четвер, 11 липня 2013 р.

Йди в світ, щоб прекрасне творити

Родина для кожної людини – це щось світле й святе. Сім’я – це той фундамент, з якого зводиться будівля людської особистості. З неї починається отой перший крок у життя, яким босоніж вимірюємо свої перші сили. Серед рідних людей формуємо свій характер і вчимося від них найпростіших істин. Із отчого дому йдемо у світ із щирим батьківським побажанням щасливої долі, пам’ятаючи, що родина у щасті й любові разом з нами.
Галів Олег

          Правда

Покоління. Віки пори року
Всюди ти, твоє слово, твій слід
В сьогоденні ж тебе одиноку
Зігріває хіба грішний світ
Ми придумали формулу щастя
Оглянули вершини й глибини
Та без правди я вірю не вдасться
Нам здобути справжню людину.

Наталія Довганич

            ***

Піду по дорозі отій,
Де поле, гаї і діброви,
І там, де дуби молоді
Зелені насупили брови.
Де всіх соловей звеселя
І квіти на кожному кроці.
Де рідна батьківська земля
Огорнута променем сонця.
Всміхнись і радій повсякчас,
Для тебе дорога відкрита,
Тобі вирушати якраз
У світ, щоб прекрасне творити.
Нехай побажає тобі
Матуся щасливої долі.
Де неба ясна голубінь
І журяться сиві тополі.

Микулин Марія

              ***

Зірковий вальс милує кожне око,
Лише вона при місячному світлі
Сидить на пірсі, плаче одиноко…
Здавалось би, покинута вже світом.
Весь біль образ із криком йде до неба,
Відлуння ж топить подих десь у грудях.
А їй нічого більше вже не треба –
Розчарувалась надто сильно в людях.
В думках солодкі спогади літають,
А на яву давно розбиті мрії.
На неї квіти Щастя не зважають,
Втекла від неї Віра і Надія.
Любов… Лише вона пече глибоко,
Вогонь цей погасити вже не вдасться
Вона – не я! вона лише відбиток
В озерах протилежності до щастя.

Телега Олександра

                    Люди

Диким галопом відпускає роки життя
Люди самі обирають для нього палітру,
Вчаться радіти малому, ідуть крадькома
Боячись хибного кроку до прірви ступити.

Люди навчаються вірити в інших людей,
Зраду забувши, сміливо серця відкривають,
Знов помилившись, каміння кладуть до грудей
Потім їх судять, що ніби - то серця не мають.

Люди до всього звикають – природа така,
Вчаться таємно чекати, страждати, радіти,
Тільки щоб лаврів здобутку дісталась рука,
Тільки щоб щастя обманом своє заслужити.

В друзів обманом довіру здобули сліпу,
В давніх знайомих -  поваги безмежної й шани,
Щиро кохали, та в це почуття неземне
Хтось не повірив і їх обізвав брехунами.

Шибівська Юля

                Одна сім’я

Душа колись попросить ще пощади,
Відмолювати буде кожний гріх
Для чого, Боже, мій і чого ради
Щоб знову впасти у новий, ще тяжчий гріх?

У миті щастя, радості хвилини,
Живемо ми лиш тим, що в нас вже є,
Коли ж зникає те, до чого ми так звикли
То дізнаємось, що воно нам дороге.

І сповідь мою я почну іще з початку,
З початку мого юного життя :
В дитинстві я була, мов янголятко,
І мріяла про світле майбуття.

Я добре знала : Бог – одна святиня,
Бо вчили так мене колись батьки,
Адже найближчою до Бога є дитина,
Бо ще не встигла вона злу відкрить душі.

Та не на довго, всі в цім світі грішні
І кожний з нас за гріх несе свій хрест,
Та хтось несе його з покорою й терпінням,
А інший – за провину світ кляне.

До кого ж прийде тайна покаяння
Хто молить в храмі : « Господи, прости»
Хто за провину сам себе осудить,
Той буде прощений у небі, нагорі.

Адже за нас Ісус Христос і був розп’ятий
Своєю кров’ю  наші душі відкупив
А ми безвільні, ми не вміємо прощати,
Як вміє Він і як Він нас учив.

Схиливши голову, клякаю на коліна
Я знаю, що прощень не гідна я,
Але я вірю, під опікою Ісуса
Усі ми будимо, немов одна сім’я.