.<br />І завтра нам відкриється<br />Дзвінка і чиста даль. </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-3384572621128447974?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-37109200242473525682010-08-06T15:04:00.005+03:002010-08-06T15:19:44.757+03:00<div align="justify"><a href="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TFv6i-ImawI/AAAAAAAAAOI/oZQPEoAfNtc/s1600/5e69a24735d89cd7dbb4ed47d33f3c16.jpg"><img style="MARGIN: 0px 5px 5px 0px; WIDTH: 180px; FLOAT: left; HEIGHT: 120px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5502266848464759554" border="0" alt="" src="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TFv6i-ImawI/AAAAAAAAAOI/oZQPEoAfNtc/s200/5e69a24735d89cd7dbb4ed47d33f3c16.jpg" /></a>Розкриваючи серпневу сторінку календаря стикаємося із найвеличнішим святом нашої держави, а також нашого міста. День народження. Невже можна уникнути ці дні, які радують серце? Певно що ні, бо на сьогодні маємо зрілих поетів і тих, хто тільки бере в руки перо, та перші і другі творять свої маленькі і більші вірші з любові до неї, до України і до маленької батьківщини – Долини.<br />Знайомтеся, так пишуть наші студійці.<br /><br /><strong>Шершень Іванна<br />Україні</strong><br />У душі ти – молода і рідна<br />В серці ти – нев’януча весна,<br />Україно! Моя святість мила,<br />Україно! Квітко золота.<br /><br />Ворогів уміла ти прощати,<br />Друзів ти старалась берегти,<br />Для народу була рідна мати,<br />Хоч не мало довелось пройти.<br /><br />Все стерпіла, вижила, розквітла,<br />І любов у серці пронесла,<br />А тепер красуєшся привітна,<br />Рідна земле, - ти ж до щастя йшла!<br /><br /><strong>Курташ Ірина<br />А ненька плаче</strong><br />Україна, українці, прокинеться,<br />І заплаче гіркими слізьми,<br />Бо не знатиме що з нами діється<br />Всі ми іншими стали людьми.<br />Ми забули про землю ріднесеньку,<br />Ми забули про небо святе,<br />І про душу, і серце, і людяність,<br />Ми про щастя забули своє!<br />Загубили всю щирість і відданість,<br />Закопали свою доброту,<br />Відшукали якусь непривітність<br />І на серці пригріли змію…<br />Наша ненька налякано гляне,<br />Не впізнавши своїх діточок<br />Її личко сльозами вмиється<br />Від гріхів і поганих думок…<br />Та народиться чисте дитятко,<br />Ніжно скаже : «Матусю, не плач!»<br />І повірить вона янголятку,<br />І забуде про море невдач…<br /><br /><strong>Галів Олег<br />****</strong><br />Україна від Бога до світу<br />Наша рідна од віку Земля<br />І немає потішного цвіту,<br />Як діброви її і поля.<br /><br />Ми живемо в сучасному світі,<br />Ростемо щохвилини, щомить.<br />Ми майбутнє, бо ми ще є діти,<br />Бережемо природу, щоб жить.<br /><br /><strong>Долина</strong><br />В просторах вільних, серцю не байдужих<br />Де народився я , де зростав, там і живу.<br />Усе для мене рідне, любий друже,<br />Бо вперше тут зустрів я вранішню зорю.<br />Бо вперше тут із ручаїв напився<br />Кришталю споконвічного буття,<br />Бо саме тут мій Божий дар відкрився,<br />Який з собою понесу в життя.<br /><br /><strong>Бартків Світлана<br />Місто Долина</strong><br />Місто Долина – звучить гордо і привітно,<br />І хоч мале містечко, та людне водночас.<br />Воно завжди, немов в кінці тунелю світло,<br />Коли додому із навчання їхать час.<br />Місто Долина – чути сміх навколо<br />Бо в нього День народження настав,<br />А місто, немов зірка вечорова<br />Сіяє в світлі кольорових барв.<br />Місто Долина – гордо промовляю,<br />Коли мене питають де живу,<br />Бо я всю силу міста відчуваю<br />Думками вільними до нього я лечу. </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-3710920024247352568?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-66010498289328483952010-07-12T14:46:00.007+03:002010-07-14T15:18:20.510+03:00<div align="justify"><a href="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TDsBgkT1yNI/AAAAAAAAAN4/0Z3L_5VOJ6k/s1600/DSC09764.JPG"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 133px; FLOAT: left; HEIGHT: 191px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5492985829522786514" border="0" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TDsBgkT1yNI/AAAAAAAAAN4/0Z3L_5VOJ6k/s200/DSC09764.JPG" /></a>Іду алеєю квітів, впиваючись їхнім ароматом, бережно торкаюся серцем душі літа, що вабить мелодійним співом пташок і медовим цвітом лип... Присідаю на лавочку мрії і бачу в пшенично - волошковому вінку життя... Посміхаюся, відчувши на щоці поцілунок самого сонця і задоволено шепочу: «Боже, дякую, за дар життя! Він прекрасний!..» Ну і що, що не завжди цілує сонце, часто «шарпає» вітер і мочить дощ, та все це, для розуміння того, що ми такі не одні, що маємо подавати руку дружби і не боятися синців і ран...<br />Життя, як вишитий матір’ю рушник, розстеляється на дорозі долі, яка відкриває таємницю Любові, з якої народжується життя...<br />Отож, «не бійся жити!» - закликає учениця школи №5 Маринка Павлик.<br /><br /><strong>Життя</strong><br />Життя – прекрасне! Це правда, але не завжди у нашому житті все безхмарно й сонячно. Колись має наступити чорна смуга, важкий період. І саме тоді ми почнемо повністю усвідомлювати це слово, слово – «Життя». Воно може зробити нас щасливими, а може і ні. Воно може подарувати нам щастя, а може і його забрати. Звичайно прекрасного у нашому житті достатньо. Нам треба дякувати Господові за те, що ми живемо. Все – таки для чогось ми в цей світ прийшли і наш обов’язок виконати цю місію.<br />Проте, потворного у нашому житті теж достатньо. Воно підносить все нові і нові «сюрпризи» Наша проблема в тому, що ми розучилися бути разом і допомагати один одному. Ми забули головне правило життя, треба робити добро і воно обов’язково до тебе повернеться, рано чи пізно, але повернеться. Треба тільки навчитися чекати.<br />«Не бійтесь смерті – тому, що смерть – це всього лише половина життя; не бійтесь ворога – тому, що ворог тут, він показує своє обличчя; не бійтесь друга тому, що друг може стати ворогом, а бійтесь байдужості, тому що байдужа людина пройде попри вас і не помітить твого болю». Так, байдужа людина – це загублена душа, яка боїться життя.<br />Але все ж таки життя не таке вже й погане, треба просто його зрозуміти і жити сьогоднішнім днем. Справедливо кажуть, що життя – це не ті дні, що пройшли, а ті, що запам’ятались.<br />Я дуже щаслива тому, що живу, я вмію любити, плакати, сміятись, просто бути людиною і на мою думку саме це і є прекрасним у житті.<br />Не треба відноситись до життя надто серйозно, живим із нього все одно не вибратись...<br /><br /><strong>Життя</strong><br />Життя, як вітер, нас несе,<br />Життя ніколи не мине,<br />Життя, як сонце, завжди світить,<br />Життя, як блискавка, що пролетить і не помітить.<br />Життя – це біль і сльози,<br />Життя – це дощ і грози,<br />Життя – це море віри і надії,<br />Життя – це річка фантастики і мрії.<br />Життя – це найгіркіша правда,<br />Життя - це найпідступніша брехня.<br />Життя – це біла й чорна смуга.<br />Життя безкрає і просторе,<br />Життя – найбільше в світі море,<br />Життя – це пташка, що летить,<br />Життя – вулкан, що закипить.<br />Життя – воно одне.<br />Життя красиве і страшне.<br /><br /><strong>Люблю</strong><br />Люблю тому, що живу,<br />Люблю, від болю плачу,<br />Люблю, хоча вже трачу<br />Й тебе ніколи не побачу.<br />З любов’ю віч – на – віч<br />Стою востаннє пліч – о – пліч,<br />Бо за хвилину ти відлітаєш<br />І сумувати мене залишаєш.<br />Невже потрібно все забути?<br />Коли тебе я знову хочу чути.<br />А серце стукотить, болить,<br />А в жилах кров моя кипить.<br />Спокою не дають мені думки,<br />Для нас на небі миготять зірки.<br />Люблю, тому, що тобою живу,<br />Люблю, пірнаю серцем у жаливу.<br /><br />***<br />Любов, чи ти смерть, чи життя?<br />Любове, ти віра й надія.<br />Любов – похід душі у небуття.<br />Любов – ти щастя й моя мрія.<br />Любов – це незбагненне почуття,<br />Коли серце б’ється значно швидше.<br />О люди, прославляйте небеса,<br />Це ж ангел вас любити кличе!<br /><br />***<br />Любов, кохання, дружба,<br />Слова, що зігрівають нас сповна,<br />Від них аж серце полум’ям палає ,<br />І більше зігрівається душа.<br />Вони, як світло у тумані,<br />Вони просвічують серця.<br />Для кожної людини є жадані,<br />Вони заводять душу в небуття!<br />О, любов, кохання, дружба,<br />Благаю, не лишайте ви мене!<br />Я ж жити хочу і любити,<br />А без вас життя безглуздо так мине…<br /><br />***<br />О, Боже, дякую Тобі ,<br />Що Ти навчив мене любити!<br />О, Боже, Тебе прошу любов цю зберегти.<br />Не дай мені її згубити!<br />О, Господи, я дякую Тобі за все.<br />Ти хорониш мою душу,<br />Ти бережеш її від пустоти.<br />Боже, я люблю й любити мушу<br />Щоб світ зігріти сонцем доброти!<br />Не дай любові назавжди пропасти,<br />Не дай їй із людських сердець піти,<br />Не дай їй на коліна впасти,<br />Врятуй усі серця від самоти! </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-6601049828932848395?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-38748079893629186052010-06-07T11:47:00.006+03:002010-06-08T15:33:45.818+03:00<a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TAyzPdn07hI/AAAAAAAAANw/qAdQVrA5kes/s1600/%D0%91%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B8-1.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 138px; FLOAT: left; HEIGHT: 191px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5479951924834135570" border="0" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/TAyzPdn07hI/AAAAAAAAANw/qAdQVrA5kes/s200/%D0%91%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B8-1.jpg" /></a> <div align="justify">І знову літо… Пора, коли сонечко найдужче полюбляє пестити землю, особливо, замучену весняними дощами. Літо - це коли пахне скошеною травою, а очі милують різноманітні польові квіти, яких пустун - вітер, ритмічно, мов у танку злегка підносить… Це коли струмочки біжать до річки, щоб обнятися із нею… Це коли пташки миють дзьобики у прозорих хвилях і витьохкують ніжні мелодії… Літо - це великий кошик усмішок подарований тепленькому зайченятку, що присів погойдатися на щічці дитини, дитини, з якої виростає Людина.<br />Мар’яна Григорська-Габор, молода мама – студентка знайомить нас із своєю маленькою донечкою, своєю кровинкою, якій щоночі співає власно складені колискові.<br /><br /><strong>Донечка</strong><br />Спить в колисочці дитина<br />Пташка золота,<br />Крапля моя чиста – чиста,<br />А в душі проста.<br />Ти як ангел в людськім тілі,<br />Молишся за нас.<br />Дякую тобі серденько,<br />Що ти є у нас.<br />Ручка твоя, мов пелюстка<br />Троянди - княгині<br />Навіть сонце поклонившись,<br />Всміхнеться дитині.<br />Я до неба доторкнусь<br />І взяла частинку,<br />Тебе пташечко кохана<br />Донечко, дитинко.<br /><br /><strong>***</strong><br />Пішло сонце спочивати,<br />Бо покликала вже мати.<br />Сплять зайчатка у куточках,<br />А хмаринки в небесах.<br />Гномик спить в травичці<br />Добраніч синичко.<br />Дзвінким голосом сказав,<br />Як в травичку спать лягав.<br />Сплять ліси й долини,<br />Гори і низини.<br />Ведмедики бурі<br />І квіти чепурні.<br />Метелики кольорові<br />В ночі не літають<br />І пташечки веселкові<br />Уже не співають.<br />Весь світ спить,<br />Лише вітер гуляє<br />І між сонною травою<br />Пісеньку співає.<br />А ще місяць і зіроньки<br />Спати не лягають.<br />Вони у день сплять,<br />А у нічку по небу гуляють.<br />І ти спи моя доню<br />І хай тобі присниться,<br />Що ти з ангелами в небі<br />Отримала крильця.<br />Заспівай моя дитино<br />Пресвятому Богу<br />І ні на що не замінюй<br />До неба дорогу.<br /><br /><strong>Колискова</strong><br />За горою сіло сонце<br />Пішло спочивати,<br />А до нас до хати<br />Сон йде ночувати.<br />Спи моя маленька,<br />Донечко рідненька<br />Сон іде до тебе<br />Й доля щасливенька. </div><div align="justify">Дрімота в обіймах<br />Тихий сон приносить,<br />А твоя матуся </div><div align="justify">В Бога долі просить.<br />Щоб зло тебе доню<br />Повік не торкалось,<br />А щастя в віконце<br />Щодня усміхалось.<br /><br /><strong>Душа моя</strong><br />Маленька долонька у моїй руці,<br />Цікавістю світяться очі невинні,<br />У мене від щастя сльоза по щоці.<br />Життя все віддам цій дитині єдиній.<br />І перше це: «Мамо!» що зірвалось з губ,<br />Які ще ніколи гріха не казали.<br />Торкнусь до малесеньких твоїх рук,<br />Бодай вони зла ніде не стрічали.<br />Тебе заколишу на своїх руках,<br />Немов у колисці тебе загойдаю<br />І хай у тендітних святих твоїх снах<br />З тобою я доню до неба злітаю.<br />Із трепетом щічки торкнуся твоєї,<br />В невиннії очі твої я загляну.<br />Душі ти частинкою стала моєї,<br />До тебе любов і добро приверну.<br /><br /><strong>Пісня ангелу</strong><br />Над тобою я схилюся<br />Заспіваю: «Ти не плач,<br />Хай тобі рідненька сниться,<br />Що стрибає сонце – м’яч!»<br />Хай тобі присниться доню,<br />Що веселка в небесах,<br />Опускається до тебе<br />І до Бога вкаже шлях.<br />Хай дрімота – стара бабця<br />Нам постукає в вікно<br />Ти засни, ти постарайся,<br />Що там завтра – все дано!<br />Лише б ти була здорова,<br />Лише б доброю була,<br />Ти дитино моя кровна,<br />Щоб, як квіточка цвіла.<br />Щоб твій ангел – хоронитель,<br />Оберіг тебе від зла,<br />Сам Ісус Христос – Спаситель,<br />Щоб провадив до добра,<br />Щоб Пречиста Діва Мати<br />На руках тебе несла,<br />Щоб в майбутню бурну днину<br />А ж до неба привела.<br />Над тобою я схилюся<br />Спи серденько, засинай<br />Я до тебе посміхнуся,<br />Так мене запам’ятай!<br /><br /><strong>Барвінок</strong><br />Стелися барвінку попри мою хату,<br />Щоби в хаті жили люди всім багаті.<br />Сплітаю з барвінку зелений віночок,<br />Щоб у мене були донечка й синочок.<br />Ще один віночок з квітів чорнобривців<br />Щоби доця була красуня у світі<br />Я вкладу в віночок квіти пречудові,<br />Щоби мала донечка сни всі кольорові.<br />А щоби розумна була ця дитина<br />Посаджу барвінок в полі і в родині<br />Буде розростатись барвінок квітучий,<br />Буде моя доня щаслива й везуча.<br />Красивий барвінку, квітами пахучий<br />Цвіти, розвивайся попри чорні кручі.<br />Не бійся барвінку, що ніхто не знайде,<br />Бо по своє щастя хтось й до кручі прийде. </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-3874807989362918605?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-85065116994198201392010-05-18T15:23:00.007+03:002010-05-21T10:47:08.069+03:00<div align="justify"><a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S_KHC4nwnVI/AAAAAAAAANg/Lr0EpCqNMwI/s1600/2.JPG"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 127px; FLOAT: left; HEIGHT: 191px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5472584980837211474" border="0" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S_KHC4nwnVI/AAAAAAAAANg/Lr0EpCqNMwI/s200/2.JPG" /></a>На землі немає нічого вічного, та ні, є – Любов… <br />Ми забули про любов… Забули, що брак любові веде до деградації суспільства. <br />Кохання… безумство… смак медового щастя і ліс з чорної кавової гущі… <br />Чи ми чуємо голос власної душі? <br />Отож, визнаймо, задивляючись у власне серце: «Любове, о як я за тобою скучив(скучила), прийди і наповни все моє єство! Осядь на трон мого серця!» <br />Кличте, і вона прийде!.. Неодмінно прийде і принесе радість. Позбавить всіх залежностей, які поневолюють і заряджають смутами нашу ауру… <br />Любов… А хто вона така, ця шляхетно-толерантна леді? <br />«Любов – це сила, котра змінює Всесвіт, запліднюючи матерію творчою енергією. А цілющі властивості любові можуть сприяти подоланню конфліктів і об’єднати людство не лише у планетарному, а й у космічному масштабах» – писав Л.Толстой, а з цим не можна не погодитись… <br />Людська мудрість гласить: «Любов – це сила життя, це правило для виконання всіх правил!». <br />«Шукаючи її, знайдемо все можливе на землі щастя» – читаємо у повчаннях святих отців. <br />Невже ми дозволимо загинути світові через брак любові? Нам, насправді, пора стати людьми та пора перестати боятися Любові!!! Як добре, що молодь живе тут і тепер! Як добре, що прагне любові, вчиться любові і любить. <br />Про все це читайте в поетичних рядках учениці ліцею Курташ Ірини. <br /> <br /><strong>Любов <br /></strong> <br />Хто сказав, що любові немає?! <br />Це не правда, я вам скажу, <br />Не живе та душа, що не вміє кохати, <br />Воскресає лиш той, хто говорить «Люблю!». <br /> <br />Хто сказав, що любов не вічна?! <br />Хто сказав, що вмирає вона?! <br />Перед нею безсильна природа <br />І людина, людина – слабка… <br /> <br />Ти мовчиш і ховаєш очі <br />Відчуваєш безмежну печаль, <br />І сумуєш тому, що не хочеш, <br />Визнати це, на жаль… <br /> <br /><strong>Байдужість <br /></strong> <br />Найбільше в світі я байдужості боюся, <br />Коли не чують твого серця стук <br />Коли не хочуть привітатись, усміхнутись, <br />Коли не бачать сліз і твоїх мук. <br />Боюсь також коли не помічають, <br />Хоч добре знають хто ти і звідкіль, <br />Хоч пам’ятають, точно пам’ятають, <br />Та ти для них неначе сіра тінь… <br /> <br /><strong>Любіть ворогів</strong> <br /><strong> <br /></strong>Любіть ви ворогів своїх, <br />І проклинати їх не треба, <br />Ви краще в Бога попросіть <br />Всього, чого їм зараз треба… <br /> <br />Не осудіть свою рідню, <br />Чужих людей, чужу родину <br />Бо є суддя, який знайде <br />І в вашім серденьку провину… <br /> <br />Настане ще великий суд, <br />Тоді згадаєте про душу, <br />Потрібно ж їй лише добра, <br />Та дехто каже: <br /> <br />«Я не мушу, <br /> <br />Любити всіх, любити все, <br />Себе люблю і цього досить…» <br />Цього не досить, знаю я, <br />Душа любові ще попросить… <br /> <br /><strong>Люби людей <br /></strong> <br /></strong>Люби людей за мить і вічність, <br />Люби за зло і доброту <br />І за чиюсь смішну дволикість <br />І простоту і прямоту. <br />Люби за щастя і невдачу, <br />Люби за все, за все, що є, <br />Тоді, повір мені, побачиш – <br />Зрадіє серденько твоє… <br />Життя до тебе усміхнеться, <br />І другом стане ворог твій, <br />Лише одне тебе благаю: <br />Ти світ цей полюбить зумій! <br />Забудь про біль, забудь образу, <br />Забудь про зло, що на душі, <br />Тоді відчуєш ти одразу <br />Як добре й весело тобі. <br /> <br /><strong>Любов простить…</strong> <br /><strong> <br /></strong>Не кохає той, хто квіти дарує, <br />Поцілунки, віршові рядки, <br />Не кохає той, хто зорі малює, <br />І приносить французькі духи, <br />А кохає лиш той, хто усе пробачає: <br />Твою слабкість, минулу любов, <br />Він у день і в ночі за тобою страждає, <br />Пробачаючи знов і знов… <br /> <br /><strong>Біла птаха <br /></strong> <br /></strong>Летіла крізь нетрі біла птаха <br />І звуть її Любов, <br />Від неї дехто утікає, <br />А хтось чекає знов і знов… <br />Ти не чекай, не сподівайся, <br />Її благаю не шукай, <br />Вона прийде нежданим гостем, - <br />Тоді, прошу, не відпускай! <br /> <br /><strong>Рятуйте своє кохання!</strong> <br /> <br />А ми ж не встигли ж то <br />Кохання врятувати, <br />Було занадто невідкладних справ, <br />Немала часу я «люблю» сказати, <br />А ти мовчав, чомусь мовчав… <br />Ми стрімголов летіли у буденність, <br />Кохання дружбою з тобою нарекли. <br />Раділо сонце, усміхались зорі, <br />А ми мовчали, хоч щасливими були <br />Чому все так? <br />Чому все не інакше? <br />Ця дружба поламала нам життя <br />Відчула я коли серденько плаче, <br />А ти відчув що значить самота. <br /> <br /><strong>А він та вона не зустрілись… <br /></strong> <br />Жили собі на світі дві людини, <br />Самотніми усе життя були, <br />Щовечора усіх святих просили, <br />Щоб у житті вони допомогли… <br />У дівчини були красиві очі, <br />До пояса виднілася коса, <br />Її душа була уся безмежна, <br />Гаряча і мов сонечко ясна. <br />А хлопець був розумним і вродливим, <br />Він усміхався радісно до всіх, <br />Любив життя, любив свою гітару, <br />Любив батьків, любив на світі всіх… <br />Та доля десь блукала між лісами, <br />Не бачила вона ці дві душі, <br />Не бачила їх сльози вечорами, <br />Не чула їх сердець сумні пісні… <br />Ці дві людини в самоті померли, <br />За ними сумували навкруги, <br />Та вірили батьки, що після смерті <br />З’єднає доля душі навіки. </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-8506511699419820139?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-90957232574882514242010-04-28T09:54:00.004+03:002010-04-28T11:23:29.343+03:00<a href="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S9feG1MmLmI/AAAAAAAAANY/P45sXKN4SMI/s1600/IMG_1612.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 143px; FLOAT: left; HEIGHT: 191px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5465080881777880674" border="0" alt="" src="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S9feG1MmLmI/AAAAAAAAANY/P45sXKN4SMI/s200/IMG_1612.jpg" /></a> <div align="justify">Вже 24 роки поспіль невтихаючим болем в серцях українців віддається трагічний дзвін Чорнобиля. Відлуння біди стихне ще не скоро, її будуть відчувати на собі й майбутні покоління. Чорнобильська катастрофа ніколи не зітреться з народної пам’яті.<br />26 квітня – це день, коли сама природа зробила нам застереження: люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними; пам’ятайте, що доля планети, доля всього людства, наше з вами майбутнє у ваших руках!</div><div align="justify"><br /></div><strong></strong><div align="justify"><strong>Галів Олег</strong><br />***<br />Зігрівала серце думка про домівку:<br />«Зміну здам й додому я помчусь.<br />Потруджусь лише одну годинку<br />й на дивані в спальні простягнусь».<br />У вікно зоря світила ясно.<br />Ось світання. Ось прийдешній день.<br />Та в душі моїй чомусь погасли<br />світлі струни доблесних пісень.<br />Лиш одну мелодію я слухав,<br />як ревіли збратані сирени.<br />І вогонь мені у серце стукав,<br />Бо давно очікував на мене.<br /><br />***<br />Перелиставши анкети життя,<br />переставлявши місяць, зорі, сонце,<br />Вогню стрімке задумане буття<br />В чорнобильське постукало віконце.<br />У келих долі зливши страх і сум<br />Життя скосивши, наче попелу самум.<br /><br />***<br />Перегортавши сторінки життєві,<br />та осягнувши таїзну вершин.<br />Пандус вогню охоплює пустелю,<br />АЕС пустелю вбивств страшних машин.<br />Із чаші світу тихо розіллявшись,<br />Вогонь панує в сферевім гнізді.<br />І в небеса ракетою здійнявшись<br />Чорнобилю дарує смутні дні.<br /><br /><strong>Курташ Ірина</strong><br /><strong>Спогади про Чорнобиль<br /></strong>Жахливий день для неньки України,<br />коли здригнулася уся Земля,<br />в минулому репресії і війни,<br />та знов померло не одне її дитя.<br />І досі в серці щось болить і плаче,<br />у тиші я запитую: чому?<br />Чому померли ці невинні люди?<br />Життя віддали, та для чого і кому?<br /><br /><strong>Чорнобиля попіл</strong><br />Чорнобиля попіл у серці моєму<br />розвіяти вітер не в силі,<br />сльоза на щоці, бо юність чиясь<br />спочиває далеко в могилі…<br />Хтось і досі живе тим життям покалічений,<br />хтось лікує хворих дітей,<br />хтось оплакує рідних, і ніким не помічений<br />блукає серед людей…<br />Заховаймо нестерпний той погляд байдужості,<br />І згадаймо жахливий день,<br />запалімо в серцях нетлінну свічу<br />за померлих, невинних людей.<br /><br /><strong>Катастрофа моєї землі<br /></strong>Чорнобиль-страшна катастрофа,<br />катастрофа моєї землі,<br />а, здавалось, біда десь далеко –<br />ми сміялись у вічі біді.<br />Збудували великий хрест,<br />і себе ж розіп’яли на ньому.<br />Безліч мертвих, і безліч тих,<br />Що не мають власного дому…<br />Чути крик у нестримнім вогні,<br />та нічого, нічого не вдієш.<br />«Боже мій», - ти шепочеш собі,<br />А далеко в душі радієш,<br />Що живий, що не там, де вони,<br />І життя несміливо триває…<br />Тут немає твоєї вини,<br />але їхньої теж немає…<br /><br /><strong>Ненько, Україно!<br /></strong>Чому ж ти, ненько -Україно,<br />своїх дітей не вберегла?<br />Одна лиш мить – і все змінилось,<br />у смерть перетворилося життя.<br />Згадай: весна квітуча і чарівна,<br />так ніжно усміхалася тоді,<br />і люди цій весні раділи,<br />так щиро, і востаннє у житті…<br /><br /><strong>Іде старенька…<br /></strong>Іде старенька по обпаленій землі,<br />не впізнає села свого і хати:<br />«Я народилась і жила лиш тут,<br />то ж тільки тут я буду помирати.<br />І деревце, що вітер колиха –<br />воно живе, як я – наполовину,<br />хоч в серденьку бринить страшна печаль,<br />та рідний край до смерті не покину…»<br />Нам дивними здаються ті слова,<br />багато щирості у них і стільки болі,<br />слова людини, що немало прожила,<br />і не боїться, так як ми, гіркої долі.<br /><br /><strong>Сем'янків Наталя<br />XX століття<br /></strong>Катастрофа 20 століття<br />Горе людства змочено в сльозі<br />Чорний день – 26-те квітня<br />Оповитий в темній імлі.<br />Наче рана стискає серце<br />Кожен спогад вогнем пече<br />Лихо атомне, що смертю зветься<br />Ніщо в пам'яті людській вже не зітре.<br />І хоч пройшло вже літ немало<br />Біль з часом зовсім не вщухає<br />Лунають, як вирок людству грізні слова:<br />«Чорнобиль, тридцяти кілометрова зона».<br /><br /><strong>Весна 86-го<br /></strong>Наближається весна двадцята<br />Від страшної квітневої дати<br />Дня, коли дав збій прогрес -<br />Стався вибух на Чорнобильській АЕС.<br /><br />Людство все і досі пам'ята<br />День, коли здригнулася планета<br />Вибухнув реактор і в ту мить<br />Мирного неба потемніла блакить.<br /><br />Все навкруги отруїла отрута<br />Безліч життів молодих забрала<br />Землю усю захопила у пута<br />Страшна чорнобильська біда.<br /><br />Ніщо не пощадила атомна отрута<br />Просякла все і землю, і річки<br />Життя завмерло у лісах і луках<br />На довгі наступні роки.<br /><br /><strong>Двобій зі смертю</strong><br />Над Чорнобилем - сіре і тихе смеркання,<br />Над Чорнобилем - звична українська ніч<br />У веснянім саду стрів хтось своє кохання,<br />І голубила тишу не смілива річ.<br /><br />Вже і північ пробила, закінчились танці<br />Все заснуло міцним, обнадійливим сном.<br />Раптом там , над четвертим реактором станції,<br />Пекельні дими піднялись за вікном.<br /><br />А там, Чорнобиль, його сонні люди,<br />А в хлопців завдання: людей цих спасти!<br />Радіація швидко просочиться всюди,<br />Пожежники знають, як службу нести.<br /><br />Киплячий бітум пропалює чоботи,<br />В'їдається в шкіру й нестерпно пече.<br />Чергові на станції працюють, як роботи,<br />А мертва вогненна хмара повзе.<br /><br />Полум'я знялось смертоносне, нестримне,<br />Та люди кинулись в клекіт вогню,<br />В двобої страшному зника особисте,<br />Не бачити милої більше йому.<br /><br />З тріском скорчилась велика площина,<br />Підповза до людей задушливий дим.<br />Унизу десь заплакала чиясь дитина,<br />І мати безтямно скричала затим.<br /><br />Здригнулась планета, земля і люди,<br />Дерева покрились чорними росами,<br />Калинові сльози полились повсюди,<br />Не вибіжать діти тепер тут босими.<br /><br />Чорнобиль - кимось закодоване місто,<br />Чорнобиль - так веліла судьба.<br />З ним, напевно, землі було тісно,<br />В майбутньому жде його доля сумна. </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-9095723257488251424?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com2tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-50893703968815259562010-04-08T11:25:00.006+03:002010-04-08T11:37:10.914+03:00<div align="justify"><a href="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S72UdcXMXcI/AAAAAAAAANQ/oKDw6IRZ_4M/s1600/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 5px 0px; WIDTH: 123px; FLOAT: left; HEIGHT: 178px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5457681556993498562" border="0" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S72UdcXMXcI/AAAAAAAAANQ/oKDw6IRZ_4M/s200/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0.jpg" /></a>Квітневу поетичну сторінку відкриває завжди замріяна і залюблена в людину дівчина, яка крім свого серця любить заглядати в інші, щоб закинути туди тепле проміння віри і любові, щоб вони зігрілися і випромінювали щастя.<br />Нас вона запрошує довірити Творцю Всесвіту, який благословляє своїх люблячих дітей, що радо йдуть в Його обійми.<br />Наталія Красівська народилася і живе в гірському селі Витвиця. Закінчила Прикарпатський університет ім. В.Стефаника. Працює за фахом вчителем англійської мови 1-их – 5-их класів.<br /><br />***<br />Люблю і вірю<br />Вірю і люблю<br />Про щастя неземне я мрію<br />І серце своє Богу віддаю.<br /><br />Я на Землі миттєва гостя<br />І залишаю незабутній слід,<br />Як промінь чистого, ясного сонця,<br />Я всіх зігрію і свого життя залишу плід.<br /><br />***<br />У чому сенс життя?<br />Життя в любові.<br />І скільки вічного у цьому слові<br />Бо ж Бог – Любов…<br />Для нас Він Дорогий Отець<br />Із Ним тривогам всім кінець.<br />Його Любов є досконала.<br />Її не буде нам замало,<br />Лиш падаймо Ісусові в обійми,<br />Бо ми Його, ми Божі, Божі діти!<br /><br />***<br />О, я так хочу легендою стати<br />Навіки лишитись у людських серцях<br />Горіти нестримно, незгасно палати<br />І показати правдивим свій шлях.<br /><br />Шлях, яким помандрую до мрії<br />В ній щастя і радість віднайду<br />Де, може комусь, запалю надії,<br />А може, когось, до життя поверну.<br /><br />***<br />Кому потрібні всі мої слова?<br />Моє життя – кому воно потрібне?<br />Уже не хочу забуття,<br />І вірю, кращого я гідна!<br /><br />Минають дні, минають ночі<br />Душа болить, а серце хоче<br />Нового, чистого, святого<br />Із думкою про це я йду до Бога.<br /><br />Іду. Чи дійду, ще не знаю<br />Ісусе, поможи, благаю<br />Дорога в рай завжди терниста<br />Іду по ній, щоб серце було чистим!<br /><br />***<br />Одного ранку сонце встало<br />Мене збудило і сказало:<br />«Сьогодні день лише для тебе<br />Роби усе що хочеш і що треба!»<br /><br />Подумавши я зрозуміла,<br />Що доля на руках моїх сиділа<br />Тепер, нарешті, буду жити<br />Людей любити, Господу служити.<br /><br />Та ні, не сталось…<br />Чорна туга серце з’їла –<br />Увечері із сонцем я прощалась…<br />Марними сподіваннями себе труїла.<br /><br />Сказала я: «Мене не чують<br />І демони на мене всі чатують<br />Образа душу рве, не відпускає<br />Якби ж я знала, що мене чекає?»<br /><br />…Настане новий день<br />І знову сонце скаже:<br />«Сьогодні все лише для тебе<br />Будь сміливішою, а Бог підкаже…»<br /><br />***<br />Він і вона зустрілися й не знали,<br />Що стежки їх сплелися вже в одну.<br />У серці тільки біль і тугу мали,<br />А Бог перетворив життя у казку чарівну.<br /><br />І ожили, й зміцніли крила,<br />І полетіли до небес…<br />Вона в обійми падала і мліла<br />І щиро вірила у світ чудес.<br /><br />Він гордий, благородний, як орел,<br />Обігрівав свою прекрасну пташку,<br />За руку доля їх вела<br />І щастя дарувала ласку.<br /><br />І Бог благословив їх шлюб:<br />Дитя одне, а потім друге…<br />Кохання є, якщо є поряд Бог.<br />В житті кохаючи народжуєшся вдруге.<br /><br />Якщо коханням серце запалити,<br />То вже ніколи не погасне в нім вогонь.<br />Він і вона для Бога будуть жити<br />І щастя не піде із їх сердець, і з їх долонь. </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-5089370396881525956?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com2tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-36379089797916850712010-03-24T11:19:00.010+02:002010-03-24T14:08:59.748+02:00<a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S6nZgy_z1GI/AAAAAAAAAKk/0CDaGpKEHNU/s1600/97e7a6272f3c54b2cd9f78d29437c45d.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 138px; FLOAT: left; HEIGHT: 167px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5452127981377148002" border="0" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S6nZgy_z1GI/AAAAAAAAAKk/0CDaGpKEHNU/s200/97e7a6272f3c54b2cd9f78d29437c45d.jpg" /></a> <div align="right">Поезія — це завжди неповторність, </div><div align="right">якийсь безсмертний дотик до душі...<br />Ліна Костенко</div><div align="justify">От вже впродовж шести років Україна святкує День поезії. З нагоди свята ми провели святкову зустріч: «Словами світ зачарувати».<br />Кожен із нас, часто задає собі запитання: звідки бере витоки поезія? Відповідь ховається у серці самого поета, з його внутрішнього бажання передати іншим щось відкрите самим собою. Момент відкриття можна порівняти з радістю спелеолога, який відкопує вхід у печеру, де ще не ступала нога людини. Поету природньо видається, що весь світ має дивуватись його відкриттю, він спішить поділитись своїми думками з найближчим оточенням. А відкриттями можуть бути пасторальне враження, радісні або сумні емоції, філософські узагальнення та безліч інших тем, якими людина бажає поділитись зі світом.<br />Момент, коли поет починає відчувати внутрішній потяг писати так, як не писав ніхто до нього, черпаючи слова тільки із книги власного серця, можна назвати справжньою точкою відліку власної творчості. Кожний вірш - це жива істота, у якої є своя душа, яка складається з думок, почуттів, внутрішньої музики та магії звучання. «Компоненти душі» переплетені в такі тугі клубки, що спроби розглядати їх окремо навряд чи щось додадуть до загального розуміння. Сам поет повинен доводити фрази вірша до тієї «кристалізації», коли слова постають в єдино можливому порядку, ніби атоми в молекулі.<br />Поезія - це не питання.<br />Поезія - це навіть не відповідь<br />Поезія - це зблиск підсвідомості і граней....<br />Поезія - вона, як молитва, яка зцілює зранену різними перипетіями життя вразливу душу, тому в більшої частини людства вона займає чи не пів трону серця. Улюбленим стає той поет, який «запалює» читача на служіння єдиній істині земного життя - Любові.<br />Вітаємо всіх віртуозів слова, «людей крилатих», як казав Платон, із професійним святом, а також тих, кого вони надихають на політ до вищих сфер прекрасного! </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-3637908979791685071?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com2tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-91256944667053827362010-03-11T16:42:00.022+02:002011-03-30T21:53:31.333+03:00<a href="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S5z0EVZbxZI/AAAAAAAAAKc/LoLKp1lEH7Q/s1600-h/DSC09753.JPG"></a><div><a href="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S5zzzlcsgPI/AAAAAAAAAKU/6K4HhI_YVXs/s1600-h/DSC09872.JPG"></a><div align="justify">Як добре , що свято жінки у березні. Адже березень – це весна, сонце, надія! І як би там не було холодно, все ж весна, переступивши через снігові замети, озветься до нас радістю, розтане сніг, відступлять морози, а в серце постукає надія, що всі зимові негаразди відлетять і світ оновиться. А ми, дорогі жінки, дівчата відпочинемо від щоденних турбот: від кухні, прибирання… і від мужчин також. Отож, насолоджуймося піснями, створеними нами, або для нас, звернімося до спогадів і мрій, щиро посміхаймося, забувши про проблеми і непорозуміння. Бо саме жінці щодня і щомиті нести в наше життя божественний вогонь любові.</div><div align="justify"> </div><div align="justify"><strong>Шибівська Юлія</strong></div><div align="justify"><strong>Послухайте… </strong></div><br /><div align="justify">Послухайте симфонію п’янкої тиші,</div><div align="justify">Її акорди ніжні, чарівні </div><div align="justify">Коли тичинка квіточку залишить </div><div align="justify">Чи пташка заспіває на гіллі. </div><div align="justify">Послухайте мелодію вітрів, </div><div align="justify">Що свищуть в полі безупинно </div><div align="justify">Послухайте природи чистий спів, </div><div align="justify">Що неповторний наче диво. </div><div align="justify">Послухайте ті гомони зірок. </div><div align="justify">Що будять сонце перед ранням. </div><div align="justify">Й закоханим наспівують рядочки про любов </div><div align="justify">Й виблискують на небі до світання. </div><div align="justify">Послухайте мелодію річок,</div><div align="justify">Їх хвилі чисті й дзвінкоголосі. </div><div align="justify">Що віддзеркалюють нам безліч тих зірок.</div><div align="justify">Котрі виблискують на темних косах ночі.</div><div align="justify">Послухайте акустику тих гір,</div><div align="justify">Що обрамляють край наш найрідніший</div><div align="justify">І стоголосся нашої землі</div><div align="justify">Оркестру нема кращого на світі.</div><br /><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"><strong>Павлик Марина</strong></div><div align="justify"><strong>Дивується зима</strong></div><br /><div align="justify">Прийшла весна, ходить вона, </div><div align="justify">Квіти й трави по землі розкидає,</div><div align="justify">Птахів до себе покликає, </div><div align="justify">Із весною бореться зима</div><div align="justify">Сніг покладе, а він розтає </div><div align="justify">А там цвіт многоцвітний виростає, </div><div align="justify">Весна милується, а зима дивується,</div><div align="justify">Чому сніг зразу розтав?</div><div align="justify">Чому там цвіт виростав?</div><div align="justify">Невже весна переможе,</div><div align="justify">А хто їй в цьому допоможе?</div><div align="justify">Думає собі зима, невже вона сама, </div><div align="justify">Собі раду дасть для цього треба велику силу лють</div><div align="justify">Весна перемогла тому, що велику силу мала,</div><div align="justify">Так думала собі зима. </div><br /><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"><strong>Семерин Христина</strong></div><div align="justify"><strong>«Te ponunem esse memenento»</strong></div><div align="justify"><strong>(Пам’ятай, що ти людина) </strong></div><br /><div align="justify">Життя наше дивне. Мов світло летить… </div><div align="justify">Не взмозі спинить його лету. </div><div align="justify">Та в горі і в щасті, у будь – яку мить<br /></div><div align="justify">«Te ponunem esse memenento»<br /></div><div align="justify">Як друг тебе зрадив і в серці горить </div><div align="justify">Та помсти жага, ще не стерта. </div><div align="justify">Збери свою гордість і гнів побори –<br /></div><div align="justify">«Te ponunem esse memenento»<br /></div><div align="justify">Якщо ти помилку зробив у житті – </div><div align="justify">Її не обстоюй уперто.</div><div align="justify">Я виправся й долі йти по путі –<br /></div><div align="justify">«Te ponunem esse memenento»<br /></div><div align="justify">Навчайся й живи. Люби і радій. </div><div align="justify">Будь з друзями щирий, відвертий </div><div align="justify">Рук не опускай у життєвій біді<br /></div><div align="justify">«Te ponunem esse memenento»</div><div align="justify"></div><br /><div align="justify"><strong>Федорич Христина</strong></div><div align="justify"><strong>Просто </strong></div><br /><div align="justify">Поруч зі мною крокує весна в вишиванці, </div><div align="justify">Райські ворота печаль відчиняє моя.</div><div align="justify">Ось і кружля світла мрія у вихорі танців, </div><div align="justify">Сон став журби молодої єдиним обранцем.</div><div align="justify">Тане у долиних водах минуле життя. </div><div align="justify">Острів майбутнього, сонцем осяяний вранці.</div><br /><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"><strong>Телега Олександра</strong></div><div align="justify"><strong>Вітаю </strong></div><br /><div align="justify">Хай ніжно всміхаються очі Весняні, </div><div align="justify">Впиваються губи солодким вином,</div><div align="justify">П’янять ароматами квіти духмяні </div><div align="justify">І доля тебе береже під крилом </div><div align="justify"></div><div align="justify">Хай усмішка сяє, мов гроно калини, </div><div align="justify">Душа буде чистою, наче сльоза, </div><div align="justify">Для мене ти, рідний, не просто людина</div><div align="justify">Ти – моє повітря, вогонь і життя</div><div align="justify"></div><div align="justify">Дозволь мені ніжно тебе обійняти </div><div align="justify">Як друга, чи як вже завгодно тобі </div><div align="justify">Пробач,не навчилась я, зрікшись, кохати, </div><div align="justify">Забути тебе не судилось мені<br /></div><div align="justify">Наївна… ну що ж… може мрій своїх бранка</div><div align="justify">Занадто розмірене моє життя</div><div align="justify">Для мене любов, а для тебе – приманка </div><div align="justify">Основою стала цілого життя<br /></div><div align="justify">Не грайся зі мною, я правил не знаю, </div><div align="justify">Занадто терпка перемога твоя </div><div align="justify">Прийшов… переміг, а ляльки хай страждають </div><div align="justify">Для тебе до них вже нема вороття. </div><br /><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"><strong>Бартків Світлана</strong></div><div align="justify"><strong>Я люблю тебе </strong></div><br /><div align="justify">Я люблю тебе чуєш, люблю </div><div align="justify">Ти не знаєш, а я сподіваюсь</div><div align="justify">Кожний звук, кожне слово твоє я ловлю</div><div align="justify">Я кохаю і навіть не каюсь.</div><div align="justify">Коли поряд з тобою стою</div><div align="justify">Я неначе у хмарах від щастя літаю </div><div align="justify">Так і хочеться крикнуть, сказать я люблю</div><div align="justify">Ти прийди і почуєш кохаю. </div><div align="justify">Буде добре зі мною тобі ти повір</div><div align="justify">Ти кохатимеш й будеш коханим </div><div align="justify">Бо кохання це слово, це радість, це вир</div><div align="justify">Станеш першим для мене й останнім.</div><br /><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"><strong>Курташ Ірина </strong></div><div align="justify"><strong>Я не янгол </strong></div><br /><div align="justify">Я не янгол, і ти це знаєш, </div><div align="justify">І не квітка весни… </div><div align="justify">Безнадійно за мною страждаєш. </div><div align="justify">А чому? Поясни … </div><div align="justify">Кажуть друзі, вони назавжди </div><div align="justify">Але ти вже не друг…</div><div align="justify">Твої очі підступно сяють, </div><div align="justify">А ж захоплює дух. </div><div align="justify">Так, звичайно, якби ж я – янгол,</div><div align="justify">То далеко б втекла… </div><div align="justify">Може б навіть тебе зрозуміла, </div><div align="justify">Але я не така…</div><div align="justify">Я не янгол, і ти це знаєш,</div><div align="justify">І не квітка весни… </div><div align="justify">Якщо справді так щиро кохаєш, </div><div align="justify">То прошу, відпусти… </div><br /><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"></div><div align="justify"><strong>Вагіль Мар’яна</strong></div><div align="justify"><strong>Лише життя не можна повернути</strong> </div><br /><div align="justify">Лише одне життя не можна повернути, </div><div align="justify">А розтавання - рана, все ж переболить.</div><div align="justify">Життя, нас, як лозу може так прогнути,</div><div align="justify">А іноді здається - всередині й зломить.<br /></div><div align="justify">Лише життя, його ніким не зупинити, </div><div align="justify">Течія чимдуж біжить, вниз несе усіх. </div><div align="justify">Людське серце не в силі - не любити,</div><div align="justify">Щасливим бути не дає часовий поспіх.<br /></div><div align="justify">Життя - не власність...Ні, не підкорити, </div><div align="justify">На півдорозі хочеться вернутись вниз... </div><div align="justify">На вершині лячно, бажання все змінити, </div><div align="justify">Але й захоплює, який там попереду приз.<br /></div><div align="justify">Лише життя назад не в силі повернути, </div><div align="justify">Все інше, хоча важко, та можна загоїти.</div><div align="justify">Буття собою заповняє розум - усі «кути», </div><div align="justify">Але душа - це крила і є змога «полетіти». </div></div><br /><div></div><br /><object width="320" height="266" class="BLOG_video_class" id="BLOG_video-2b2e5916dacc11ae" classid="clsid:D27CDB6E-AE6D-11cf-96B8-444553540000" codebase="http://download.macromedia.com/pub/shockwave/cabs/flash/swflash.cab#version=6,0,40,0"><param name="movie" value="http://www.youtube.com/get_player"><param name="bgcolor" value="#FFFFFF"><param name="allowfullscreen" value="true"><param name="flashvars" value="flvurl=http://v14.nonxt7.googlevideo.com/videoplayback?id%3D2b2e5916dacc11ae%26itag%3D5%26app%3Dblogger%26ip%3D0.0.0.0%26ipbits%3D0%26expire%3D1330319535%26sparams%3Did,itag,ip,ipbits,expire%26signature%3D76D025201A0E16F6796BFC03BE8EEEF307AD5909.FD1B6820111C289331E472F9C794EBFCF6E03C%26key%3Dck1&amp;iurl=http://video.google.com/ThumbnailServer2?app%3Dblogger%26contentid%3D2b2e5916dacc11ae%26offsetms%3D5000%26itag%3Dw160%26sigh%3DLik-r7odAxfMgP1ZDmcxJRIjz7g&amp;autoplay=0&amp;ps=blogger"><embed src="http://www.youtube.com/get_player" type="application/x-shockwave-flash"width="320" height="266" bgcolor="#FFFFFF"flashvars="flvurl=http://v14.nonxt7.googlevideo.com/videoplayback?id%3D2b2e5916dacc11ae%26itag%3D5%26app%3Dblogger%26ip%3D0.0.0.0%26ipbits%3D0%26expire%3D1330319535%26sparams%3Did,itag,ip,ipbits,expire%26signature%3D76D025201A0E16F6796BFC03BE8EEEF307AD5909.FD1B6820111C289331E472F9C794EBFCF6E03C%26key%3Dck1&iurl=http://video.google.com/ThumbnailServer2?app%3Dblogger%26contentid%3D2b2e5916dacc11ae%26offsetms%3D5000%26itag%3Dw160%26sigh%3DLik-r7odAxfMgP1ZDmcxJRIjz7g&autoplay=0&ps=blogger"allowFullScreen="true" /></object><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-9125694466705382736?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-52951468149064103782010-02-15T15:19:00.006+02:002011-03-30T21:54:58.459+03:00<a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S3lK63GtkgI/AAAAAAAAAJk/3ETpHjA3mpU/s1600-h/DSC08811.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 149px; FLOAT: left; HEIGHT: 200px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5438460400111555074" border="0" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S3lK63GtkgI/AAAAAAAAAJk/3ETpHjA3mpU/s200/DSC08811.jpg" /></a> <div align="justify">Кохання. Щоб його збагнути не вистачить життя. Кохання. Воно є, або його немає. Його шукають, чекають, переживають і зрештою втрачають. Втрати часто асоціюються із біллю, розчаруванням, розпачем. Їх змальовують холодним пензлем зими…<br />Читаючи такі вірші на якусь мить втрачаєш самовладання, співпереживаючи з автором. Життя зупиняється, втрачаються оті теплі людські стосунки, так звані довір’ям, зривається сон і спокій душі. Справжнє кохання витирає сльози, а не спонукає до них. Замислюєшся далі, стоячи на середині річки життя, вітер реальності збиває з ніг і ти розумієш, що не маєш зупинятися, маєш іти вперед до світла, яке засвітиться повторно, лиш для тих, хто не боїться ризикувати і помилятися. Кохання є, та що ми з ним робимо? Та ні, не про це хочеться сказати, а проте, що маємо і навіть повинні бути сильними, адже, справжнє кохання не просто вимірюється часом, воно не для боягузів! Кожному стається по його вірі! Це перевірена істина. Піднятися над собою варто, життя продовжується!.. Тепло й любов розвіє давню втому, все буде добре, біль пройде.<br /><br />***<br />Я втомилася сильною бути,<br />Хоч заради самої себе.<br />Небесам не під силу збагнути,<br />Бо й сама не збагну я себе.<br />Я не хочу щось знову почути<br />І дізнатися ще щось нове.<br />Та якби хоч на хвильку забутись,<br />Між холодних згубитись планет.<br />Я ніколи себе не жаліла,<br />Бо якщо я отримала це,<br />То по правді його заслужила.<br />Просто втома катує мене.<br />Кожен правду по-своєму бачить,<br />А у мене ця правда одна:<br />Я втомилася сильною бути,<br />Бути ж іншою права нема.<br /><br />****<br />В душі печаль. Не пишеться чомусь,<br />Не плачеться, не мріється, аж дивно.<br />Думки, як кораблі, у даль пливуть.<br />Але, на жаль, чомусь не так невпинно.<br />Блукає літо, згублене в житах,<br />Любов схилилась на плечі твоєму.<br />Вже інеєм молочно-білий шлях<br />Закутав ночі сонну діадему.<br />Єдине, чого хочеться тепер ,-<br />Заснути, загубитися у митях.<br />Не спиться, незважаючи на це.<br />Дріма лише роса, сльозою вмита.<br />Не хочеться нічого, я не я.<br />Не віриться, і серце не співає.<br />Кінець. Якась холодна мерзлота.<br />Прощання. Сльози? Ні, вже й сліз немає…<br /><br />***<br />Болить. В душі і холодно, і пусто.<br />Крізь ніч я вдома тисячі разів.<br />Паду в безодню мрій так часто-густо,<br />Що час вже не володар моїх днів.<br />Прости мені, ріднесенька, за смуток,<br />За сльози і за срібні ниточки.<br />Що у твоєму серці біль закуто,<br />В чім винна і не винна, теж прости.<br />Десята, одинадцята, півперша.<br />Я подумки промовлю Отче наш,<br />Поверну до стіни своє обличчя,<br />Зачиню душу у стареньких снах.<br />Болить, та завтра я вже буду вдома<br />І буря вщухне на коротку мить.<br />Тепло й любов розвіє давню втому.<br />Все буде добре? Знаю, та болить…<br /></div><div align="justify">***<br />Тебе нема, тебе давно нема.<br />В душі вітри надію розпинають.<br />Немов циганка, рветься в ніч зима,<br />Від холоду їй руки замерзають.<br />Тебе нема, нема вже стільки днів.<br />Скрізь порожньо, якась забута пустка.<br />Втекли давно всі марева зі снів,<br />В куточку плаче китицями хустка.<br />Тебе нема, тебе давно нема.<br />Невже важливо, що говорять люди?<br />Завмерла на порозі в нас зима.<br />Тебе нема, тебе уже й не буде.<br /><br />***<br />На сході загорілись небеса,<br />І свої очі виплакали ночі.<br />В душі погасла вицвіла зоря.<br />Печаль - вдовиця щось сказати хоче,<br />Та слів уже нема, уже нема,<br />Ані прощань, ні зустрічей далеких.<br />Не знаю, може, винна я сама<br />У тому, що забрали все лелеки.<br />Та це лише зима, одна зима.<br />І я одна. Слова, думки, мовчання…<br />І плаче наодинці самота<br />У сутінках погаслого світання.<br />Переглядаю знов твої листи,<br />Що, наче листя, осінь розкидала.<br />Горять іскристим полум’ям мости,<br />Що доля з мрій нездійснених наткала.<br />І серце облива гаряча кров,<br />Втікає сон у далеч синьооку.<br />Твої листи переглядаю знов,<br />У темряві зникаю крок за кроком.<br />Втрачає радість захололу суть,<br />Журба з вітрами пише білі вірші.<br />Була прозорість - стала каламуть,<br />Були такі, а стали зовсім інші.<br /><br /><strong>Розлука</strong><br />Розмите небо плаче, як дитина.<br />Останній мій політ, ідуть дощі.<br />Забута і одна, мов сиротина.<br />Лавина снігу й холоду в душі.<br />Ув’язнені уста п’янить розлука.<br />Кудись комета спогадів летить.<br />Адажіо акордами бринить. Печаль і смуток.<br />Так, як вона, ішла лише любов,<br />І, як любов, вона хотіла жити,<br />А він цього не бачив і пройшов,<br />На жаль, хоча… мені це не судити.<br />Співали, як вона, лише дощі,<br />А плакали лише осінні хмари.<br />А він цього не бачив в суєті,<br />Спокушений акордами кіфари.<br />Сміялась, як вона лише весна,<br />І вміла, як ніхто, вона радіти.<br />Не бачив він цього, не вартував.<br />Зів’яли у очікуванні квіти. </div><br /> З любов'ю Федорич Христина<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-5295146814906410378?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-7318659735402413622010-01-24T12:08:00.025+02:002011-03-30T21:49:08.289+03:00<a href="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S11l8Sao_fI/AAAAAAAAAJc/szXiQwKBk-o/s1600-h/DSC02814.JPG"><img style="MARGIN: 0px 10px 5px 0px; WIDTH: 207px; FLOAT: left; HEIGHT: 133px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5430608812088819186" border="0" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/S11l8Sao_fI/AAAAAAAAAJc/szXiQwKBk-o/s200/DSC02814.JPG" /></a><div align="justify">У січні серед учасників літературної студії «Слово» (Долинська ЦРБ) проведено конкурс віршів «Новорічно-різдвяні передзвони». Найкращими визнано трьох учасників: Галів Олег, Вагіль Мар’яна і Бартків Світлана.</div><br /><div align="justify"><strong>Галів Олег</strong><br /><br />***<br />Чарівна мить до нас прийшла<br />Час подарунків, час Різдва<br />І завітає Дід Мороз із нею<br />З снігуркою, онучкою своєю<br />І на ялинках загоряються вогні<br />У сяйві дня, в мерехкотінні ночі<br />І не згасають зірочки ясні,<br />А час Різдва чарує наші очі.<br />Адже воно дарує серед всіх<br />Єдиний шанс образи всі забути<br />І обновивши гардеробом втіх<br />У Новім році ціль свою здобути.<br /><br />***<br />Неначе книжки я сторінку розгортаю<br />І в час Різдвяний порина<br />Мене в чарівні звуки огортає<br />І спів святковий підійма струна.<br />Різдвяні свята – наші обереги<br />Це грані християнського життя<br />Вони для нас і альфи і омеги<br />Єдині і могутні опертя.<br />Колядки і щедрівки залишають<br />У нашім серці християнський слід<br />Добу Різдва всі добре пам’ятають<br />Адже воно панує сотню літ.<br /><br /><strong>Вагіль Мар’яна</strong><br /><br />***<br />Господній Син простим дитятком<br />На землю через лоно матері зійшов,<br />Ще в утробі народженим ангелятком<br />Із миром і спасінням до людей прийшов.<br /><br />Любові, ласки, втіхи і щирого прощення<br />Подарував і по сьогодні дарує кожному із нас,<br />Щоби кріпилась віра, надія й нового життя натхнення,<br />Той чистий вогник Ним запалений, ніколи не погас.<br /><br />Господня зірка нам з’явилася на небосхилі,<br />Дорогу показати й освітити за дари всі милі.<br />І пастушки, що хотіли теж блаженство пізнати<br />Вірні серцями правдою всіх змогли об’єднати.<br /><br />А Ісусик маленький відтоді й до нині<br />Всією душею й ручками світ весь обіймає,<br />Щоб ми були, як немовлята чисті й невинні<br />Його славили весело – «Христос ся Рождає!».<br /><br /><strong>Бартків Світлана</strong><br /><br />***<br />Немов довгоочікуваний гість<br />Різдво ступає тихим кроком,<br />Чарівну казку розповість<br />І тільки вітер ненароком<br />Порушить тишу, гляне в сон<br />Малому, милому дитяті.<br />А дзвони дзвонять «дзень – дзень – бом!»,<br />Звіщаючи усіх про свято.<br />А вітер підлітає вверх, то вниз<br />«Христос родився!» - грають дзвони.<br />Біжи до церкви, неба рись<br />Послухай ангелів розмову<br />Дізнаєшся новину ти,<br />Яку повинен знати кожен.<br />Сьогодні день є не простий,<br />Цей день – народження дитяти.<br />«Христос родився» - лине скрізь<br />Родився світу наш Спаситель,<br />До нього щиро помолись<br />Життя твого він хоронитель.<br /><br />***<br />По всьому світу, в ніч ясну,<br />Летить чудова новина<br />Співають янголи прекрасно:<br />«Христос родивсь», звіща зоря!»<br /><br />Він тихо в яслах спочиває,<br />З Ним Йосиф й Матінка Свята<br />Він хоч малий, та владу має,<br />Бо цілий світ в руках трима.<br /><br />Тож колядуй, щедруй, як можеш,<br />З ангелами промов слова:<br />«Христос родивсь – Дитятко Боже,<br />Йому осанна і хвала!». </div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-731865973540241362?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-84218826694397299152009-12-30T16:21:00.024+02:002011-03-30T20:59:30.945+03:00<div align="justify"><a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/Sztyi2XfT2I/AAAAAAAAAJM/DA996TkFuio/s1600-h/DSC05917.JPG"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 186px; FLOAT: left; HEIGHT: 132px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5421052519505678178" border="0" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/Sztyi2XfT2I/AAAAAAAAAJM/DA996TkFuio/s200/DSC05917.JPG" /></a><a href="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SztyF8uU7KI/AAAAAAAAAJE/1sauK4E08yY/s1600-h/DSC05921.JPG"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 186px; FLOAT: left; HEIGHT: 132px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5421052022995872930" border="0" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SztyF8uU7KI/AAAAAAAAAJE/1sauK4E08yY/s200/DSC05921.JPG" /></a><br /><a href="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/Sztxn5okewI/AAAAAAAAAI8/W_fHUhOb1TQ/s1600-h/DSC05864.JPG"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 186px; FLOAT: left; HEIGHT: 132px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5421051506770344706" border="0" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/Sztxn5okewI/AAAAAAAAAI8/W_fHUhOb1TQ/s200/DSC05864.JPG" /></a><a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SztxEkgmXlI/AAAAAAAAAIs/OSP1Hd8bh_k/s1600-h/DSC05872+%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%8F.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 186px; FLOAT: left; HEIGHT: 132px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5421050899804347986" border="0" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SztxEkgmXlI/AAAAAAAAAIs/OSP1Hd8bh_k/s200/DSC05872+%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%8F.jpg" /></a><br /><br />В останню неділю року відбулося святкове засідання – підсумок діяльності літературної студії «Слово».<br />Крім учасників студії на святі були присутні долинські поети В.&nbsp;Олійник, О.&nbsp;Сподар, які за ці роки стали справжніми друзями юних студійців.<br />Учасники зачитували власні вірші, а літератори давали поради і творчі настанови, декламували свої нові поезії.<br />Фотограф літературної студії Роман Шимкович закарбував це свято на світлинах.<br />До Вашої уваги пропонуємо кілька віршів учасників.<br /><br /><strong><span style="font-size:130%;">Галів Олег</span><br />Святий Миколай</strong><br />Із неба сходить раз у рік<br />І раз ступа на наш поріг<br />Нам подарунки роздає<br />Тому хто чесний й добрий є.<br /><br />Молись щодня і що хвилини<br />Будь щирим, праведним в житті<br />І Миколай цієї днини<br />Вам допоможе у путі.<br /><br /><strong><span style="font-size:130%;">Вагіль Мар’яна</span><br />***</strong><br />Не втрачайте людей тих, що любите,<br />Й кожний день любіть, як востаннє.<br />Коли навмисно за грош душу згубите,<br />То за мільйон не повернете сонце раннє.<br /><br /><strong>Усе минеться</strong><br />Усе погане пройде, усе зле минеться,<br />Час злетить, біль ущухне, схаменеться.<br />В чаші гріха з – за болю, наче немає дна<br />Справжня любов не залишиться одна.<br /><br />Усе погане пройде, усе зле минеться,<br />Минулу, як зоря спалахом проллється.<br />І це не буде в природі, а в душі стихія,<br />Зло кригою розтопиться «остання дія».<br /><br />Усе погане пройде, усе зле минеться,<br />Хороше в серці навічно збережеться.<br />Кінець іноді є добрим новим початком,<br />Зміст життя – лабіринт, суцільна загадка.<br /><br /><strong><span style="font-size:130%;">Павлик Марія</span><br />Зорі</strong><br />Зорі ясні й загадкові,<br />Причаїлися у слові<br />В небі, наче ліхтарі<br />Від зорі і до зорі.<br /><br />Ніч, а небо шлях покаже,<br />Зірка, як іти, підкаже.<br />Лиш уважно придивись<br />І між них не загубись.<br /><br />Поспішай свою зорю знайти<br />Й все життя із нею перейти.<br />Таємницю двох не відкривай,<br />Щастя міцно у руках тримай.<br /><br />Збережи і будеш ти щасливий,<br />Світ прихильним буде, й милим.<br />Закохаєшся всім серцем в небеса,<br />У людських очах уся життя краса<br /><p></p></div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-8421882669439729915?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-53266338267348799142009-12-23T09:46:00.018+02:002011-03-30T20:28:08.522+03:00<a href="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SzHhIaKIeII/AAAAAAAAAHk/aRsyhI48lUk/s1600-h/banner_a.gif"><img style="TEXT-ALIGN: center; MARGIN: 0px auto 10px; WIDTH: 390px; DISPLAY: block; HEIGHT: 60px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5418359361280440450" border="0" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SzHhIaKIeII/AAAAAAAAAHk/aRsyhI48lUk/s400/banner_a.gif" /></a><a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SzHfkeKtKuI/AAAAAAAAAHU/7f2IEG6cRAQ/s1600-h/00005.jpg"><img style="MARGIN: 0px 10px 10px 0px; WIDTH: 200px; FLOAT: left; HEIGHT: 134px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5418357644369668834" border="0" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SzHfkeKtKuI/AAAAAAAAAHU/7f2IEG6cRAQ/s200/00005.jpg" /></a> <div><div align="justify"><span style="color:#330099;">Щиро вітаємо всіх з Новим роком та Різдвом Христовим! Нехай Ваші серця будуть зігріті любов’ю і теплом, домівки повняться добром, радістю та Божим благословенням, а очі світяться щастям. Нехай з останніми хвилинами Старого року Вас покинуть турботи та негаразди, а Новий - 2010 рік буде щедрим на цікаві плани, нові досягнення та професійні перемоги. Бажаємо, щоб Різдвяна зоря запалила у Ваших серцях вогонь віри та любові, надії та оптимізму, наснаги та невичерпної енергії!<br /><br /></span><span style="color:#330099;">Опівночі, затамувавши подих<br />Чекає казки добрий люд,<br />Не буде негараздів жодних -<br />Всі біди спалює салют!<br />В огнях гучних, несамовитих<br />Народжується шал надій<br />І сподівання справ великих<br />І обриси здійсненних мрій<br />Купайтеся ж у мріях ясних,<br />Вершіть великії діла,<br />Подій очікуйте прекрасних,<br />Мішки готуйте для добра.<br />Хай щастя Вам у Новім році<br />Приносить кожна-кожна мить!<br />Удачі Вам на кожнім кроці,<br />Хай серце з радості щемить.<br />Забудьте сум, незгоди, сльози,<br />Насипте кошики тепла,<br />Щоб в дощ і сонце, і морози<br />В родинах злагода була!<br /><br /></span><em><span style="font-size:130%;color:#000066;"></span></em></div><div align="justify"><em><span style="font-size:130%;color:#000066;">З повагою адміністратор та учасники блогу.</span></em></div></div><br /><a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SzHgEQ5NSXI/AAAAAAAAAHc/tTkTa6Wnp-A/s1600-h/newyear_at_ua-anim4.gif"><img style="TEXT-ALIGN: center; MARGIN: 0px auto 10px; WIDTH: 134px; DISPLAY: block; HEIGHT: 163px; CURSOR: hand" id="BLOGGER_PHOTO_ID_5418358190562429298" border="0" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SzHgEQ5NSXI/AAAAAAAAAHc/tTkTa6Wnp-A/s200/newyear_at_ua-anim4.gif" /></a><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-5326633826734879914?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-45752955792420077632009-11-19T10:54:00.010+02:002011-03-30T19:02:22.215+03:00<a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SwUJNYkD6BI/AAAAAAAAAGE/8EUm_qzyHRE/s1600/DSC02818.JPG"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 140px; height: 200px;" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SwUJNYkD6BI/AAAAAAAAAGE/8EUm_qzyHRE/s200/DSC02818.JPG" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5405737053264799762" /></a>З такими щирими, допитливими оченятами, доброю душею постає перед нами єдиний юнак із Студії, залюблений у рідний край і материнське слово. Має особливе бачення, серцем може і розглядає в найменшому, на перший погляд, незначному, велике диво і не кожному помітну красу. Його полонила Муза і тепер найулюбленішим заняттям є - складати слова у вірші.<br />Народився Галів Олег 22.05.1997 року в селі Старий Мізунь. Навчається в сільській школі.<br /><br /><strong>Любов</strong><br />Люблю я пташку маленьку,<br />Люблю домівку я рідненьку,<br />Люблю я гори і ліси,<br />Люблю батьків й любитиму завжди.<br />Так я щиру любов уявляю,<br />Бо іншої любові ще не знаю.<br /><br /><strong>Ритмічне світання</strong><br />В небі хмари заплітали коси<br />Промінці губили в травах роси<br />І літнево-радісне світання<br />Роздавало щирі привітання.<br />День спливав ритмічно і красиво<br />Передавши світанково-раннє диво<br />І осівши на землі крилато<br />Прагне ще нам диво передати.<br /><br /><strong>Рідна мова в моєму житті</strong><br />Мово рідна, ти мій хоронитель<br />В серці я тебе ношу<br />В світі ти є вірний житель<br />Залишись, тебе прошу!<br />Бо без тебе в світ широкий<br />Ми не зможемо піти<br />Як у неба синь глибока<br />Так у серці в мене ти.<br /><br /><strong>Небеса</strong><br />У двох словах не можна передати<br />Не поневільну синь небес<br />Ще змалку нас навчала мати,<br />Що небеса – це світ чудес.<br />Я лагідно до них шепочу<br />Устами зміряю їх світ<br />Нічого в світі я не хочу,<br />Лиш небесам многая літ.<br /><br /><strong>Вересневі барви</strong><br />По дібровах високих по<br />лугах небо схильні<br />Барви стелять дороги <br />осінніх чудес.<br />І людей що до барвів низько<br />прихильні<br />Відправляють у царство<br />гуманних небес<br />Я схилюся до світла що блиском<br />прозветься<br />І полину у рай до стрімких <br />кольорів<br />І сонця промінчик у вікнах <br />проллється<br />Розповівши про барви замріяних <br />днів.<br /><br /><strong>Спогади про Крути</strong><br />У вікно зорить калина,<br />За столом сидить родина.<br />Плаче мати, бо з-під Крутів<br />Не діждалась вона сина.<br /><br />Й пішов син воювати<br />Україну вбороняти,<br />Він упав у чистім полі,<br />Де важкі гули гармати.<br /><br />Не повернеться ніколи,<br />Не присяде біля столу,<br />В очі матері не гляне –<br />Буде тільки в серці болем.<br /><br />Летить орел понад краєм,<br />На калину поглядає.<br />На калину, на червону,<br />Материнське серце крає.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-4575295579242007763?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com3tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-31550919273603326962009-10-16T14:57:00.018+03:002011-03-30T18:25:28.332+03:00<a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SthiHIaLprI/AAAAAAAAAFs/e_nlkV7a0zI/s1600-h/%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%B0.jpg"><img style="float:left; margin:0 5px 0px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 130px; height: 170px;" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SthiHIaLprI/AAAAAAAAAFs/e_nlkV7a0zI/s200/%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%B0.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5393168428432074418" /></a>Зупинися, заглянь цій ніжній дівчині в очі. А там… Проглядається безцінний скарб, в якому кохається серце. Цим скарбом вона охоче поділиться з тобою. Один за одним з бурхливої річки дівочих мрій човником випливає вірш-судження, вірш-переживання з приводу незбагненного у всі часи Кохання. Тобі залишається лише прочитати, прийняти його, щоб він запах ароматом твоєї улюбленої квітки, з якої сміливо збирай нектар, наче дбайливий джмелик, чи працьовита бджілка.<br />Телега Олександра народилася 07.11.1988 р. у місті Долина. Закінчила ЗОШ №7 І-ІІІ ст.<br />Зараз навчається в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка на факультеті романо-германської фіології.<br /><br /><strong>Ти подобаєшся мені</strong><br /><br />Ти подобаєшся мені, і бузковою свіжістю сяють хмелем п’яні сни,<br />Ти подобаєшся мені, я сьогодні дізналась, як лиється голос весни.<br />Ти подобаєшся мені, я не знаю чому, але дихають знов вільно груди,<br />Ти подобаєшся мені, я лечу без упину напнувши в вітрила вітри.<br /><br />Ти подобаєшся мені, як же солодко знов кожну зустріч удвох смакувати,<br />Ти подобаєшся мені, тільки погляд легкий сміє губи твої цілувати,<br />Ти подобаєшся мені, як ласкаво торкаються променем вигріті руки<br />В моїх снах моїх рук, як уміють тепло відчувати.<br /><br />Ти подобаєшся мені, тану, млію, жарини обпалюють полум’ям вії,<br />Ти подобаєшся мені, золотаве волосся, ласкаве усмішки світіння,<br />Ти подобаєшся мені, ніби янголи вилили щастя напоєні ріки,<br />Ти подобаєшся мені, що за дивне у серці тривожне і щире тремтіння.<br /><br /><strong>Терези</strong><br /><br />На шальки терезів поставлю свою долю – <br />З одного боку радість, а по інший – біль,<br />Розкраю серця сум, відсиплю трохи солі<br />Від сліз, котрі іще пролити слід мені <br /><br />По інший бік доллю собі щасливі миті,<br />Я розміщаю їх із медом перемог,<br />Щоб все моє життя було як слід прожите<br />Щоб все моє життя учинком правив Бог<br /><br />Розправлю, мов клубок, зім’ятий шмат невдачі,<br />І долю розстелю барвистим полотном,<br />Хай правду розрізняють ці очі ще незрячі,<br />Нехай пізнають щирість, турботу і любов<br /><br />Якщо ж з очей скотившись ранковою росою,<br />Краплинка мого болю впаде до чиїсь ніг,<br />Нехай вона не стане, простим кристалом солі,<br />А проросте зерном в душі його навік<br /><br />Якщо зуміє він сльозу мою прийняти<br />І принести розраду за мій солоний сум,<br />Тоді навчусь, клянуся, по-справжньому кохати<br />І всі прості незгоди забуду і прощу.<br /><br /><strong>Вальс</strong> <br /><br />Ледь чутно зітхнув на танс – полі старенький рояль,<br />Маестро поважно, неспішно взялися за ноти,<br />Спліталися кроки, виводились пристрасні па<br />Крутилися в вихорі жваві, легкі повороти.<br /><br />В ритмічному вальсі земля утікала з-під ніг,<br />І гама людських почуттів виливалась в веселку:<br />Розгубленість, відчай, відвага, покора і біль<br />Змішались у танці барвистим, рясним феєрверком.<br /><br />Він прудкістю оленя душу уразив її,<br />Вона чарувала подобою дикої лані,<br />Тамуючи подих, ледь цокали ніжки стрункі<br />По серцю його геть розпеченій вогняній грані.<br /><br />І все не вгавав на планс – полі старенький рояль<br />І казка без слів всім до болю була зрозуміла,<br />Він звик і давно для розваги собі танцював<br />Вона ж понад прірвою в танці уперше летіла.<br /><br />Затихла мелодія, танець добіг до кінця<br />В шаленому ритмі спинилися стомлені ноти,<br />Останнього кроку не встигла зробити вона,<br />Крижину у серці його не змогла розколоти.<br /><br />*** <br /><br />Місяць, другий… не дзвониш, не пишеш,<br />Каламутно зринають у пам’яті сни.<br />Чому зимно? Тепла на подушці не лишеш,<br />Ти пішов назавжди, назавжди, назавжди.<br /><br />Ну, помітила, весни прокрались за штори<br />Відчинили вікно, - «Ти на землю в квіту подивись»,<br />Я ж повісила знов на шнурках посушитися ковдри<br />Що за зиму набрали вологи від втомливих сліз.<br /><br />Не дотримала різко із опалу кинуте слово,<br />Що із іншим назавжди щасливою лишуся я<br />Зупинилася, тільки чомусь дуже пусто навколо,<br />А у Тебе навколо бурхливо вирує життя.<br /><br />Не спитаюся я, чи ти дійсно бажаєш забути,<br />І чому відпускаєш на те без вагомих причин.<br />Не змогла, проронила: «Як знаєш, коханий»,- ледь чутно,<br />Повернулась, та серце від Тебе відмовилось йти.<br /><br />Я пішла зі сльозами, до крові кусаючи губи,<br />Затиснула в кулак ще гаряче тепло твоїх рук.<br />І незчулась, як осінь, схиливши голівку на груди<br />Жовтий лист замість свіжих троянд дарувала мені.<br /><br /><strong>Не такий</strong><br /><br />Не такий холодний лід<br />у коханого на серці,<br />Він розколотий навпіл:<br />Тане, іскрами сміється.<br /><br />Не такі важливі сни,<br />Коли ранок тихо манить<br />Твоїм дотиком руки,<br />Шоколадом, смаком кави.<br /><br />Не такий важливий світ<br />За вікном, що вкрили штори,<br />Поселився всесвіт мій<br />В моїх мріях кольорових.<br /><br />Не такий приємний спів<br />Свіжих хвиль в дзеркальнім плесі,<br />Як цілунок ніжний твій ,<br />Стук палкого твого серця.<br /><br />Не така п’янка весна<br />Бризки цвіту розсипає,<br />Як повні щирості слова<br />Того, хто так тебе кохає.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-3155091927360332696?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-58033423715375584902009-09-21T13:08:00.015+03:002009-09-21T14:27:54.555+03:00У день свята Франкової ліричної поезії в Лолині, присвяченого 153-й річниці з дня народження письменника, в нашій бібліотеці відбулася зустріч літераторів Долинщини та Надвірнянщини. На святі був присутній і голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ Євген Баран.<br />Надвірнянці проходять творчий гарт у літературній студії «Бистринь», а долиняни мають можливість отримати життєдайну силу із літературної студії «Слово».<br /><br /><a href="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SrdgxF4hczI/AAAAAAAAAFk/0UFOkjs87h8/s1600-h/PIC_0274.JPG"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 190px; height: 140px;" src="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SrdgxF4hczI/AAAAAAAAAFk/0UFOkjs87h8/s200/PIC_0274.JPG" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5383878276053824306" /></a><a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SrdgIMjumJI/AAAAAAAAAFc/P3f2v-EKlr0/s1600-h/PIC_0280.JPG"><img style="float:right; margin:0 0 10px 10px;cursor:pointer; cursor:hand;width: 190px; height: 140px;" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SrdgIMjumJI/AAAAAAAAAFc/P3f2v-EKlr0/s200/PIC_0280.JPG" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5383877573471017106" /></a><br /><a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SrdeuHggtdI/AAAAAAAAAFU/1uzYvkJp39M/s1600-h/PIC_0297.JPG"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 190px; height: 140px;" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SrdeuHggtdI/AAAAAAAAAFU/1uzYvkJp39M/s200/PIC_0297.JPG" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5383876025927120338" /></a><a href="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SrdeLub39dI/AAAAAAAAAFM/0jd8bhF9hZ4/s1600-h/PIC_0301.JPG"><img style="float:right; margin:0 0 10px 10px;cursor:pointer; cursor:hand;width: 190px; height: 140px;" src="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SrdeLub39dI/AAAAAAAAAFM/0jd8bhF9hZ4/s200/PIC_0301.JPG" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5383875435081233874" /></a><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-5803342371537558490?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-40534955547797636682009-08-11T16:23:00.007+03:002009-08-11T16:47:18.511+03:00<a href="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SoF0Ul01rpI/AAAAAAAAAEk/BkR63-OOkWk/s1600-h/%D0%92%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%BB%D1%8C+%D0%9C%D0%B0%D1%80.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 2px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 134px; height: 200px;" src="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SoF0Ul01rpI/AAAAAAAAAEk/BkR63-OOkWk/s200/%D0%92%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%BB%D1%8C+%D0%9C%D0%B0%D1%80.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5368700127902281362" /></a>У її пшеничних косах відпочивають метелики і сонячні зайчики. У великих світлих очах однаково радості і печалі. І хоч доля приготувала її напій із полину, вона п’є його, начебто цей напій є медовим. І головне у її серці немає ненависті, гордо розправивши свої крила, вона летить, торкаючись крила свого ангела, у загадковий світ поезії, де може дихати на повні груди.<br />Вагіль Мар’яна народилася 31.08.1989 в селі Новоселиці. Закінчила Вигодську спецшколу.<br />Навчається у Прикарпатському університеті ім. В.Стефаника. <br /><br /><strong>Любов і принцип чи любов у принципі.</strong><br />Принцип своєю мірою - це гордість... Це твердження про власну істину, бо ж «правда у кожного своя». Принцип - це самоствердження власної думки і того, щоб до неї прислухалися інші. Принцип - це непокора перед чимось.<br />Любов... Про неї навіть не берусь судити, та й вже й слів сказано доволі. Про любов можна сказати безліч висловів і кожне з них буде правильним й неправильним водночас. Це ніжне почуття, що «окриляє людину, піднімає у височінь або ж опускає на землю». Це щось незбагненне, піднесене незрозуміле та красиво-тендітне; несумісне, та щире й іноді по-дитячому наївне.<br />Любов і принцип...Поєднання класичне, та майже не можливе. Якщо дійсно принцип є принципом без « золотої середини», то тут нема місця для цього «незбагненного і піднесеного». Звичайно в кожному правилі є свій виняток. Хоча винятки рідкісні, але вони мають силу корегувати світ для окремої людини, та ніколи не змінюють світ в цілому.<br />А може просто поміняти поняття місцями. Замість любов і принцип замінити любов у принципі. Любов у принципі буває, бо кожна людина рано чи пізно, та все ж закохується. Та немає любові всередині принципу. Можна заплутатись.<br />І навіщо ці два критерії переплітати? Варто задуматись, що потрібно для кожного окремо. Чи варто коритись лише одним принципам чи впустити в серце любов, навіть якщо вона пізніше завдасть болю.<br />Насправді любов у принципі не буває, бо це поєднання - допустово - ймовірне. А ймовірність - це не точність. А де залягає сумнів, там легко помилитися.<br />Принцип може врятувати від жахливих вчинків, а й може «кинути в прірву надмірної гордості». Повна воля сумнівів і принципів може погубити ту частину душі, де розташовується доброта і любов... <br /><br /><strong><em>Ми самі собі не належимо..</em></strong><br />Люди самі собі ж ніколи не належали, -<br />Смертні... Добро і зло на терезах обох.<br />Егоїстично за примхами тіла стежити,<br />Коли душа - це віра, а не лише монолог.<br /><br />Собі не володарі; плоть гріхами, мов скута, <br />Безглуздо звучить, що події з власної волі. <br />Душа небом не була жодної миті позабута, <br />Самі не бажаємо молитись за хорошу долю.<br /><br />Одна молитва. Одна надія на Господа Бога... <br />Колишні зміни - просто безглузді «дрібниці».<br />Не існуватиме буденної недовіри і настороги, <br />І тоді зцілення буде литись з душевної криниці. <br /><br /><br /><strong><em>Просто ангел...</em></strong><br />Без підлості.. .без заздрості і без гордині...<br />Добром зве.. .ні крихти нема від лукавого,<br />Покора, віра.. .від неба.. .мрії біло - сині... <br />І тільки тримається одного берега правого.<br /><br />Любові ціле море... потоком виливається,<br />Серце сльози давлять .. .повіки не підійме...<br />Про своє забуває, чужим горем карається,<br />Руки - до Бога, немов крила вгору здійме...<br /><br />Господнє творіння в подобі простої людини<br />Покликання.. .з височини до земної долини...<br />Просто ангел. Щирістю, теплом світ зігріває, <br />Небо і земля...<br />Ангел....<br />Небо землю благословляє!!! <br /><br /><br /><strong><em>Любов кожним подихом</em></strong><br />Загадкова невідома ця височінь «синього краю», <br />Серце рветься птахою в політ, згораючи дотла<br />Нехай одноманітно звучить - живу, мрію, кохаю,<br />Це глибоке море непізнаного, а не просто слова.<br /><br />Любов кожним подихом життя, бо воно лише раз, <br />З бажанням чи без, кожного дня показуєш уміння.<br />Буття швидко рветься за рамки без межі і без фаз,<br />Кожним кроком наближається зміст розуміння.<br /><br />Чим ближче пізнання, тим дальше єство й чистота, <br />Обнімає душу дим скованого роздрібненого болю... <br />Хоча б відлунням появилася ще не почута мольба,<br />Що обходила всесвіт, та не віднайшла пані - долю. <br /><br /><br /><strong><em>Своєрідний кровообіг...</em></strong><br />Довіряла, думала, але відганяла,<br />Притихла, злилась і себе карала.<br />Губила, мучилась, потім шукала,<br />Нудьгувала, скучала, все бувало.<br /><br />Бажала, все розуміла й відчувала, <br />Старалась, байдужіла, та сумувала.<br />Чекала, вірила, терплячи мовчала,<br />Дратувалась, надіялась й прощала.<br /><br />Корилась, відкрила і ще не збагнула, <br />Рахувала, на терезах міряла і забувала.<br />В життю великим кровообігом мчало,<br />Зупинка - ні вогню, ні попелу не стало. <br /><br /><strong><em>На вогнищі долі</em></strong><br />На вогнищі долі від злоби серця, мов німіють <br />На небі зорі вже чистим світанком тліють... <br />Сон хоче скувати останнім сумерками ночі,<br />Щоб ще на час приспати смутку, тривоги очі.<br /><br />Кожна мить особлива, має свій колір і смак,<br />Непомітно для всіх малює часове тавро, знак.<br />Кожний день - це русло нове, нестримний хід, <br />Несе інший човен: на захід, південь, північ і схід.<br /><br />Залишаються спогади, що лягають на стомлені плечі<br />В них іноді містяться віддалено всіма забуті речі...<br />Ще теплом зігрівають хороших моментів - доволі,<br />Бережуться в душі й не зустрічаються на видноколі. <br /><br /><strong><em>Навіщо ці жертви?</em></strong><br />Знайти море егоїзму в склянці любові, <br />Бути з тілом своїм у гріховній змові...<br />Стати поневолювачем, нічним градом,<br />Розбитись ущент - віяти листопадом... <br />Пізнати жаль і стид, та швидко забути <br />Легко?! То ж спи, як зможеш заснути. <br />Навіщо...навіщо нести себе в жертву?<br />Ні до чого любов;безглуздо, що вперто.<br />Забути гордість, йти з закритими очима, <br />Усміхнено нести мішок бруду за плечима.<br />Вже не втекти. Приниженість посміхається<br />І не треба брехні, що ти теж «закохаєшся».<br /><br /><br /><strong><em>Екролог:</em></strong><br />Ти не єдина, що прагнеш чистого кохання,<br />І не твоя вина, що по - справжньому любиш.<br />Та пригальмуй, бо ще є келих страждання,<br />Коли заради «половини» душу свою згубиш. <br />А він тоді тебе не приголубить й не пожаліє, <br />Посміється, що герой - збільшилась колекція.<br />Обіцянка вірності - ілюзія, про яку ти мрієш, <br />Це для туманного прикриття, брехлива лекція.<br />Подумай перш, ніж дарувати серце, душу, тіло,<br />Не бійся сказати «ні» — голосно, рішуче, сміло.<br />Це не твоє Забути важко, та повір все минається,<br />Ще щастя попереду, бо життя лише починається.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-4053495554779763668?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-78320064858303148422009-07-19T15:43:00.010+03:002009-07-19T16:40:21.417+03:00<a href="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SmMXl6X8rpI/AAAAAAAAAEc/6yZei8ecTNQ/s1600-h/%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81+.JPG"><img style="float:left; margin:0 5px 0px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 159px; height: 200px;" src="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SmMXl6X8rpI/AAAAAAAAAEc/6yZei8ecTNQ/s200/%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81+.JPG" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5360153921593323154" /></a>Цю загадкову, тендітну дівчину завжди побачиш елегантною. Вона іде, наче хвилями по власному шляху, а коли бува на її морі здіймається шторм, вона так мило загляне тому вітрові, який його влаштував у очі, що він не просто затихає, сп’янілий від її глибинного погляду, а покидає свої невдалі витівки і ще довго перебирає пасма її волосся. <br />Оксана Борис народилася 26 квітня 1989 року у нашому місті Долина. <br />У 2006 році закінчила Долинський природничо-математичний ліцей. Зараз навчається у Прикарпатському Національному університеті імені Василя Стефаника в Інституті філології.<br /><br />МАЙЖЕ ПОЛІТ<br />Сірість просочується крізь замкові шпарини. Наповнює легені сивим димом, який чимось нагадує сигаретний, але якийсь солодший і густіший. Задихаюся.<br />Хлипає небо за вікном. Пробігає повз світанок, потім ще один. Сонце, прикрите патлатими хмарами, нагадує смішну декорацію для дитячого театру.<br />Стук в двері. Не відчиню. Не хочу бачити нікого, лише тіні, що пересуваються по стінах. Привиди моєї самотності п'ють тепло мого тіла. Я не можу відігнати їх від себе. Мовчу, бо боюся, що не вимовлю жодного слова. Краще незнання, ніж усвідомлення власної нікчемності.<br />От стою на останній сходинці. Але все ще боюсь розпростерти руки. Хочу полетіти. Нехай вниз, нехай!.. Але хоч на мить стати вільною. Вітер шарпає відчинене вікно. Усміхаюся. Тепер нема вибору. Ще в дитинстві вчили не відступатись від задуманого. Тільки от щось всередині завмерло, не пускає зробити останній крок.<br />- Навіщо жити?<br />- Я не живу. Я не хочу.<br />- Тоді вперед. Швидше. Нема чого вагатися. Вмирай.<br />- Я не вмру. Я летітиму.<br />- Називай, як хочеш. Тебе не буде.<br />- Це добре. Мене й зараз нема.<br />Хтось взяв за руку. «Невже нарешті хтось згадав? Хочуть врятувати?..» Чужа рука відірвала мої пальці від віконної рами.<br />Я летіла. Летіла вперед. Правда, тіло лишилося на холодному асфальті. Байдуже. Тепер я не затихатиму, як свічка. Померла одним спалахом.<br />Стану небом, сірістю, мовчанням. Стану тим, хто колись відірве чиїсь пальці від балконної рами.<br /> <br /> КВІТИ ДЛЯ МЕНЕ<br />Ти не даруєш мені квітів. Кажеш, що це не потрібно, намарне витрачені гроші. Я мовчу. Скільки можна пояснювати: я люблю квіти! Чи ти, може, мені не віриш?<br />Приходиш усміхнений. Інколи приходиш з вином і цукерками, але ніколи з квітами...<br />Сьогодні не прийшов взагалі. Я сиділа у твоїй своїй найулюбленішій сукні, з бездоганним макіяжем, і чекала. Тебе не було, ти не пошматував як завжди тишу у моїй кімнаті дзвінком, не заповнив її своїм шепотом, ти просто не з'явився.<br />Через дві години забула про тебе. Взагалі забула. Так буває, коли довго когось чекаєш. От так І сталося. Я забула твоє ім'я, забула глибину твоїх очей ( а вони хоч були глибокі?), не пам'ятаю твій голос. Лише десь глибоко в пам'яті залишився опік від твоїх рук - таких... забутих мною і моїм тілом.<br />Я не плачу, намагаюся згадати твої риси обличчя і не можу. Порожнеча. Невже ти займав так багато місця? Треба викинути з-під подушки залишені тобою сни, - не можна зберігати мертві сни забутих людей.<br />А ти взагалі був? Навіть не знаю... Ось літає по квартирі залишок твого подиху. Чи то не твій? ...але, напевно, ти все-таки був. Адже у мене на вікні немає квітів. То ти ніколи не дарував мені їх, інші любили дарувати.<br />Дзвонить телефон. Може, ти? А як впізнаю, якщо вже забула? Повідомляють, що хтось загинув в автокатастрофі. Що за маячня? Кажу, що помилилися номером і кладу слухавку.<br />І тут пригадую. Твоє ім'я... його ж тільки що назвали по телефону...<br />Беру в руки твій найулюбленіший сон. Ти ніколи не показував його мені. Соромився? Тепер можна. Дивлюся. У цьому сні тільки я і ти. І ти любиш мене. Ніколи не казав, що любиш, а любив. Нарешті я згадала все (може навіть більше) про тебе.<br />Твої рідні плачуть. Я — ні. Я просто знову відкрила тебе в собі. Пам'ятаю кожен твій подих, кожне завмирання твого серця, кожен дотик до свідомості. Хтось скаже, що пізно. Я скажу "вчасно" (для того, щоб не забути).<br />Я зробила те, що ти б хотів: я не принесла квітів. Невже ніхто в тебе на похороні не знає, що ти не любив квітів?<br />Інша реальність. Інші люди. Інші стосунки. Я його не люблю. Він дарує мені квіти, а я викидаю їх у смітник. Хіба я винна, що не можу бути сама? Я ж не забула тебе знову.<br /><br />НАМАЛЮЙ МЕНІ ДОЩ<br />Тому, хто не любить задумуватися над<br /> дрібницями, і ніколи не зрозуміє, що все<br /> написане нижче - про нього.<br />У вікно наполегливо стукає вітер. Якби ти був янголом, то це цілком міг би бути ти, але ти не янгол, до того ж ти навіть не віриш у їх існування. Ти не віриш у мене? Смієшся, коли я розказую, що вмію малювати дощ. Я ображене відвертаюся. Просиш пробачення.<br /> - За що?<br />- За те, ще не вірю тобі. Намалюй мені дощ, будь ласка.<br />- Не хочу. Можу тільки сльози.<br />- Я вже бачив, як ти малюєш сльози. Краще намалюй усмішку.<br />Я слухняно малюю. Ти щасливий, що все добре. Але чомусь не помічаєш, що намальована усмішка нещира. Може, просто не хочеш? Чи тобі байдуже?<br />Ображаєшся, що я надовго зникаю. Я кажу, що у мене просто зламався годинник. Ти не знаєш, що коли ламається мій годинник, час десь там. вгорі, зупиняється. Закриваєш образу в банку і кладеш на поличку у коморі. Ти любиш колекціонувати чудернацькі речі.<br />Інколи я думаю, що ти зовсім чужий. Дивишся якось дивно. Чи мені просто здається? Але це лише на мить. Потім знову ловлю очима твій погляд, і розумію, що це ти - такий, як і багато днів тому.<br />Тобі подобається, коли я поряд, бо коли зникаю ( ну чому ти не віриш, що у мене просто зламався годинник?), тобі здається, що я самотня (чи навпаки???).<br />Часто уявляю, як знову літаю. Але боюся спробувати, бо навіть янголи можуть розучитися літати. Відколи я з тобою, крила сховала в шафу. Навіщо показувати їх тобі, якщо ти все одно не віриш у янголів? Думаєш, що я просто дотепер вірю у казки, що я наївна і дурненька. Мені важко. Але мовчу. Питаєш, про що я думаю. Кажу, що ні про що. Бо коли відповідаю конкретно, ти кажеш, що я занадто переймаюсь дрібницями. Невже для тебе питання про життя - то дрібниці. Може пізніше у тебе не буде часу над цим задумуватись, бо ніколи не знаєш, коли помреш ? Ти кажеш, що ще встигнеш.<br />Сподіваюся, що коли мене немає поряд, ти думаєш про мене, і про нас, і хоч зрідка просиш мене подумки: «Намалюй мені дощ...»<br /><br />****<br />Падає сніг на примружені очі будинку. <br />Торкаюся мріями синього неба...<br />Сьогодні мій сон утік кудись без потреби.<br />Понесу сльозу у очах і прийду за хвилинку.<br />Позичатиму в стін заворожену, ввічливу тишу.<br />А сніг, як пір'їни, летітиме крихтами неба.<br />Душа без упину буде шепотіти: «Не треба...»<br />І я перетворюся в тиху, послушливу мишу.<br />Я слухати буду, як Ніч вимальовує ранок<br />На моєму вікні. Це послання холодного вітру.<br />Замерзатиму тихо, - мене неможливо зігріти<br />Воскрешатиме сон лише довгий-предовгий світанок. <br /><br />***<br />Пожовтіли листки на плаксивих і лагідних кленах.<br />І душа замикається в грізну фортецю.<br />Я готова, я вирву з душі все зелене -<br />Аж тоді я опинюся в справжній, реальній безпеці.<br />Я закрию емоції на всі можливі замки, <br />Я засуну всі засуви між існуванням і світом. <br />Нехай осінь танцює свої божевільні танки –<br />Я сховаю всю щирість уже до наступного літа.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-7832006485830314842?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-79004627040754444472009-06-18T15:55:00.045+03:002009-06-22T16:38:14.237+03:00<a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/Sj8oN0PbdvI/AAAAAAAAAEE/EqeT5iePChI/s1600-h/IMG_0256.jpg"><img style="float:left; margin:0 3px 0px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 192px; height: 144px;" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/Sj8oN0PbdvI/AAAAAAAAAEE/EqeT5iePChI/s200/IMG_0256.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5350039100166207218" /></a><div align="justify">Струнка. Тендітна. З неприхованою печаллю у великих ніжних очах. Її обличчя завжди світиться добротою. Мова йде про Надію Дичку, поетесу, яка проживає у нашому рідному місті. 13 червня вона відзначала ювілейний день народження. З цим чудовим святом її вітали працівники центральної районної бібліотеки, а також молоді літератори – початківці, які відвідують заняття студії «Слово». Після щирих привітань юні поети прочитали свої твори, а також послухали нові поезії пані Надії. <br />Поетеса є членом Національної спілки письменників України з 1997 року, лауреатом Міжнародних літературних конкурсів: «Смолоскип-95», «Гранослов–96», «Культура за мир» (Італія, Мілан) – номінація «Поезія за мир»; на краще оповідання до 40-річчя Української бібліотеки в США (Філадельфія) та Міжнародного літературного конкурсу Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (Канада) в номінації «Проза»; дипломантом конкурсу «Гранослов-98» (проза).<br />Авторка 9-ти книг.<br /><nobr>Друкувалася у Всеукраїнських літературних журналах: «Перевал»,</nobr> «Світо-Вид», «Бористен», «Хортиця», «Дзвін», дитячому журналі «Дзвіночок», журналі «Жінка», релігійному журналі «Милосердний самарянин». <br />Як графік Надія Дичка ілюструє власні збірки, є учасницею Міжнародних виставок в Італії, Іспанії, США. Її екслібриси є в колекції італійського художника Маріо де Філіпса.<br />Надія Дичка – авторка текстів до відомих пісень, котрі виконують провідні артисти України.<br />Як публіцист друкується в газетах «Літературна Україна», «Слово Просвіти», «Галичина», «Світ молоді», «Молодь України», «Нова Зоря». Друкувалася в газетах «Віче» (США), «Вільна думка» (Австралія), в збірнику конкурсантів «Поезія за мир» (Італія).<br />Надія Дичка – лауреат обласної премії ім. Василя Стефаника в галузі літератури, премії ім. М.Утриска.<br />«Працюй за двох...» - життєве кредо цієї талановитої і наполегливої поетеси. <br />Страждання і натхнення поєднуються у творах поетеси, з важкої праці з'являється чисте джерело, яке наповнює світ, що з одного боку злий, жорстокий, хворий, а з іншого - прекрасний, розмаїтий, неповторний, і кому, як не поетові, благословляти його любов'ю:</div><br />За перетерплу спрагу щастя<br />перетерплю вогонь і дим.<br />Пересвітаю пресвятим<br />чуттям любові. І причастя<br />прийму у душу без гріха.<br />Очистивши себе в горінні,<br />вже не боюся тлінною -<br />над долею Його рука...<br /><br />Тільки душа, поріднившись з Богом, може сказати:<br />«Любімося й любімо самих себе і ближніх,<br />Допоки серце в тілі, допоки є тепло!<br />Любімося й любімо, допоки у зеніті<br />літа між тим, що буде, і тим, що вже було».<br /><br />А будучи поряд з Богом, добре розуміючи своє призначення, творить власну молитву: <br />«Якщо ти можеш, освяти мій шлях<br />Великий Боже, в днів моїх пустині...<br />В словах молитви - наче у вогнях,<br />я мушу Завтра розпізнати в нині».<br /><br /><strong>З нових поезій:</strong><em><div style="margin:0px 0px 0px 180px;">Ти з тих мужів, яких чекають вічно,<br />З якими і на злочин, і на смерть<br />Ідуть не опускаючи обличчя,<br />Спираючись на небо, як на твердь.</div><div style="margin:0px 0px 0px 320px;">Н. Стефурак</div></em>Ти з тих мужів, яких чекають вічно,<br />Але, мабуть, вони та й …не прийдуть (?!)<br />Бо інші їх цілують прагматично.<br />Бо інші з ними – ( не на смерть!) – ідуть.<br />Так, інші ділять ночі і постелі.<br />Із хліба крихти. Й не ростять дітей –<br />Останні у бабусь ростуть веселі –<br />Їм все одно: є тато й мама, й де?<br />…Ти з тих «мужів», те добре знають,<br />(бо що таїти істину просту?),<br />Що в самоті ніколи не бувають…<br />Чом не забув мою ти самоту?<br />Чому тепер, коли тобі не треба<br />Ні доторку мого, ні щирих слів,<br />Ти хочеш подивитися на Небо<br />Зі мною разом з грішної землі?<br />…О жах, коли знов самота зухвало<br />Катує тіло й душу спраглу рве,<br />Збагнути раптом: Ти – МОЄ НАЧАЛО!<br />Ти з тих мужів, котрим…БЕЗ МЕНЕ… ЗЛЕ!<br /><br />Великдень Духу…<br />Український Хрест<br />Із Рушником, де лиш хрести одвічні.<br />Летять дороги.<br />З зусібіч.<br />Навхрест.<br />Невже ми будем далі<br />На Узбіччі?<br /><br />З ЦИКЛУ «ПАМ'ЯТІ МАМИ»<em><div style="margin:0px 0px 0px 180px;">... Сорокадення. Сорокоусти. <br />Спільна молитва в сяйві свічі... <br />Бог Твою душу в небо відпустить.<br />Дасть їй у вічність райські ключі.</div><div style="margin:0px 0px 0px 320px;">Н. Стефурак</div></em>Сорокадення. Сорокоусти.<br />Спільна молитва в сяйві свічі.<br />Боже, востаннє дай їй Відпусти!<br />Дай же у Вічність райські ключі.<br />Сорокадення... Знову безсоння.<br />Сорокоусти... Страху позбав.<br />Злине душа у святе безкордоння,<br />Де горя немає, бід і держав.<br />То на Землі все лиш ділим гризоти,<br />Межі й кордони, болі й чуття...<br />Й те, що в нас є, не оцінимо доти,<br />Доки не втратимо без вороття!<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-7900462704075444447?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-70527384293056083592009-05-18T11:38:00.009+03:002009-06-22T11:40:35.930+03:00<a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/ShE9r84nqyI/AAAAAAAAAD8/yCO8V-6CUYI/s1600-h/DSC08802.JPG"><img style="float:left; margin:0 7px 0px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 130px; height: 200px;" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/ShE9r84nqyI/AAAAAAAAAD8/yCO8V-6CUYI/s200/DSC08802.JPG" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5337114858698025762" /></a><div align="justify">Цю дівчину звати просто – Марією. Завжди привітна, усміхнена, щира. Микулин Марія викликає неабияке захоплення не тільки зовнішністю, а й внутрішнім світом. Прагнення бачити все навколо кращим, удосконалити світ і спонукає дівчину до творчості.<br />Її твори пройняті оптимізмом, святою вірою в найвище почуття – почуття любові. Читати Маріччині шедеври без трепету в душі неможливо.<br />Пише про свою ученицю вчитель української мови та літератури Боднар Іванна Рудольфівна. З 2008 року Микулин Марія є членом літературної студії «Слово» при Долинській центральній районній бібліотеці.</div><br />***<br />Переживу і потерплю ще трішки, <br />Таке життя, і я це вже прийняла.<br />І не побачу більше вже усмішки, <br />Яку так щиро й вірно я кохала.<br />Не пожалієш, боляче й без того, <br />Бо ангел почуттів моїх вмирає.<br />Та й не врятуєш... Нащо тобі того?<br />В храм щастя входу більше нам немає.<br />Залишусь я сама. Фініш побачень!<br />До смутку й так не треба привикати. <br />Одне я зрозуміла без означень: <br />В цьому житті нам не дано кохати...<br /><br />***<br />Подарував мені ти мертві квіти<br />Я зберегла їх... А надворі сніг...<br />Хоч у душі моїй давно не літо,<br />Моя любов ще зігріває їх.<br />На лірі в серці грає тихо осінь,<br />А ти чомусь не чуєш слів моїх.<br />Я сильна...І сльозам я скажу:«Досить!»<br />Хай ти давно вже у руках чужих.<br />Думки сплелися у вінок...Навіщо?<br />І ось прощання вже прийшла пора...<br />Всередині у тебе вітер свище,<br />А замість серця вже давно кора...<br />Хоч боляче, та ... я все розумію<br />І цю любов прийняла я, як.. .дар.<br />Затихли почуттів вже буревії,<br />Та досі ще кидає в жар...<br />Ні. Не люблю. Хоч спогади глибокі,<br />Та я закрию їх у скрині часу.<br />Туман пливе між нами синьоокий...<br />І холод.. .холод...Почуття погасли...<br /><br />***<br />А мріяти - це зовсім не шкідливо, <br />Це так прекрасно мріяти щомиті!<br />Коли ти мрієш, інше не важливо, <br />Й до щастя всі шляхи тобі відкриті. <br />У мріях заховалася веселка<br />Яка тебе наповнить позитивом.<br />І настрій твій поганий вже далеко,<br />Бо мріяти - це зовсім не шкідливо! <br />Помрій і стане легше... Ось побачиш! <br />Колись всі мрії вистрибнуть на волю, <br />Солодким медом ввійдуть в твою душу ,<br />3айдуть у серце ніжною весною.<br />Помрій...Побачиш радість у блакиті,<br />Зустрінеш в мріях щастя незрадливе. <br />Помрій і стане легше...Ось побачиш! <br />Бо мріяти - це зовсім не шкідливо!...<br /><br /><strong>Таємничий ліс</strong><br /><br /><div align="justify">Люблю тебе, таємничий лісе... Люблю спостерігати, як щоночі мавки кружляють поміж деревами, оберігаючи твій вічнозелений сон. Вони співають свою місячну пісню, яка лунає на весь світ, пророкуючи щастя. Люблю також і твій тихий шепіт, що споконвіків заколисує мої думки. О лісе! Твоя таємнича темінь зачаровує мене, манить у далечінь... Люблю тебе тому, що в тобі загадка, що застигла поміж листків сонячним промінням. Ось уже стільки віків стоїш ти переді мною спокійним маревом. Твої темні лабіринти, як і раніше, пахнуть росою, а ти такий же задуманий. Про що думаєш, лісе? Чи не про тих напівпрозорих химер, що сновигають тінями поміж стовбурів?<br />О лісе! Восени ти стаєш раєм для романтиків... Взимку пустим поглядом вдивляєшся в далечінь, шукаючи хоч краплі весни. Та коли вже прийде вона, то одягаєш ти, лісе, вінок веселкових мрій, сяєш смарагдом здалеку, при¬чаровуючи та заворожуючи все навкруги своєю чарівністю.<br />Який же ти прекрасний, лісе! Замиловуюсь тобою все більше й більше...</div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-7052738429305608359?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-64485524181738119722009-04-23T15:31:00.023+03:002009-05-05T19:16:15.673+03:00<a href="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SgBirmTmOTI/AAAAAAAAADs/90tNNGjeCwc/s1600-h/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%87.jpg"><img id="BLOGGER_PHOTO_ID_5332370459963308338" style="FLOAT: left; MARGIN: 0px 6px 0px 0px; WIDTH: 134px; CURSOR: hand; HEIGHT: 200px" alt="" src="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SgBirmTmOTI/AAAAAAAAADs/90tNNGjeCwc/s200/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%87.jpg" border="0" /></a><div align="justify">Довганич Наталія – учениця 10–Б класу Долинського природничо-математичного ліцею, яка вже впродовж 5-ти років створює такі художні шедеври, які важко назвати учнівськими.</div><div align="justify">Коли читаєш твори Наталії, то занурюєшся в світ, оповитий любов’ю, красою, неповторністю, і звідти повертатися аж ніяк не хочеться. Хоч більшість з них – це крик душі, зболеного серця, проте вони настільки відкриті і відверті, що наче сам стаєш учасником всього, що відбувається.</div><div align="justify">Всі твори Наталії пройняті думкою, що любов – найвища з Божих нагород, найбільше з див, що дається людині. Так пише про свою ученицю вчитель української мови та літератури Боднар Іванна Рудольфівна.</div><div align="justify">З 2007 року Довганич Наталія є членом літературної студії «Слово» при Долинській центральній районній бібліотеці.</div><br />***<br />Із мого слова нитку сплів павук,<br />Й враз зазвучала ніжно, веселково,<br />Майстерно підібравши кожен звук,<br />Та найрідніша українська мова.<br /><br />Яка ж то велич зачаїлась в ній,<br />Що струни серця лагідно торкає,<br />І ллється ручаями навесні,<br />І листопадом душу пригортає!<br /><br />О, найвеличніша з усіх Господніх чуд,<br />Дозволь тобі низесенько вклонитись<br />І до моїх ще босоногих слів<br />Твоїх давно довершених напитись.<br /><br />***<br />Любов кричала, рвалась і кричала,<br />Дощем на тіло падала печаль,<br />А я стояла, плакала й мовчала,<br />Мені тоді було її так жаль.<br /><br />Ти руйнував усе, що так хотіло<br />Тебе любити, смутком крив думки,<br />Кидав словами… Думаєш, боліло?<br />…Та я терпіла, вірила - таки,<br /><br />Що ти не йдеш, а зараз повернешся,<br />Що сумнів твій із миттю промине,<br />Ти не дивився в очі, ранив серце…<br />Чи ж це любов?.. Ти не любив мене.<br /><br />Стихала ніч, а почуття вмирали,<br />Мені хотілось бути там, де ти,<br />Та я не знала, чуєш, я не знала,<br />Що ти віддав мене до самоти.<br /><br />Любов кричала, рвалась і кричала,<br />Від того крику мучилась душа,<br />А я стояла, плакала й мовчала,<br />Знеможена, розбита, та жива.<br /><br />***<br />Порожнеча душі, порожнеча думок,<br />Непорочність надій заплямована часом,<br />Недописаний, дивний, короткий рядок,<br />Серце квилить на біс нерозбірливим басом.<br /><br />Клишоногі слова, перебите крило,<br />Віддзеркалення зір у соленій калюжі,<br />Зацілований сум втік із уст на чоло,<br />Де погасла свіча нездійсненних ілюзій.<br /><br />***<br />Залишить на папері півдуші,<br />Куди ще пів? Ще пів куди подіти,<br />Коли так мучать ті слова пусті,<br />Які зривались з уст<br />Мене боліти<br />Вони, напевно, вічно присяглись…<br />В сумлінні, наче привиди літають…<br />Не знаю, чи простять мені колись,<br />Та кажуть, ті, хто люблять, все прощають.<br /><br />***<br />Не карай себе за те, чого не було,<br />Досконала мить буває надто рідко,<br />Доля закриває шлях в минуле.<br />І його в тумані вже не видно.<br /><br />Не сумуй! Кому потрібні сльози?<br />Пронеси свій хрест, як гордість свою,<br />Пам’ятай, Господь нам допоможе,<br />А без болю…як же так без болю?<br /><br /><strong>Тобі…</strong><br />Прошу тебе, відпусти моє серце до неба,<br />Білі крила душі від печалі не можуть злетіти,<br />Як же біль втамувати? Вгамувати любові потребу?<br />Життя – це страждання? Ні, я не хочу так жити!<br /><br />Це минуле мене обпікає архівами щастя,<br />І благає любити, тебе лиш одного любити,<br />Де ж один ти, «єдиний» ? Співжиття де,щасливе наше?<br />Життя – це чекання? Ні я не хочу так жити!<br /><br />Спогад вірний у думках все снує паралелі:<br />Що? Навіщо? Чому довелося тебе відпустити?<br />Я словами – сльозами вкладаю журбу на папері.<br />Життя – це ридання? Ні, я не буду так жити!<br /><br />***<br />Мовчиш? Ну що ж не треба слів,<br />Не будем спокій краяти словесно,<br />Аж доки сонце знову не воскресне<br />І новий день благословить на світ!<br /><br />А з ним любов безсяйну, як і ніч…<br />А смуток кригу спогадів принесе,<br />Розітнеться на друзки крик тілесний<br />Й розгубиться у сотнях протиріч.<br /><br />Мовчиш? Ну що ж не треба слів,<br />Будем ділитись зваженим мовчанням,<br />Хто смів це прирівняти до кохання?<br />Хто до любові це віднести смів?<br /><br />***<br />Ліцею мій, вже слів не віднайти,<br />Щоб всю любов до тебе в них зібрати,<br />Як кожен назустріч до мети<br />Ти обережно допоміг ступати.<br /><br />Я кожен день, всміхаючись, біжу<br />В цей рідний дім, у вже знайомі стіни<br />Маленький вогник в серці бережу<br />Зі спогадом, як вперше приходила.<br /><br />О скільки щастя ти мені приніс,<br />І незабутніх вражень ціла низка,<br />І крізь новизну мініатюр віків<br />Я все одно залишусь ліцеїстом.<br /><br />***<br />Ти снишся мені, моя кароока доле,<br />У сутінках снів ми шукаємо вперто щастя,<br />А скажи, чому радість так терпко журбою коле?<br />Це, напевно, на краще… Розкажи мені,це все на краще?<br /><br />Але доля мовчить, не випускаючи з пут мою руку,<br />І несе мене в даль крізь дороги, стежки і простори,<br />Ми усе летимо, перевищуєм швидкість звуку,<br />Намагаюсь втекти до реальності з цього кола…<br /><br />…Враз спіткнулась об хмару, на повітрі додолу спустилась,<br />І вдихнувши життя, всі думки розлетілись на волю,<br />Я не можу в полоні, шлях сама торувати звикла,<br />Та ти снишся мені, моя кароока доле!<br /><br />***<br />Жити не можна в світі без душі,<br />Бо все, що в ній, це справжня сутність наша,<br />Злетіти нею можна до вершин,<br />Але не плач, додолу гірко впавши,<br /><br />Бо у сльозах ні істин, ні жалів,<br />Вони проллються, висохнуть і зникнуть,<br />А справжній зміст високих почуттів,<br />Ти можеш мимохіть ураз відкинуть.<br />Коли заплющиш очі на життя,<br />Коли забудеш вірну серцю мрію,<br />Те, що святе, немає забуття,<br />Ми просто берегти його не вмієм,<br /><br />Але не можна жити без душі,<br />Немов все тіло прірва і отрута,<br />Навчитись відрікатись від гріхів<br />Занадто важко, пригорнувши смуток.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-6448552418173811972?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-37124083267425554212009-04-17T10:45:00.013+03:002009-10-27T17:11:41.700+02:00<div align="justify">За ініціативи Президента України 2009 рік оголошено «Роком молоді» (Указ Президента України від 3 липня 2008 року №616/2008). У рамках цієї акції ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва» оголосила Всеукраїнський конкурс творчих робіт «Я – патріот!» Представляємо твори переможців I етапу конкурсу (районного рівня).</div><br /><a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfGi6G2-uFI/AAAAAAAAACs/YrtMHO5-zb8/s1600-h/%D0%91%D1%83%D1%87%D0%BE%D0%BA.jpg"><img id="BLOGGER_PHOTO_ID_5328218953313335378" style="FLOAT: left; MARGIN: 0px 8px 5px 0px; WIDTH: 145px; CURSOR: hand; HEIGHT: 220px" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfGi6G2-uFI/AAAAAAAAACs/YrtMHO5-zb8/s200/%D0%91%D1%83%D1%87%D0%BE%D0%BA.jpg" border="0" /></a><br /><br /><div><strong>Бучок Тетяна</strong> народилася 8.08.1994 року, живе в місті Долина, навчається у 8-му класі ЗОШ №7.</div><br /><br /><br /><br /><br /><br /><br /><br /><strong>Роздуми на чужині</strong><br /><br />Україно моя мила,<br />Україно – ненько.<br />Як згадаю я про тебе –<br />Радіє серденько.<br />Як то тяжко тій людині<br />На чужині жити –<br />Нема з ким їй порадіти,<br />А ні говорити.<br />Хто цурається країни<br />І народу свого,<br />Той не має Благодаті,<br />Даної їй Богом.<br />Тому краще в ріднім краї<br />У радості жити<br />А ніж панам на чужині<br />Рабами служити.<br /><br /><a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfGnkSup3xI/AAAAAAAAAC0/7-DKHaqRXQQ/s1600-h/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%B8%D0%BA.jpg"><img id="BLOGGER_PHOTO_ID_5328224076100656914" style="FLOAT: left; MARGIN: 0px 8px 5px 0px; WIDTH: 145px; CURSOR: hand; HEIGHT: 199px" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfGnkSup3xI/AAAAAAAAAC0/7-DKHaqRXQQ/s200/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%B8%D0%BA.jpg" border="0" /></a><br /><br /><br /><strong>Павлик Марія</strong> народилася 12.07.1996 року в місті Долина, вчиться у ЗОШ №5.<br /><br /><br /><br /><br /><br /><br /><br /><strong>Моя Україна</strong><br /><br />Як я люблю свою неньку,<br />Свою Україну,<br />І люблю, і поважаю,<br />Як матір єдину.<br />Кожен день із рук її<br />Сонце зустрічаю.<br />І до серця кожен ранок<br />Ніжно пригортаю.<br />Мов перлина, неповторна,<br />Чиста, як сльозина,<br />її долю заквітчала<br />Червона калина.<br />Я калину підливаю<br />Кожного раненька,<br />Хай радіє Україна,<br />Наша рідна ненька.<br /><br /><a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfG_xtMivYI/AAAAAAAAAC8/61MD7d-3qp8/s1600-h/%D0%91%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2.jpg"><img id="BLOGGER_PHOTO_ID_5328250694822706562" style="FLOAT: left; MARGIN: 0px 8px 5px 0px; WIDTH: 145px; CURSOR: hand; HEIGHT: 179px" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfG_xtMivYI/AAAAAAAAAC8/61MD7d-3qp8/s200/%D0%91%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2.jpg" border="0" /></a><br /><br /><strong>Бартків Світлана</strong> народилася 1.04.1990 року в місті Долина, закінчила ЗОШ №5. У 2007 році стала студенткою Прикарпатського університету.<br /><br /><br /><br /><div align="justify"><br /><strong>Яка багата українська мова </strong><br /><br />Яка багата українська мова –<br />У ній скарби усіх віків.<br />Багато мудрості народної у слові<br />І мудрість незнищена прадідів.<br />Писали нею люди знамениті<br />Свої поеми, думи і вірші<br />І, як води здорової, краплини<br />Наснагу дарували для душі.<br />Багата наша українська мова,<br />І український дух вона в собі несе.<br />Не зникне Україна й наше слово.<br />Їй славу невмирущу принесе.<br /><br /><strong>Світ, Україна, я.</strong><br />(есе)<br /><br />В концепції Світ, Україна, я лежить чимало тверджень і конфузій, що часто змінюють контрасти, які часом призводять до контрафікації через те, що не завжди висвітлені контури дійсності.<br />Звичайно, хочеться конфігурації понять і істин, та кожна людина – хазяїн своїх думок, які треба підводити так, щоб вони зазоріли і стали обрієм попередньо опрацьованих передумов і перегукувалися із подвижниками минулого, теперішнього і майбутнього. Бо ж споглядання дійсності – це як естафета епохального еритроциту часто епіцентричних і ефективних вимірів людськості.<br />Якщо задуматися куди так насправді котиться світ? Тримаючи в руках книгу книг розумію – до завершення його існування. Сам факт очевидний, та загадку, на який вимір часу це припаде, залишу, як і мої попередники, творцю Всесвіту.<br />Наш світ має свої вже тепер штучно-інтелектуальні крила, на яких, чи то пак якими частково «управляють» українці, що проживають на кожному континенті.<br />«Україна – це живий пульс Бога. Останні два з половиною століття Дух України неначе перебував у стані сну. Це був час драматичного осмислення себе, своєї історії і свого призначення, час впертого пошуку відповіді на вічні запитання: «Хто ми?», «Звідки ми?», «Куди йдемо?», «Що таке життя, Бог, людина, душа?», «Звідки на світі страждання?», «Чому і як ми потрапили у неволю?», «Як здобути визволення, свободу і славу?»<br />Сьогодні, в епоху глобальної кризи, екологічних катастроф, кліматичної дестабілізації і соціального хаосу, Україна починає просинатися. На світанку нового світу її Духу скидає одяг старої, замученої й виснаженої козацької нації і вкотре творить нову українську націю – чисту, сильну й одухотворену. її призначено здійснити перехід до вищої цивілізації і допомогти зробити його кращим і представникам усіх інших народів і рас» – пише Ігор Калинець, з яким важко не погодитись.<br />Невже, пророцтво Герлера, про те, що Україна стане новою Грецією за крок до здійснення? Безперечно, на нас дивиться увесь світ, (не лише наша діаспора) і що в ній вбачають?<br />«Коли ми дивимось на Україну, ми бачимо її величезний потенціал, ми завважуємо яке яскраве бачення майбутнього своєї країни мають багато українців, і ми знаємо – розумом і серцем, – що це яскраве майбутнє досяжне, що українці заслуговують ніяк не меншого, ніж бути демократичною, суверенною, та безпечною країною, повністю інтегрованою до Європи» – К. Паскуаль, американський дипломат.<br />«Якщо Україна ввійде у Європейський Союз, то не тому, що має потребу в Європі, а тому, що Європа потребує України. Європа потребує української культури, українського розуму, бажання жити й української веселості» – Марі о Тронка, голова Християнської культурної італійсько-української асоціації.<br />Що можна до всього цього додати, людині мало компетентній у цій назрілій ситуації? Хіба що те, що хочеться вірити, що Україну цінують саме за культурні якості і спортивні досягнення, та дуже прикро, що знають її з політичного боку, як країну, в якій правлять лебідь, рак і щука..,<br />І на закінчення, хто я??? Українка! Дочка свого народу, в котрому в серці горить вогонь Прометея. Я свідома того, що маю розпалювати серця тих, хто вже підупав духом. Україна є! Україна буде! Лиш даймо дорогу Богові, який знищить всі сатанинські задуми.</div><div align="center">Світ... Україна... Я...<br /><br />... І оживе добра слава,<br />Слава України,<br />І світ ясний, невечерній<br />Тихо засіяє...<br />Обніміться ж, брати мої.<br />Молю вас, благаю!</div><div align="right">Т.Г.Шевченко.</div><br /><a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfHhDEnwjoI/AAAAAAAAADE/hH7ibujoSS0/s1600-h/%D0%93%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80+%D0%9C%D0%B0%D1%80%27%D1%8F%D0%BD%D0%B0.jpg"><img id="BLOGGER_PHOTO_ID_5328287277052366466" style="FLOAT: left; MARGIN: 0px 8px 5px 0px; WIDTH: 145px; CURSOR: hand; HEIGHT: 221px" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfHhDEnwjoI/AAAAAAAAADE/hH7ibujoSS0/s200/%D0%93%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80+%D0%9C%D0%B0%D1%80%27%D1%8F%D0%BD%D0%B0.jpg" border="0" /></a><br /><br /><strong>Габор Мар’яна</strong> народилася 26.07.1988 року в місті Долина, закінчила ЗОШ №7. Зараз навчається в Прикарпатському університеті на педагогічному факультеті.<br /><br /><br /><br /><br /><br /><br /><strong>Час</strong><br /><br />У просторі й світі летить «щось» нестримне,<br />Летить незбагненне, як думка у сні.<br />Секунда, хвилина, година проходить,<br />І старшими здались враз люди мені.<br />Я хочу спіймати «оте», що минає,<br />Я хочу навчитись спинити те «щось»<br />«Воно», усміхнувшись, ще швидше тікає.<br />Тікає, забравши з собою когось...<br />Я руку свою простягнула в повітрі.<br />Здається все стало, не йде , не спішить.<br />Та хтось, ще колись, у далекім столітті<br />Зробив так. як я, тільки час не спинить.<br />А що таке час? Адже він є усюди –<br />Біжить, сам не бачивши світла свого.<br />На жаль, керувати не можуть ним люди,<br />Та часто вони й не цінують його.<br />Щоби у майбутнім за тим не тужити,<br />Що не зуміли зробити ніяк.<br />Бо час невблаганний, він йде і не чує<br />Ні криків, ні стогонів, сліз і плачу.<br />Як не кричи, він тебе не почує<br />Я знаю бо теж: «Зупинися!» - кричу.<br />Невидимий час - наче вихор нестримний<br />Він - наше життя, а воно золоте!<br /><br /><a href="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfHhN77gbTI/AAAAAAAAADM/CRdvzg2x98k/s1600-h/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D1%81%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%BD.jpg"><img id="BLOGGER_PHOTO_ID_5328287463697837362" style="FLOAT: left; MARGIN: 0px 8px 5px 0px; WIDTH: 145px; CURSOR: hand; HEIGHT: 209px" alt="" src="http://3.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfHhN77gbTI/AAAAAAAAADM/CRdvzg2x98k/s200/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D1%81%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%BD.jpg" border="0" /></a><br /><br /><strong>Івасишин Марія</strong> народилася 6.08.1990 року в селі Витвиця, закінчила Витвицьку ЗОШ. Навчається у Львівському лісотехнічному університеті на економічному факультеті.<br /><br /><br /><br /><br /><strong>Вірю в майбутнє твоє, Україно!</strong><br /><br />Я вірю в майбутнє, твоє Україно,<br />В твою довершеність, злети!<br />Тоді ти розквітнеш, кохана країно<br />Досягши своєї мети.<br />Ти будеш могутня, соборна держава<br />І вікна відкриєш в світи<br />І буде великою і доброю слава,<br />А мова хрещата із нами завжди.<br /><br /><a href="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfHnlYZb8JI/AAAAAAAAADU/Mcbue4vY8fs/s1600-h/%D0%86%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87+%D0%92%D1%96%D1%82%D0%B0.jpg"><img id="BLOGGER_PHOTO_ID_5328294463546323090" style="FLOAT: left; MARGIN: 0px 8px 5px 0px; WIDTH: 145px; CURSOR: hand; HEIGHT: 191px" alt="" src="http://4.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfHnlYZb8JI/AAAAAAAAADU/Mcbue4vY8fs/s200/%D0%86%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87+%D0%92%D1%96%D1%82%D0%B0.jpg" border="0" /></a><br /><strong>Іськович Віталія</strong> народилася в у місті Долина 28.10.1988 року. Закінчила Долинський природничо-математичний ліцей. Зараз навчається в Національному університеті "Львівська політехніка", за спеціальністю менеджмент зовнішньо-економічної діяльності.<br /><br /><br /><strong>Рідна сторона</strong><br /><br />Світ великий, світ казковий<br />Ти у нім перлина,<br />Богом світу дарована –<br />Рідна Україна.<br />Не прожить мені без тебе<br />Ні одну хвилину,<br />І ношу тебе у серці<br />Я одну - єдину .<br />Ті дерева , що шуміли<br />У дитячі роки.<br />Ті стежки, що пролягають<br />У світи широкі.<br />Той поріг, що зустрічає<br />Кожен день людину.<br />Той рушник, що прославляє<br />Рідну Україну .<br /><br /><a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfIMGaV0tLI/AAAAAAAAADc/rg35cYrZ7zA/s1600-h/%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%B0.jpg"><img id="BLOGGER_PHOTO_ID_5328334613422322866" style="FLOAT: left; MARGIN: 0px 8px 5px 0px; WIDTH: 145px; CURSOR: hand; HEIGHT: 192px" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfIMGaV0tLI/AAAAAAAAADc/rg35cYrZ7zA/s200/%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%B0.jpg" border="0" /></a><br /><strong>Телега Олександра</strong> народжена 07.11.1988 у місті Долина, закінчила Долинську ЗОШ № 7. Зараз навчається в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка на факультеті романо-германської філології.<br /><br /><br /><br /><strong>Ворони</strong><br /><br />Цим безмовним лялькам так потрібні слова,<br />Тим, що розпач і відчай затиснув їм губи,<br />В тих безмовних ляльках дуже щира душа<br />Вже не вірить у те, що щасливою буде.<br /><br />Ці червоні від сліз очі повні образ<br />Приховали яскраві штрихи макіяжу.<br />Від землі відірвавши свій погляд ще раз,<br />Неуміло з знайомими зв'язуєш фрази.<br /><br />Ти ідеш по калюжах під гуркіт машин,<br />Твої кроки швидкі, все кудись поспішають,<br />Хоч тобі поспішати немає куди,<br />Хай байдужі прохожі цього і не знають.<br /><br />Душу сивий туман пеленою повив,<br />Чисте небо без хмарне уже не дивує,<br />Ми навчилися бачити світ без прикрас,<br />Всі прикраси мовчання і холод руйнує.<br /><br />Чорні ворони б'ють понад містом крильми,<br />А внизу такі ж ворони в парках блукають,<br />Хто вони, що так боляче б'ють, хоч без крил,<br />Не жаліють, не ждуть, не щадять, не прощають.<br /><br /><strong>Юність</strong><br /><br />Чом примхливо так, юносте, крилами<br />Ти тріпочеш, мов лебідь, крильми,<br />Застеляєш туманами сивими<br />Листопадові жовті стежки.<br /><br />Чом так байдуже тьмяно і холодно<br />Сонце погляди сипле свої,<br />І похмурим світанком заморені<br />Ми блукаємо самі не свої<br /><br />Чи то серце у когось розбилося,<br />Чи обридла пуста маячня,<br />Чи то листом холодним укрилися,<br />Охололі чиїсь почуття<br /><br />Чи то погляд знайомий зустріла ти,<br />Колись рідний, а зараз - чужий,<br />Чому, юносте, швидко марнієш ти?<br />Чом посріблені коси твої<br /><br />Може з часом рутинними хвилями<br />Ще причалить, немов корабель,<br />Під ясними, як небо, вітрилами<br />Наче сон, твій закоханий день.<br /><br /><a href="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfIMSNeMW1I/AAAAAAAAADk/bpDouBIYUvo/s1600-h/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87.jpg"><img id="BLOGGER_PHOTO_ID_5328334816126196562" style="FLOAT: left; MARGIN: 0px 8px 5px 0px; WIDTH: 145px; CURSOR: hand; HEIGHT: 188px" alt="" src="http://1.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/SfIMSNeMW1I/AAAAAAAAADk/bpDouBIYUvo/s200/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87.jpg" border="0" /></a><strong>Федорич Христина</strong> народилася 11.11.1990 року в селі Новошин. Закінчила Долинський природничо-математичний ліцей. Нещодавно вийшла її збірка поезій «А я живу», яка презентувалась на Всеукраїнському конкурсі «Об'єднаймось, брати мої» у Києві. Цього року стала студенткою Острозької Академії, філологічного факультету. Гаслом життя є слова Тютюнника: «Людиною треба вдатися. А стати нею, не вдавшись, – подвиг». Здійснити цей подвиг – основна мета її життя.<br /><br /><strong>VENI VIDI VICI</strong><br /><br />Відчайдушно ступаю у темряву ночі,<br />Епізоди й уламки життя у тумані пливуть.<br />Незбагненні слова, що століття далекі пророчать,<br />Ігнорує життя, щоб не втратити істинну суть.<br /><br />Водоспад всіх думок із глибокого сну будить душу,<br />Іронічно всміхається доля, що скраю стоїть,<br />Добре знає вона, що усе подолати я мушу.<br />І радіє, що бачить частіше поразки мої.<br /><br />Все одно я не здамся, я буду боротись до смерті<br />І я стану сильніша заради самої себе.<br />Час говорить: «Сміється лиш той, хто останній сміється».<br />І тому я прийду, я погляну й здолаю тебе.<div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-3712408326742555421?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-8915352034218873876.post-60251574064996372282009-04-16T15:51:00.020+03:002009-04-24T11:22:33.383+03:00<a href="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/Sec1DYSXSOI/AAAAAAAAABU/bYES6KZQwa0/s1600-h/DSC05302.JPG"><img id="BLOGGER_PHOTO_ID_5325283416564254946" style="FLOAT: left; MARGIN: 2px 8px 8px 0px; WIDTH: 200px; CURSOR: hand; HEIGHT: 134px" alt="" src="http://2.bp.blogspot.com/_HxiFvVFxGho/Sec1DYSXSOI/AAAAAAAAABU/bYES6KZQwa0/s200/DSC05302.JPG" border="0" /></a> Лютий 13.2009<br /><div align="justify"> До Дня Святого Валентина серед учасників літературної студії «Слово» (Долинська ЦРБ) проведено конкурс віршів «На дні твоїх очей». Дуже важко було визначити переможця (бо всі вірші написані «серцем» із власного життя), отже найкращими визнано одразу кількох учасників: Телега Олександра, Вагіль Мар’яна, Владикіна Руслана. З віршами можна ознайомитись <a href="http://www.dcrb.net/konkurs.shtml" title="Вірші переможців конкурсу" target="_blank"><font color=#FF0000>тут</font></a>.</div><div align="justify">А починалося все так: </div><div align="justify">2006&nbsp;р. &ndash; засновано літературну студію <a href="http://www.dcrb.net/slovo.shtml" title="Літературна студія «Слово»" target="_blank"><font color=#FF0000>«Слово»</font></a>. Перші спроби пера ще поки несміливих юнок і юнаків працівниками бібліотеки були згруповані у невеликих брошурах.</div><div align="justify">2007&nbsp;р. &ndash; видано альманах «Джерела спалаху» за сприяння Долинської організації «Спілки Української Молоді в Україні». Заняття з учасниками «Слова» проводяться 2 рази на місяць керівником студії М.&nbsp;Креховецькою.</div><div class="blogger-post-footer"><img width='1' height='1' src='https://blogger.googleusercontent.com/tracker/8915352034218873876-6025157406499637228?l=biblio-dcrb.blogspot.com' alt='' /></div>Блогерhttp://www.blogger.com/profile/13426794957090549740noreply@blogger.com2