середа, 7 листопада 2012 р.

Прощальна пісня осені

   Згубилося літо у осені, котра щедро роздала свої дари, які знадобляться для тіла, а для душі танцюють у вальсі золоті листочки під мелодію любові. Але і осінь, роздавши всю себе, повинна поступитися зимі, що слідом йде за нею. Лоскочуть по щоках сльози – краплинки дощу, що вже скоро перетворяться у сніжинки. Та поки ще осінь, і ми маємо змогу милуватися її золотою красою.
   Ось як побачила своїм поетичним зором осінь Світлана Кобинець.





Осінь
На полі золотіє незібране колосся,
А з дерева спадає березовий листок,
Усі дари ці щедрі подарувала осінь
І запросила всіх нас з собою у танок.

Лягла на землю листям і дощиком дрібненьким,
Косою золотою повила всі поля.
Туманом колисала село, луги, мов ненька,
А ми в тумані спали, немов мале дитя.

Крилом лелечим ніжним нас гладила по личках,
Дбайливо умивала всіх вранішнім дощем,
І все позолотіло, лише одні смерічки
Залишились зеленими красунями іще.

Розмова з осінню
Спасибі тобі, осінь золота.
   Нема за що, - сказала вона щиро.
   За те, що в золоті гора крута
   І листя витанцьовує уміло.
   Спасибі тобі, осінь, за дари,
Які зібрали ми недавно з поля,
За айстри, що неначе прапори,
   Цвіли і пахли, а тепер вже кволі.
   Нема за що, дитино дорога,
   Ніякої подяки не потрібно.
І мовчки обернулася, пішла...
А слід її замів сніжок так дрібно.

Прощальна пісня осені
У повітрі літають сніжинки,
І прощається осінь з всіма,
І на землю, неначе пушинка,
Осідає легенько зима.

І зронила останні сльози,
Й полетіла, неначе листок,
Заспівала ту пісню в морози,
Від якої все лине в танок.

І востаннє прокинувся ворон,
Пролетів над полями всіма,
На землю спускається морок,
І осені тут вже нема.

І чується пісня далеко,
Що осінь її десь співа,
І нам відпускати нелегко
Ту осінь, що в нас ожива.

І прощально зітхає листочок,
Й кружляє у вальсі легкім.
І, наче прощальний дзвіночок,
Чути пісню, що лине усім.

***
Послухай мить, як барви грають
На флейті неба, скрипках трав...
Ансамблем осінь зустрічає Зиму.
І розстилає золотий рукав.

А подивись, як трави гаю
Принишкли, доторкнувшись до землі.
Щедра осінь зустрічає
Зиму, й несе дарунки їй свої.

Тепер відчуй у себе на обличчі,
Як вітерець лоскоче по щоці.
Це вже не зиму-чарівницю осінь кличе.
Зима прийде, й за осінню затужать всі.

Немає коментарів:

Дописати коментар