неділя, 30 червня 2013 р.

З Днем молоді!

 Бути молодим прекрасно, Ви це і самі чудово знаєте, але не забуваймо, що бути молодим означає ще й бути незалежним, бути неупередженим, бути безстрашним, вірити в свої сили і знати, що немає нічого недосяжного. 
 Тому з нагоди свята бажаємо усім молодим творчої енергії, незалежних думок та сил, щоб втілити в життя все, до чого прагне Ваш розум, душа та тіло.

четвер, 6 червня 2013 р.

Колиска дитинства мого

  Дитинство – це безтурботна, найсолодша і найпотрібніша основа людського єства. А юність – це найромантичніша пора в людському житті. Напевно, тому діти так спішать вирости і чимшвидше змінити пріоритети. Вони не просто ідуть у ногу з часом,а часто на два-три кроки вириваються вперед і потрапляють у вир жорстокого світу, де, на жаль, не всім вдається адаптуватися. Та, коли приходить глибоке усвідомлення сенсу і суті буття, з’являється нереальне бажання подихати повітрям відшумілого дитинства. Натомість, залишається колисатися у колисці спогадів, відчуваючи неперевершене блаженство від відчуття, яке дарує сон про реальні неповторні дні. Отож, зупинімося, щоб разом із Юлією Шибівською поринути у “світ дитинства”.

 
Колиска дитинства мого
Кожне серце любов свою має
У кожного своє добро
Комусь дорожчі Гімалаї,
Мені ж Карпати і Дніпро.

Коли побачу я ті гори
І як почую шум дібров,
Забуду я про кожне горе
І в серці спалахне любов.

Якщо в житті я буду десь далеко
Згадаю я про рідний край:
У полі жайворонка, чи лелеку
І край села зелений гай.

Почувши пісню колискову,
Що матінка співала
У серці збережу я молитву,
Що доля щедро дарувала.

***
Повільні кроки, відчай і зима...
І я повинна все забути
Та ні...
Моя душа
Малює й згадує старі салюти,
Котрі вже відгоріли
І... о ні!... погасли.
Цього ,нажаль не повернути.
Звикаю до байдужих фраз
І до кохання, його не має
Це вже не перший раз
Любов даремно воскресає.
Повільні кроки... Відчай і зима
Всього так швидко не забути
Та ні...
Моя душа
Ще довго малюватиме старі салюти.

Істина життя
Багато раз питала себе я
Яким є сенс життя людського
Навіщо нам дано життя,
Чому задумано це Богом.
Мусимо жити, треба йти
Шляхом своїм, хоч не солодким.
Щоб досягнути врешті – решт мети
Пронісши хрест на плечах гордо.
Мусимо жити, щоб в житті
Відчути злети і падіння
Мусимо жити, хочемо того чи ні
Про нас напишуть всім майбутнім поколінням.
Мусимо жити, щоб в житті
Відчути гіркоту любові,
Щоб залишити після себе слід,
Щоб запалити свою зірку в небі вечоровім.
Мусимо жити для добра
Й служити лиш йому віднині,
Щоб не забулося кожного із нас ім’я
Щоб бути гідним імені Людина.

***
Скільки в світі стежок невіданих
Стільки сліз пролитих дарма,
Скільки в світі загублених долів,
А із них ти свою відшукай.
Ту, що навчить тебе жити,
Зберегти своє “я” й свою волю
Кожну мить цінувати й любити
Та не просто знайти свою долю.
Ти ітимеш тернистим шляхом
В часі й просторі будеш губитись
Спотикатися будеш під своїм хрестом
Щоби долю свою все ж зустріти.
І нарешті ти знайдеш її
Й зрозумієш хто ти й кого хочеш,
Але щастя не тільки у цім
Важливіше за все навчитися любити.

***
На землю знов стукає ніч
І сонце стомлене кудись тікає
Я залишилась з болем віч-на-віч
І цілий день у пам’яті переблукаю
І непомітно падають із неба зорі
І невловимі знов у тьмі зникають
Вони мов днів останніх епізоди
То тішать інколи, то швидкістю лякають
Й так буде завжди, мільйони років
На зміну дня приходитиме ніч
Я знову буду згадувати свої життєві кроки
І залишатись з почуттями віч-на-віч.