четвер, 14 лютого 2013 р.

Любов – це восьме чудо світу!

  Здається, не має нічого надзвичайного, такий собі звичайнісінький, як тисячу інших днів. Та коли співає у грудях серце і руки тягнуться до краси, якої втіленням є сама людина, розумієш, що щастя є у нас самих. Але зневіра і боязнь знімають з людини німб невинності і створюють враження акваріуму, в якому золота рибка наших надій задихається від нестачі повітря, наповненого доброю аурою. Та людина, як борець, покликана перемагати насамперед власні сумніви і, заглядаючи в очі непевності, торувати собі шлях, що неодмінно приведе в Едемський сад, з якого і пішла любов, яка народила нас для радості і кохання. Саме тому святий Валентин вважав за обов’язок нести світові смолоскипи любові, що поєднавшись створять велетенське полум’я любові, яка безперечно є восьмим чудом світу.
    От тому і День Святого Валентина не залишає нікого байдужим. Саме сьогодні пропонуємо вашій увазі вірші учасників проведеного конкурсу “Любов – це восьме чудо світу!”

Анна Дяків
***
Любов - це квітка у пустелі, яка не виживе без нас.
Любов - це вогонь серед океану, який згасне без іскри почуттів.
Любов - це дар від Бога, який самотня людина
Губить, а інша знаходить і знову дарує комусь назавжди.
Любов- це те, чим часто нехтують і топчуть
Своїми ногами, розбиваючи чужі серця.
Це те, що часто не хочуть бачити і отримувати в подарунок від інших.
Це те, що кожен розуміє чи не розуміє по-своєму.
Любов - це восьме чудо світу, якого люди чекають цілу вічність.
І п'ятий океан на фізичній карті світу, який так і не знайшли


Галина Максимів
Передбачення

З. К.
Снився яблуневий цвіт мені
У в січневі холодні дні,

І його поглинала вода
По-весняному молода.

Облітали ніжні пелюстки,
Проходили повз мене роки.

Пробігали повз мене століття,
Як цвіли яблуневі суцвіття.

Пройде час, і наллються плоди
В яблуні серед озерної води,

Яблука червоні й соковиті,
Бо любов’ю віщою налиті.


Ольга Витвицька
Люблю
Люблю тебе, люблю твоє ім’я.
Люблю усе, що зв’язане з тобою,
Бо ти єдиний, ким цікавлюсь я,
І твоя усмішка завжди буде зі мною.

Погляд
Твій погляд не зрівняється ні з чим.
Таких очей я ще не бачила ніколи.
Твій погляд є земний і неземний,
І як забути погляд той казковий?

Я пам’ятатиму його завжди
І не забути вже мені ніколи,
Бо я люблю тебе, люблю тебе,
Як не любила у житті нікого.

Марія Микулин

***
Почуй мій крик душі,
Який ніхто не чує,
Побач в ній пустоту,
Бездонну самоти…
Заповнить її можеш тільки ти!
Хоч поглядом, хоч словом,
Хоч дотиком казковим…
Для тебе всі вірші,
Про тебе всі думки,
Що линуть у потоці темноти.
Всю ніч про тебе думаю, не сплю.
Це все тому, що сильно
Я люблю!..

Мар’яна Вагіль
Кохання всіх єднає…
Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Міцне, як мур буває,
Або крихке, як доміно.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Іноді меду смак має,
Чи п’янке є як вино.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Неначе сили добавляє,
Чи як в лимона забирає.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Казкою життя буває,
Або ж муками карає.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Свою половину шукає,
Щастя прагне все одно.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Завжди мову розпізнає,
Чи брехні омани руно.

Кохає всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Іноді роками достигає,
Жаринкою миттю у вікно.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Іноді палке, як у кіно,
Повільністю тримає.

Кохання всіх єднає,
Та різне в усіх воно.
Берегти себе ще не вміє,
Люблячі серця леліє...

Кохання…
Кохання – відчайдушній фанатизм,
Найдорожчий скарб, за нього можна все віддати,
Кохання, мов гіпноз чи магнетизм,
Це привид, якого не можливо описати.

Кохання, немов місяць і зоря,
Що завжди світять й ніколи не згасають.
Воно, мов невичерпні моря,
Які хвилями так ніжно колихають.

Кохання – це ліси, гори, луки,
Солодкий щем й жахливий біль розлуки.
Кохання – це випробування долі,
Забувши про розум, підкорятись серця волі.

Кохання дарує невидимі крила,
Хочеться крикнуть: “Щаслива”…
Коли відчуєш його стук – не відпускай,
Віддайся йому і просто “кохай”…

 

Олег Галів
Люди закохуються
Відблиски розтерзаного болю,
Немов на світанні сонячнім роса,
Що обпікає серце полум’ям зради
Торкаючись душі, незручно час звеличує обізнана краса.
Що на поверхні спідставляє вади
І кораблик дня, тоне в словах про еротику
І самотність змальовує погляди лячності.
Люди закохуються не в щирість, а в дотики,
Що інколи переступають межі обачності.
Я люблю а ти не відчуваєш
Я живу у посмішці твоїй
Ти мене мабуть й не пам’ятаєш
Але я закоханий повір!
Почуття це варте дорого
Та за нього долі все віддам
У душі моїй завжди тривога
Бо любов життя магічний храм!
Тож давай усе почнемо знову
З нових слів і нових сподівань
Хай кохання прокладе основу
Щоб не було жодних запитань
І в майбутнє вільною ходою
Крокувати будемо з тобою!

Мар'яна Коцкович
Надія, Віра і Любов
Любов пройшла, прийшла ненависть,
І загорівсь вогонь у далечі.
Була любов колись, але не з вами,
Ось і зізнались літа молоді.
Було їх двоє, раді і щасливі,
По вулиці бродили кожен день
Обличчя радісні і милі,
Сміялись щиро до людей.
Пройшло це все, ненависть завітала
На їх поріг із чорними крильми.
– Чому це з нами? - вона себе питала,
А він мовчав, у відповідь на це,
І плакала вона, і сльози лила,
Через нещасну, злую цю любов,
Всі сили пропадали й оживали
У чистім серці бушувала кров.
– Чому це я? Чому це не хтось інший?
– Чому страждати мушу тільки я?
Але у відповідь лунала тільки тиша,
І сльози лились по щоках щодня.
А він сидів і думав вже про іншу,
І кожен день проводив тільки з нею,
І тут зустрілись вдвох
На їхнім місці,
Там, де гуляли двоє кожен день,
Вона дивилась в очі ніжно-ніжно,
А він стояв і знов мовчав на це.
Ну, що поробиш, що така вже доля,
Що зміниться, те знає лиш Господь,
Та бережи завжди, і не втрачай ніколи
Надію, свою Віру і Любов.

Івасишин Марія
Любов
Любов - це вірність і турбота
Любов - це шлях до доброти
Вона відкриє всі ворота
Вона відкриє всі шляхи.
Любов безмежна і цілюща
Якщо у неї віриш ти
Вона відкриє всі ворота
Вона відкриє всі шляхи.
Любов - це щастя і краса
Вона могутня й знай завжди!
Вона відкриє всі ворота
Вона відкриє всі шляхи.

середу, 6 лютого 2013 р.

Тепер живеш у моїм серці

   На мить зупинися, забудь про юрбу безкінечних справ, щоб повернути собі юнацьку мрію. О, вона не пішла, не покинула тебе у відчайдушності, вона є, ось, – задрімала на холоднім до Любові плечі і жде, що її, подібно сплячій красуні, розбудять гарячі вуста. Не вагайся, обійми своє щастя, що як годинник цокає і як зозулька вигукує тобі про те, що знову рибкою вислизнуло з твоїх рук. А ти, заплутаний рутинним павутинням, продовжуєш творити новий образ черствої людини, ховаючи серце від іншого серця. Думаєш, марнославство – це твій шлях до успіху? Помиляєшся, всі ми помиляємось, коли забороняємо серцю іти через вогонь, град і воду до іншого серця. Бо ж таким чином обрізаємо матерію долі, яка хоч і через терни, та все ж діжде свого зоряного часу. Дочекається, коли ти скажеш, разом із авторкою віршів Коцкович Мар’яною “Тепер живеш у моїм серці, кохання!”.

Відпускаю
Якщо ти так хочеш, іди – відпускаю,
Якщо ти так хочеш, тебе не тримаю,
Я знаю, що більше не будемо двоє,
Пройшла уже радість, пройшло уже горе.
Усе це пройшло вже і я не жалію,
Іди якщо хочеш, про тебе не мрію,
Якщо маєш іншу живи, веселися,
Про мене не згадуй й кохати навчися.
Іди куди хочеш, тебе – відпускаю
Не буду жаліти, бо вже не кохаю.
Просто не плачуть, плачуть від кохання
Вона хотіла щастя і любові,
Хотіла того ніжного тепла,
І сонця проміння, маючи в долоні,
Не шкодувала радості, добра.

Шукала щастя і кохання також
А де ж знайти? Куди ж ведуть шляхи?
Зазнать розлуки – це все дуже важко,
А де знайти такого, що завжди.

Підтримає, подасть на поміч руку,
Відкриє душу і пробачить все.
Хіба не тоді у серці буде тяжко?
Та все пройде, усе – усе пройде.

Бродила вулицями, думала, гадала,
І мріяла, й сміялася життю,
Та раптом десь позаду прозвучало:
О дівчино! Я тебе люблю!

“Це не до тебе, - каже тихо серце
Та озирнись! – підказує душа
Його ти так чекала кожну весну,
Тепер не хочеш чути ті слова”.

Вона дивилась – загадково – ніжно,
А він сміявся, промовляв слова
Казав: “Пробач, я не хотів, ну, вибач,
Була велика вся брехня моя”.

Вона підвела очі з сліз, з страждання
Просто не плачуть, плачуть від кохання.

Кохаю
Тебе кохаю і люблю,
Тобою день за днем живу,
Тебе я хочу обнімати
І ніжно – ніжно цілувати.
Без тебе все життя пусте
Лише печаль у нім живе.
Тебе так сильно я кохаю
Й твою любов я відчуваю.

***
Яка ж я зараз є щаслива
Від того, що тебе зустріла
Хоча сама не розуміла
Для чого доля нас звела.

Чогось хотілося такого:
Відкрити серце для одного
І розказати, що в нім є,
З ним провести життя своє.

Щоб загоїлись усі рани
І зникли із життя тумани
Що десь у глибині душі
Їх залишили люди злі.

Спочатку була просто дружба
Ти – друг, а я твоя подружка
Потім розмови віч – на – віч,
Проходиш так день, і ніч.

Тепер живеш у моїм серці
Для інших вже закрились дверці
Й що далі буде я не знаю
Та я лише тебе кохаю.