вівторок, 10 січня 2012 р.

На розмові із Зимою

Зима розстеляє свій гаптований рушник долі під ноги усім надіям, що зринають із вуст пересічних мешканців планети. Щиро прагне, щоб не лише діти її розуміли і нею втішалися. Січень, її старший син, приїжджає із великим букетом свят, від яких маса задоволення. Це він за родинним столом збирає сім’ї, частуючи смачними стравами. А очі милує прибраною гірляндами, дощиком і кульками пахучою лісовою красунею — ялинкою.
Сонячні промінця, занурені в сніг, виблискують сріблом. Хрустить сніг, пахне свіжістю і аж хочеться Музі присісти на плече дівчині, котра замилувавшись зимою, напише про своє поетичне бачення.
Інна Кирилюк, очевидно, є тією дівчиною, яка не перестає втішатись снігом і полюбляє гомоніти із зимою.

Віч-на-віч погомоніти із зимою…
Коли прийде довгождана весна і на дворі вже снігу не буде, тоді пташки прилетять із теплих країв. Прокинеться річка, звільнившись від льоду, струмочки веселі збіжать із горбків. А ясне сонечко насипле на землю тепле, весняне повітрячко, щоб зазеленіла молода травичка. Тоді вже й комахи попрокидаються від зимового сну. А на галявинах з’явиться перші блакитні, як небо проліски. Трішки згодом, земля зацвіте різнобарвними квітами, з яких працелюбні бджілки збиратимуть запашний мед, швидко відноситимуть його у свої вулики, а потім знову повертатимуться на квітку, за новою порцією.
Але тепер ще зима… А я торкаючись її білизни радісно посміхаюся. Пальці перебирають дрібні, холодні, сріблясті сніжинки. Бачу, як малеча тягне за собою санки, щоб у котре з’їхати із гірки. Весело… забуваю про весну і спішу віч-на-віч погомоніти із зимою.

Зима
Прийшла холодна зима
Снігом дороги замела.
Діти на санях катаються,
В теплі шуби вбираються.

Мороз за щічки хапає,
Маленькі носики щипає.
На дахах сосульки звисають,
Годівнички пташкам прибивають.

Горобчики в годівничках сидять
Крихти хліба і булки їдять,
Ще й пшеницю, і водицю,
Та й мамину паляницю.

Від морозу малята в хату втікають,
Санки із собою забирають.
На віконечку дарунки,
Це морозу візерунки.

***
На дворі зима, а в душі весна,
Бо я вже більше не одна.
Твоя любов мене зігріває,
Наше кохання смутку не має.

Щоночі про тебе думаю,
Тому, що я тебе кохаю,
Як свята на тебе чекаю.
Мрію про щастя плекаю.

Душа
Вона може бути як ангел, або як диявол.
Може сміятись, або сумувати,
Може боротись, або лінуватись.
Може сказати : “Я не здамся ніколи”,
А може коліна схилити додолу.
Може у небо до Бога злетіти,
Або у пекло ногою вступити.
Може життя тобі дарити,
Або, навпаки, його змарнувати.
Що є, навчися, друже, цінувати
Ти ж будь як ангел, живи і борись
Гріховним спокусам не підкорись.