Конкурс «БібліоКіноФест: Кадри вирішують все»

Наш інформаційний продукт – це розповідь громади міста Долина, людей різних поколінь, національностей, уподобань, яких об'єднала Долинська центральна районна бібліотека з метою підвищення рівня участі громадян у житті міста і району, зміцнення громадянської активності та спільноти, сприяння досягненню соціальних та освітніх цілей.

http://www.youtube.com/watch?v=LImGc2xlygs

Будь ласка, проголосуйте за наше відео в YouTube та на Facebook.

БЛОГСКАР – 2012

Наш блог отримав вже другу нагороду. Цього разу БЛОГСКАР - 2012, який нам вручили блогери Голобської селищної бібліотеки, та визнали нас “Найбільш творчим блогом”.

За правилами потрібно:
- подякувати за нагороду;
- помістити в блозі посилання на цей блог;
- помістити логотип нагороди;
- нагородити інші блоги;
- повідомити номінантів в коментарях;
- написати сім фактів про себе.

Номінації та номінанти
1. Найяскравіший блог – Бібліотечний блог для молоді Тернопілля
2. Найцікавіший блог – БiблiоШЕЛЕСТ
3. Найбільш професійний блог – Методична служба публічних бібліотек Києва
4. “Pretty Girl 2012” – Блог Каланчацької ЦБС
5. Кращі ідеї для будинку і декор – Блог про Будівництво та Ремонт своїми руками
6. Кращий фешн блог – Kiev Fashion Blogger
7. Краща фотографія – Блог Романа Шимковича

Сім фактів про нас Ви можете переглянути, відкривши публікацію Подарунок до дня народження.

...І хочеться взяти веселку з собою

9 березня, в день народження Тараса Шевченка, йому би виповнилося 33. Але долею йому було відміряно незмірно мало. На 24-му літі урвався його життєвий шлях. Зоря Сергія Андреєва несподівано заходить, гасне саме тоді, коли розквітав талант історика, археолога, філософа,…поета. Про те, що Сергій писав вірші майже ніхто не знав.
“Він багато встиг зробити, а ще більше справ розпочати. Допитливий погляд, щире захоплення стародавньою історією, прагнення до всього докопатись, з'ясувати – таким запам'ятався Сергій з малих літ. А ось старші класи: по-юначому радісний і чистий, весело замріяний, романтичний. Та найчастіше зосереджений, зіркий, серйозний…”, – так згадують про свого учня вчителі Вигодської школи, яку він закінчив в 1996 р. з золотою медаллю.
Цього ж 1996 р. він став студентом історичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка, який закінчив 2001р. за спеціальністю “археологія”. А потім магістратура, робота у Львівському історичному музеї, у історико-краєзнавчому музеї м. Винники, і трудова діяльність в АКП “Археологічно-архітектурній службі” м. Львова. У 2002 р. вступає в аспірантуру, яку йому не судилося закінчити…
Та хто ще краще скаже про свого сина, як не мати, яка з малих літ передала йому свою любов до книги. Бібліотека була його другою домівкою тому, що тут працювала мама.
“Я шукала тебе і знайшла в цих нерозбірливих рядочках. Знайшла твоїх “діточок”, яких ти мені залишив. У вірші “Дощ за вікном ” є такі слова : “І хочеться мені взяти веселку з собою, Та хтось і її мені не дає до сліз.” Сину мій, я хочу висушити твої сльози, я дарую тобі веселку, візьми її з собою в інші світи. Хай вона засвітиться над обрієм твого короткого життя. Хай твої вірші не зовсім досконалі, але вони щирі, тому що це промовляє твоя чиста душа до нас, що ще мають за щастя жити тут, на землі. І хай світлою пам’яттю будуть вірші, які я подарую твоїм найближчим друзям, і тим людям, які люблять світ романтики, світ любові, в котрому залишився і твій благородний слід”.

Всесвіт
Вібрація струни,
спів пташини,
це хвиля,
яку ніколи не знайти.

Дитинство
Це – спогади минулих літ
і старий батьківський поріг.
Це – подих вічної весни,
що проминає наче мить.

Це – духи на коні,
що виринають із пітьми,
щоб місяця вві сні
повісить на собі.

Це і веселі квіти навесні,
що посміхаються тобі.
Це – дід, що ляже на печі,
й казки розказує юрбі.

Це те джерельце у житті,
де неба зорі золоті,
повік не згаснуть і не раз,
захочеш повернуть той час.

Зло і Добро
Це велетень, що на коні,
що має чорний колір в голові
й весь час загрожує усім.
Це чорна шапка у його руці,
що не дає життю загинути в пітьмі.

Це є той красень на коні,
що має білий колір в голові
Й весь час загрожує пітьмі.
Це біла шапка у його руці,
що він не згубить у житті.

Життя
Ілюзія, хмарина в небесах,
що змінам підлягає повсякчас.
Це подих вітру у лісах,
що є ледь чутний у вухах.

Це вранішній туман,
що пропадає на очах.
Це промінь сонця
на твоїх щоках.

Смерть
Навколо білі квіти на снігу
І яблуневий цвіт обсипався на білосніжну пустоту.

Все стало білим:
І ліс, і поле, і хати,
Не можна вже нічого віднайти.
Лиш відчуття лишилось,
що вже й ти.
у білім світлі пропадаєш назавжди.

Надія
Леліяв думку,
що ще раз, востаннє я
відчую подих сонячного дня.

Та не зумів знайти дорогу я,
ту, що кожен раз, єдиним променем,
лиш вибраним показує на мить ранкова зоря.

І заблукав у темряві страшній,
Незчувсь, як вже забрів на манівці.
Та все ж очікую годину ту,
Коли, серед пітьми,
дорогу я знайду,
чи, заблукавши, пропаду.

Щастя
Іде в життя
мале дитя
і бачить світ воно здаля
із мрій-надій й летить навстріч
йому, неначе пташеня.

Душа дівчини
Це глибина,
це невідомість й темнота,
і глупа ніч,
і неосяжний день.

Це є безодня
і лабіринт буття,
казковий сон
і радість незнання.

Вона є шелестом листка
і музика пташиного крила,
і найніжніша це струна
у серці скрипаля.
***
Скажи мені,
куди прямуєм ми,
чи у безмежжя світ,
чи у його оманливі пастки.

Дай відповідь мені,
як ми потрапимо туди,
та що побачимо з тобою,
які відкриються світи.

Розкрий мені одне лиш Ти
чи у майбутті
людина зможе віднайти
світ вічної краси?
***
Тобі одній я лиш скажу,
що лиш Тебе одну люблю
і лиш для Тебе розкажу
для чого в світі я живу.

І лиш Тобі вогонь я свій віддам,
і лиш Тобі я подарую шлях,
який я вічністю назвав,
і лиш для Тебе покажу той світ,
який ніхто не відкривав.

І лиш для Тебе стежку я знайду,
і лиш з тобою я піду,
куди ні з ким не мандрував,
й Тобі лиш подарую мить,
яку життям й коханням я назвав.

Гори
Вони торують шлях до Тебе
покриті зеленню крислатих ялинок
й очікують Твого божественного: ”Ген, до мене!”,
щоб вічно линуть до негаснучих зірок.

Той клич колись розбудить їх зі сну,
із давньої і темної дрімоти,
та остаточно знищить дух застиглої скорботи,
що простягнувсь понад найвищую скалу.

”Ген, до мене!” - лунатиме до їх сердець
І сонцем їм всміхатиметься їх Творець
І сколихнуться, і зійдуться всі вершини у танець,
не відаючи, що, початком нового життя,
повинен бути їх кінець.

Побажання археологам (жарт)
Археологи повинні -
хоч читати і писати
й про дівчат не забувати.
Вміти гроші рахувати,
їх завжди в кишені мати.

В землі скарби відшукати
і монети ті продати
за три дні все пропустити,
щоб себе розвеселити.

І жінок своїх кохати,
щоб дітей їм дарувати
І себе щоб зовсім не зганьбити,
до самої смерті бодай з рук лопати не пустити.
***
Дощ за вікном,
І сірою мрякою вкритий ліс.
І щось мені хочеться зробити з собов
Та хтось мене не пускає вниз.

Я стою на порозі сну,
Мені здається, що я вже кудись лечу.
Та хтось закриває оманливу пустоту
І не відпускає у вічну темноту.

Я намагаюсь змінити долю свою,
Мені здається, що я вже дорогу міняю свою.
Та хтось не пускає в зміну оманливу ту,
Та завертає на іншу путь, ще більш складну.

Дощ за вікном
І рясною росою вкритий ліс.
І хочеться мені взяти веселку з собов
Та хтось і її мені не дає до сліз.

Й нехай кожен проходить стежку свою,
А зверне з неї – загубить надію останню
на чужому шляху.
Хоч і того не знатимем
Чи там, на краю,
Ми побачим оманливу мрію, чи справжню красу?

Паломництво
Троє чоловіків йшло до святині,
що високо в горах стоїть,
і бачили її вже перед себе
та раптом три високі скелі
затнули шлях їм у ту ж мить.

І перший каже: “ Давайте обійдемо їх,” –
і враз, почувши це, вони святих
мандрівників навколо обступили.

А другий каже:” Давайте перейдемо їх,” –
і враз, почувши це, вони уверх
вершини підоймили.

І ось останній каже:” Зачекаєм, коли
їх сонце, вітер і вода всіх знищить,
тоді й зійдемо всі до неї,
що в нагороду – терпіння нам залишить.”
***
Світло й тінь
полум'я й тлінь.
Чи хтось помітить поміж них
межу борінь?