середа, 7 березня 2012 р.

Жага нових стремлінь

Думки сьогодні на старті нової дистанції життя. Волею історії уже для багатьох поколінь українців Тарас Шевченко означає надто багато. Стаючи на скрижалі долі, як і попередні покоління, вбираємо у себе болі і думи його часу. Це розуміє і засвідчує Фіцак Світлана у авторському циклі поезій.

“Думи мої”
Він довго йшов до зустрічі із нею,
Крізь гори й доли ріки і моря.
Вона була неначе королева,
Немов русалка, ніжна і легка,
Їй ніс в дарунок пісню солов’їну,
Букетик мальв і золоті слова,
Він йшов щоби сказати Україні:
«Ти вільна, ненько! Вільна і свята».
Він йшов через заслання тюрми,
Через зневагу розпач і визнання,
Але приніс… І славі Кобзаревій
Земля вкраїнська пишно розцвіла.

Благослови мене, друже, славою святою
Спить село .Затих ліс і поле
Споглядаю у безмежну далечінь:
Наді мною – новий місяць бродить,
А попереду – жага нових стремлінь.
Куди іти ? Де шлях свій відшукати?
Спокій серцю й думці принести?
У Шевченка вчусь перемагати,
Сіяти слово і думки святі…

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає
Як тая мати…

Я намалюю матері портрет
І неважливо – фарбами, а чи словами.
Хай не художник я і не поет,
Та стану ним заради мами.
Я намалюю очі повні доброти,
Повиті смутком, але сповнені любові,
І зморшками на її чолі блідім,
І тиху усмішку наповнену втоми.
Я покажу тепло в її душі,
Яким вона мені гоїла рани,
І сиві коси із запахом трави.
Моя вина у всьому . – Знаю, мамо,
Оцей портрет писатимуть роки
Шедевр за все життя чи й намалюю…
Пробач хороша всі мої гріхи.
Я фарби слізьми розведу…Цілую.

Росли у купочці, зросли –
Сміятись, гратись перестали…

Ти спи, хороший мій,
Я сон твій берегтиму
І ангелом святим
До тебе знов прилину,
Ти спи, хороший мій,
Забудь усі незгоди,
І хай любов в тобі
Нове життя народить.
Мій рідний і єдиний,
Минатиме життя,
В польоті соколинім
Тебе побачу я.
І ти, злетівши в небо,
Мій рідний, не забудь
Мою любов до тебе –
Життя найвищу суть.
Ти спи, хороший мій,
Ще хвильку початую,
Щоб не помітив ти
Мою сльозу німую.

У нас нема зерна неправди за собою
Заграй, мені скрипалю, не мовчи,
Хай скрипка біль мій виплете, мов ниті.
Я втратила опору в житті.
Розпалила думки у стиглім житі.
Заграй мені,скрипалю, я прошу,
Хоч стогне вітер у веснянім гаю.
Я скоро віру в серці віднайду,
От тільки чашу цю доп’ю до краю.
Заграй – лід розтане на душі,
І знову із уст полине пісня чиста,
Щоб поміж люди я слова свої
Змогла роздать, мов золоте намисто.

Як жити?
Як жити в бруді і брехні?
Навчить хто чи розкаже?
Спалити правду на вогні,
А там – вже час покаже
Нащо нам цінності святі,
Забуто всі закони.
- Ми владарюємо (хай в тьмі) –
- Тривожно дзвонять дзвони.
- Та віримо. Між нами Бог,
Безмежні в Нього сили
Він не допустить, щоб сліпі
У нетрях заблудили.