пʼятниця, 3 червня 2016 р.

«Є щось прекрасне в літі, а з літом прекрасне в нас»

Учасниця літературної студії «Слово» Вікторія Дідоха – молода дівчина, вірші якої хвилюють душу, наповнюють її безмежною любов’ю. Мова її поезії налаштовує на глибоке розуміння і внутрішнє осмислення того, що відбувається навколо, вона проникає у найпотаємніші куточки душі кожного, хто доторкається до неї. Цього літа Вікторія завершує навчання у Вигодській ЗОШ І-ІІІ ст. Вона вже не один рік лікує душі людей чарівними, заспокійливими рядками, а ще мріє обрати професію лікаря, щоб лікувати  й людські тіла.
Представляємо вашій увазі творчу добірку віршів Вікторії, в яких молода поетеса спробувала висловити свої почуття і переживання та донести їх до інших…
Від усієї душі вітаємо Вікторію із завершенням ще одного етапу її життя. Закінчилися шкільні роки, попереду пора вступу, тому нехай мелодія шкільного дзвінка залишається солодким спогадом про безтурботне дитинство, а обраний тобою шлях у доросле життя буде вдалим і повним добрих вчинків та радісних переживань.
Бажаємо гарно провести літні канікули, відпочити, набратися сил, і з осені взятися з новими силами за навчання та творчість! А ми з задоволенням і захоплення будемо чекати все нових і нових поетичних рядків.
Слідкувати за творчістю нашої студійки можна через створену нею групу ВКонтакті, яка називається «Думки Божевільної»

***
Подивись, я відкрита, вся розрізана,
Забирай усе: ось легені, серце, вірші,
Я залишусь навіки бідною,
Забути тебе зумівши.
Подивись, я залишилась голою,
Без думок і без слів – у відчаї,
Подивись, я лишилась голодною
Без твоєї одвічної істини.
Подивись, як бракує спогадів.
Час уміє їх віднімати.
Я ж і справді стала кволою,
Забившись у тісні грати.
Подивись, я зуміла себе убити,
Залишивши думки у минулому.
Розірвати, зімнути, викинути,
Залишила себе в тобі занурену.
                                               14.05.16

***
Моя любов помре під вечір,
Відчувши вітер холоднечі.
Ти день у день жадала втечі,
Так й не відчувши рідні плечі.
Я загублю її під ранням,
Всеочевидячим повстанням.
Я серцем розірву світання,
Замисливши стрімке блукання.
І все до чорта – скажу тихо,
Бо все мине, мине і лихо.
Любов вмирає стиха, стиха,
Перетворивши нас у психа…

***
Люди завжди бажають більшого..
не здивуєш красою небес
ти даєш їм останній тепличний мінімум,
а вони – я замерз, я замерз...
розривай, віддавай, залишай
хоч зривай ти для них всі мости
люди завжди бажають більшого,
ти ж гори, ти ж гори, ти ж гори.
                                               14.05.2016

***
Хочу бути, летіти, писати,
Забувати, прощати, співати,
Його усмішку забувати,
І не знати, не знати, не знати.
Хочу тихо, безшумно, тривожно
Друкувати життя на венах
І не сміло, безболісно й гордо
Не тримати думки у проблемах...
                                               30.04.2016

***
Що зараз на душі у тебе,
Що зараз крутиться в думках.
Чи пригорнула б ти до себе,
Чи заридала б, та хто зна.
Ти не розгадана натура
В думках у тебе буривій.
Ведеш себе немов скульптура
Бо світ німий, німий, німий,
Що зараз на душі у тебе,
Що зараз крутиться в думках.
Звичайно чистий світ круг тебе,
Та люди не такі як в снах.
Гнилих людей у світі безліч,
І світ гнилий тому стає,
І біль пройде немов той нежить,
І що болить то перейде.
Та навіть коли так пече,
І серце розриває болем
хтось підкладе своє плече
І зрозуміє твоє горе

***
Ти знаєш ма бува холодні ночі
Як душу рвуть обіда відчай біль
І знаєш мам слова твої пророчі
У світі справді безліч хитрих змій
І знаєш мам як гірко вдень одній
Коли між люду йду мов зовсім гола
Мабуть немає правди де світ мій
Бо в цьому я здається зовсім квола

***
І раптом ніж устромлений у спину,
І знову усмішка, і усмішка в лице.
Ти далі вір людині, бо вона людина
І далі помирай і забувай усе
Та все ж коли твоя душа болить
Коли скулить немов бездомне
Цуценя.
Змовчи, стули очей умить,
І помирай та так мов сліз нема.