понеділок, 19 січня 2015 р.

НАВЧИТИСЬ ЗАНОВО ЖИТИ

Навчитись жити без болю. Без втоми. Без відчаю. Жити з сумом. З втратою. З пусткою в душі і раною в серці. Ми повинні це зробити. Повинні хоча б намагатись. Бо інакше не витримає шаленого ритму серце, а клубок у горлі перекриє до легень кисень. Ми квапимо події: ближче б до весни! Тоді… тоді всі рани, і фізичні, і духовні загоюються швидше. І тоді здається, що все, ми здорові. Але ні, навчившись жити заново, ми не можемо забути подій, котрі вкарбувались в нашому мозку і виринають звідти в опівнічних снах. Ми надіємось, що це мине, але ж не минає! Ніколи, ні за яких обставин не минає.
І жити по новому, означає тільки одне: ніколи не повторювати помилок минулого….

Мирослава Підборецька
Надія
В природі править неземна краса,
І Божа милість зігріває
Все кришталеве, що сіяє,
Бо сонце ген на весну повертає.
Я вимолю у Бога це тепло,
Щоб кригу серця розтопити Твого,
І душу обігріть від всього злого,
Що так ненависно завдало болю.
Попрошу хвильку щастя і спокою
Для Тебе, мужній незнайомцю,
Бо знаю: виніс з поля бою
Такий тягар, що й не піднімеш враз…
Тож серцю, зболеному в муках,
Дорогу, Спасе, покажи,
І поможи, благаю, поможи,
Іскру яскраву запали,
І шлях до Миру освяти!

Тарас Зварич
Коли її вбивали, вона не просила пощади…
Коли її вбивали, вона не просила пощади.
Її доля така, вона давно вже звикла до зради,
Її воля така, що її не вдасться зламати

Вона роками ховала її від сторонніх очей,
Ховала в серцях все ще вірних їй людей.
Навчала любити ту волю ще зовсім маленьких дітей.

Навчала, співаючи колискові на ніч.
Вчила берегти як найціннішу в світі річ,
Вона змогла пронести ту волю через темінь сторіч.
                                                        01:58
                                                        06.10.2014

Анастасія Каратник
Коли втрачаєш…
Коли втрачаєш рідну людину,
То розумієш, що вона іде в інший світ.
Коли втрачаєш рідну маму,
То розумієш, що вона буде приходити у сон твій тихенький.

І коли втрачаєш рідного батька,
То розумієш, що він тебе любив і буде любити.
Коли втрачаєш рідного брата або сестру,
То розумієш вони будуть завжди твоїми братами і сестрами.

Коли втрачаєш рідну тітку,
То розумієш, що вона буде тіткою назавжди.
Коли втрачаєш рідну бабусю
То розумієш, що вона завжди буде з тобою.

Коли втрачаєш рідного дідуся
То розумієш, що він завжди
буде твоїм дідусем і завжди буде з тобою.
І всі будуть з тобою, приходячи в твої сни…

Іванна Хомин
Україна
Україна – це мати,
Твоя Україна.
Люби її завжди
В труді, у бою.
Україна – це мати,
Яка іде завжди
Не зупиняючись,
Вона іде далі, і далі,
І відкриває нам завжди щось нове.
Україна – це мати,
Твоя Україна.
Це країна, в якій завжди сіяє тепло.
Це країна, в якій ти вже знаєш,
Що вже скоро настануть дні,
коли українці будуть радіти,
Здобувши перемогу у війні.
І будуть щасливі в ті дні
Коли настане мир на рідній землі.
А тепер памятай:
Україна – твоя мати
Іншої немає.
Вона завжди в тебе була,
І нікуди не зникала.
Україна – твоя мати
Чи в труді, чи у бою.
Люби її та поважай.
Це – твій один-єдиний край.
Люби завжди та цінуй
За те, що ти маєш.
Україна – твоя мати.
Вона завжди в тебе була,
І інших немає.
Україна – це трави, діброви, ліси.
Це все, що на нашій землі.
Україна – це вітер,
Який дме у степах.
Це весняне сонце,
Яке гріє вдень.
Україна – це мати,
І її не заміниш.
Ти живеш в ній, і знаєш,
що вона – єдина!

Тетяна Грицан
Спогад про Новий рік
Новий, 2015 рік. Родинне свято. Дорослі не йдуть на роботу, а ми, учні, в школу. Це свято відзначають в колі сімї, з друзями, рідними та близькими людьми. Прикрашаємо напередодні кімнати, чи не в кожній оселі – ялинка. О 12 ночі ми дивились звернення нашого Президента. Він привітав всіх українців зі святом. Цього року вітання було особливим і пам’ятним було кожне його слово. Багато людей виходили на вулиці. Але веселощів та феєрверків не було. Наступного дня приходили друзі, вітали та бажали всім щасливого Нового року. Це й справді чудове свято. Але сумне, бо не всі святкували з нами. Кожен сподівається, що новий рік буде кращим і щасливішим. Бажаю одного: щоб в Україні настав мир, злагода, любов та спокій. І щоб російські загарбники – терористи покинули наші території і більше ніколи не повертались!

Оленка Гутак
Правда завжди відважна
 Екстремісти бояться книжок і ручок, сила освіти лякає їх.
Ручки і книжки – зброя, яка переможе тероризм.
Малала Юсуфзай
Хтось захоплюється людьми з обкладинок журналів, хтось шукає для себе покровителів з екранів телевізорів чи моніторів комп’ютерів, а дехто бореться за ідею, яку вважає істинною. Сьогодні я розповім про людину, яка варто Вашого захвату і поваги – про пакистанську правозахисницю Малалу Юсуфай.
У сімнадцять років вона стала наймолодшим лауреатом Нобелівської премії, а її ім’я надовго запам’яталося частиною заголовків на перших шпальтах провідних світових ЗМІ. Малала зовсім не схожа на звичайного підлітка: випробування, що зробили її сильнішою, вбили можливість залишатися звичайною дівчиною. Наразі вона активно займається правозахисною діяльністю і не втрачає надію, що здійснить ще одну свою мрію і стане лікарем.
Малала Юсуфзай народилася у 1997 році в Пакистані, в сім’ї директора місцевої школи. Так сталося, що місце, де вона проживала, певний період було театром військових дій між терористичним угрупуванням Техрік Талібан-і-Пакистан і урядовими військами. У ті буремні і неспокійні часи, коли долина Сват була під контролем екстремістів, дівчата не мали права навчатися. Після цілковитого звільнення територій від диверсійних угрупувань місцеві жителі зітхнули з полегшенням: можливість розвитку туризму як складової подальшого економічного процвітання втішала їх, життя ставало на звичну колію. У той час зростала цікавість до регіону. Абдул Какар, журналіст BBC, на свій страх і ризик запропонував Малалі вести блог на сайті інформаційного титана, розповідаючи в ньому про свої будні. З того часу маленьким пакистанським дівчам та її відважними викривальними статтями захоплюється увесь світ. Анонімність імені Малали тримати в таємниці довго не вдалося: скоро увесь світ дізнався її ім’я.
У 2012 році Малала стала жертвою нападу талібів. Вогнепальне поранення голови завдало серйозної шкоди, проте вона вижила і розповідає: «Я не хочу мститися Талібану, я бажаю, щоб діти бойовиків мали змогу навчатися».
Діяльність Малали спрямована на можливість дітей зі всього світу здобувати освіту. «У деяких регіонах світу школярі ходять до школи кожного дня. Це їхнє звичайне життя. Але десь діти голодують заради навчання. Воно наче дорогоцінний камінь, наче діамант», – пояснює вона.
З думок Малали сміливо можна укладати цитатники, її персона входить до сотні найвпливовіших людей світу. І ті колосальні успіхи вона завоювала своїм бажанням говорити правду. Відверту і без фальші. Сміливу і викривальну. Просту і жорстоку.

понеділок, 12 січня 2015 р.

Парк, народжений коханням

      Софіївка… Таємничі гроти, біломармурові статуї, дзеркальні плеса, дзвінкі струмочки і гомінкі водоспади, дивовижна рослинність, оповиті легендами будівлі.
Софіївка… Незрівнянне диво, поема каменю й води, гармонія флори і ландшафту, архітектури і краєвидів. Скарбниця культури і духовності, пам’ятник красі і праці. А ще – коханню. Великому коханню до чужинки Софії – красуні невідомого роду, тричі продану. З її вроди й шляхетності дивувалися королівські двори Європи. Життя її повнилося злетами й падіннями, авантюрами й політичними інтригами. Кульмінацією стало кохання Софії до Станіслава – Фелікса Потоцького – польського магната і володаря величезних маєтків. Саме кохання надихнуло графа на дар у відповідь – сад в Умані на Чорній Камянці й гранітних скелях, який ще тоді названо «куточком раю на землі».
Відеоподорож «Парк, народжений коханням» перенесла учасників літературної студії «Слово» за сотні кілометрів, в чарівну Софіївку, може саме для того, щоб кохання, яке народило такий парк, надихнуло і їх на написання нових віршів, і звичайно про кохання… Подорож відбулася 11 січня в День Національних парків і заповідників. Певна річ, багато можна розповідати про чудовий парк, але краще побачити його на власні очі. Тож щиро бажаємо відвідати ту чарівну казку, назва якої «Софіївка».
Після перегляду відеофільму «Софіївський ноктюрн», студійці мали змогу не тільки вивчити нові віршовані розміри, про які їм розповіла керівник студії Галина Максимів, але й поділитися власними віршами.
Присутні написали листа вдячності українським воїнам, що перебувають в зоні АТО: «Повертайтеся додому живими і здоровими! Ми чекаємо вас!»