четвер, 21 березня 2013 р.

Золоте павутиння слова

   Сьогоднішнє свято приурочене Всесвітньому дню поезії, яке з 2004 року також відзначають і в Україні.
   Уся історія людства показує, що поетичне слово йде поруч із людиною від самого Буття до сьогодення. Природа наповнена поезією, яка покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність. У поетичній творчості є пожива для душі, є поміч в боротьбі з усяким лихом, в боротьбі за ідеали, до яких прагне людство.
   І хоч Муза дуже примхлива, вона приходить лише тоді, коли серце щире, відкрите до краси і болю.
   А як народжується її величність Поезія в юних серцях? Цього ніхто не знає. Іноді студійці кажуть, що вірш приснився або Муза підкралася так непомітно, що нема на чому записати, тоді вони пишуть на клаптиках паперу, що є під руками, в класних зошитах, чи навіть на долонях або ж запам’ятовують. Як би там не було, але те, що до них приходить прекрасна Муза Поезії, вічно молода й юна, як наші студійці, це прекрасно, це — подарунок долі.

Мар’яна
Вагіль
Муза
Муза – це той мольберт, де ти кладеш чисте полотно,
Ще задумки не знаєш, та самостійно веде тебе воно.
Муза – відома скрипка, що без смичка нічого не варта,
Це фокус, де з невідомості з’являється козирна карта.

Муза – це короткочасна мить, що темноту світлом крає,
Непомітно підкрадеться в будь – який час дня чи ночі…
Муза – проміння, що з неба приходить й за хмару тікає,
Вона – натхненне джерело, що “сліпому” відкриває очі.

Муза – це вітер, що сколихне і підійме із землі опалий лист,
Мов соловей підхоплює на льоту невідому пісню чи свист.
Муза – морська стихія, що заколисує у вирі подій і вражень,
Іноді це цілісна картина, а іноді декілька простих зображень…

До тебе музо!
До тебе музо, рідна, тихо пригорнуся,
І як рідній сестрі, навстіж душу відкрию,
В рядках й строфах замучена проснуся,
Уже без печалі і сліз серце-єство омию.
З тобою, мов на сповідь – до Бога йду…
Чомусь не в силі й крихти правди затаїти.
Колись себе я в цих німих словах знайду,
Не знаю чому ж тепер зриваю зів’ялі квіти.

До тебе музо, рідна, легенько притулюся,
В снах до гір на крилі орлиному полину.
Відлунням джерельних струменів озвуся,
Де цвітуть райдуги, як маки, в їх долину.
Уже без смутку очима у вись я погляну,
І попрошу, щоб не лилися неба сльози.
Щоб з легкістю біль з пухом розтанув,
Знайшовши рідних: троянди й мімози.

З тобою музо, рідна всім я поділюся,
Лише в гості ти витай до мене частіше.
Тебе, як живої води з криниці нап’юся,
Тоді серце переможе розум гостріший?!
А доля з вітрами десь далеко собі гуляє,
Про себе нагадує, коли її сильно закружляє.
Це наче в півночі чекати чистого світанку,
Щоб з долею-музою закружляти в танку…

До тебе музо, рідна, пригорнуся!

Мої вірші як діти…
Мої вірші як маленькі діти, пестунчики та непосиди,
Неначе польові й на клумбі квіти-різноманітні види…
В кожного своя дорога :в когось хороша і приємна,
А в іншого пронизана болем, із щастям не взаємна.

Мої вірші немов квіти, хочуть ласки й тепло відчути,
Заявляються одні пуп’янками, а інші від морозу скуті.
Вірші, неначе діти: розбишаки, спокійні чи балакучі,
Одні бояться рівнини, а іншим добратися б до кручі…

Мої вірші, як мальви: прості та майже непримхливі,
Вітром різко-пекучі, але ніколи не стануть зрадливі.
Мої вірші, наче діти мовчуни чи бігуни розбишаки,
В кожного свої для душі пронизливі непомітні знаки.

Вірші комусь: прості; вразливі; особисті; мелодійні;
Звабливі; сумні; пристрасні; чи взагалі мимовільні…
Для мене – це новий простір, для душі правда гаряча,
Це крила; сторінка нова, а що для вас вони значать?!

Чому на папір виливаю, що в душі – радість чи розлука,
Навіщо пишу: одні з них легкі, інші «народжую» в муках.
В чомусь вони як діти схожі, але насправді різноманітні…
Нічого не буває з проста й на вулицях усмішки привітні!
 
Ірина Курташ
Муза
Шість років мені було,
Як Музу уперше зустріла,
Красива і добра вона,
Мов фея із казки, прийшла.

А я – то була ще дитина –
Писати, мабуть, не уміла,
Та вірші складала завзято –
Раділа Муза моя...

А згодом вона полетіла,
Ця фея весела і щира...
Дитяче серденько боліло:
Коли ж повернешся, коли?

Тепер я дорослою стала,
І знову вона біля мене,
Тихенько на вушко шепоче
Із серця мого рядки.
 
Олег Галів
Елей твоїх слів (звернення до Музи)
Своїй наяді я назавши вдячний
Вона для мене мов нічний маяк
Неначе каяк рифми необачні
Й думок чужих порід кісний маніяк.
В словах її лунає насолода
Неначе квінта скрипки золота
Для мене муза це кебета й врода
Еос у небі, у душі літа.

Золоте павутиння слова
Світ поезії – незвіданий куточок
Де поет, немов простий павук,
Де стіна для нього це листочок,
А чорнильний стержень в’ється з рук.

І сплітає павук павутину
Золоту павутину слова.
Й закликає читати людину,
Що для нього є втіленням Бога.

Гаряче слово
Гаряче слово втіха й ревний жаль
Нестримна і окрилена надія
Могутність долі, зболена печаль
В буденності життя свята подія.
Рожевий сон, душі гучний куплет
І зір ласкавих сяйво променисте
Про неосяжність вітряний сонет
Й думок пониклих весняне намисто.

Юлія Шибівська
До Музи
Не покидай, не залишай
Мене одну в самотині,
А мить натхнення принеси
В цей вечір зоряний мені.
Перо жар-птиці подаруй,
Щоб вірші я писала ним,
Щоб слово, як пшеничний хліб,
Було і теплим, й запашним.
Вже бачу твій я силует,
Що виринув із далини...
О, Музо, ти моїх надій
І сподівань — не обмини.

вівторок, 12 березня 2013 р.

Світоч слова

   Кожного дня ми йдемо до Шевченка, як до найпершого вчителя життя, щоб серцем осмислити сутність власного перебування на землі. Хай же дзвоном калатає його слово і продовжує надихати на творчість різні покоління.
  За словами літературного критика Євгена Барана: “Шевченко і сьогодні залишається постаттю, яка об’єднує всіх в Україні. Він великий своєю Правдою, адже зумів проникнути у минуле і прозирнути в майбутнє. Шевченкове слово не є словом Гніву. Воно є словом Божої Любови! Благословення Божою Любов’ю! Ось ключ до розуміння магії Шевченкового слова. І тому, єдиним захистом і єдиною опорою світовому злу і правді стає Шевченкова людина. Плекаймо її в собі і ми переможемо”.


Мар’яна Вагіль
“Кобзареве” слово…
Таких людей, як Шевченко в світі одиниці,
Де талант та нескорена сила духу є.
Тарасові слова – джерело чистої криниці,
З небес, як райдуга своє світло ллє.

Кобзареве слово – міцніше за сталь,
Народжене в неволі, де журба й печаль.
Загартоване муками і слізьми народу,
За омріяну правду, віру і свободу…

Довго знущались пани над кріпаками,
Це тривало століттями, а не роками.
Душили слово, та все ж знову пливе –
Далеко чути, як сивий Дніпро реве.

Великий вчитель віків і повсякдення,
Не зламний болем, відчаєм й катами.
“Кобзар” – молитва, Боже благословення,
Живе і житиме в серцях, поруч із нами!..

Мар’яна Габор
Шевченку
Тарасе, золоті твої слова
У серці моїм назавжди відбились
І десь з минулого до мене долина
Твої слова, й я наче пробудилась.
Беру кобзар - величну твою книгу
І розкриваю й з радістю дивлюсь
Тарасе, я дивуюсь цьому диву
Отак Шевченку вірш твій прочитавши
А іноді, здається я молюсь!
До Бога цим віршем молюсь…
Віршем Твоїм весь світ наш обійнявши
Й тобі, вічно живому поклонюсь.

Віталія Іськович
Світочу слова
Найдорожча серцю ця країна -
Люди тут свої, своя земля.
Є тепер в нас суверенна Україна,
Та чи все була вона така?
Скільки він зазнав людського горя -
Рідний, український, наш народ
Йшов через пустелю болю
І не прагнув жодних нагород.
Щоб народ в зневірі не загинув,
А ішов до волі, до мети
Із пітьми Шевченка голос линув,
Як промінчик сонця золотий.
Світоч йшов і кликав всіх до бою
За Вкраїну, землю і народ.
Він не знав ні втоми, ні спокою…
Ось, здавалось, воля грає свій акорд.
Довелось чекати ще століття,
От у нас вже вільная земля…
Він помер, та не одне тисячоліття
Будуть пам'ятати голос Кобзаря.

Іванна
Морозова
Шевченкові
Благословляю твоє народження зорею
Тебе, Тарасе, я благословляю
І на могилу покладу тобі лілею
Тому, що серцем і душею я люблю
Люблю за те, що ти зробив для України
За сильний дух, за віру і любов
Не проживу без вірша твого й днини
У думці він повторюється знов
Я хочу вірною дочкою України стати
Свого народу, свого майбуття
Щоб словом мов крилом могла злітати
У вись небесну свого почуття.

Ірина
Черіль
Тарасу Шевченку
Для тебе Тарасе найкращі слова
Для тебе що року приходить весна
Для тебе ми пісні складаємо й вірші
Для нас твої думи такі дорогі.

За тебе Богу ми дяку складаємо
Із трепетом в серці тебе ми читаємо
І глибоко дума твоя нам в душі засіла
І слово, як птаха, над краєм злетіло.

Бо слово твоє не терпить кайданів
І світить для нас, як те сонечко зрання
Для нас ти є велет рідного слова
Іти для Вкраїни, всесильна підмога.

Кобзарю славетний, ми твої є діти
І твою наснагу нам з серця не змити
Не зрадимо імені твого і честі
Для тебе замало той пам'ятник звести.

Ми перед тобою всі голови клонимо
І сльози щасливі на землю зронимо
Тебе ми батьком своїм називаємо
І вогник любові у серці тримаємо.

Не вмер ти Тарасе, ти є ще живий
Для нас ти ніколи, не станеш чужий
Тебе пам'ятати будемо завжди
І будем чекати приходу нової весни.

Й ти знов воскресаєш у наших серцях
Тебе прославляти будемо в піснях
І ми відчуваємо, що ти серед нас
То ж будемо любити тебе повсякчас.

Ти наша гордість і слово, і сила
Ти сподівання людське незрадливе
Зорею іскристою за всім наглядаєш
Людиною знову вернутись бажаєш

Ти силою духу вчинив боротьбу
І ти запалив всю кров молоду
За покликом твоїм ішов весь народ
І слова вплітались в Дніпро синіх вод.

Ми знаємо Кобзарю, що ти нездоланий
До катів країни й тепер невблаганний
І ти промовляєш до всіх з сторінок
А березень плете для тебе вінок.

Ось подих твій чути в глухому степу
Й рука потягнулась в калину густу
Блукаєш ночами Тим садам чарівним
І ти залишився той самий незмінний

І пісню тихенько якусь ти співаєш
А потім на кобзі тис сумно заграєш
Любив Україну, бо як не любити
Зумів ти для неї прекрасне створити.

Візьму я Кобзар, ось прийшов ти й до мене
Подалі залишу усе те буденне
Ось ти усміхнувся, читаєш вірші
Як радісно, тепло й чудово мені.

Тетяна
Бучок
Вірші Шевченка
Вірші Шевченка всі прекрасні,
На правду і повчання рясні,
Розважливі вони й сумні,
А водночас і запальні.

Тарас Шевченко Геній і пророк
До волі йшов за кроком крок...
Слова Тараса в серці збережемо
І через все життя їх пронесемо.