четвер, 28 квітня 2016 р.

«Творім добро, тоді – душа воскресне!»

Дожити до справжньої Весни – означає дожити до Великого Дня, до того часу, коли  птахи зів’ють свої гнізда, а люди посадять молоді деревця. У білому солодкавому шумовинні вишневих і яблуневих крон шерхотять крильцями невтомні бджоли й стрічають світанки закохані пари. А зранечку сонце витирає сльози із заплаканого споришу, до якого не торкаються ті, що звикли ходити босоніж, бо вони вже відійшли за обрії вічності. «Христос Воскрес!» – на землі і на небі, з радістю і з тугою. І Воістину воскресає Він в помислах тих, хто вірно чекає, і хто ділиться з іншими окрайцем свіжоспеченої паски й оцією дивною Благовістю.

Софія Верес
Причастя
У  Хлібині й Вині 
благословляється
мені
День
Вірю я в Воскресіння,
Й стане моє благовіння
Піснею Пісень!
Вірую щиро
Непохитною  вірою
В  те, що хліб щойно з черіні
І  вода життєдайна
Будуть  мені
Щоденним причастям,
Бо не в тім моє щастя
і моя вина,
Що в Спасителя вірую
Тихою і непоказною вірою.
І Чаша Причастя ніколи,
Чуєш, ніколи!
Для мене не  матиме дна!

Юлія Васьків
Чекай мене…
Чекай мене, над усе чекай.
Бо біль мене вбиває.
Ти чекай мене завжди, в горі, смутку і печалі.
Знай – кохаю я завжди,
Тільки Тебе кохаю.

Чекай мене, над усе чекай…
І разом будемо ми.
У віршах цих сумую я. І згасає вмить
свіча, яка була моя –
Тепер вже не іскрить.

Тарас Зварич
Збирай у валізи всі нами забуті мрії
Збирай у валізи всі нами забуті мрії.
Йдавай в дорогу, бо дорога не близька.
Нам туди, де останній промінь тліє,
Нас там чекає наша пустота.

Візьми з собою все, що можеш взяти.
Усе, що так старанно берегли.
Й ходім, нема чого чекати,
Бо ж так уже багато втратили.

Візьми з собою ночі ті безсонні,
Що їх так часто дарувала ти мені.
Закинь в кишеню думи монотонні,
Але залиш тут наші пісні.

Нехай блукають в лабіринтах вулиць,
Їх ще підхоплять, але уже не наші голоси.
Давай, пішли, поки ще не забулись
Мої про тебе кольорові сни.

Й, давай,ходи, поки не втрачені надії,
Нам уже давно іти пора.
Нам туди, де останній промінь тліє
Нас там чекає нашої долі гра.

Вікторія Дідоха
Прошу: не торкайтеся кінчиків пальців
Прошу: не торкайтеся кінчиків пальців,
І подихом обличчя не тривожте.
Моє божевілля досягло останьої з станцій,
Ви його ще й на біль  невимовний помножте.
Боліти, мабуть, не стане ніколи,
І щастя досягну , можливо, дещицю швидше
Не будіть, не будіть Сон, мабуть, допоможе,
Проснутись не буду не хочу не можу.
Не будіть! Він мені зараз сниться.
Не будіть! Обіймає руками
Не будіть! Мрія,можливо, здійсниться.
Не будіть! Я втонула з своїми думками. 
І, можливо, забудеться зникне,
І,можливо, перейде весь біль й оскома. 
Де я тонула там стихне
Любов до нього – то вічна втома

Впасти не можна летіти
Впасти не можна летіти,
Битись крізь сумнівів град.
Не зупинятись, а жити
Вперед, а не на спад.
Жити всупереч долі, 
Жити, не знавши про біль
Нас не зламати! Не кволі, –
Не перейдемо в тінь!
Кожен другий стріляє у спину,. 
Кожен третій сміється в лице 
Не забувай, іди без упину
Та, повернись попри все ..