четвер, 11 березня 2010 р.

Я вчора і сьогодні – жінка



Як добре , що свято жінки у березні. Адже березень – це весна, сонце, надія! І як би там не було холодно, все ж весна, переступивши через снігові замети, озветься до нас радістю, розтане сніг, відступлять морози, а в серце постукає надія, що всі зимові негаразди відлетять і світ оновиться. А ми, дорогі жінки, дівчата відпочинемо від щоденних турбот: від кухні, прибирання… і від мужчин також. Отож, насолоджуймося піснями, створеними нами, або для нас, звернімося до спогадів і мрій, щиро посміхаймося, забувши про проблеми і непорозуміння. Бо саме жінці щодня і щомиті нести в наше життя божественний вогонь любові.
Шибівська Юлія
Послухайте…

Послухайте симфонію п’янкої тиші,
Її акорди ніжні, чарівні
Коли тичинка квіточку залишить
Чи пташка заспіває на гіллі.
Послухайте мелодію вітрів,
Що свищуть в полі безупинно
Послухайте природи чистий спів,
Що неповторний наче диво.
Послухайте ті гомони зірок.
Що будять сонце перед ранням.
Й закоханим наспівують рядочки про любов
Й виблискують на небі до світання.
Послухайте мелодію річок,
Їх хвилі чисті й дзвінкоголосі.
Що віддзеркалюють нам безліч тих зірок.
Котрі виблискують на темних косах ночі.
Послухайте акустику тих гір,
Що обрамляють край наш найрідніший
І стоголосся нашої землі
Оркестру нема кращого на світі.

Павлик Марина
Дивується зима

Прийшла весна, ходить вона,
Квіти й трави по землі розкидає,
Птахів до себе покликає,
Із весною бореться зима
Сніг покладе, а він розтає
А там цвіт многоцвітний виростає,
Весна милується, а зима дивується,
Чому сніг зразу розтав?
Чому там цвіт виростав?
Невже весна переможе,
А хто їй в цьому допоможе?
Думає собі зима, невже вона сама,
Собі раду дасть для цього треба велику силу лють
Весна перемогла тому, що велику силу мала,
Так думала собі зима.

Семерин Христина
«Te ponunem esse memenento»
(Пам’ятай, що ти людина)

Життя наше дивне. Мов світло летить…
Не взмозі спинить його лету.
Та в горі і в щасті, у будь – яку мить
«Te ponunem esse memenento»
Як друг тебе зрадив і в серці горить
Та помсти жага, ще не стерта.
Збери свою гордість і гнів побори –
«Te ponunem esse memenento»
Якщо ти помилку зробив у житті –
Її не обстоюй уперто.
Я виправся й долі йти по путі –
«Te ponunem esse memenento»
Навчайся й живи. Люби і радій.
Будь з друзями щирий, відвертий
Рук не опускай у життєвій біді
«Te ponunem esse memenento»

Федорич Христина
Просто

Поруч зі мною крокує весна в вишиванці,
Райські ворота печаль відчиняє моя.
Ось і кружля світла мрія у вихорі танців,
Сон став журби молодої єдиним обранцем.
Тане у долиних водах минуле життя.
Острів майбутнього, сонцем осяяний вранці.

Телега Олександра
Вітаю

Хай ніжно всміхаються очі Весняні,
Впиваються губи солодким вином,
П’янять ароматами квіти духмяні
І доля тебе береже під крилом
Хай усмішка сяє, мов гроно калини,
Душа буде чистою, наче сльоза,
Для мене ти, рідний, не просто людина
Ти – моє повітря, вогонь і життя
Дозволь мені ніжно тебе обійняти
Як друга, чи як вже завгодно тобі
Пробач,не навчилась я, зрікшись, кохати,
Забути тебе не судилось мені
Наївна… ну що ж… може мрій своїх бранка
Занадто розмірене моє життя
Для мене любов, а для тебе – приманка
Основою стала цілого життя
Не грайся зі мною, я правил не знаю,
Занадто терпка перемога твоя
Прийшов… переміг, а ляльки хай страждають
Для тебе до них вже нема вороття.

Бартків Світлана
Я люблю тебе

Я люблю тебе чуєш, люблю
Ти не знаєш, а я сподіваюсь
Кожний звук, кожне слово твоє я ловлю
Я кохаю і навіть не каюсь.
Коли поряд з тобою стою
Я неначе у хмарах від щастя літаю
Так і хочеться крикнуть, сказать я люблю
Ти прийди і почуєш кохаю.
Буде добре зі мною тобі ти повір
Ти кохатимеш й будеш коханим
Бо кохання це слово, це радість, це вир
Станеш першим для мене й останнім.

Курташ Ірина
Я не янгол

Я не янгол, і ти це знаєш,
І не квітка весни…
Безнадійно за мною страждаєш.
А чому? Поясни …
Кажуть друзі, вони назавжди
Але ти вже не друг…
Твої очі підступно сяють,
А ж захоплює дух.
Так, звичайно, якби ж я – янгол,
То далеко б втекла…
Може б навіть тебе зрозуміла,
Але я не така…
Я не янгол, і ти це знаєш,
І не квітка весни…
Якщо справді так щиро кохаєш,
То прошу, відпусти…

Вагіль Мар’яна
Лише життя не можна повернути

Лише одне життя не можна повернути,
А розтавання - рана, все ж переболить.
Життя, нас, як лозу може так прогнути,
А іноді здається - всередині й зломить.
Лише життя, його ніким не зупинити,
Течія чимдуж біжить, вниз несе усіх.
Людське серце не в силі - не любити,
Щасливим бути не дає часовий поспіх.
Життя - не власність...Ні, не підкорити,
На півдорозі хочеться вернутись вниз...
На вершині лячно, бажання все змінити,
Але й захоплює, який там попереду приз.
Лише життя назад не в силі повернути,
Все інше, хоча важко, та можна загоїти.
Буття собою заповняє розум - усі «кути»,
Але душа - це крила і є змога «полетіти».


1 коментар: