вівторок, 21 липня 2015 р.

«І ХАЙ БУДЕ З НАМИ ВОЛЯ!»


Найгірше випробування для кожного з нас – неволя. Але одна птаха, замкнута в клітці, буде чекати у безпросвітній дрімоті своєї смерті, інша – співатиме голосно і дзвінко. Помруть обидві птахи, та не одного дня чи години. Але одну швидко забудуть, а іншу, – ту, що співом хотіла розтопити холодне залізне мереживо клітки, – згадуватимуть ще довго. Нехай щире і правдиве Слово, що йде до Божого Престолу, врятує кожного з нас і нашу неньку-Україну від того забуття, на яке приречені всі народи і нації, котрі не змогли відстояти свою волю і свободу!

Молитва
Господи! Змилосердись над народом моїм!
Цю знавіснілу війну зупини, наче бурю на морі!
Дай нам пройти по воді за велінням Твоїм
Й не потонути в сльозах і безмежному горі!

Отче наш! Тільки на Тебе надія одна!
Віримо в Тебе і в силу Твою всемогутню!
Пащу вогненну розкрила голодна війна
І пожирає беззахисне наше майбутнє.

Матінко Божа! Покрий омофором святим
Многостраждальний народ, що взиває до Тебе!
Поки одні тут біжать за тільцем золотим,
Інших Ти вже зустрічаєш у Божому небі…

Гинуть найкращі! Не сотня вже їх – тисячі!
Вже їх додому ніколи й ніхто не поверне.
Спомином світлим прилинуть при сяйві свічі…
Боже! Очисти Вкраїну од всякої скверни!

Знищи ненависть і зраду, а дай каяття
Лютим загарбникам й нашим захланним іудам!
Наші провини прости! Хай квітує життя!
Кожної миті хай ВОЛЯ Твоя з нами буде!

ВІРУ даруй нам таку, щоб пройти по воді,
Жодного разу об сумнів гіркий не спіткнутись,
Щоб Україна і квіти її молоді
В МИРІ й ЛЮБОВІ до Тебе змогли усміхнутись!

Оксана СПОДАР

Віра
Послання до сучасної молоді
Як воскресити людину? Може зібрати докупи всі пожовклі листи, спогади, що криються в сивих думках, документи, свідоцтва тощо...?
Чи порозривати старі могили, віддатись на правління Дияволу, озвіріти ідеями і замислами?
Та ні, зовсім ні, потрібна просто память, доброта людського серця і тоді людина воскресне, принесе духовне очищення і просвітлення Боже…
Цим воскресінням буде – віра.
А якщо задуматись, що для нас віра? Останнім часом ми почали вірити в усяких божків, вірити в фабричних героїв, вірити в ніщо, одним словом. Та найгірше те, що сучасна молодь зневірилася взагалі. Тепер стало модним не вірити в Бога, не мати релігії. Коли бачиш таке, душа промовляє: " Дитино тебе батьки хрестили в церкві! Твої діди і прадіди під Омофором Діви Марії, з молитвою на устах повставали за волю держави, в якій ти тепер живеш. А ти отак просто береш, продаєшся, віддаєш душу Люциферу, плюєш на історію і живеш дурним сьогоденням!" Та я думаю, пройдуть роки, ця дитина зрозуміє свою помилку, та розуміння це може обійтися їй дорогою ціною.
Степан Бандера писав: "Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти."
Незнання власної історії і антиморальна поведінка сучасної молоді призводить до розкладу народу, самознищення нації. Ми самі себе знищуємо! Нехай вам здається це трохи дикою заявою, але це правда. Подивіться, огляньтесь навколо, ми продали себе, ми живемо від грані заспокоєння до грані зриву. А чи живемо ми, чи просто виживаємо? Ви скажете – живемо. Може розжирілі держиморди, бюрократи і їх підстилки – живуть. Та простий народ просто виживає, він не думає про Державу, про якесь духовне відродження, він думає як заробити копійку і купити хліба до хати.
Але як ми, велика і нескорена нація, яка вижила під ляхвою, москалями, переживши не одну війну, змогли за якихось двадцять чотири роки довести себе до такого стану? Згадаймо буремні дев’яності, розпад СРСР, утворилась нова, молода Україна. Здавалось би, чудовий початок, нова спроба почати все з чистого аркуша паперу. Але замість того, щоб країну будували нові, зацікавлені лиця, верхівку влади зайняли старі совітські ідеологісти. Але тепер вони ставали псевдо-демократами, колишні комсомольці-ленінці – олігархами. А народ? А народ і далі жебрав в лайні. Що ж стало підсумком цього часу? Прихильники подвійних стандартів скажуть: "Розвалили мегакраїну, але сформувалась нова, вже процвітаюча держава, де всім добре жити". Але чесний, звичайний українець натомість відповість: "Для вас може і так, але простий народ змінив стару, совітську тоталітарну диктатуру на безідейне жебрацтво".
Потім якось настало затишшя, буря псевдо-демократії вщухла, і настав період поступового розвитку. Чимось цей час нагадував брежнєвську епоху "застою". Такий собі перерозвинутий "кучмівський" соціалізм. Та система дала крах. Народ не міг отак просто мовчати. Чому? Ми бачили, знов повторюються подвійні стандарти, брехня, замилювання очей. Україна вирішила зняти "рожеві окуляри". Повстала. Добилась свого. Стара влада пішла в відставку, до влади прийшла опозиція на чолі з Ющенком. Період його правління теж має нюанси. Але в основному – це період відносно спокійний. Та дві тисячі десятий рік став переломним, початком національного кінця. Корупція, брехня, крадіжки. Народу черговий раз замилювали очі "стабільністю".
Останньою краплею стали розгони перших мирних студентських мітингів у Києві. Революція Гідності сколихнула всю країну, від Карпатських гір до Донбаських териконів. В цьому випадку повстали не старі ідеологісти, не політична, розжиріла верхівка, повстав бідний, знедолений біднотою народ, повстала молодь. Для чого? Щоб підростаюче післяреволюційне покоління отак розкладалось?
Чим "багата" сьогоднішня молодь? Фотографіями в стилі тумблера, дурними селфі, атеїзмом і незнанням власної історії. Безглуздо, правда? Зате модно.
Пропаганда сучасної моди спрямована на отупіння молоді, перетворення їх в масу придуркуватих однотипних кадрів. Для чого? Щоб верхівки спокійно спали і не мали навіть думки, що хтось повстане. Повстати може нація, але не маса. Маса побреде і плюне на повстання, бо це не модно.
Щоб цього не сталось, держава і батьки мають виховувати дитину не в дусі псевдо-демократії, вседозволеності, а в дусі національної свідомості, патріотизму і любові до Бога і Держави.
Україна не повинна починатись зі старої, розжирілої держиморди. Ні! Україна має починатись з молодої, національно свідомої, української нації. Саме тоді ми подолаємо ворога, саме тоді ми станемо істинно вільними і незалежними.
Слава Нації! Смерть ворогам!

Бандерівський джаз 
В справжнього бандерівця – серце не старіє!
Партизанське полум’я у душі жевріє:
Пише він коханій день у день листи:
«Не сумуй, лебідонько, і мене ти жди».

Борюся за волю я, за державу рідну,
Мушу я стояти з машингвером гідно,
Щоб москаль проклятий в Карпати не ліз,
Тож іду на бій я ген у темний ліс!

Та як зійде сніг із гір, я вернусь до тебе,
Потону в очах твоїх й пригорну до себе.
Будем вільні ти і я, і Украйна наша,
Бо згорить вогнем небес вся совєтська раша.

В справжнього бандерівця – серце не старіє!
Партизанське полум’я у душі жевріє:
Пише він коханій день у день листи:
«Не сумуй, лебідонько, і мене ти жди!»

Володимир ЛУЦЬКИЙ

ВОЇНАМ ТА УКРАЇНІ
Насамперед, воїнам хочу побажати сил і наснаги, прагнення до волі, свободи та нової незалежності. Побажаю їм також віри, без якої неможливо боротися, побажаю терпіння, бо ще багато потрібно буде пережити, побажаю ясного розуму, адже керуюча влада, на мою думку, не турбується належно про майбутнє нашої держави.
На жаль, окрім зовнішнього, російського окупанта, у нас є ще один могутній внутрішній ворог – він живе в кожному з нас. Так, саме так. І цей найбільший ворог – зневіра й небажання думати самому. Сьогодні українське суспільство стало залежне від засобів масової інформації.
І ми настільки звикли до буднів війни, що… Нас окуповує фальшивий спокій і байдужість. Нас починають влаштовувати хитке економічне становище України, недолугість політиків і жахлива корупція, щоденні криваві смерті героїв, влаштовують гіркі сльози їхніх рідних.
Тому я хочу побажати всім нам позбутися того жахливого монстра-байдужості, реально оцінювати теперішню ситуацію та діяти на благо свого майбутнього і майбутнього власної держави. Українці, починаймо робити це сьогодні, бо завтра – вже може бути пізно! Слава Україні!

Андріана КОРЧАК

СОНЦЕ СЬОГОДНІ ТЕПЛЕНЬКЕ
Хочеться вийти на вулицю і гріти обличчя під його ніжними промінцями. Хочеться тепла. Бо я знаю, що тепло принесе зміни. І не лише на термометрі. Я щиро сподіваюся, що сонечко розтопить кригу в серцях супротивників, наповнить їхні душі тою забутою людяністю і любов’ю.
Любі наші воїни-герої! Дякую вам за все!
Дякую, що захищаєте наш народ, нашу землю, нашу свободу і нашу Україну! Лише завдяки вам ми живі.
Я знаю, що кожного з вас хтось чекає: мама чи сестра, дружина з маленьким синочком чи просто добрий друг. Та не забувайте, що ми також вас чекаємо! Всі ми, вся Україна!
Тому повертайтесь, чуєте, повертайтесь живими!!!
Я вірю, що прокинувшись одного, такого ж сонячного дня, почую звістку, від якої серце зупиниться на мить, а тоді радісним криком вирветься назовні:
«Кінець!
Кінець війні! Кінець жертвам і сльозам горя! Кінець обстрілам і мукам!»
Наступить мир.
Знову сміятимуться діти, буде світле небо над головою і щасливе майбутнє попереду.
Я вірю в вас, наші сміливі захисники!
Бережи вас Господь!
Слава Україні! Героям Слава!

Валентина БАКАЛЯР