пʼятниця, 29 травня 2015 р.

«МИ ЗАВЖДИ ВІРИЛИ …»


Свята Трійця благословляє птаство до дзвінкого співу і клечальне зілля до щедрого розквіту. Й огненні язики полум’я Духа Святого сходять до уст усіх, хто свій зір здіймає до Неба і знаходить там Бога – Отця і Бога – Сина.
Триєдиний Бог торжествує у Всесвіті. Він благословив кожну піщинку в пустелі і рибину в океані, кожен листок на дереві і пелюстку квітки. Він дав нам розум і почуття, серце і душу. Він влив у наші жили кров і вдихнув у наші ніздрі життя. Й стають усі планети і зорі в один ряд, коли ми промовляємо: «Во ім’я Отця і Сина, і Духа Святого!»


МИ ЗАВЖДИ ВІРИЛИ, І ВІРИЛИ МИ НЕСПРОСТА

Ми завжди вірили, і вірили ми неспроста,
І вірив кожен тут, а не один зі ста.

Ми завжди шукали світло у пітьмі,
Й завжди надіялись, що ми тут не самі.

Боролись. Мріяли. Чекали. Любили. Жили і вмирали.
Нас хоронили – ми воскресали. Нас ненавиділи – ми все прощали.

Зціпивши зуби й волю в кулаках, роками ховали її в серці.
І ще не зітлів вогонь в очах, іще насиплем перцю.

І що б не було, і як би доля не кидала нас,
Ми витримаєм! Решту – покаже час!

15.05.2015
Тарас ЗВАРИЧ


НА ПРИСВЯТУ ЛІНІ КОСТЕНКО

Життя іде, і все без коректур,
Мою Вкраїну давно вже розіп'яли.
Народ переживає тисячі тортур,
Іде на смерть,бо нічого втрачати.

Не знаємо, що буде після нас,
Чи Малоросія,чи польськії повіти.
Ми вже стомились проклинати час,
Тож за життя складаєм заповіти.

І вже очима ми не кажемо «Люблю»,
Душа не склала цей тяжкий екзамен.
Продали ми краплинки кришталю,
Й не сказане лишилось несказанним....

Володимир ЛУЦЬКИЙ


ПОДОРОЖ ДІВЧИНКИ ЛЕСІ СОНЯЧНОЮ СИСТЕМОЮ
 (Науковий акровірш-казка)

Земля лишилася позаду.
Ех, важко дуже на душі!
Мені б хоч трішки політати,
Лиш в космос вирватись… й тоді –
Я найщасливіша людина!

Венера-красуня найближча до нас.
Еге ж, це цікаво, погодьтеся враз.
Нічого подібного не бачила я,
Енергія йде від неї ясна.
Радію: тут час так швидко летить,
А стільки нового дізналась я вмить.
(На Венері 1 день дорівнює чотирьом земним місяцям)

Манять космічні простори мене
Еге ж, тут багато цікавого є.
Ракета мерщій в невідоме жене…
Куди цього разу мене віднесе?
Ура! На Меркурій потрапила я,
Радію – здійснилась-бо мрія моя:
І Сонце так близько – рукою подати.
Й мені б на нього хотілось злітати.
(Меркурій розташований так близько до Сонця, що його поверхня розжарюється до 400 градусів).

Мандрівка моя ще триває,
А ракета до Марса підлітає.
Радо зустрічають тут мене,
Сонячний привіт марсіанець шле.
(Умови на Марсі цілком придатні для виникнення найпростіших форм життя).

Юпітер – гігант показався мені,
Правда ж, його не видно з Землі?
І яскравість йому не помага…
Тільки дивна швидкість яка!
Ех, і мені б пригодилась вона,
Роздивилась би все, бо й додому пора.
(Юпітер – найбільша планета Сонячної системи, він дуже швидко обертається навколо своєї осі).

Сатурн супутників багато має,
А ще він кільцями своїми всіх вражає:
Тож до нього підлечу я ближче –
Ух, за мною наче вітер свище.
Ракету на хвилину зупиню,
Ну а потім – у нові світи помчу.
(Сатурн має найбільше супутників – 18).

Успіх скрізь мене чекає,
Радість моє серце огортає.
А ось і Уран тішить око моє,
Незвичайні супутники у нього є.
(Арієль, Джульєтта, Дездемона, Порція, Пек, Корделія та інші, всього – 15).

Незвичайна планета, синя уся…
Еге ж, вона інша, це вам не Земля.
Пляма велика й цікава на ній,
Темна і дивна, зовсім не личить їй!
Ух, і швидко тут хмари мчать,
Навіть ракетою їх не догнати!
(Нептун дивує астрономів дуже великою швидкістю хмар – 200 км/год. Подібного явища немає на жодній іншій планеті Сонячної системи).

Плутон своїм холодом вразив мене,
Люди, рятуйте! Мене аж трясе!
Ух – 230 – це зовсім не жарт.
Тільки у відчай впадати не варт.
О, не вернусь уже більше сюди,
Налякалась добряче, боюся біди.
(Холод, і тільки холод – так можна коротко розповісти про природу цієї планети).

Світ загадковий побачила я,
Віднині у космосі я вже своя.
І давно зачекалася рідна Земля –
Тож додому швидше, ракето моя!


Леся ДУНЕЦЬ