середа, 14 грудня 2011 р.

Збудеться все!

Замріяне, загадкове, дещо сором’язливе і, безперечно, юне почуття кохання всмоктується у кров, яка виробляє гормони щастя. Трепетно серцю. Душа співає, насолоджуючись музикою слів, що як смичок скрипки лунає із уст кохання. Радість, переплетена із хвилюванням, є тим добрим ґрунтом, на якому виростають квіти долі, насаджені руками щирості й доброзичливості. І як добре, що миролюбна душа у очікуванні дива вірить у казку, яка часто є двійником реальності, якої не сахаються. Отож, входити у серце, в якому живе кохання – це обов’язок усіх оптимістів. Адже збудеться все, запевняє юна авторка цих поетичних рядків Оля Витвицька.


Люблю
Люблю тебе, люблю твоє ім’я.
Люблю усе, що зв’язане з тобою,
Бо ти єдиний, ким цікавлюсь я,
І твоя усмішка завжди буде зі мною.

Погляд
Твій погляд не зрівняється ні з чим.
Таких очей я ще не бачила ніколи.
Твій погляд є земний і неземний,
І як забути погляд той казковий?

Я пам’ятатиму його завжди
І не забути вже мені ніколи,
Бо я люблю тебе, люблю тебе,
Як не любила у житті нікого.

Збудеться все!
Твої всі погляди й усмішки
І всі розмови, вже ні трішки
Для дружби більше не підходять,
Мрії ж хороводи щастя водять.

І хоч того іще ніхто не знає,
Кого і що в майбутньому чекає.
Й чи моє серце твоє обіймає?
Та збудеться оте, що Бог обом тримає.

Чому так важко
Чому так важко нам на серці,
Коли не знаєш – любить, ні?
А серце стукає сильніше,
Коли всміхаєшся мені.
І сонце світить, дощ паде,
А я все думаю про те,
Чому питання є завжди,
А відповідь самому не знайти.

Згадаю
Коли приходить темнота
І залишаюсь я одна,
Я забуваю про усе
І тільки згадую тебе.

Не забуду
Я хочу бачити тебе щодня,
Я хочу чути голос твій щоднини,
Я не забуду очі і оті щирі слова,
Які уста твої до мене говорили.

Не спить вона
Сонце за гору зайшло,
Воно там спати лягло,
Тихо сплять усі міста,
Та не спить вона одна.

Думки не дають заснути,
Хоче любий голос чути.
Дуже-дуже хоче знати
Чи може він її кохати?

***
Це був найкращий у житті ранок,
Коли зустріли ми світанок.
Легенький вітер повівав,
Ти ніжно в губи цілував.

Нас було двоє - ти і я,
Я не забуду всі слова,
А твої очі й твої уста
Я пам’ятатиму усе життя.

***
Я хочу бути з тобою,
Дивитись в твої карі очі.
Я хочу бути з тобою,
А не просто згадувати ночі.
Я хочу бути з тобою,
Тепло твоїх рук відчувати.
Я хочу бути з тобою,
Не з думкою про тебе засинати.
Я хочу бути з тобою
І міцно тебе обіймати.
Я хочу бути з тобою,
А не за тобою сумувати.
Я хочу бути з тобою,
Своїми твоїх губ торкатись.
Я хочу бути з тобою,
Щоб вже тобі посміхатись.
Я хочу бути з тобою,
Інакше, серцю не накажеш.
Я хочу бути з тобою
І що ти на це скажеш?

***
Не дивуйся як серце б’ється сильніше,
Це тому, що коханий є поруч зі мною.
Пригорни, обійми ти мене міцніше,
Хай хоча у мріях проживу з тобою.

Твоє тепло відчути на долоні
Мені приємно, дуже добре знаєш,
Тепліють щастям гарячкові скроні.
Скажи жаданий, чи мене кохаєш?

***
Вона його чекала,
Мріяла про нього,
Довго не засинала,
Що не прийде, знала.
Вона його любила,
А він, мабуть, не любив,
Вона дзвінків чекала,
Та він не дзвонив.
Душа боліла і ридала,
Та марно, мабуть,
Хоч надія тримала,
Та розум казав: «Забудь!»
Він не здожене тебе,
Не візьме твої в свої руки,
Не обійме тебе міцно
І не скаже: «Люблю!»,
Не поцілує тебе ніжно
З щоки не витре сльозу.
Ти мрій, чи не мрій,
Та почуття не змінити,
А він не скаже тобі:
«Без тебе я не можу жити!»

***
Тебе лиш одне благаю
Ти серця свого не замкни
Хоч в безнадії одна кохаю
Насмішками життя не розітни.

***
Радість із любов’ю
Хай зіллються у танці
Доленосне слово мовлю
І примчаться вірності гінці.

Забудь, що на світі
Є горе і мука,
Є самота і печаль
І брехня, й розлука.