пʼятницю, 24 лютого 2017 р.

Душа співає…




Однією із найактивніших учасниць літературної студії «Слово» є Мирослава Підборецька, випускниця Волинського державного університету імені Лесі Українки. Довший час вона працювала в Долинській загальноосвітній школі №7. Щира, позитивна, закохана у поезію – таку ми її знаємо, любимо і цінуємо. А сьогодні ще й вітаємо із ювілеєм. Пропонуємо вашій увазі вірші ювілярки.






Весна

Весна мінлива й довгождана
Тихенько стука у вікно:
Прийшла врочисто і неждано,
Немов кохання хміль-вино...
Здалеку музика лунає, –
Чарівна музика Весни:
«Кап-кап, кап-кап», –
Душа співає:
«Любов’ю серце огорни…»
Ці звуки несміливі й щедрі,
Немов дитячі кроки перші,
Вплітають в музики віночок
Чарівний ангельський дзвіночок,
І лине солов’їний голосочок.
Веселі нотки свіжості й буяння
Нас полонили із самого рання,
Й Дивом влилися у ріку,
Таку могутню і стрімку
Весняну музику, –
Божественну Красу легку!


Надія

В природі править неземна краса,
І Божа милість зігріває
Все кришталеве, що сіяє,
Бо сонце ген на весну повертає.
Я вимолю у Бога це тепло,
Щоб кригу серця розтопити Твого,
І душу обігріть від всього злого,
Що так ненависно завдало болю.
Попрошу хвильку щастя і спокою
Для Тебе, мужній незнайомцю,
Бо знаю: виніс з поля бою
Такий тягар, що й не піднімеш враз…
Тож серцю, зболеному в муках,
Дорогу, Спасе, покажи,
І поможи, благаю, поможи,
Іскру яскраву запали,
І шлях до Миру освяти!


Спішім до Гошева…

Спішім до Гошева,
До Матінки Святої
В надії йдемо і в журбі,
Серця й сердечка щиро молять,
Вуста ж благають: «Поможи!»…
… На нашу землю, Богом не забуту,
Ввірвалася страшна біда,
Прощення й миру просять люди, –
Їм б’ють на сполох небеса.
Хоча б ще день прожити й не почути
Про втрачене людське життя.
І ні на мить не можем призабути,
Що це війна, і ворог лютий наступа.
Почуй же, Отче, нас здалека,
І поміч дай, щоби не гинув ясен цвіт,
Та ж скільки нам страждань ще треба,
Щоб жодне серце не ділилося навпіл?
До єдності ідем душею й тілом,
Бо маєм розірвати зло й тяжби, –
Нам пильно дивляться услід Герої,
Які безстрашно, в муках, хрест несли.
Спішім до Гошева…


Листи, листи, немов ті рученята…

Листи, листи, немов ті рученята,
Що так теплом і хочуть обійняти
Тих, хто далеко вдень і уночі
Під кулями ходять, бережуть спокій.
… Там сіро, темно, холодно зовсім,
Та барви на малюнку не такі, –
Тут сяє злато в голубій блакиті,
Земля ж щедротами й веселкою налита.
Схилилось в забутті мале дівча,
Й сльозу в душі якнайсильніш трима, –
Бо хоче бути сильною, як ті,
Що стали смерті на путі…
Бо там на Сході вогнянім
Солдат без страху захища наш дім
Говорить він: « Дівча, крізь далину
Словами вдячності тебе не омину.
Ми нездоланними в бою стаємо,
Коли листи ці бережемо!»

Немає коментарів:

Дописати коментар