пʼятниця, 23 лютого 2018 р.

Моя муза – любов…

    «Обіцяю, що не востаннє…» – пише талановита поетеса із мальовничого села Шевченкове, що на Долинщині, Тетяна Бріцька. Односельчани і друзі знають її як Таню Бірц, бо у 2016 році у місті Вінниця побачила світ її збірка «Пелюстки кохання».
  Хто вона, ця чарівна, завжди усміхнена жінка? Насамперед, щира українка, мати трьох дітей, яка пише про кохання, про рідну природу і рідну країну, і про все те, що трапляється в повсякденному житті.
   Вона є членом нашої літературної студії «Слово». Сьогодні пропонуємо вам ознайомитись з її сонячною поезією.



Я пам’ятаю
Я пам’ятаю той вокзал,
Де шум незлічених вагонів.
Від "я і ти" лиш інтервал...
І де немає тих кордонів.
Де твої очі голубі
У моїх радісно топились,
Я пам’ятаю всі ті дні,
Що у повітрі розчинились.
Я знову тут...
Але одна,
І ти мене не зустрічаєш,
Не посміхаєшся мені
І поцілунком не вітаєш.
Іду по вулиці одна,
А Львів ні краплі не змінився,
Лиш мій маршрут
Не той, що був,
Він на наш поїзд запізнився/
А у кав’ярні запах кави.
Улюблена Амерікано...
І щоб солодка із вершками,
Ти не забув –
Як я люблю?
Ні, не на пижик, а за руку.
Щоб довше поряд бути тут,
На мить забути про розлуку,
Щоб вибрати один маршрут.
...А Львів такий, як був тоді...
Важкий трамвай і шум бруківки.
Усе як було ....
Лише ти...
Ніколи більше не зустрінеш.
І не триматимеш руки.

***
Ти – моя божевільна мрія,
Так чекаю твого листа.
І чомусь божевільно вірю,
Що прийдеш не лише у снах.

Ми з тобою уже зустрічались,
Та у пам’яті лиш силует.
Один одному посміхались,
Ніби з інших світів і планет.

...Відчайдушний і трохи жаданий,
Спантеличуєш всі думки,
Поцілунок, що сниться ночами,
Ніжний дотик твоєї руки...

Такий сон я побачу знову.
Твої очі, губи і руки.
Я так хочу в цю пору зимову
Подолати до тебе маршрути.
                                                1.11.2016 р.

***
Поведи мене!..
Візьми за руку...
Поведи
Там, де нема розлуки...
Де життя для всіх благословенне,
Там, де біль нікому незбагненний.
Там, де рай...
І вірність лебедина.
Там, де щастям сповнена людина.
Де душа завжди відпочиває...
І чуже не хоче, не шукає.
Поведи!..
І залишись зі мною.
І навіки буду я з тобою...
                                               29.08.2017 р.


В душі осінь
Бувало всяке!
До болю!
Крику!
Від переляку...
І в серці дико.
Бувало різно...
То дуже рано,
То уже пізно.
Та не бувало ще так ні разу,
Щоб все так скоро,
Щоби відразу.
Чому ще досі?
Його кохаю,
У серці осінь,
Правди шукаю.
Не зрозуміти!
І не відчути...
Він розлюбив
І не хоче вже чути.

                                              10.10.2017 р.

Уяви
Уяви собі: тихий вечір...
Місяць сідає десь за горою.
Ну, а ти обіймаєш плечі,
Зігріваєш мене собою.
Зачаровуєш своїм поглядом,
Заціловуєш поцілунком...
І в душі твоїй тільки спогади...
Це для тебе було б дарунком.
                                               31.10.2017 р.

Пам’ятаю
Хіба можна тебе забути?
Чи я можу забути щастя?
Лиш з тобою змогла збагнути,
Що життя моє було святом.
В світлій пам’яті ти живеш,
Що таїться глибоко в серці,
І любові немає меж,
Вона житиме там до смерті.
                                              03.11.2017 р.

Живу для Тебе
Я для Тебе живу єдиного,
Прокидаюся кожного ранку,
Щиро тішуся кожною дниною,
І радію дитинно світанку.

Ти так вірно кохаєш мене,
Поважаєш, даруєш квіти.
Я завжди чекатиму щиро Тебе
Там, де щастя, любов і діти.
                                               5.11.2017 р.