Моя муза – любов…

    «Обіцяю, що не востаннє…» – пише талановита поетеса із мальовничого села Шевченкове, що на Долинщині, Тетяна Бріцька. Односельчани і друзі знають її як Таню Бірц, бо у 2016 році у місті Вінниця побачила світ її збірка «Пелюстки кохання».

  Хто вона, ця чарівна, завжди усміхнена жінка? Насамперед, щира українка, мати трьох дітей, яка пише про кохання, про рідну природу і рідну країну, і про все те, що трапляється в повсякденному житті.

   Вона є членом нашої літературної студії «Слово». Сьогодні пропонуємо вам ознайомитись з її сонячною поезією.

Я пам’ятаю

Я пам’ятаю той вокзал,

Де шум незлічених вагонів.

Від "я і ти" лиш інтервал...

І де немає тих кордонів.

Де твої очі голубі

У моїх радісно топились,

Я пам’ятаю всі ті дні,

Що у повітрі розчинились.

Я знову тут...

Але одна,

І ти мене не зустрічаєш,

Не посміхаєшся мені

І поцілунком не вітаєш.

Іду по вулиці одна,

А Львів ні краплі не змінився,

Лиш мій маршрут

Не той, що був,

Він на наш поїзд запізнився/
А у кав’ярні запах кави.

Улюблена Амерікано...

І щоб солодка із вершками,

Ти не забув –

Як я люблю?

Ні, не на пижик, а за руку.

Щоб довше поряд бути тут,

На мить забути про розлуку,

Щоб вибрати один маршрут.

...А Львів такий, як був тоді...

Важкий трамвай і шум бруківки.

Усе як було ....

Лише ти...

Ніколи більше не зустрінеш.

І не триматимеш руки.

***

Ти – моя божевільна мрія,

Так чекаю твого листа.

І чомусь божевільно вірю,

Що прийдеш не лише у снах.

Ми з тобою уже зустрічались,

Та у пам’яті лиш силует.

Один одному посміхались,

Ніби з інших світів і планет.

...Відчайдушний і трохи жаданий,

Спантеличуєш всі думки,

Поцілунок, що сниться ночами,

Ніжний дотик твоєї руки...

Такий сон я побачу знову.

Твої очі, губи і руки.

Я так хочу в цю пору зимову

Подолати до тебе маршрути.

                                                1.11.2016 р.

***

Поведи мене!..

Візьми за руку...

Поведи

Там, де нема розлуки...

Де життя для всіх благословенне,

Там, де біль нікому незбагненний.

Там, де рай...

І вірність лебедина.

Там, де щастям сповнена людина.

Де душа завжди відпочиває...

І чуже не хоче, не шукає.

Поведи!..

І залишись зі мною.

І навіки буду я з тобою...

                                               29.08.2017 р.

В душі осінь

Бувало всяке!

До болю!

Крику!

Від переляку...

І в серці дико.

Бувало різно...

То дуже рано,

То уже пізно.

Та не бувало ще так ні разу,

Щоб все так скоро,

Щоби відразу.

Чому ще досі?

Його кохаю,

У серці осінь,

Правди шукаю.

Не зрозуміти!

І не відчути...

Він розлюбив

І не хоче вже чути.

                                              10.10.2017 р.

Уяви

Уяви собі: тихий вечір...

Місяць сідає десь за горою.

Ну, а ти обіймаєш плечі,

Зігріваєш мене собою.

Зачаровуєш своїм поглядом,

Заціловуєш поцілунком...

І в душі твоїй тільки спогади...

Це для тебе було б дарунком.

                                               31.10.2017 р.

Пам’ятаю

Хіба можна тебе забути?

Чи я можу забути щастя?

Лиш з тобою змогла збагнути,

Що життя моє було святом.

В світлій пам’яті ти живеш,

Що таїться глибоко в серці,

І любові немає меж,

Вона житиме там до смерті.

                                              03.11.2017 р.

Живу для Тебе

Я для Тебе живу єдиного,

Прокидаюся кожного ранку,

Щиро тішуся кожною дниною,

І радію дитинно світанку.

Ти так вірно кохаєш мене,

Поважаєш, даруєш квіти.

Я завжди чекатиму щиро Тебе

Там, де щастя, любов і діти.

                                               5.11.2017 р.