понеділок, 18 травня 2009 р.

Внутрішній світ - світ сповнений вірою в найвище почуття


Цю дівчину звати просто – Марією. Завжди привітна, усміхнена, щира. Микулин Марія викликає неабияке захоплення не тільки зовнішністю, а й внутрішнім світом. Прагнення бачити все навколо кращим, удосконалити світ і спонукає дівчину до творчості.
Її твори пройняті оптимізмом, святою вірою в найвище почуття – почуття любові. Читати Маріччині шедеври без трепету в душі неможливо.
Пише про свою ученицю вчитель української мови та літератури Боднар Іванна Рудольфівна. З 2008 року Микулин Марія є членом літературної студії «Слово» при Долинській центральній районній бібліотеці.

***
Переживу і потерплю ще трішки,
Таке життя, і я це вже прийняла.
І не побачу більше вже усмішки,
Яку так щиро й вірно я кохала.
Не пожалієш, боляче й без того,
Бо ангел почуттів моїх вмирає.
Та й не врятуєш... Нащо тобі того?
В храм щастя входу більше нам немає.
Залишусь я сама. Фініш побачень!
До смутку й так не треба привикати.
Одне я зрозуміла без означень:
В цьому житті нам не дано кохати...

***
Подарував мені ти мертві квіти
Я зберегла їх... А надворі сніг...
Хоч у душі моїй давно не літо,
Моя любов ще зігріває їх.
На лірі в серці грає тихо осінь,
А ти чомусь не чуєш слів моїх.
Я сильна...І сльозам я скажу:«Досить!»
Хай ти давно вже у руках чужих.
Думки сплелися у вінок...Навіщо?
І ось прощання вже прийшла пора...
Всередині у тебе вітер свище,
А замість серця вже давно кора...
Хоч боляче, та ... я все розумію
І цю любов прийняла я, як.. .дар.
Затихли почуттів вже буревії,
Та досі ще кидає в жар...
Ні. Не люблю. Хоч спогади глибокі,
Та я закрию їх у скрині часу.
Туман пливе між нами синьоокий...
І холод.. .холод...Почуття погасли...

***
А мріяти - це зовсім не шкідливо,
Це так прекрасно мріяти щомиті!
Коли ти мрієш, інше не важливо,
Й до щастя всі шляхи тобі відкриті.
У мріях заховалася веселка
Яка тебе наповнить позитивом.
І настрій твій поганий вже далеко,
Бо мріяти - це зовсім не шкідливо!
Помрій і стане легше... Ось побачиш!
Колись всі мрії вистрибнуть на волю,
Солодким медом ввійдуть в твою душу ,
3айдуть у серце ніжною весною.
Помрій...Побачиш радість у блакиті,
Зустрінеш в мріях щастя незрадливе.
Помрій і стане легше...Ось побачиш!
Бо мріяти - це зовсім не шкідливо!...

Таємничий ліс

Люблю тебе, таємничий лісе... Люблю спостерігати, як щоночі мавки кружляють поміж деревами, оберігаючи твій вічнозелений сон. Вони співають свою місячну пісню, яка лунає на весь світ, пророкуючи щастя. Люблю також і твій тихий шепіт, що споконвіків заколисує мої думки. О лісе! Твоя таємнича темінь зачаровує мене, манить у далечінь... Люблю тебе тому, що в тобі загадка, що застигла поміж листків сонячним промінням. Ось уже стільки віків стоїш ти переді мною спокійним маревом. Твої темні лабіринти, як і раніше, пахнуть росою, а ти такий же задуманий. Про що думаєш, лісе? Чи не про тих напівпрозорих химер, що сновигають тінями поміж стовбурів?
О лісе! Восени ти стаєш раєм для романтиків... Взимку пустим поглядом вдивляєшся в далечінь, шукаючи хоч краплі весни. Та коли вже прийде вона, то одягаєш ти, лісе, вінок веселкових мрій, сяєш смарагдом здалеку, при¬чаровуючи та заворожуючи все навкруги своєю чарівністю.
Який же ти прекрасний, лісе! Замиловуюсь тобою все більше й більше...