пʼятниця, 28 лютого 2014 р.

Сотня героїв з тисячі безстрашних

   ...бо герой – це людина, яка творить життя наперекір смерті. Один видатний філософ слушно зауважив: “Нещаслива та країна, у якої нема героїв”. Вдумаймося в ці слова. Очевидно, що ми – щаслива країна. Бо вкраїнці – хоробрі герої. Тисячі безстрашних вийшли на священну боротьбу з несправедливістю. Не забуваймо, що безстрашність – це, образно кажучи, – очі людського благородства. Але безстрашні люди бачать добро і зло не тільки очима, але й серцем: вони не можуть пройти мимо біди, горя, приниження людської гідності. Не пройшли і не пройдуть. Подякуймо їм уклінно. Повернемось до Героїв.. Витріть сльози з облич. Вони хочуть, щоб ми не плакали, а щиро помолилися і стали до державотворчої праці й втілили те що задумали, та не встигли вони. Згадуймо про Небесну Сотню та інших Героїв нашої історії не лише в поминальні дні – закарбуймо в свойому серці пам'ять про них назавжди. Бо, як промовляє нам повчання з Біблії: тлінне тіло, але душа – вічна. І слово нашої віршованої добірки – це данина Вічності.

Іванна Боднар
Життя – це мить, її ти бережи
Життя – це мить, її ти бережи,
Бо двічі повторити мить не можна,
І сам, собі зізнавшись, ти скажи,
Що неповторна мить й людина кожна.

Про це поети вже давно сказали,
І я теж повторитись не боюсь,
Та, уявляючи розкішні вілли, зали,
Багатство, золото та гроші, я сміюсь.

Сміюся щиро над усім матеріальним,
Воно ж бо в світі тлінне і не вічне,
А що потрібно кожному реально,
Це вміння жити й думати логічно.

У чому ж логіка життя, для чого?
Хіба без неї неможливо обійтись?
Хіба потрібним є сідло корові?
Хіба для того ти на світі народивсь?

Питань багато: сотні, тисячі, мільйони.
А відповідь, звичайно, є одна:
Людина вільна, ніякі кордони
Із Господом не роз’єднають, бо вона

Дитина Божа, і ніхто на світі
не має права на її життя,
Як господиня доглядає квіти,
Людським Господь піклується буттям.

Наталя Зелінська
Пам’яті героїв Майдану
Не надійся, мамо, що мене зустрінеш
Раннього світання з далечі доріг –
Я вже не приїду, бо час не зупиниш,
І не переступлю батьківський поріг.

Ти не плач, голубко,не тужи за мною, –
Як герой поліг я у тривожний час:
Більше ста нас впало за державу свою –
То бандитські кулі покосили нас.

Не сумуй, матусю, не сумуй, рідненька,
Що не вчую більше співу солов’я.
Вмерти за народ наш, за Вкраїну-неньку –
То така вже, мамо, доленька моя.

Як весна настане, й птахи заспівають –
На моїй могилі маки посади:
Як вони розквітнуть, то усі згадають,
Що в пелюстках маків – крівця молодих.

І в часи тривожні захистить державу
На Майдан прибудуть сестри і брати –
На землі й на небі – за спільную справу,
Небесная Сотня буде з ними йти!

Юлія Куцалаба
Один день України
Затьмарила сонце
Недолі пітьма,
Та народом нині –
Небесної Сотні душа.
Довго тривали
Протести та побиття,
Горе принесла
Проти зла війна.
Народ наш козацький
З Майдану не йде –
На смерть він
за волю і правду піде.
Настане той час,
Як мати-Україна
Місце найпочесніше
В Європі знайде.

Христина Креховецька
Небесна Сотня
Боролися за кращу долю,
За Україну, рідний край,
Щоби здобуть народу волю.
Їх подвиг завжди пам`ятай!

Щоб людям краще стало жити,
Бійці злетіли в небуття!
Та не забудуть їхні діти,
За що пішли вони з життя.

Небесна сотня --- це герої:
Брати, батьки, чиїсь сини.
Перед катами у двобої
Поклали голови вони.

Але герої не вмирають,
Вони живуть в наших серцях,
Як білі голуби, злітають
До Бога в чисті небеса!

понеділок, 24 лютого 2014 р.

вівторок, 11 лютого 2014 р.

Читаймо серцем!

   ... бо чекаємо весни. Без неї всі ми – як без любові. Але хіба можна уявити світ й людину в ньому без прекрасного почуття, котре існує в різних іпостасях: до Бога, вітчизни, батька-матері, рідних та близьких нам людей. Любов до однієї людини вчить нас обожнювати Всесвіт. “Будьмо щасливими, ступивши на поріг весни, яка живе в серці кожної людини” – такий лейтмотив цієї філософсько-романтичної добірки віршів від Тараса Зварича.

Чекатиму весни
Мрійлива думка в голові
(Скажу “Ні” сам собі):
Почнеться осінь –
Чекатиму весни,
Почнеться осінь –
Затихнуть грози,
Пов’януть ружі,
Опаде листя,
Прийдуть морози,
Застигнуть сльози неба –
Так треба.
Застигнуть й тихо
Впадуть до землі.
Застигне грім
Десь вдалині,
Затихнем й ми
Під покривом зими.
Та нас розбудять
Весняні струмки.
Я вірю, що
Пройдуть морози,
Почнуться грози
І прилетять птахи.
А поки що...
чекатиму,
чекатиму весни...

Що у твоїх очах?
Що у твоїх очах?
Що за цими шпалерами в квіти?
Куди ділись дорослі діти,
Що гуляли колись по ночах?

Що у твоїх очах?
Що ховаєш завжди за ними,
Коли разом проводим хвилини?
Що витає в твоїх думках?

Що у твоїх очах?
Куди дівся той вогник грайливий,
Що так лагідно кликав: “Мій милий!”
І розвіював будь-який страх?

Що у твоїх очах?
Що за цими шпалерами в квіти?
Ми не дорослі ще, але вже не діти,
Хоча досі літаєм у снах.

На тому кінці в телефонний динамік
На тому кінці в телефонний динамік
Хтось так лагідно скаже: “Привіт!”,
Немов у пітьмі увімкне ліхтарик
І подарує миттєвий політ.

На запитання: “Як твої справи?”
Як завжди, відповість: “Все окей”
Й тепло, жадане й ласкаве,
Пронесе через сотні ночей.

Збереже необачно кинуте слово
І почує тебе до кінця,
Дасть пораду обов’язково,
Ніби ти – маленьке дитя.

Сталеве серце й нові бажання
Сталеве серце й нові бажання,
Нові амбіції та сподівання,
Нові думки й нові поеми,
Вірші нові й нові проблеми.
Робити що, коли не сам,
Але самотній,
Коли в душі десь там
Вітер холодний,
Коли іти вже не під силу,
Але й упасти неможливо,
Стояти й дивитися далі,
Як доля пише твій сценарій,
Повзти й спокійно жити,
Бо крил нема – то й не летіти,
Схилитися, скніти, усе лишити,
Коли говорить досвід: “Неможливо”
І розум каже: “Ти здурів”?
Тоді говорить тихо мрія:
“Усе можливо, ти б довів,
Що мрій нездійснених нема.
І хоч людина росте без крил,
Літати може її душа”.

Я вірю
Я вірю в те, що час поверне нам усе по правді,
Все до останнього, хто що там заслужив,
Що він покаже, чого вчинки наші були варті
І хто в житті таки нічого й не зробив.

Я вірю в те, що колись таки настане правда,
Нехай безглузді, нехай наївні мої мрії.
Але хіба погано вірити в щасливе завтра?
По-моєму, ще гірше – жити без надії.

Я вірю в диво. Так, воно насправді є,
Нехай там що нам кажуть люди.
Тільки до того серця воно дістає,
Хто вміє справді бачити і чути.

Я рани затягну нитками свободи
Я рани затягну нитками свободи,
Я шрами сховаю під покривом слів
Й ту мрію, що так часто хотіла турботи,
Назавжди викину зі своїх снів.

Я біль утамую віршами поетів
Я час збережу на пожовклих листках
Й словами давно забутих куплетів
Віджену від себе будь-який страх.

Я серце зігрію думками про літо
І сонце триматиму в своїх руках
Й, забувши про все, буду просто радіти,
Бо бачу себе у твоїх очах.