пʼятниця, 27 липня 2018 р.

Життя – невичерпна безцінність

Серед учасників літературної студії «Слово» виділяється уважна, товариська, відповідальна, тендітна дівчинка – Вероніка Сопіра. На сьогодні, вона закінчила 10 клас Вигодської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. Незважаючи на такий юний вік, Вероніка сприймає світ по-дорослому і дивиться у майбутнє розумом і серцем водночас. У цьому ми маємо змогу переконатися, читаючи її вірші про цінність життя.

***
Кохання – реальність чи мрія?
Рветься із серця надія,
Що не дарма збудовані мости,
бо не діє банальне – прости!
Те, що побачили очі
При темній-темній ночі,
Не просто вирвати з душі.
Про тебе складаю вірші.
Хотіла б забути, та, на жаль,
Від себе не втечеш у даль.
Гірка охопила печаль.
Хотілось, щоб заграв скрипаль.
Музикою заспокоїв слух.
Скрипкою зачарував дух.
Угамував палаючий вогонь
Та позбавив від безсонь.

***
Живи так,
Щоб мати видимий знак
Любові й душевного тепла,
Що рветься із нутра.
В серці ноти,
Бажані доти,
Поки чути ритм
Важких і потрібних битв.
Не згаснуть в мить,
Коли крук прилетить.
І розум чистий
Не стане тінистий
Від болю в тілі німім,
Налитому сумних пантомім.
А душа щира
Сповнена миру
Не вдарить ззаду,
Сповістивши про зраду.
Усмішка ж ясна,
Мов перли, прекрасна.
Нехай з уст не зійде,
Коли сонце за обрій зайде.

***
Життя  невичерпна безцінність.
Безцінність  добра пам'ять.
Пам'ять  частина твоєї суті.
Суть існування  щастя.
Щастя  взаємне кохання.
Кохання  гаряче серце.
Серце  символ душі.
Душа  чистий лист.
Чистий лист  совість.
Совість  твій голос.
Голос  показник думок.
Думка  таємнича мрія.
Мрія  щоденна наполегливість.
Наполегливість  вияв розуму.
Розум  чиста віра.
Віра  це довгий спокій.
Спокій  унікальна радість.
Радість  розуміння цінностей.
Цінності  вища матерія.
Вища матерія  поза свідомістю.
Поза свідомістю  буття.

***
О ні! Цей світ мене міняє!
За приналежне собі сприймає.
Не вдається плисти проти течії.
Не помічаючи, зраджую я істини свої.
Юрба мене тягне за собою,
Не даючи стати вбік ногою.
Криком усі голосять щось одне,
Не чути в натовпі мене.
Я, як одна тополя серед тисячі беріз,
А могла б бути дубом, і без сліз.
Щоб вітер повіяв, а я міцно стояла.
Щоб блискавка мене била, а я не вмирала!

Реальність
Зараз усі стали дуже понтові
І забувають про діла милосердя й любові.
Не пам’ятають про високу мораль,
А шукають лиш «принців» та «краль».
Хочуть у небо без крил здійнятися,
Там оселитись і вже не вертатися.
Будують собі Вавилонську вежу
Та всьому треба знати межу.

***
Ковдра біла встелила світ,
Та пил бруду все ж видно.
Його не перекриє і весняний цвіт,
І це мені надто остогидло.
Скільки брехні, образ, печалі 
Не під силу порахувати нікому.
Ми намагаємось йти далі
І уникнути болючого уколу.
Нам здається  все мине,
Якщо ми будемо чекати.
Та я знаю тільки одне 
Треба самим життя будувати.

Немає коментарів:

Дописати коментар