пʼятниця, 9 березня 2018 р.

Золоте слово Кобзаря

Пророки й генії живуть у слові, яке близьке людському серцю. Минають століття й тисячоліття, та голос Кобзаря проходить крізь душі. Шевченко надихає молодих читців. Він для них як джерело для спраглих. Йому вони присвячують  власні вірші.


Мар’яна Григорська
***
Тарасе! Золоті твої слова
У серці моїм назавжди відбились,
І десь з минулого до мене долина
Твої слова, й я наче пробудилась…

Беру Кобзар! Величну твою книгу.
Його відкрию й з радістю дивлюсь.
Тарасе! Я дивуюсь цьому диву,
А іноді,здається, я молюсь!

О, так Шевченку,вірш твій прочитавши,
Здається,цим віршем до Бога я молюсь…
Віршем твоїм ввесь світ наш обійнявши,
Я дякую тобі. За це тобі я,батеньку, вклонюсь!

***
Відкрила книгу,досі незнайому.
Хоч до сих пір багато знала книг.
Та прочитавши в подиху одному,
Я все взяла із віршів тих!

До серця «Катерина» так припала,
Здається вічно я б читати це могла.
Та враз у серце ще й «Тополя» впала,
«Лілея» десь у думці розцвіла.

«Розрита  могила» заясніла,
І «Сон» мене саму неначе вкрив.
У твої «Думи» з вихором влетіла,
І враз «Холодний Яр» мене покрив.

Із книги ще про «Наймичку» дізналась,
Про той «Кавказ», далеко що сивів
Про те, як бідна «Швачка» настраждалась,
Про те, як білий світ до мене жив…

Багато з книги вічного читала,
Ще більше розказати – слів нема,
Бо біль у серці дивна зосталась,
Це біль із «Заповіту», золоті слова.

***
Ти ідеш крізь віки,
Ти несеш в руках книги.
Ти читати не вмієш,
Ти ще – зовсім маля.
Та від добрих думок
в серці топляться криги
і замучене серце цвіте,
як весною земля.
Бо сам Ангел крилом
Тебе ніжно вкриває,
Бо сам Бог,що глаголить на небі,тобі
Вічну правду життя й не життя відкриває,
Правду Божу в «Кобзар» записав
Й взяв собі.
Після смерті ім’я визначне й сильне-сильне,
Після смерті з людини Пророком ти став.
І сьогодні лежить тіло холодне та вільне.
Бідний той,о Шевченку,хто тебе не пізнав!

***
Писав Шевченко «У панів кров синя!»,
А я всміхаюся й кажу:«Зелена!»
Казав поет,що всі вони розпухлі  наче диня…
А я всміхаюсь і кажу: «В них замість серця – грошей вена!»
Я хочу ніж у їхнє серце заточити!
Ви,погань! Чуєте! Вже досить кров людськую пити!
Ви смієтесь і хропите мов свині…
Що мільйонери?! – ми і в цьому винні?
Захланність ваша вас же й погубила…
Ненависть й зло все людське у вас вбило.
Прийде той час – заплачуть ваші рідні.
Та ви їх сліз повірте , не є гідні!
До церкви йдете Господу глумитись,
Бо ви не можете й не вмієте молитись!
А сльози наші,впадуть в вашу душу
В ту ніч, як я жалями вас задушу!

***
«А ти мовчи! Мовчи що ти - моя!»
Мені шепнув Тарас тихенько в душу…
Колись пізнає світ,що я дочка твоя!
А зараз,батьку мій,мовчати мушу.
Та мимоволі посміхнулась я –
Ти не родив мене! Не із твого я тіла!
Шевченко так сказав: «Та ти моя!
Тебе бо Україна народила!»

Таня Бріцька
Тарас Шевченко
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою.
Спи Тарасе,
Спи спокійно,
Ранньою весною.
Не журися, що
війна йде…
що вмирають
діти…
Що на нашій
Україні,
Сходитимуть
квіти…
Не журися, що
війна йде…
І що плаче мати,
І чекає свого сина,
До рідної хати…
І що тужить
наречена…
І синочок кличе,
Та цілує свого
тата
Над гробиком
личко…
І не має уже
Криму,
І немає степу,
Донецького…
Розгромили…
На війні…
Нардепи,
Посідали собі
дружно
І не хочуть чути…
Про війну, що на
землі цій.
…Не знайдуть
покути…
Ти Тарасе живи
вічно
Не плач, не
 журися,
А до Бога, так
велично,
За нас помолися.
Пам’ятати тебе
будем
У серці і слові,
І ніколи не забудем,
Козацької крові.
Зоре моя
вечірняя,
Зійди над горою.
Спи, Тарасе,
Спи спокійно,
Ранньою весною.
08.03.2018

Назарія Веснянко
***
Відкриваю вікно в минуле
Засинаючи із Кобзарем
Відчуваю серденько чуле
В нім за долю народу щем.

Він іде природу розглядаючи
Посміхається, що тут, дітворі
І зраділи пташки співаючи,
Він напише про них при зорі.

Знову схоче хатинку і жінку
Затишку сімейного життя
Тай Ликера прийде в вінку
І відкриє в собі почуття.

Підуть мило взявшись за руки
Мрію сонячну схоплять вуста
І сердечні затруться надіями муки
Тай не зродиться думка пуста.

Немає коментарів:

Дописати коментар