вівторок, 8 травня 2012 р.

Все, що весною відбувається

 Дивні зміни відбуваються в природі… Душа, залюблена в красу, розплющує очі радості і посміхається сонцю, яке бере безпосередню участь у творенні краси.
 Сонячний зайчик стукає у зігріту сонцем шибку, крізь яку до збайдужілих людей заходить весна, щоб поцілунком розбудити серце, яке зачарувала холодним подихом зима. Все ожило, зацвіло і звеселило людське око. І не можливо устояти від весняних чар і не випити цілющого нектару щастя, яке джерелом радості б’є з середини. А носієм цього гормону щастя, що виробив імунітет у живих істот, є маленька пташка Соловейко, що відкриває день, своїм наймелодійнішим голосочком, котрий уцілив у саме серце тому, хто так близько стоїть до поезії.
 Сьогодні, узявшись за руку із Музою, вирушає стежиною квітів і трав у райський сад поезії дівчина, котра змалку закохана у диво, яке можна спостерігати виключно весною, ім’я цієї дівчини Марія Мацелко. Отож, йдемо за нею і несімо власне серце, для того, щоб у ньому диво збулося.

***
Все, що весною відбувається,
Народженням новим називається.
Все що весною рясно розцвітає,
З гнізда надії у життя злітає.

Всі, що повітря чисте удихають,
Оті у Бога радості прохають.
Краса душею сповна володіє,
Весна у серцях людських діє.

***
Надворі прекрасна пора,
Ніжна, сонячна, тепла весна,
Як пташки гомонить дітвора,
Щоб душа не сумна, радісна.

Щоби серце серцем зігрілось,
Щось приємне в житті збулось,
Щоб хотілось сміятись, співати
Все прекрасне в руках тримати.

Кохання – хмари
У небо голубе дивлюся
І бачу кохання хмари
І їм на радощах молюся,
А серцем чую їхні чари.

На тебе схожий поряд птах
Літає і мені лише щебече.
З тобою ми в одних літах,
Коханий парубку, лелече.

Кохання – хмари
Пливуть блакитні,
А в очах чари
Для серця ситні.

Нас разом уявляю,
Як дві зорі у небесах,
Ініціатив не проявляю,
Ти винахідник в чудесах.

Туга
Вечір… тихо навкруги,
Поснули гомінкі птахи,
Від нас втікають юні роки,
Немов потік бурхливої ріки.

До мене в снах приходиш ти
І просиш серця і руки…
Кохання, чарівні легенди
А ти в реальності мене знайди.

І ми почуємо магічні звуки,
Як ніжно візьмемось за руки
І хай роки спливають, як вода,
Тебе від себе не відпущу я.

А зараз душа моя плаче,
Бо щастя свого не баче.
Ти в снах лише являєшся
І лагідно всміхаєшся.

Зацвіли каштани
Зацвіли каштани
У моєму місті
Золотистим цвітом
Зарясніли в листі.

Цвіт весь білосніжний,
Зацвів опівночі.
Запах дуже ніжний
Всім милує очі.

А під ними ходять
Вулицею люди,
Зацвіли каштани
Тут і там усюди.

Пахощів багато
В зеленім намисті
Гарно, як на свято
У моєму місті.

Вишиванка
Рідне небо сонцем блисне,
На калині соловейко свисне.
Срібний блискіт Свічу торкає,
У танок хутчіш весна гукає.

Заплету волошки в коси,
Та й біжу в цілющі роси.
Рідний край - душа народу,
Я з козацького, славного роду.

А травою і квітками пахне в полі,
Це від праці є достаток, і є мозолі.
Напрацьовані в бабусі рученята,
Нею розмальована старенька хата.

Де вона мені пісень співала
І сорочку вправно вишивала.
Ця сорочка – пам’ять мила,
Найдорожча, шаноблива.

У вишиваночці святковій,
В ніжній пісні колисковій
Може кожний розглядати
Долю, що хотіла мати дати.

Все найближче від бабусі,
Й від рідненької матусі.
Буду рід свій шанувати,
Вишиваючи пісні співати.