У її пшеничних косах відпочивають метелики і сонячні зайчики. У великих світлих очах однаково радості і печалі. І хоч доля приготувала її напій із полину, вона п’є його, начебто цей напій є медовим. І головне у її серці немає ненависті, гордо розправивши свої крила, вона летить, торкаючись крила свого ангела, у загадковий світ поезії, де може дихати на повні груди.Вагіль Мар’яна народилася 31.08.1989 в селі Новоселиці. Закінчила Вигодську спецшколу.
Навчається у Прикарпатському університеті ім. В.Стефаника.
Любов і принцип чи любов у принципі.
Принцип своєю мірою - це гордість... Це твердження про власну істину, бо ж «правда у кожного своя». Принцип - це самоствердження власної думки і того, щоб до неї прислухалися інші. Принцип - це непокора перед чимось.
Любов... Про неї навіть не берусь судити, та й вже й слів сказано доволі. Про любов можна сказати безліч висловів і кожне з них буде правильним й неправильним водночас. Це ніжне почуття, що «окриляє людину, піднімає у височінь або ж опускає на землю». Це щось незбагненне, піднесене незрозуміле та красиво-тендітне; несумісне, та щире й іноді по-дитячому наївне.
Любов і принцип...Поєднання класичне, та майже не можливе. Якщо дійсно принцип є принципом без « золотої середини», то тут нема місця для цього «незбагненного і піднесеного». Звичайно в кожному правилі є свій виняток. Хоча винятки рідкісні, але вони мають силу корегувати світ для окремої людини, та ніколи не змінюють світ в цілому.
А може просто поміняти поняття місцями. Замість любов і принцип замінити любов у принципі. Любов у принципі буває, бо кожна людина рано чи пізно, та все ж закохується. Та немає любові всередині принципу. Можна заплутатись.
І навіщо ці два критерії переплітати? Варто задуматись, що потрібно для кожного окремо. Чи варто коритись лише одним принципам чи впустити в серце любов, навіть якщо вона пізніше завдасть болю.
Насправді любов у принципі не буває, бо це поєднання - допустово - ймовірне. А ймовірність - це не точність. А де залягає сумнів, там легко помилитися.
Принцип може врятувати від жахливих вчинків, а й може «кинути в прірву надмірної гордості». Повна воля сумнівів і принципів може погубити ту частину душі, де розташовується доброта і любов...
Ми самі собі не належимо..
Люди самі собі ж ніколи не належали, -
Смертні... Добро і зло на терезах обох.
Егоїстично за примхами тіла стежити,
Коли душа - це віра, а не лише монолог.
Собі не володарі; плоть гріхами, мов скута,
Безглуздо звучить, що події з власної волі.
Душа небом не була жодної миті позабута,
Самі не бажаємо молитись за хорошу долю.
Одна молитва. Одна надія на Господа Бога...
Колишні зміни - просто безглузді «дрібниці».
Не існуватиме буденної недовіри і настороги,
І тоді зцілення буде литись з душевної криниці.
Просто ангел...
Без підлості.. .без заздрості і без гордині...
Добром зве.. .ні крихти нема від лукавого,
Покора, віра.. .від неба.. .мрії біло - сині...
І тільки тримається одного берега правого.
Любові ціле море... потоком виливається,
Серце сльози давлять .. .повіки не підійме...
Про своє забуває, чужим горем карається,
Руки - до Бога, немов крила вгору здійме...
Господнє творіння в подобі простої людини
Покликання.. .з височини до земної долини...
Просто ангел. Щирістю, теплом світ зігріває,
Небо і земля...
Ангел....
Небо землю благословляє!!!
Любов кожним подихом
Загадкова невідома ця височінь «синього краю»,
Серце рветься птахою в політ, згораючи дотла
Нехай одноманітно звучить - живу, мрію, кохаю,
Це глибоке море непізнаного, а не просто слова.
Любов кожним подихом життя, бо воно лише раз,
З бажанням чи без, кожного дня показуєш уміння.
Буття швидко рветься за рамки без межі і без фаз,
Кожним кроком наближається зміст розуміння.
Чим ближче пізнання, тим дальше єство й чистота,
Обнімає душу дим скованого роздрібненого болю...
Хоча б відлунням появилася ще не почута мольба,
Що обходила всесвіт, та не віднайшла пані - долю.
Своєрідний кровообіг...
Довіряла, думала, але відганяла,
Притихла, злилась і себе карала.
Губила, мучилась, потім шукала,
Нудьгувала, скучала, все бувало.
Бажала, все розуміла й відчувала,
Старалась, байдужіла, та сумувала.
Чекала, вірила, терплячи мовчала,
Дратувалась, надіялась й прощала.
Корилась, відкрила і ще не збагнула,
Рахувала, на терезах міряла і забувала.
В життю великим кровообігом мчало,
Зупинка - ні вогню, ні попелу не стало.
На вогнищі долі
На вогнищі долі від злоби серця, мов німіють
На небі зорі вже чистим світанком тліють...
Сон хоче скувати останнім сумерками ночі,
Щоб ще на час приспати смутку, тривоги очі.
Кожна мить особлива, має свій колір і смак,
Непомітно для всіх малює часове тавро, знак.
Кожний день - це русло нове, нестримний хід,
Несе інший човен: на захід, південь, північ і схід.
Залишаються спогади, що лягають на стомлені плечі
В них іноді містяться віддалено всіма забуті речі...
Ще теплом зігрівають хороших моментів - доволі,
Бережуться в душі й не зустрічаються на видноколі.
Навіщо ці жертви?
Знайти море егоїзму в склянці любові,
Бути з тілом своїм у гріховній змові...
Стати поневолювачем, нічним градом,
Розбитись ущент - віяти листопадом...
Пізнати жаль і стид, та швидко забути
Легко?! То ж спи, як зможеш заснути.
Навіщо...навіщо нести себе в жертву?
Ні до чого любов;безглуздо, що вперто.
Забути гордість, йти з закритими очима,
Усміхнено нести мішок бруду за плечима.
Вже не втекти. Приниженість посміхається
І не треба брехні, що ти теж «закохаєшся».
Екролог:
Ти не єдина, що прагнеш чистого кохання,
І не твоя вина, що по - справжньому любиш.
Та пригальмуй, бо ще є келих страждання,
Коли заради «половини» душу свою згубиш.
А він тоді тебе не приголубить й не пожаліє,
Посміється, що герой - збільшилась колекція.
Обіцянка вірності - ілюзія, про яку ти мрієш,
Це для туманного прикриття, брехлива лекція.
Подумай перш, ніж дарувати серце, душу, тіло,
Не бійся сказати «ні» — голосно, рішуче, сміло.
Це не твоє Забути важко, та повір все минається,
Ще щастя попереду, бо життя лише починається.