вівторок, 19 жовтня 2010 р.

Любов, немов хмільне вино

Моргає осінь жовтими листочками, які у шаленому танку, відірвавшись від гілочок дерев, з вітрами летять обняти холодну і мокрувату землю. Але навіть і тоді, коли за вікном плаче жовтень, ми знаходимо розраду, сидячи біля теплого каміну спогадів, п’ючи хмільне вино, що так схоже на любов і сповідаємося листку паперу, на якому оживають плоди щедрої на врожай Музи, що вже встигла поцілувати своє дитя…
Світланка Бартків - студентка Прикарпатського університету, є однією із дочок Славетної Музи.

Сповідь поета Музі
О ніжних слів, моя Мадонно,
Відчути б звук в своїх вухах.
Хоча б на мить, моя Мадонно,
Згубитися б в твоїх думках.
Прекрасна Ти, моя Мадонна
Для тебе всі мої вірші,
Моя ти Музо загадкова,
Усе присвячую тобі.
Мадонно, Музо всіх творінь,
Мов по алеї в думці ходиш.
Нема прекрасніших створінь,
Мене із розуму ти зводиш!
З тобою Музо, в інший світ
Кожну хвилину дня і ночі
Лечу, і є легким політ.
Я повертатися не хочу...

Не треба
Тобі присвячено було моє життя
І серце присягалося любити,
І дихати тоді лише могла,
Коли цього ти міг лиш захотіти.
Тепер пуста, немов примара та,
Тиняюся по вулиці безлюдній.
Не треба віддавать мені життя,
Не треба цих усіх твоїх прилюдій.
Не треба… не потрібно більше слів,
«Пробач», твого я вже не потребую.
Життя забравши ти мене згубив,
Я вже кохання силу не відчую...

***
Погода ясна, теплі дні,
Всіх схоже осінь обманула,
Забулись холод і дощі,
І я тебе мабуть забула.
І стало легко на душі,
Немов весна там оживала.
Я б віддала її тобі,
Тобі ж цього було замало.
За мить ти став якийсь чужий,
За мить немов би підмінили,
Ти ззовні є такий самий,
Але в душі все ж щось змінили.
Напевне в інший бік Земля,
Почала йти змінивши кроки,
Твоя душа вже не моя,
Мого життя минають роки.

***
Не знаю…загубилася, забулась
Вже відпустила начебто, пішла
Із сну втекла, щоб більше вже не снилось
Пішла, втекла, зосталася одна
Замріялась захоплена росою,
А по щоці пробіглася сльоза
І дуже хочеться побути ще з тобою,
А з неба знову падає зоря
Побачила – бажання загадала
І в душу знову хлинуло тепло
Тебе знайшла, побачила, згадала
До тебе в сон прийшла через вікно.

***
Я загубилася у світі мрій і снів
Заплуталась в прозорім павутинні
І неба синього враз колір посірів
Й дерева з літніх перетворено в осінні
Де все поділося? Не знаю, йду вперед.
Все помінялося. Живу чи вже існую,
А наді мною зоряний намет
І серце ніби билося…заснуло.
Іду вперед і очі ріже сон
Закрити їх і просто підкоритись?
Потрапити у інший світ, в полон?
Чи може тут назавжди залишитись?
Ти знов для мене пастку сплів
Заплуталась в прозорім павутинні
І вже не вибратись мені зі світу мрій і снів
Дерева знову перетворені в осінні.

***
Ще так близенько коло неба не стояла
Для тебе пишучи рядки пісень
І так натхненно в Господа благала,
Щоби настав скоріше новий день.
Любов моя наповнена тобою,
А чашу болю випила сповна
Не стати б лиш тобі колись чужою,
Та власне я й близькою не була.

***
Болить душа і серцю болісно,
Болить душа, а в ній не порожньо
Болить, і біль проймає до кісток,
Й займає серця пелюсток.
Болить, а я терпіти вмію
Болить, та я вже не жалію,
Що закохалася в ту мить,
Коли бажання щастячком шумить.
Щемить, болить, не розумію
Ні, розумію, серце вчуло,
Кохання в дім його ввійшло,
Без нього порожньо було.
Десь загубилася від серденька душа,
Тому й сама ходила не своя.
Та коли інша дія стала,
Я від кохання аж літала!
І завжди люди кажуть правду,
Хоч ти підеш далеко в мандри
Кохання крила надає
І відстані, мов, не стає.
Любов - це користь для душі,
Якщо не перейти межі.
Любов ховати я не стану,
А ж поки жити перестану,
Бо я кохаю, я люблю!
І на весь світ про це кричу!
Бо ж радість приховати не зумію
З тобою я про це не пожалію.

Я люблю тебе
Я люблю тебе чуєш, люблю
Ти не знаєш, а я сподіваюсь
Кожний звук, кожне слово твоє я ловлю
Я кохаю і навіть не каюсь.
Коли поряд з тобою стою,
Я неначе у хмарах від щастя літаю
Так і хочеться крикнуть усім : «Я люблю!»
Ти прийди і почуєш: «Кохаю!»
Буде добре зі мною тобі ти повір,
Сам кохатимеш й будеш коханим,
Бо кохання і слово, і радість, і вир
Станеш першим для мене й останнім.


Я хочу бачити тебе
Я хочу, бачити тебе!
Плеча торкнутись, як бувало
Лиш свідком небо голубе,
Що ти вже йдеш передчувало.

Тебе не бачила давно,
Тому обняти сильно хочу
Любов, немов хмільне вино,
Що перемішане із жовчю.

Нема тебе – на серці жаль
І смуток розриває рани
Коли прийдеш – безмеж бажань
Нема вже більше зла оправи.

Тож помовчи, прошу тебе
Зведи на мене свої очі,
Яке ж ти щастя неземне
Нічого іншого не хочу.